4. Тема фатуму в «Іліаді»: втручання богів у життя смертних (доля Єлени та Паріса).

Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об'єднанням численних сказань Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.

Дія віднесена до десятого року облоги Трої (Іліону) об'єднаним ополченням грецьких вождів. Сказання про попередні події (викраденняОлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл,Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само як і результат війни (загибель Трої), передбачаються в Іліаді відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу, епізод з історії облоги Трої.

Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст.до н.е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті: і тих, і тих було по 24. Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають за собою довгу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і відноситься до кінця 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті і навіть містять низку імен, до сих пір відомих лише з давньогрецького епосу.

В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» представляють собою давніх, а іноді ще догрецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, в самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають базисне значення у побудові сюжету «Іліади» теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гніві Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом та Герою — з циклу міфів про Геракла.

Історична основа

Протягом тривалого часу вважалося, що Троянська війна і сама Троя — це вигадка. Цьому зокрема сприяло й те, що в Іліаді й Одіссеї наявні два світи — реальний та ірреальний: світ людей і світ богів. Лише завдяки розкопкам Генріха Шлімана було доведено, що Троя існувала. Після цього безліч дослідників почали досліджувати, що в «Іліаді» правда, а що — вигадка. Значного успіху в цьому вдалося досягти завдяки Майклу Вентрісу, який разом з Джоном Чедвіком дешифрував лінійне письмо Б.

Виділяють 9 основних археологічних шарів Трої. Зруйнування Трої, описане в «Іліаді» відбулися, на думку сучасних дослідників, приблизно 1260 року до н. е., ахейцями (тобто представниками Крито-мікенської цивілізації) і відноситься до періоду Трої-VII. Загалом Троянська війна не є унікальним явищем, це частина загальної катастрофи бронзової доби, щодо причин якої є різні теорії. На той час Троя контролювала шлях з Причорномор'я в Середземномор'я, і тому не випадково стала мішенню. Згідно з сучасними дослідженнями Троя була зруйнована не одноразово, і один або низка військових походів (можливо найбільший чи найуспішніший), який закінчився спаленням Трої, і ліг в основу героїчних оповідань, які міфологізувалися, взаємоперепліталися і зрештою стали основою для написання «Іліади».