1.3. Практична психологія як теоретична основа психологічної практики.

Предмет практичної психології.

Психологічні проблеми пронизують все наше життя. Психолог може знайти собі застосування практично у всіх сферах життєдіяльності людини. Але хто визначає, якими проблемами повинен займатися психолог, а якими – не повинен (інакше виходить, що всі проблеми, пов'язані з людиною, повинні вирішувати тільки психологи, а в інших професіях потреба просто відпадає). Як психолог повинен вирішувати наявні психологічні проблеми, чи тільки він сам визначає форми, методи і умови своєї праці?

Автори (В.І. Слободчиков та Е.І. Ісаєв) виділяють два розуміння практичної психології:

1) практична психологія як прикладна дисципліна, що зорієнтована на академічну дослідницьку психологію природничого типу;

2) практична психологія як особлива психологічна практика, зорієнтована не на дослідження психіки, а на роботу з нею (психікою).

Прикладна психологія зорієнтована на допомогу у розв’язанні тих завдань, які вже були поставлені перед психологом його замовниками (клієнтом, керівництвом закладу освіти, підприємства). Часто психолог допомагає іншим фахівцям краще виконувати свої функції. За такого розуміння психолог справді може реалізувати себе у різноманітніших сферах життя суспільства та окремої людини.

Виділяються наступні сфери, де психолог може знайти для себе місце:

1. Педагогічна психологія, що вивчає психологічні особливості освіти дітей, і дорослих, а також проблеми безперервної і випереджаючої професійної освіти.

2. Медична психологія і патопсихологія, де одним з важливих аспектів є побудова моделі взаємодії психологів з медиками у наданні допомоги хворим.

3.. Спортивна психологія.

4. Психологія масових комунікацій і реклами.

5. Політична психологія, де психолог бере активну участь в організації виборчих компаній і міжпартійній і політичній боротьбі.

6. Юридична психологія, перед якою постають особливо складні проблеми в умовах реально “неправової держави”, із симптомами корупції й вседозволеності (в тому числі і в сфері самих правоохоронних органів).

7. Психологія туризму та організації дозвілля.

8. Військова психологія, де діяльність психолога вельми багатоманітна, у тому числі у зв'язку з подіями, що відбуваються в «гарячих точках», і необхідністю підготовки бійців до діяльності в екстремальних ситуаціях і психологічній допомозі їм в період і після закінчення служби.

9. Індустріальна (виробнича) психологія і близька до неї психологія управління (організаційна психологія), при цьому виділяються напрями практичної психології за кожною галуззю виробництва (будівельна психологія, металургійна психологія та ін.). Іноді як окрему сферу виділяють психологію менеджменту, психологію підприємницької діяльності та ін.

10. Авіаційна психологія, де зусилля психологів спрямовані на оптимізацію психологічних умов роботи пілотів, диспетчерів аеропортів та інших працівників льотних служб.

11. Космічна психологія, де психолог досліджує і формує готовність майбутніх космонавтів до участі у польотах, а також розробляє рекомендації для оптимізації підготовки космонавтів, займається медико-психологічною реабілітацією після польотів тощо.

У всіх сферах психологу доводиться, з одного боку, не втрачати свій специфічний предмет (психіку, особистість людини), а з другого боку, враховувати специфіку роботи у тій галузі, яку він обслуговує. Психолог-прикладник змушений все більше й більше досліджувати, а в ряді випадків і включатися в те виробниче середовище, де він намагається оптимізувати колективну діяльність працівників. Фактично він сам поступово перетворюється на учасника виробничого процесу і стає реальним членом даного трудового колективу (оскільки без нього колектив вже не зможе ефективно працювати). Саме тому психологів все частіше запрошують на постійну роботу у різні фірми та організації. Психолог, що працює в організації, визначає стратегічні завдання, як правило, не сам, але він самостійно ставить перед собою та реалізує свої професійні стратегічні та оперативні завдання.

