65. Основи філософського аналізу суспільства.

Перші теоретичні уявлення про соціум як систему співжиття людей, його природу та структуру дали світові такі представники класичної грецької філософії, як Платон і Арістотель. Ключем до бачення сус­пільства вони вважали державу, яка фактично його поглинала. Становленню більш об'єктивного системно-цілісного бачення суспільства сприяла соціально-філософська концепція Т. Гоббса (1588-1679), який показав, що витоки держави коренять­ся не в ній самій, як такій, а в інших сферах соціального життя, що громадянські права - це ті ж природні права, перенесені на державу. Важливий крок у своєму предметному самовизначенні соціальна філософія зробила у XIX ст., коли започаткувалася тенденція уявлень про суспільство як систему взаємопов'язаних відносин, що детермінується певним чинником об'єктивного ха­рактеру. Принциповий прорив у пізнанні філософських основ суспільства пов'язаний з ім'ям Гегеля, який, вважаючи Світовий Дух основним об'єктивним чинником, у підвалини суспільства та його історії поклав ідею свободи людини та ідею її реалізації. У концепції матеріалістичного розуміння історії Карла Маркса суспільство постає як специфічно складне, багатошарове утво­рення, де спосіб виробництва матеріальних благ визначає всі ас­пекти людської життєдіяльності. Вагомий внесок у предметне визначення соціальної філо­софії вніс Г. Спенсер, у позитивістській концепції якого суспільство розглядалося в якості природного організму. Вихо­дячи з організмного підходу (проводячи аналогію між біологічним організмом і суспільством), Спенсер проаналізував роль складових частин суспільства, їх взаємозв'язок, показав, що розвиток суспільства є закономірністю. Отже XIX ст. стало ча­сом розроблення концептуального підходу до суспільного життя в цілому. Для XX ст. характерне переплетіння, взаємопроникнення соціально-філософських ідей із суто соціологічними, що дало підстави багатьом дослідникам вважати, що в певному розумінні соціологія минулого століття є не чим іншим, як соціальною філо­софією. Проте відмінність філософського та соціологічного підходів визначення суспільства полягає передусім у тому, що соціальна філософія досліджує суспільство як цілісну систему че­рез призму людини, її гуманістичні пріоритети. Соціологія ж звер­тає увагу насамперед на вивчення соціальної структури суспільства, соціальних інститутів, на функціонування соціальних спільностей і соціальних процесів, на соціальні відносини між іншими спільностями та соціальні механізми як самодостатні засо­би регулювання соціальних відносин. Сучасний теоретичний аналіз суспільства передбачає роз­гляд його в якості цілісного організму, частини якого не тільки впливають одна на одну, але й знаходяться у супідрядності. Інак­ше кажучи, суспільство - цілісна система, що має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства.

66. Природа – умова буття суспільства.

У філософії під природою розуміється вся сукупність природних умов існування людини і людського суспільства. При такому підході поняття природи характеризує її місце і роль в системі історично мінливих відносин до неї людини і суспільства.Історично конкретний характер ставлення людини, суспільства та природи не скасовує деяких його загальних моментів. Незмінним в ньому залишається перш за все те, що людина, а разом з ним і суспільство вийшли з природи і тому генетично, за походженням пов'язані з нею нерозривним узами. Жива природа - той базис, без якого не було б ні людини, що сталося від тварин предків, ні суспільства, яке прийшло на зміну первісному стаду цих предків. Інша, не менш важлива, полягає в тому, що людина, суспільство живуть природою. І не тільки в тому сенсі, що багаті природні компоненти, так би мовити, в природному вигляді виступають необхідними умовами життя та життєдіяльності людини і людства (повітря, вода, певний температурний режим і т. д.), але і в тому, що сама можливість життя людини, саме існування суспільства були б немислимі без постійного обміну речовин з природою в процесі матеріального виробництва.Суспільство є продовження природи, бо воно будується людиною, який в кінцевому рахунку сам є продукт природи і її частину, а головне - суспільство будується з матеріалу природи і відповідно до її закоів. І в цьому сенсі К. Маркс говорив про суспільство як про "другу природу", природі, штучно створеної розумом і працею людини.Але суспільство як частина природи є частина особлива, специфічна. Ця специфіка суспільства проявляється через співвіднесення понять натура (природа) та культура. Природа (натура) - ця та частина об'єктивної реальності, яка не зачеплена людиною, його діяльністю і існує за своїми власними підставах та законами.