18.Біблійний інтертекст у поемі і. Франка «Мойсей»

За основу поеми І. Франко обирає біблійну легенду про єврейського пророка Мойсея (Друга книга Мойсеєва: Вихід), що підтверджує таким словами: «Моя поема основана майже на біблійних темах, отже, що ж природніше для кожного критика, як пошукати тих джерел у Біблії і порівняти їх із тим, що я зробив із них».

Біблійна історія Мойсея: народження в рабстві і піднесення до перебування в царському палаці; Мойсей — вбивця і вигнанець; Мойсей — пастух, що отримує Боже одкровення; Мойсей — лідер народу, що змушує його змінити родючу єгипетську землю на пустелю, але це водночас і дорога ціна за зміну рабства на волю; Мойсей — невизнаний пророк, від якого відрікається народ, за сорокалітні блукання пустелею між Єгиптом і Палестиною — невичерпне джерело тем та ідей для мистецтва.

Та події у житті біблійного героя найменше цікавлять Франка. Ідучи за біблійною легендою, він не подає біографії Мойсея в хронологічній послідовності. Як відомо, біблійна історія детально в кількох книгах викладає «життєпис» Мойсея від його народження до смерті. Франко бере тільки один епізод, обмежує сюжет твору найбільш трагічним моментом життя Мойсея, коли народ відвернувся від свого пророка і прогнав його. На цій основі будується глибоко психологічна і емоційна драма.

І. Франко вільно використовує біблійний текст, зміщуючи ідейні акценти. 19.Образ Мойсея як лідера та пророка у поемі І. Франка «Мойсей»

1. Мойсей — єврейський пророк. (Він вів свій народ з єгипетської неволі сорок років через важкі випробування до нової Батьківщини — обіцяної Богом землі.)

2. Прагнення Мойсея розбудити духовні сили народу. (Він засуджує дух рабської покори, закликає народ до боротьби.)

3. Віра пророка у велич власної місії. (Мойсей розуміє, що він зуміє вивести свій народ із неволі, але потрібен час, щоб люди поступово перебороли в собі психологію рабів.)

4. Велика любов до свого народу — основна риса характеру Мойсея. (У своїх вчинках він керується не так вказівками Єгови, як почуттям великої любові. Навіть гіркі образи й приниження не викликають у ньому злоби й ненависті.)

5. Вигнання Мойсея з табору. (Знеможений і знесилений народ, втративши віру в землю обітовану, зупинився на шляху до своєї мети, почав нехтувати своїм майбутнім, думаючи лише про задоволення щоденних потреб. Під свист і крики народ виганяє Мойсея з табору.)

6. Душевні муки Мойсея. (Після вигнання Мойсей переживає внутрішню боротьбу, важкі сумніви починають охоплювати пророка щодо доцільності справи, якій він служив усе життя.)

7. Втрата Мойсеєм віри в священну ідею. (Вагання й сумніви підточують віру пророка у велику мету остаточно, за що він і був покараний Єговою.)

8. Смерть пророка. (Втративши віру, Мойсей перестає бути пророком, вмирає, не дійшовши зі своїм народом до омріяної мети.)

9. Справу, розпочату Мойсеєм, продовжують його учні. (Боротьбу за свободу, за вільну Вітчизну продовжують учні Мойсея під проводом нового вождя Єгошуа.)

ІІІ. Поєднання в образі Мойсея земного і вічного. (Образ Мойсея приваблює людство силою духу, невгасимою любов'ю до рідного народу.) 20.Осмислення української історії у поемі І. Франка «Мойсей»

Події, описані в поемі, автор тісно пов'язує з українською сучасністю. Легендарна історія біблійного пророка виходить на національний український ґрунт. Франко писав про свій народ і тільки для нього, адже в пролозі точно визначений адресат поеми. Під подертими наметами кочовиків-ізраїльтян він бачив знедолених земляків. Сорокарічне блукання єврейського табору в пошуках обіцяної Палестини в художньому мисленні поета асоціювалась із сумними сторінками літопису українського народу. А здобуття Єрихону і завоювання обіцяного краю в уяві поета воскресило героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнювало віру в його славне майбутнє. 21.Релігійні мотиви в українській літературі ХХ ст.