У великих організаціях звичайно працює не один, а декілька психологів. Крім того, у вирішенні складних проблем (пов'язаних, наприклад, з реорганізацією фірми) до роботи звичайно долучаються як власні психологи (внутрішні консультанти), так і запрошені (зовнішні консультанти). Все це дозволяє спільно з керівництвом адекватно ставити завдання організації та вирішувати їх. У цьому плані постає проблема грамотного замовника, оскільки й у досвідчених керівників зустрічається іноді й деяка упередженість, недовіра до психологів. Тому іноді психологу реально доводиться брати на себе велику відповідальність та самому заявляти про стратегічні проблеми та мету своєї роботи, одночасно формуючи і психологічну культуру у своїх начальників–виробників і замовників.

Коли йдеться про практичну психологію як «особливу психологічну практику», то психолог звичайно працює з клієнтами, які більшою мірою довіряються психологу як фахівцю. У цих випадках психолог самостійно ставить перед собою стратегічні завдання (клієнт значною мірою довіряє йому у цьому), і тактичні, конкретні, оперативні завдання дослідження і втручання в ситуацію клієнта. У цьому плані відповідальність психолога вища, ніж у випадках розв’язання прикладних завдань, оскільки він більшою мірою виступає суб'єктом власної професійної діяльності.

Практична психологія галузь, яка спеціально виділяється психологами, потребує особливого наукового обгрунтовування. Через ряд об'єктивних обставин (тоталітарний режим і, як наслідок, гоніння на практичну психологію, прагнення у свій час замінити предмет психологічної науки предметом рефлексології і фізіології тощо) у вітчизняній практичній психології до теперішнього часу спостерігається її серйозне відставання від практичної психології у передових країнах. Вітчизняна психологія тривалий час була академічною наукою, що займалася теоретичними та експериментальними дослідженнями, але не розв’язанням реальних психологічних проблем конкретних людей, груп і суспільства.

Майже всі вітчизняні школи практичної психології спираються на теоретичні концепції, що прийшли до нас із заходу, та й самі форми психологічної роботи у більшості випадків дотепер є модифікаціями зарубіжних моделей. Проте багато форм практичної психологічної роботи зародилися саме в нашій країні. У 20-30 рр. ХХ ст. практична психологія мала власні традиції. У різних сферах активно використовувалися методи практичної психології. Йдеться, перш за все, про своєрідний психотехнічний бум перших післяреволюційних десятиріч ХХ ст., коли вивчалися і впроваджувалися у практику методи профвідбору і профконсультацій, психологічної раціоналізації професійної освіти, створювалися спеціальні тренажери і розроблялися прийоми психологічного впливу на групу. Були створені перші ділові ігри, що стали набагато пізніше складовими елементами багатьох тренінгів.

Іншим напрямом, що реалізовував психологічні методи в соціальній практиці, виступила педологія (буквальний переклад - наука про дитину), що виникла в США і широко розповсюдилася в Західній Європі, Росії та Україні. Вона проповідувала комплексний (засобами різних наук) підхід до учня. Вітчизняні педологічні лабораторії і секції цілком у дусі часу намагалися розробляти методи і прийоми діагностики і розвитку окремих дітей і шкільних колективів відповідно до ідей формування нової людини.

Багато виховних систем тих років буквально насичені прикладами використання психотехнологій, які виявилися згодом необхідними (правда, в декілька іншій формі) у психологічній практиці країн Заходу. Яскравою ілюстрацією до сказаного служить цілий ряд методик, які застосовувалися у груповій роботі з безпритульними А. С. Макаренко. Аналіз комунівської методики дозволяє легко виділити у ній елементи ефективних методів психологічної дії.

У наш час практична психологія розглядається не тільки як сфера застосування психологічних знань, не тільки як психологічна практика і спосіб перевірки умоглядних психологічних моделей, але і як нова галузь психологічної науки, яка розвивається, що має свій предмет вивчення і досягнення.

Предметом практичної психології є індивідуальність, неповторність людини і конкретних обставин її життя. Практична психологія ставить своїм завданням не тільки вивчення індивідуальності людини, але і обгрунтування впливу на неї з метою прояву можливостей людини. Її специфічним предметом є принципи, методи і форми психологічної допомоги, психологічної підтримки, психологічного сприяння і психологічного супроводу розвитку людини. Одним з основних завдань практичної психології є обґрунтування психологічного впливу на людину з метою розвитку її можливостей.

