5.Роль Вульґати в історії європейської цивілізації

Вульга́та — латинський переклад Біблії з IV століття, здійснений переважно святим Ієронімом зі Стридону, який замінив різні варіанти латинських перекладів Біблії (Vetus Latina), які існували до того часу. Зроблений Ієронімом переклад Біблії став нормативним латинським текстом, який отримав назву Вульгата.Тридентський собор (1546) затвердив текст Біблії Ієроніма — і Вульгата увійшла у загальний вжиток на Заході як офіційний переклад, обов'язковий для Римо-Католицької Церкви. Протягом століть Вульгата служила джерелом усіх перекладів Біблії західноєвропейськими мовами.

6.Вплив біблійних перекладів на розвиток європейської словесності у Середньовіччі

Книжки Старого Заповіту були перекладені вперше на грецьку мову за єгипетського Птоломея Філадельфа (283–247 до Різдва Христового) 72 єврейськими мудрецями, тому цей переклад носить назву Септуаґінти — Семидесятки (Переклад семидесяти). Новий Заповіт був написаний давньогрецькою мовою. У IV столітті все Писання було перекладено на латинську мову (382–405) Святим Єронімом. Цей латинський переклад відомий під назвою Вульґати (найстарший друк — 1462 р. в Майнці). Сама назва Біблії означає з грецької власне — «книги» і почала прикладатися до Святого Писання тільки десь з кінця III — початку IV століть.

Біблія вносить у свідомість людини Середньовіччя ідею універсальної творчої сили Слова. Син Божий, Друга Особа Пресвятої Тройці постає в образі Слова (Логоса), через яке створений світ: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ін. 1:1-3).

Біблія стає центральним елементом ціннісної ієрархії системи текстів, формує цю ієрархію, підпорядковує її собі. Позиціонування будь-якого іншого тексту здійснюється через пошук його біблійної перспективи, стосунків цього тексту й Біблії. При цьому вивчення й взагалі читання Біблії відкрите лише для окремих осіб. Книга сприймається як закрите для більшости джерело знань. Знайомство з ним пересічного християнина відбувається опосередковано, через проповідь, богослужбові тексти, молитви.

Найпоширенішою формою використання Біблії в літературному побуті було її пряме цитування, яке знаменувало вичерпний і переконливий арґумент у доведенні істити. Саме при цитуванні Біблії виробляється система посилань. Богословські дискусії найчастіше виглядали як змагання за найбільш переконливе й коректне використання цитат із Святого Письма.

На характер інтерпретації сюжету в середньовічній культурі великий вплив справляє біблійна модель притчі, де алегоричний зміст виростає на взаємодії відносно простої побутової колізії із прихованим повчальним сенсом.

Система жанрів середньовічного письменства значною мірою мотивується біблійним досвідом. Звідси береться форма послань (апостольські послання), збірок афоризмів (Книга Премудрости Соломонової), до певної міри, - літописів (історичні книги). На жаль, при перекладанні старозавітньої поезії згубився первісний ритм, який годі відчути вже навіть у грецькому, а тим більше в церковнослов’янському тексті Псалтиря. І тим не менше, поетика псалмів найбільшою мірою позначається на книжній поезії середніх віків – зазвичай неримованій, побудованій на засаді синтаксичного паралелізму, подібній до віршу дум, та, часом, анафоричної рими.