- •1.Літературознавство як наука. Предмет, об’єкт та завдання літературознавства.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. . Внесок Пантелеймона Куліша.
- •3. Сюжет і фабула літературного твору.
- •4.Конфлікт художнього твору
- •1.Літературознавство як наука та її зв’язок з іншими фундаментальними науками.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. І Михайло Драгоманов.
- •3.Сожет літературного твору.
- •4.Композиція художнього твору
- •1.Літературознавство як наука. Основні літературознавчі дисципліни.
- •2.Іван Франко як літературознавець.
- •3.Внутрішня форма художнього твору
- •4. Віршування. Силабічне віршування
- •1.Літературознавство як наука. Допоміжні літературознавчі дисципліни.
- •2.Українське літературознавство початку хх ст. . М. Грушевський, с. Єфремов.
- •3.Система образів художнього твору.
- •4.Силабо-тонічне віршування.
- •1.Літературознавство в античному світі. Платон та Аристотель як літературознавці.
- •2.Період «Розстріляного Відродження» та українське літературознавство.
- •4.Рима. Види рим.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Поетика» Арістотеля як перша системна літературознавча праця.
- •2.Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський.
- •3.Система образів художнього твору. Розповідач.
- •4.Стопа. Види стоп.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Послання до Пізонів» Горація.
- •2.Література як вид мистецтва. Література серед просторових та синтетичних видів мистецтва.
- •3.Система образів художнього твору. Ліричний герой.
- •4.Рід і жанр літератури. Загальні поняття.
- •2. Лірика.
- •3. Ліро-епічні жанри.
- •4. Драма.
- •1.Літературознавство античності. Філософи Стародавньої Греції про специфіку літературної творчості.
- •2.Літературно-художній образ. Поняття і структура..
- •3.Система образів художнього твору. Образ автора.
- •4.Рід і жанр. Епічний рід.
- •1.Літературознавство в епоху Середньовіччі. Аврелій Августин і Тома Аквінський про літературу та її призначення.
- •2.Літературно-художній образ як форма відображення дійсності.
- •3.Система образів художнього твору. Персонаж.
- •4.Рід і жанр. Ліричний рід.
- •Лірика.
- •1.Літературознавство епохи Відродження.
- •2.Літературно-художній образ як форма буття художнього твору.
- •3.Система образів художнього твору. Образ читача.
- •4.Рід і жанр. Драматичний рід.
- •1.Літературознавство в період Бароко.
- •2.Види літературно-художнього образу.
- •3.Система образів художнього твору. Пейзаж та інтер’єр.
- •4.Рід і жанр. Ліро-епос та інші суміжні утворення.
- •1.Наука про літературу в руслі класицистичної естетики.
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її структура.
- •4.Епічний рід. Великі епічні жанри.
- •1.Утвердження теорії літератури як самостійної науки .
- •2.Гротеск як підвид автологічного художнього образу
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її ознаки
- •4.Епічний рід літератури. Малі епічні жанри.
- •1.Міфологічна школа в літературознавстві.
- •2.Метологічний тип художнього образу
- •3.Функції зовнішньої форми художнього твору.
- •4.Ліричний рід літератури. Проблеми класифікації жанрів.
- •1.Біографічний метод в літературознавстві.
- •2.Метологісний тип художнього образу. Символ.
- •3.Засоби словотворчого увиразнення мовлення.
- •4.Ліричний рід літератури. Система жанрів.
- •1.Інтуїтивізм як метод в літературознавстві.
- •2.Металогічний тип художнього образу. Алегорія.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Група слів з історичним забарвленням.
- •4. Художній метод, напрям, стиль. Поняття. Межі існування.
- •1.Культурно-історична школа в літературознавстві.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів іншомовного походження.
- •4..Поняття художнього методу, його співвідношення до художнього напряму.
- •1.Фройдизм як напрям в літературознавстві.
- •2. Літературно-художній твір та його риси.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.
- •4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.
- •1.Зародження українського літературознавства в період Київської Русі.
- •2.Структура літературно-художнього твору.
- •3. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Природа тропа.
- •4.Імпресіонізм як течія. Дискусія про його місце в реалізмі та модернізмі.
- •1.Українське літературознавство в період бароко. Перші українські поетики.
- •2.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метафора та порівняння.
- •3.Структура літературно-художнього твору. Зміст.
- •4.Експресіонізм як художня течія та його представники.
- •1.Літературознавство в період бароко в Україні. Поетики Феофана Прокповича.
- •2.Зміст літературно-художнього твору та його елементи. Тема.
- •3.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метонімія, синекдоха, перифраз.
- •1.Українське літературознавство перших десятиліть хіх ст.
- •2.Стилістичні засоби увиразнення мовлення. Природа стилістичної фігури.
- •3.Зміст літературно-художнього твору. Фабула.
- •4..Символізм як течія в модернізмі. Символізм в Україні.