Практичний психолог завжди вступає у стосунки з іншими людьми. Це є клієнти, замовники, користувачі, колеги, рідні. Звертання за психологічною допомогою продиктовано не тільки індивідуальними проблемами і труднощами життя конкретних людей, але і їх поінформованістю про можливості одержання допомоги від фахівців.

Уявлення про те, що може і повинен робити психолог, формують певні очікування від зустрічі з ним. Соціальна поінформованість про практичну психологію в нашій країні в останні роки почала змінюватися. Коли психологічна служба допомоги населенню тільки створювалася (1990-і рр.ХХ ст.), таке уявлення було дуже неточним та недиференційованим. Психолога плутали з психіатром, приписували йому екстрасенсорні здібності тощо. Останнім часом у зв'язку зі значним збільшенням кількості спеціалістів-психологів, тлумаченнями у засобах масмедіа їх реальних можливостей загальна психологічна культура українців підвищилася. Це виявляється у збільшенні кількості звернень до практичних психологів і в коректності психологічних запитів.

Перелік завдань, які вирішує практичний психолог, багато в чому визначається специфікою його місця роботи. Якщо психолог працює в організації, основна діяльність якої не зв'язана з психологічною проблематикою (наприклад, рекламне чи агентство, спортивно-оздоровчий комплекс), то його стратегічні завдання йому, як правило, визначає керівник організації (добір персоналу, складання рекомендацій з оформлення кімнати психологічного розвантаження, рекламних роликів, листівок), а ось тактичні й оперативні завдання такий психолог ставить і вирішує самостійно. У психологів часто є труднощі у взаємодії з некомпетентними керівниками. Не володіючи відповідними знаннями, керівники часто помиляються у визначенні меж професійних можливостей практичного психолога, некоректно формулюють йому професійні завдання, не у змозі адекватно оцінити якість їх виконання. Інакше виглядає перелік завдань психолога, що працює у спеціалізованому психологічному центрі (наприклад, у службі «Телефон довіри» чи у психологічній консультації). Основна функція таких організацій є надання психологічної допомоги. Їхні співробітники беруть безпосередню участь у постановці та вирішенні стратегічних завдань. Керівниками є фахівці-психологи, що можуть грамотно сформулювати мету, передбачуваний результат і вимоги до його якості.

Ще більша відповідальність покладається на психолога на етапі розв’язання завдань, що безпосередньо працює з клієнтом, який довіряє психологу-консультанту та надає йому право впливати на його внутрішній світ, визначати завдання і способи такого впливу. Особистісна заангажованість клієнта, проблемність його життєвої ситуації, високий рівень складних переживань (саме це змушує його звернутися за допомогою до психолога), а також неволодіння критеріями оцінки професіоналізму психолога (як правило, це лише суб'єктивне відчуття «стало краще» чи «не стало краще») підвищує відповідальність практичного психолога за вибір стратегії і тактики надання психологічної допомоги.

Фахівці виділяють різні рівні завдань практичної психології.

1) науково-дослідні завдання, що пов'язані з розв’язанням проблем вивчення закономірностей розвитку і формування особистості з метою розробки методологічних основ діяльності практичного психолога, способів, засобів і методів професійного застосування психологічних знань в умовах різних соціальних систем;

2) прикладні завдання практичної психології диктуються необхідністю психологічного забезпечення оптимального функціонування установ і організацій, праці персоналу та окремих індивідів, що передбачає складання спеціальних навчальних програм, створення підручників та навчальних посібників з практичної психології, розробку психологічних рекомендацій та методичних матеріалів, програм підготовки та перепідготовки кадрів, психологічне обгрунтовування діяльності служб практичної психології, створення проектів нормативних документів такої діяльності;

3) практичні завдання визначаються конкретними проблемами, безпосередньо за місцем професійної діяльності психолога: в установах і організаціях різного профілю, у спеціалізованих психологічних кабінетах і центрах – у формі надання психологічної допомоги конкретним людям.

