- •1.Літературознавство як наука. Предмет, об’єкт та завдання літературознавства.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. . Внесок Пантелеймона Куліша.
- •3. Сюжет і фабула літературного твору.
- •4.Конфлікт художнього твору
- •1.Літературознавство як наука та її зв’язок з іншими фундаментальними науками.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. І Михайло Драгоманов.
- •3.Сожет літературного твору.
- •4.Композиція художнього твору
- •1.Літературознавство як наука. Основні літературознавчі дисципліни.
- •2.Іван Франко як літературознавець.
- •3.Внутрішня форма художнього твору
- •4. Віршування. Силабічне віршування
- •1.Літературознавство як наука. Допоміжні літературознавчі дисципліни.
- •2.Українське літературознавство початку хх ст. . М. Грушевський, с. Єфремов.
- •3.Система образів художнього твору.
- •4.Силабо-тонічне віршування.
- •1.Літературознавство в античному світі. Платон та Аристотель як літературознавці.
- •2.Період «Розстріляного Відродження» та українське літературознавство.
- •4.Рима. Види рим.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Поетика» Арістотеля як перша системна літературознавча праця.
- •2.Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський.
- •3.Система образів художнього твору. Розповідач.
- •4.Стопа. Види стоп.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Послання до Пізонів» Горація.
- •2.Література як вид мистецтва. Література серед просторових та синтетичних видів мистецтва.
- •3.Система образів художнього твору. Ліричний герой.
- •4.Рід і жанр літератури. Загальні поняття.
- •2. Лірика.
- •3. Ліро-епічні жанри.
- •4. Драма.
- •1.Літературознавство античності. Філософи Стародавньої Греції про специфіку літературної творчості.
- •2.Літературно-художній образ. Поняття і структура..
- •3.Система образів художнього твору. Образ автора.
- •4.Рід і жанр. Епічний рід.
- •1.Літературознавство в епоху Середньовіччі. Аврелій Августин і Тома Аквінський про літературу та її призначення.
- •2.Літературно-художній образ як форма відображення дійсності.
- •3.Система образів художнього твору. Персонаж.
- •4.Рід і жанр. Ліричний рід.
- •Лірика.
- •1.Літературознавство епохи Відродження.
- •2.Літературно-художній образ як форма буття художнього твору.
- •3.Система образів художнього твору. Образ читача.
- •4.Рід і жанр. Драматичний рід.
- •1.Літературознавство в період Бароко.
- •2.Види літературно-художнього образу.
- •3.Система образів художнього твору. Пейзаж та інтер’єр.
- •4.Рід і жанр. Ліро-епос та інші суміжні утворення.
- •1.Наука про літературу в руслі класицистичної естетики.
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її структура.
- •4.Епічний рід. Великі епічні жанри.
- •1.Утвердження теорії літератури як самостійної науки .
- •2.Гротеск як підвид автологічного художнього образу
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її ознаки
- •4.Епічний рід літератури. Малі епічні жанри.
- •1.Міфологічна школа в літературознавстві.
- •2.Метологічний тип художнього образу
- •3.Функції зовнішньої форми художнього твору.
- •4.Ліричний рід літератури. Проблеми класифікації жанрів.
- •1.Біографічний метод в літературознавстві.
- •2.Метологісний тип художнього образу. Символ.
- •3.Засоби словотворчого увиразнення мовлення.
- •4.Ліричний рід літератури. Система жанрів.
- •1.Інтуїтивізм як метод в літературознавстві.
- •2.Металогічний тип художнього образу. Алегорія.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Група слів з історичним забарвленням.
- •4. Художній метод, напрям, стиль. Поняття. Межі існування.
- •1.Культурно-історична школа в літературознавстві.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів іншомовного походження.
- •4..Поняття художнього методу, його співвідношення до художнього напряму.
- •1.Фройдизм як напрям в літературознавстві.
- •2. Літературно-художній твір та його риси.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.
- •4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.
- •1.Зародження українського літературознавства в період Київської Русі.
- •2.Структура літературно-художнього твору.
- •3. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Природа тропа.
- •4.Імпресіонізм як течія. Дискусія про його місце в реалізмі та модернізмі.
- •1.Українське літературознавство в період бароко. Перші українські поетики.
- •2.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метафора та порівняння.
- •3.Структура літературно-художнього твору. Зміст.
- •4.Експресіонізм як художня течія та його представники.
- •1.Літературознавство в період бароко в Україні. Поетики Феофана Прокповича.
- •2.Зміст літературно-художнього твору та його елементи. Тема.
- •3.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метонімія, синекдоха, перифраз.