Бiблiя (книга) - визначна пам'ятка свiтової лiтератури. На сторiнках Бiблiї багато прекрасних, поетичних легенд. Цi легенди давним-давно iснували в народi i передавались з уст в уста. Потiм, через багато столiть, мудрецi i поети почали в рiзний час записувати їх, потiм цi записи були зiбранi в "Бiблiю". Ця книга включає в ритуальнi i юридичнi кодекси, iсторичнi хронiки, мiфи, народнi пiснi (переможнi, величальнi, поховальнi, сатиричнi, любовну лiрику тощо).

Iз часiв середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з Бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiдно до вимог та iдей свого часу.

Найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтератури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя. До неї не раз звертався Тарас Шевченко i Пантелеймон Кулiш .Цю притчу у демократично-просвiтительському дусi перетлумачують Юрiй Федькович Михайло Старицький .

Значну популярнiсть в українських письменників мали притчi про таланти, блудного сина, любов, багача i бiдного Лазаря, про терен. Наприклад, Тарас Шевченко ("Притча про блудного сина"), Iван Франко ("Дума про Наума Везумовича", "Притча про терен"), Леся Українка ("У пущi"), Павло Грабовський ("До сестри").

Крiм притчових сюжетiв i мотивiв та використання оповiдей про дiяння пророкiв-праведникiв, апостольських проповiдей, українська лiтература осмислює морально-етичний змiст християнського вчення в цiлому, звертається до образу Христа, Богоматерi, їх загальнолюдсько го подвигу. "Марiя" Т. Шевченка, де син Божий виступає як син людський, сонети XXXVI-XXXVIII I. Франка, якi порушують проблему вiдповiдальностi людини за свої вчинки, "На полi кровi" Лесi Українки. Загалом творiв у Лесi Українки, в яких переосмислюються бiблiйнi сюжети, бiльше п'ятнадцяти.

Вершинами художнього переосмислення євангельських сюжетiв в українськiй поезiї є "Марiя", "Давидовi псалми", "Пророк", "Неофiти", "Саул" Т. Шевченка, "Мойсей" у I. Франка, "Вавiлонський полон" Лесi Українки.

Використовували бiблiйнi сюжети в українськiй поезiї i письменни ки нашої доби. Павло Тичина в поезiї "Весна" використовує сюжет з бiблiйної легенди про всесвiтнiй потоп, переосмислюючи його, як катастрофу , стихiйне лихо. Максим Рильський у вiршi "Рукам трудящим слава" використовує бiблiйний мiф про маслинову гiлку, що в переносному значеннi означає емблему миру i спокою.

У Миколи Сингаївського зустрiчаємо поезiї, написанi за бiблiйними переказами:

Iдейне спрямування вислову, взятого з Бiблiї в сучаснiй лiтературнiй мовi означає як пересторогу проти насильства i агресiї.

Отже, використовуючи бiблiйнi сюжети в українськiй поезiї, нашi письменники викривали свiт насильства i пророкували народовi свiтле майбутнє. 22.Східні мотиви в європейській літературі ХІХ ст. («китайський міф», «індійський міф»)

У китайського народу є численні міфи про створення світу і людей, їх життя серед первісної природи і боротьбу за існування.

Особливо багато міфів про богів. Одні з них, як розповідалося в міфах, допомагали людям: вчили їх видобувати вогонь, розпізнавати цілющі рослини, приручати тварин, обробляти землю тощо. Інші боги були жорстокими. І тоді проти них повставали герої, які боролися за справедливість.

У міфах Стародавньої Індії знайшли втілення звичаї народу. Все живе там вважається священним, а тому не дозволяється нікого вбивати, не можна наступати навіть на мурашку, а в парках індійських міст ходять корови, стрибають мавпи.