Основними формами впливу, що здійснюється психологом на іншу людину, є: психологічна допомога, психологічне сприяння, психологічна підтримка та психологічний супровід.

Психологічна допомога передбачає реалізацію психологом профілактичної, корекційно-розвивальної, терапевтичної функції щодо клієнта, який звертається за допомогою. Останній, усвідомлюючи труднощі життєвої ситуації, самостійно не може справитися з нею і вдається за допомогою до фахівця-психолога. Він стає активним учасником процесу взаємодії з психологом, поділяє з ним відповідальність за хід і результат надання психологічної допомоги. Залежно від індивідуальних особливостей клієнта і рівня складності його проблеми психологічна допомога може носити різний за тривалістю і глибиною впливу характер, за результатами діагностики здійснюватися у формі психологічного консультування чи психотерапії. Але в будь-якому випадку психологічна допомога поширюється переважно на того, хто за нею звернувся.

Психологічне сприяння не прямий вплив на клієнта, а організація умов, у яких він може почувати себе комфортніше. Наприклад, у випадку роботи шкільного психолога з учнем у план психологічного сприяння входить взаємодія з батьками та педагогами, їхня діагностика і консультування з метою збереження психічного здоров’я школярів, створення умов для їх розвитку. Цей підхід є більш системним та дозволяє враховувати і впливати на соціальний контекст розвитку особистості, допомагає їй конструктивно перетворювати стосунки з реально значущими людьми.

Психологічна підтримка полягає у підтримці психологом існуючого рівня стосунків у групі (навчальній чи професійній) та готовності психолога в разі потреби надати психологічну допомогу. Від практичного психолога не вимагається високої активності та ініціативності, бо перед ним не ставиться завдання перетворення середовища.

Психологічний супровід передбачає гуманістичні стосунки психолога і клієнта, віру в можливості останнього до самоперетворень, в його потенціал особистісного росту. Це вимагає від психолога глибшого вивчення індивідуальних особливостей людини, його розуміння, орієнтації не так на формальні показники нормативного розвитку, а посилення уваги до психологічної своєрідності конкретної людини. У цій ситуації важливими якостями особистості психолога є тактовність, терплячість, коректність, уміння довіряти і підтримувати.

Структура та основні розділи практичної психології.

З якої б позиції - допомоги, сприяння, підтримки або супроводу не розглядати діяльність практичного психолога, у будь-якому випадку можна говорити про п'ять основних напрямів цієї діяльності:

1) психопрофілактика, що передбачає роботу психолога з попередження дезадаптації (порушень процесу пристосування до умов) персоналу організації або дітей в освітній установі, просвітницьку діяльність, створення сприятливого психологічного клімату в установі, здійснення заходів з попередження і зняття психологічного перевантаження людей тощо;

2) психодіагностика, найважливішою метою якої є отримання психологічної інформації, конкретних знань про конкретну людину або групу, отриманих на основі узагальненої наукової теорії;

3) психологічна корекція, як цілеспрямований вплив на ті чи інші сфери психіки та особистості клієнта, зорієнтована на приведення її показників у відповідність з віковими, професійними чи іншими нормами;

4) психологічне консультування, метою якого є забезпечення людини необхідною психологічною інформацією і створення умов - в результаті спілкування з психологом - для подолання життєвих труднощів і продуктивного життя у конкретних обставинах;

5) психотерапія в межах психологічної моделі, спрямована на надання допомоги клієнту у продуктивній зміні особистості у випадках серйозних психологічних проблем, що не є проявами психічних захворювань.

Виділені напрями практичної психології розташовані за зростанням рівня відповідальності психолога за результати своєї професійної діяльності та ускладнення комплексу засобів, що використовуються у процесі роботи. Кожен з напрямів характеризується специфічними завданнями. Відмінності між напрямами можна побачити і у рівні стандартизації вживаних психологом засобів. Стандартизованою можна вважати психодіагностику, найменш стандартизованими є психологічне консультування і психотерапію, оскільки вони передбачають можливості для творчості психолога і постійний пошук неординарних рішень у кожному конкретному випадку.