- •1.Українське літературознавство перших десятиліть хіх ст.
- •2.Стилістичні засоби увиразнення мовлення. Природа стилістичної фігури.
- •3.Зміст літературно-художнього твору. Фабула.
- •4..Символізм як течія в модернізмі. Символізм в Україні.
3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.
Діалектизми- слова, вживання яких характеризуються обмеженістю в рамках національної мови і які контрастують з прийнятими в літературі нормами.
Жаргонізм – слова, вживання яких обмежане нормами спілкування прийнятими у певному соц. Середовищі.
Професіоналізм – слова, вживання яких обмежане вузько-специфічними потребами представників певної професії.
Арготизми – слова та вирази,Ю вживання яких обмежане специфічною мовою окремих соц. груп.
Тарабарщина – деформація загально-вживаних слів.
Просторіччя - слова та форми мовлення вживання яких не рекомендується але які охоче використовуються в інтимному, родинному чи дружньому спілкуванні.
Сленг – жаргонізми англомовного походження, жаргонні слова і вирази які стали загальновживаними.
Вульгаризми – найбільш згрубілі і лайливі форми просторічних слів.
Дитяча лексика - для неї характерні пестливі слова.
Поетизми – слова, які вживаються майже винятково в поетичних текстах і дуже рідко за їхніми межами.
Термінологіями – слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження поняття із будь-якої галузі знань.
Канцеляризми - слова на словосполучення вживання яких характерне виключно для норм спілкування прийнятих офіційно- діловим стилем
4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.
У другій половині XIX ст. у художній літературі відбувся поворот від міметичного, емпірично-реалістичного зображення дійсності до індивідуального й естетичного її сприймання і вираження. Різноманітні літературні новації одержали назву «модернізм», що означало осучаснення мистецтва слова. Таке осучаснення критично сприймали прихильники позитивізму у філософії і реалізму у літературі. Проте оновлення тогочасного письменства було неминучим з огляду на те, що реалістичний тип творчості вичерпав себе і став гальмом у подальшому розвитку художньої свідомості, яка помітно змінювалася в нових соціально-історичних умовах. Модернізм із часу свого зародження не був монолітним явищем. Ця назва об’єднала різноманітні світоглядні і стильові тендеції в літературі.
Модернізм (франц. moderne — сучасний, найновіший) — художньо-стильові тенденції в літературі XIX — XX ст., які відображали нове, порівняно з попереднім часом, світовідчуття і тлумачення людини та світу.
На початках модерністські тенденції називали декадансом (франц. decadentia — занепад), позначаючи цим поняттям процес руйнування раціоналістичних схем у зображенні дійсності, міметичних нормативів у творчості. Модернізм виник у Франції (ПІ. Бодлер, А. Рембо,
П. Верлен, Г. Аполінер, С. Малларме), поширився у Польщі, Чехії, Великій Британії, Бельгії, Німеччині, Росії (С. Пшибишевський, Е. Верхарн, О. Вайльд, М. Метерлінк, Р.-М. Рільке, К. Бальмонт, Д. Мережковський, О. Блок, В. Брюсов). Виявив він себе і в українській літературі наприкінці XIX — початку XX ст. у творчості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Олеся, М. Вороного, Ольги Кобилянської, М. Хвильового, Г. Косинки, поезії львівської «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб, О. Луцький,М. Яцків).
На відміну від позитивістської світоглядної основи та принципу міметичної творчості модернізм спирався на внутрішньо притаманні мистецтву естетичні основи, обстоював самоцінність художньої творчості. Модернізму властиві такі ознаки:
а) джерело творчості — авторське Я, що виявляється у зверненні до підсвідомості, інтуїції, екзистенції (внутрішнього буття) людини; основа творчості — індивідуально сприйнятий і витлумачений світ, осягнення його таємничих глибин і духовних сфер, які неможливо збагнути за допомогою логіки;
б) заперечення раціональних, позаестетичних підходів до відтворення дійсності, нігілістичне ставлення до нормативної естетики, попередніх художніх вартостей і літературних авторитетів;
в) дегуманізація мистецтва, відображення розкладу морально-етичних цінностей («криза свідомості», зумовлена хворобливими симптомами кінця XIX ст., трагічністю XX ст.);
г) зневага до усталених форм культури, деструктивізм, пошук нових засобів художнього вираження;
ґ) зміна комунікаційної функції літератури, експеримент із художньою формою;
д) осмислення мови твору як вияву несвідомого, як об’єкта, а не форми комунікації.
Модерністський літературний пошук зумовив появу різноманітних світоглядно-естетичних тенденцій, які поступово оформилися у стильові різновиди.
Білет №19