У XVII - XIX ст. в європейських країнах навіть склалася своєрідна мода “на все східне”. Свідчення тому - поява переказів на європейські мови “Корану” і “Тисячі і однієї ночі”, “Персидські листи” Монтеск'є та історичні драми Вольтера. Похід Наполеона на Єгипет сприяв появі в європейській літературі цілого напряму, названого екзотизмом. У його рамках виник ліричний цикл великого І.В.Гете “Західно-східний диван”. “Східні вірші” В.Гюго утвердили у Франції романтичну поезію. Без східних поем - “Гяур”, “Лара”, “Корсар” - був би неповним творчий доробок Дж.Г.Байрона. В.А.Жуковський своїм зверненням до перського та індійського епосу (повість у віршах “Рустем і Зохраб”, поема “Наля і Даяманті”) укріпив романтичну поезію в Росії. В Україні до теми Сходу зверталося ряд видатних поетів та письменників: Іван Франко (численні переклади староарабських поезій, казок), Агатангел Кримський (поетична збірка в трьох частинах “Пальмове гілля”, цикл “Бейрутські оповідання”) збагатили українську літературу східними мотивами.

Індійська і китайська філософії – це істинно «живі плоди», що продовжують харчувати своїми соками світову людську думку. Жодна філософія більше не зробила такого сильного впливу на Захід, як індійська і китайська.

Пошук «світла, що йде зі Сходу», «істини про походження роду людського», яким були зайняті багато філософів, теософи, і, нарешті, хіппі в 60-70 роках уже нашого століття – очевидне свідчення того живого зв'язку, що з'єднує західну культуру зі східною. Філософія Індії і Китаю – це не тільки екзотика, а саме та привабливість цілющих рецептів, що допомагають людині вижити.

Людина може не знати тонкостей теорії, але займатися дихальною гімнастикою йога чисто з медико-фізіологічною метою. Головна цінність древньоіндійськой і древньокитайськой філософії складається в її звертанні до внутрішнього світу людини, вона відкриває світ можливостей моральної особистості, у цьому, імовірно, і криється таємниця її привабливості і живучості. 23.Релігійні мотиви у давньоєгипетській літературі

Єгипетське суспільство в стародавні часи жило напруженим, багатою і багатосторонньої духовним життям. Єгипетська культура в цілому є одним з витоків культури світової. Єгипетська література, що представляє собою одне з найбільш яскравих і художньо цінних проявів цієї культури, самобутня і глибоко людяна. Вона нерозривно пов'язана з життям суспільства і його ідеологією. А так як в епоху її розвитку в ідеології переважаючу роль відігравала релігія, не дивно, що єгипетська література випробувала на собі істотний вплив релігії, і нерідко в її творах ми виявляємо релігійне світовідчуття в різних його проявах. Однак звідси зовсім не випливає, що єгипетська література в переважно релігійна література пли богословська. Навпаки, вона представлена найрізноманітнішими жанрами. Поряд з переробленим та записаним у вигляді казок фольклором - казки папірусу Весткар, «Два брата», «Приречений царевич» - є повісті про реальних подіях: «Розповідь "лшухе" і «Розповідь Ун-Амуна», написи царів і вельмож історичного змісту; поряд з релігійними текстами (гімни Амону, Атону, Хапі та ін) - твори скептичного змісту, наприклад, «Суперечка розчарованого зі своєю душею»; поряд з міфологічними казками (казка про Хорі та Сеті) - байки і любовна лірика. (Відомі єгиптянам були вірші в нашому розумінні цього терміна - нічого певного сказати не можна, так як огласовка єгипетських текстів аж до наших днів є проблематичною.) Єгиптянам не чужі були і театральні вистави, причому не тільки містерії, але і в якійсь мірі світська драма.

