14. Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом

Епоха Відродження почалася в Італії в ХІV ст., закінчилося ХVІІ ст. Література Відродження література Ренесансу — це період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 — початок 17 століття в інших країнах Європи. Данте можна вважати найвизначнішим представником передренесансу. В 15 ст. поширилось в Німеччину і Францію, а в 16 ст. до Англії. Кінцем доби можна вважати 1616 рік — дату смерті Шекспіра і Сервантеса.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ Передвідродження остання третина XIII — початок XIV ст.

раннє Відродження середина XIV — кінець XV ст.

високе Відродження кінець XV — 40-і pp. XVI ст.

пізнє Відродження 50-і pp. XVI — початок XVII ст. Відповідно до цього встановлена періодизація літератури Відродження. Визначаються такі періоди: період Передвідродження, який припадає на час переходу від середньовіччя до нової доби, коли складалися передумови, що привели до ренесансного перевороту; періоди раннього, зрілого і пізнього Відродження. Проте загальноєвропейський розвиток нової культури не був синхронним і періоди літературного процесу в різних країнах не збігаються за часом. Так, Передвідродження найраніше розпочалося в Італії і припадає на кінець XIII- початок XIV ст., тоді як в інших країнах Європи — на XIV, XV ст. В Італії період раннього Відродження охоплює XIV ст., а в більшості європейських країн — кінець XV-початок XVI ст. Італійський гуманізм, пройшовши період блискучого розквіту, уже в 40-х рр. XVI ст. був позначений гострою ідейною кризою, тоді як у Франції він досяг у цей час зрілості, а в Німеччині взагалі завершив свою коротку історію. Тому в кожній окремій країні існують внутрішні хронологічні межі періодів Відродження. Разом з тим, попри риси типологічної цілісності літератури цієї доби, спільність загальних принципів, ідейну єдність історичних періодів, кожна література має свої особливості, позначена виразною національною своєрідністю. Терміни: Ренесанс — відродження античності хоча для Європи вона й не помирала ,адже після Середньовіччя люди не могли дивитися на людину як на щось величне.1453р — турки захопили Константинополь, греки втікли звідти до Італії, таким чином познайомивши Європуз грецькою культурою. Гуманізм — визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей. Реформація — християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

15. Історія створення, структура та змістове наповнення збірки ф. Петрарки «Канцоньєре».

Головний твір — Консоньери. Переробляв їх 9 разів. 1373 остання редакція. Остаточна редакція — Ватиканський кодекс. Опубліковані через два століття після написання Кістяк — сонети, всього 366 творів, 318 сонетів, 29 кансон. 2 частини: перша На життя Мадонни Лаури друга На смерть МЛ. Структура і тема задаються в першому сонеті. Сповідь — розповідь зрілої людини. Головна тема — юнацька нерозділена любов. Петрарка ламає канон. У нього може бути будь-яка рима. Петрарка не цурається реального часу. Називає себе істориком Лаури. Лаура змінюється.

Петрарка любить метафори. Серце на долоні. У Данте Беатріче віддалена від землі, у Петрарки Лаура жива, більш відсторонена.

Випередив час — прозаїзація. Це ритмізована проза. За життя Петрарки це вважалося дивним. Одиницею поезії Петрарки є не слово, а вірш, вірніше ритміко-синтаксична одиниця, в якій окреме слово розчиняється. Зашифровано імя Лаури. Поет, заглиблений в аналіз свого внутрішнього світу, уважно прислухається до своїх почуттів, роздумує над їхньою суперечливістю. Не раз він замислюється над незбагненною складністю внутрішніх рухів людської душі Лаура залишається завжди суровою повелителькою; кохання поета до неї безнадійне й живе одними лише мріями, примушує його бажати смерті та шукати полегшення у сльозах. Скарги поета на свою гірку участь позбавлені однообразності, тому що він знаходить безліч варіацій для передачі одних й тих самих переживань. У віршах різної тематики в Канцоньєре вимальовується образ нової людини з її складним внутрішнім світом. Вона ще вагається, не легко розстається з християнсько-аскетичною мораллю середньовіччя, в неї ще остаточно не сформувалася нова система найвищих моральних цінностей, але вона вже цілком повязана з життям, з його земними радощами і болями.Петрарка надав сонету класичної викінченості, і він набув значення взірця жанрової форми і ліричної мови для багатьох поетів, його наслідування породило в європейській поезії цілу течію петраркізму.