4.Епічний рід. Великі епічні жанри.
Великі форми:
Роман - великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Роман-епопея - розповідь про масштабні події всенародного значення; створення сильних характерів; зображення не одного, а кількох поколінь; масштабність.
Різновиди роману за змістом:
соціальний;
соціально-побутовий;
історичний;
психологічний;
філософський;
сатиричний;
пригодницький;
біографічний;
фантастичний (науково-фантастичний і фентезі);
автобіографічний;
готичний;
химерний;
детективний.
Жанрові різновиди роману:
роман виховання (присвячений проблемі формування особистості)
роман із ключем (персонажу відповідає конкретний прототип у житті);
роман-подорож (різновид пригодницького чи сенсаційного романів, сюжет якого побудований на розповіді про подорож);
роман у новелах (не має цілісної композиції, складається з кількох автономних новел, об'єднаних спільною ідеєю або темою);
роман-епопея
роман-хроніка;
роман у листах;
роман-балада жанровий різновид роману, який містить ознаки балади (зокрема, домінування мотиву кохання жінки з демонічним єством у чоловічій подобі тощо).
Білет №13
1.Утвердження теорії літератури як самостійної науки .
Важливим етапом на шляху становлення теорії літератури як самостійної дисципліни стали наукові доктрини просвітителів, чиї ідеї сформувалися в Англії та Франції наприкінці XVII — у XVIII столітті (Бекон, Гоббс, Локк, Юм, Вольтер, Дідро, Гольбах, Руссо, Монтеск’є, Гельвецій та ін.) і поширилися в Європі. Філософія просвітителів виходить з думки про «розумність» світу. Просвітництво розглядалося як провідна сила суспільного розвитку, головний засіб здобуття людством Рівності, Справедливості, Братерства та Свободи.
Дені Дідро (1713—1784 рр.), віддаючи данину духовному потенціалові літератури та мистецтва, вважав, що їм належить відповідальна місія: судити вади та зло в суспільстві, наставляти людство, виховувати його та вести за собою, давати людям ідеал. У відомій праці «Салон 1767 року» Дідро наголошував, шо «хоч би якою високою була майстерність, без ідеалу немає справжньої краси». Важливе місце в естетиці Дідро посідають роздуми про специфіку художньої творчості. Він гостро критикував Платона за твердження, що мистецтво є наслідуванням природи.
Ще чіткіше подібні думки прозвучали в працях німецького просвітителя Готгольда Ефраїма Лессінґа (1729— 1781 рр.). У трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» він заявив, що суспільне життя з часів Гомера помітно змінилося, мистецтво й література значно розширили свої обрії, а тому правда та виразність стають їхнім основним законом. Відчувши згадані недоліки естетичної системи Дідро, Лессінґа та їхніх однодумців, німецькі теоретики та практики, учасники суспільно-культурного руху «Буря й натиск», на чолі яких стояв Йоганн Готфрід Гердер (1744— 1803 рр.), виявили підвищений інтерес до людської особистості, індивідуальних проявів її характеру. Гердерові належить ідея розгляду специфіки художньої творчості кожного народу в безпосередньому зв’язку з дослідженням тих обставин, в яких відбувався його розвиток. До цих обставин німецький учений зараховує природу держави, її суспільний устрій, а також менталітет народу, його звичаї, традиції, мову.Полемізуючи з класицистами, він відкинув теорію наслідування, аргументовано довівши, що кожний народ як самобутній і неповторний має право на власну літературу, не схожу на літератури інших народів. Німецький дослідник поклав кінець тій добі, коли закономірності розвитку національних літератур розглядалися виключно філософами, а тому й не дивно, що в історії світової науки про літературу його стали називати першим літературознавцем.
Ідеї Гердера про літературу як плід національного життя поділяли й інші німецькі мислителі, зокрема Йоганн Йоахім Вінкельман. Естетичні погляди Вінкельмана й Гердера зробили значний вплив на подальший розвиток літературознавства. До наукового обігу дедалі частіше залучалися ідеї історизму. Це дало поштовх до появи наприкінці XVIII століття історичного роману.
Фрідріх Геґель виступає як великий філософ свого часу, творець всеохоплюючої естетичної системи, основу якої становить діалектичне розуміння життя. Основоположним поняттям філософської системи Геґеля є певна універсальна світова духовна субстанція, яку він називає абсолютний дух, який існує й розвивається згідно з об’єктивними діалектичними законами, а саме: переходом кількісних змін у якісні, боротьбою та єдністю протилежностей, запереченням заперечень. Незважаючи на те, що гегелівська теоретико-літературна концепція від свого початку містила універсалістську тенденцію, яка заганяла саму ідею розвитку мистецтва в глухий кут (оскільки в ній не проглядалася перспектива), вона є однією з найвизначніших віх у світовій науці. Досі відчувається її плідний вплив на розвиток літературознавства.