Зазначимо насамперед, що єгипетська література вплинула на Біблію. Хоча визначення обсягу цього впливу викликає суперечливі думки, однак факти такого впливу безсумнівні. Розповідь Біблії про вихід євреїв з Єгипту містить наступний епізод: Мойсей «розділив води Червоного моря, і з суші, тобто дну моря, провів весь єврейський народ з одного берега на інший. У папірусі Весткар єгипетський жрець також «розділяє» води ставка. Біблійна книга «Притчі Соломонові» за своєю структурою і стилем нагадує єгипетські повчання. У «Повчанні Аменемопе» ми читаємо: «Дай вуха твої, уважай [словами], сказаним мною, зверни своє серце до розуміння їх». У «Притчах Соломонових»: «нахили своє вухо своє, почуй голос оцих моїх слів і зверни своє серце до розуміння їх». Такий збіг, звичайно, не випадковість, єгипетський текст є в даному випадку першоджерелом. Впадає в око близькість біблійних псалмів 104, 110 і деяких інших до єгипетських текстів, і т. д. Дослідження низки біблійних сюжетів, наприклад, «Перебування Йосифа у Єгипті» («Книга Буття») та ін показувало, що вони навіяні єгипетським побутом і літературою. Єгипетські мотиви через Біблію, а потім і через коптську літературу проникли в Європу. Вихваляння римського полководця Стилихона латинським поетом IV ст. н.е. Клавдпаном містить зовсім явні сліди релігійних і міфологічних уявлень давніх єгиптян. Треба відзначити і виявлену дослідниками зв'язок між єгипетською і античної любовної лірикою. Так званий параклауситрон, тобто любовна пісня у закритих дверей коханої (Плавт, Катулл, Пропорцій), традиційно розглядався як споконвічно античний жанр. Виявилося, однак, що задовго до античних авторів єгиптяни знали цей літературний прийом. Наведені факти досить переконливі, хоча далеко не являють собою систематичного або вичерпного огляду літературних зв'язків між Єгиптом і античним світом 24.Трагізм творчої долі Павла Тичини (на матеріалі праці В. Стуса «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)»)

Павло Тичина вперше надрукувався двадцятирічним юнаком. Його перша збірка "Сонячні кларнети" стала етапною подією в історії української літератури, вона мала шалений успіх і вмить прославила автора. Тичину було названо "глибоко національним поетом", а його поезія стала виразником душі українського народу, завдяки їй прозріли "тисячі очей". Ця збірка була пронизана сподіваннями, пов'язаними з революцією, що мала принести нове щасливе життя і національне відродження.

У збірці "Замість сонетів і октав" Павло Тичина проклинає всіх, "хто звіром став", виступає проти насильства і жорстокості, висловлює своє розчарування революцією, її "великою ідеєю" і засобами втілення її у життя. Поезії цієї збірки протилежні за своїм настроєвим звучанням з поезіями "Сонячних кларнетів", але теж високомайстерні.

У роки сталінських репресій, коли було знищено три чверті українських письменників, Павло Тичина вцілів ціною компромісу із власною совістю і талантом. З того часу почався трагічний спад у його творчому житті. Хіба це не трагедія, коли талановитий поет душить свій геній і замість оригінальних віршів римує оди, прославляючи партію, яка відняла в нього право творити для свого народу, і відняла б у нього життя, якби він її не прославляв? Поет соромився своєї нової поезії, усвідомлював своє падіння, але, "немов той Дант у пеклі", був вимушений співати в тон з тими, хто його задавав. 25.Ідеалізований образ радянської людини (на прикладі творів П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана, М. Рильського)

Мистецтво повинно було стати зрозумілим масам, воно повинно було "кликати і вести", по суті - слідувати новому, комуністичному канону в зображенні людини та соціальної реальності. Головним героєм творів повинна була бути людина праці, а самі "трудящі" повинні були піддаватися "ідейної переробці в дусі соціалізму". Реалізм розумівся як детальний натуралізм і холодний неоакадемізм ("мистецтво в формах, зрозумілих начальству" - як мовиться у відомій жарті). Висловлюючись на Першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників в 1934 р про метод "соціалістичного реалізму" М. Горький увазі творче використання класичної спадщини світової культури, зв'язок мистецтва з сучасністю, зображення сучасного життя з позицій "соціалістичного гуманізму". Продовжуючи гуманістичні традиції попереднього мистецтва, поєднуючи їх з новим, соціалістичним змістом, "соціалістичний реалізм" мав представляти собою новий тип художньої свідомості. 1930 року вийшла друком збірка «Чернігів», у якій, з одного боку, було пряме оспівування колективізації, Леніна, політичних статей Сталіна тощо.