Психічне здоров’я дітей і дорослих як результат діяльності практичного психолога. Термін “психічне здоров'я” належить одному із засновників гуманістичного напряму у психології А. Маслоу. На думку цього ученого, більшість людей початково спрямовані на збереження здоров'я, а не на хворобу, страждання чи смерть. Якщо в людини немає відхилень від норми, то вона повністю використає свої здібності, реалізує свої потенції. Звичайна людина - не та, якій щось дано, а та, у якої нічого не віднято. У людини з проблемами пригнічені її здібності та обдарованість. А. Маслоу писав: “Нам необхідна така людина, яка була б відповідальна за себе і свій розвиток, досконало знала саму себе, уміла усвідомлювати себе і свої вчинки, прагнула до повної актуалізації свого потенціалу”. Він вважав появу досконалої людини найпершою умовою для вдосконалення людства, бо інакше світ людей загине в катаклізмах. Поняття «психічне здоров’я» узагальнює різні аспекти та відображає валеологічний (пов'язаний із здоровим способом життя), психосоціальний, соціально-педагогічний і духовний погляд на суть людини.

Соціальний прогрес неможливий без права на автономію і вибір, яким володіє морально і духовно здорова людина. Без психічної енергії, стабільності, самодостатності, суб'єктивного відчуття свого благополуччя особистість не може впливати на прогрес суспільства. З цього приводу А. Маслоу зауважив, що “у кожного століття, за винятком нашого (ХХ ст.. – М.С.), був свій ідеал-святого, героя, аристократа, лицаря. У нас залишилася тільки “людина без проблем”, яка вміє добре пристосовуватися, блідий і сумнівний сурогат ідеалу”. І далі: “хворі люди створені хворою цивілізацією: вірогідно, здорових людей створює здорова цивілізація. Водночас не менш правдивим є й інше : “ хворі” індивіди роблять свою цивілізацію ще більш хворою, а здорові – здоровішою. Поліпшення здоров’я людини – один з підходів до створення кращого світу”.

Експертами Всесвітньої організації збереженн здоров’я (ВОЗЗ) підтверджена провідна роль сім’ї, системи освіти та загальної культури суспільства у забезпеченні людського здоров’я в цілому. Суперечності сімейного і суспільного життя зумовлюють його розлади. Психічне здоров’я залежить від якості і повноти життєдіяльності, її відповідності природним, моральним та духовним потребам людини, зокрема дитини, підлітка, юнака, дорослого. Наприклад, невідповідність дитини виховній нормі виражається в обмеженості уявлень про навколишній світ, поведінці, яка зумовлюється незначним їх запасом, у психіатрії визначається як затримка інтелектуального розвитку внаслідок педагогічної і соціальної занедбаності.

У гуманістичній психології сформульовані свої принципи осмислення психічно здорової людини:

1) людина цілісна і повинна вивчатися (навчатися, виховуватися і розвиватися) цілісно;

2) кожна людина не тільки унікальна, неповторна, але й володіє загальнолюдськими рисами;

3) людина відкрита світу; переживання нею світу і себе в ньому є головною психологічною реальністю;

4) життя повинно розглядатися як єдиний процес становлення, саморозвитку і буття людини;

5) у людини є потенції до безперервного розвитку і самореалізації, які є частиною її природи;

6) завдяки життєвому сенсу і цінностям, якими людина керується у своєму виборі, вона володіє певною мірою свободи від зовнішніх сил;

7) людина - активна, творча істота;

8) постійний розвиток, самовдосконалення особистості – це норма, це закон життя.

Труднощі в реалізації вищих духовних потреб зумовлюють патології (нооневрози). Неможливість задовольнити свої глибинні духовні потреби призводить людину до депривації.

Отже, психічне здоров’я як основна категорія психогігієни – це стан благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну регуляцію поведінки і діяльності в умовах сьогодення.

Складною і комплексною проблемою є виділення критеріїв психічного здоров’я. Крім метичних і психологічних критеріїв слід враховувати суспільні і групові норми і цінності, що регламентують духовне життя людини.

Основними критеріями психічного здоров’я є:

• відповідність суб’єктивних образів об’єктивної дійсності та характеру реакції на зовнішні подразники, значенням життєвих подій;

• адекватний віку рівень зрілості особистісної, емоційно-вольової і пізнавальної сфер;

• адаптованість та активність у соціальних стосунках;

• здатність керувати своєю поведінкою, розумно планувати життєві цілі і підтримувати активність у їх досягненні.

Психічне здоров’я людини невіддільне від її духовного розвитку. Духовно розвинена людина прагне до добра, справедливості, краси, порядку, законності, збереження ціннісних орієнтирів. Особистість повинна долати труднощі. Якщо вона нездатна це зробити, то наступають розлади психіки.Індивід прагне підтримувати психічне благополуччя, фізичне і психічне здоров'я, формуючи свій спосіб реагування на ситуацію відповідно до власних поглядів і можливостей.

Здатність особистості вибудовувати свою конструктивну взаємодію з оточенням у момент появи труднощів називається копінг-стратегією як можливість дитини упоратися з цими труднощами. Копінг-стратегія – це: 1) спосіб психологічного захисту; 2) схильність (установка) відповідати на стресові ситуації; 3) динамічний процес. Різні діти по-різному справляються з ними. Діти з нормальним психічним розвитком найчастіше використовують позитивні копинг-стратегії, а діти з відхиленнями у психічному розвитку знімають напругу з допомогою негативних копінг-стратегій. Психологічний захист - це форма регуляції, яка з'являється, коли особистість не може адекватно оцінити причину неспокою, страждання. Особистість може використовувати різні захисні механізми: 1) ухиляння від переживання; 2) їх подолання обхідним шляхом; 3) прямий опір.

Травмує особистість не сама подія, а її значення для неї, включеність у самосвідомість (Я – концепцію). Чому люди з близьким набором копінг-стратегій обирають різні шляхи розв’язання проблем? Це зумовлено тим, що внутрішня картина того, що відбувається, у них різна. Кожна психічна травма неповторна, індивідуальна. Важливі не стільки однакові причини, що викликали аналогічні травми, скільки унікальні зв'язки особистості й оточення.

Сучасній цивілізації притаманна швидкість змін. Сама швидкість змін має більш важливе значення, ніж навіть їх напрям. Ця обставина визначає нову теорію адаптації. “Культурний шок”, або “футурошоп”, - нова психологічна хвороба: замішання, стурбованість, втрата. У результаті – особистість нездатна до адаптації. Швидкоплинність світу та особистого життя проникає у підсвідомість, радикальним чином змінюючи стосунки людини з оточуючими людьми і предметами, впливаючи на сприйняття ідей, мистецтва і цінностей.

Якщо прискорення – це соціальна сила, що заявила про себе, то швидкоплинність - її психологічний аналог. Сучасній психології і теорії особистості необхідно врахувати вплив швидкоплинності на поведінку людини. Швидкоплинність впливає не тільки на життя людини, але й на її психіку. Так, дві години для 4 - літньої дівчинки рівноцінні дванадцяти годинам для її 25-літньої матері. Якщо сказати дитині, щоб вона почекала дві години на шоколадну цукерку, все одно, що попросити її матір почекати 12 годин на чашку кави. Швидкоплинність – це нова темпоральність у повсякденному житті, настрої і відчуття непостійності.

До реальних небезпек, показників руйнування психологічного здоров'я, фахівці відносять: 1) виникнення особистісних деструкцій (або «поломок»); 2) аг­ре­сивність; 3) стереотипізація поведінки; 4) ригідність особистості; 5) не­адекватність соціальних оцінок; 6) суїцидальні настрої особистості (небажання жити) та ін.