1934 року П. Тичина видав збірку «Партія веде», яка стала етапною на шляху до офіційного визнання його класиком соцреалізму та водночас творчої деградації. З того часу і до 1964 р. П. Тичина видав багато книжок — проте митецька вартість переважної більшості з них не є високою. Виняток становить хіба що написана під час Великої Вітчизняної війни поема «Похорон друга» (1942), в який поет зумів щиро й талановито передати почуття, які виникають у людини під час смерті близьких людей.

Володимир Сосюра «Володька», «Вітчизна». Людина має служити партії.

Рильський «Пісня про Сталіна» Прославлення партії та вождів

Бажан, про якого не знали навіть, що він уже став членом партії. Офіційно перша сталінська премія (1946) була за антинімецькі "Клятва" (1941), "Данило Галицький" (1942) і "Сталінградський зошит" (1943). А друга — за антианглійські "Англійські враження" (1948). Але фактично сталінські премії Бажан, як і Тичина та Рильський, здобув головно одами до Сталіна й Москви ("Людина стоїть в зореноснім Кремлі" — 1932, "Клич вождя" — 1939, "Ранок у Горі" та інші). Сюди належать також такі його виступи, як промова в Об'єднаних Націях з вимогою видачі української радянської еміграції Москві (див. "Радянська Україна" за 6 і 7 лютого 1946) чи стаття "До кінця викорчувати буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України" ("Радянська Україна", 17 листопада 1946). 26.Біблійні образи та сюжети в українській поезії другої половини ХХ ст. (на прикладі творів В. Стуса, Л. Костенко, Б. Матіяш

Інтерпретація біблійних образів у сучасній українській літературі – складне багатогранне явище. Звернемося до творчості Л.Костенко. Вона у своїх поетичних творах використовує такі біблійні образи, як Адам і Єва, апостоли Іоанн та Петро, Божий Син, Вельзевул, Георсиманський сад, Голгофа, Голіаф, Давид, диявол, діва Міріам.

Звернемося до циклу "Інкрустації", позначеного оригінальним змістовим та емоційним наповненням. Тривога за долю людства, що домінує у ньому, посилюється інтерпретацією новозавітних образів :

Притча про зречення апостола Петра лежить в основі вірша Л.Костенко "Перш, ніж півень запіє… ". У ньому Петро змальований звичайною людиною, котра із вершин своєї гордині падає у низинну реальність : "Коли вели Ісуса до мучителя, була сльота. Петро апостол змерз". Трагізм конфлікту виcoкого і земного в душі людини ситуація вибору, парадокси життя - коло тих проблем, які порушує Л.Костенко і реалізує через конкретні переживання ліричного героя.

Образ Ісуса Хреста вирізняється в ліриці Л.Костенко вагомою філоcoфською наповненістю й великою емоційною експресивністю, а самопожертва Христа вражає своєю величчю та гуманістичним пафоcoм. Яскравим прикладом філоcoфського увиразнення поетеcoю сучасності, осмислення її є переспіви Давидових псалмів.

а поетеса не просто розважає читача, весело трансформуючи серйозну біблійну історію, вона свою іронію скеровує проти болючих проблем сучасності, перетворюючи легкий жарт на гостру сатиру :

Iдея Христоподiбностi вперше з'являється у давнiй украïнськiй

лiтературi на рiвнi мотиву спiврозп'яття, спiвпереживання Христових мук.

На наш погляд, вона по-новому озвучена в творчостi Василя Стуса. Його

лiричний герой це пророк i борець, який змагається з неправдою,

рабством i сваволею. У нього складний i тернистий шлях. Але наш герой

смiливо рушає у вир апокалiптичних подiй:

У поезiях В. Стуса бiблiйськi мотиви набувають суто нацiональних рис: Поет одвiчну боротьбу двох протилежних сил

втiлює в образах Бога i сатани

Поет протиставляє Голгофу Христа Голгофi людства у ХХ столiттi.

Iсус Христос, омив своєю кров'ю грiхи всього людства, проторував

для нас новий чистий шлях, був забраний Богом на небеса. Та людство

стало на шлях зневiри, тим самим, прирiкши себе на муки на iншiй

Голгофi