Соціальні психологи констатують сьогодні наявність масових психоепідемічних ситуацій, що пов'язані з порушенням базових захисних механізмів психіки дітей, підлітків і молоді. Так, вражає дія інформаційних чинників середовища: 1) деідеологізацію на державному рівні; 2) активність екстремістської та політичної пропаганди; 3) формування сект крайнього толку (“сатаністів”, “білого братства” і ін., що залучають до своїх груп молодь); 4) широке розповсюдження бульварної і порнопродукції, тріллерів і примітивних комп’ютерних ігор тощо. Це впливає на функціонування свідомості, самосвідомості, емоційної, інтелектуальної і вольової сфер. Змінюється гомеостаз організму, його метаболізм, нейрохімічні і нейроендокринні реакції, що служить матеріальною основою біологічного і психічного розвитку людини.

Інформаційно-вражаюча дія ЗМІ призводить до руйнування випробуваних життям орієнтирів і цінностей колективної психології, культивування егоїстичної мотивації Я. Тільки 20% дітей не мають нервово-психічних розладів.

А для чого потрібно рекламувати девіантну поведінку, що відхиляється від правових і моральних норм? Це частина злісної ідеології західної цивілізації, як глобалістський проект. Самі глобалісти вважають, що ресурси планети обмежені, а людей дуже багато і їх, населення необхідно скоротити, по можливості, не вдаючись до відвертого насильства.

Технології промивки мозків винайдені давно, але зараз вони стали досконалими як ніколи. Одна група обдуреної молоді скоюватиме злочини, і її членів можна буде посадити у в'язницю. В результаті маніпулятори будуть позбавлені від повстання, організаторами якого могли б стати хоробрими, енергійними, пасіонарними особистостями. Інша група молодих людей могла б спокійно жити, створивши сім'ї та вирощуючи дітей. Але оскільки дітонародження треба обмежувати, в молоді виховується неприязнь до дітей, а гомосексуалізм і лесбіянство зводяться і підносяться у ранг соціальної норми. Статевий інстинкт можна задовольняти без небажаної вагітності. Третя група із відкритим ротом сидітиме перед екраном телевізора, не відчуваючи інших людей, що є поруч. Цими індивідами легко маніпулювати.

Навіщо формувати комплекс невдах? А кому інакше буде збувати наркотики? Це ж одна з головних статей доходів творців “прекрасного нового світу”. Невдахи незадоволені своїм життям, схильні впадати у депресію. А тут послужливо підсовують “ліки”, адже легкі наркотики підносяться як засіб від депресії. І справді, вони дозволяють на якийсь час здригнутися. Правда, потім депресія наростає із новою силою, але можна буде прийняти нову дозу – і знову здригнутися. Усі три вищеперелічені групи людей – кандидати у наркомани.

Людина, що порушує норми суспільства, глибоко нещасна. Серед гомосексуалістів і лесбіянок найбільший відсоток наркоманів, а представникам третьої групи (кандидатам у наркомани) - елементарно заморочити голову, сказавши, як ще недавно пропагувалося у США, що наркотики – прекрасний засіб для посилення статевої активності або для особистісного зростання. Наркотики поступово стають нормою західного суспільства. До 40% чоловічого населення Англії, Франції, Іспанії, Голландії у віці від 16 до 25 років пробували наркотики. Тут постійно ведуться розмови про їх легалізацію та узаконення. Взагалі наркотики – дуже дієва зброя, свого роду дуст, яким посипають суспільство, щоб прибрати зайвих людей.

Дослідження показали, що для бідних прошарків суспільства характерне соціальне неблагополуччя (безробітні батько або мати, відсутність засобів для покупки книг і розваг), яке найчастіше призводить до страждань дітей. Їх батьки беруть менш активну участь у шкільному житті, рідко голосують на виборах, не вірять в позитивні соціальні зміни. У сім'ях з низьким прожитковим рівнем діти також відрізняються меншою активністю, залишаються у числі соціально неблагополучних і надалі. Можливо, соціальне неблагополуччя зумовлює появу девіантної поведінки підлітків. Звичайно, до цього призводить нерозуміння та неприйняття батьками, що перекладають провину за неблагополуччя на своїх дітей.