Домінували поміщицькі та державні мануфактури, засновані на підневільній праці кріпаків і примітивній техніці.

У першій половині ХІХ ст. почалися суттєві зрушення в аграрному секторі: поступова руйнація натурального господарства та еволюційний перехід у господарській діяльності до товарності та підприємництва.

Товарне виробництво – це таке виробництво, коли продукти виробляються не

для власного споживання, а для продажу.

Ринок – це економічні відносини у сфері обміну, що забезпечують продаж

товарів на основі попиту і пропозиції, свободи господарської діяльності.

30 - 40-ві р. ХІХ ст.. – початок промислового перевороту.

Суть цього перевороту полягала в поступовому переході

від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики.

В основі промислового перевороту лежав технічний переворот, суть якого полягала у заміні ручної праці машинною, широкому запровадженні у виробництво парових двигунів, удосконалених технологій.

60 – 80-ті р. ХІХ ст.. – завершення промислового перевороту.

Формувалися нові соціальні верстви населення підприємці та наймані робітники.

Наслідком промислового перевороту стало утвердження фабрично-заводського виробництва.

У 1825 р. налічувалося 650 промислових підприємств, а 1860 р. їх було вже 2330.

Розвивалися такі галузі виробництва:

1. Машинобудування; 2. Металообробна. 3. Вугільна. 4. Суконна. 5. Тютюнова.6. Склодувна.

7. Паперова. 8. Харчова.

В Україні діяли військові підприємства:

1. Завод «Арсенал» у Києві – випускав зброю. 2. Шосткинський пороховий завод.

3. Луганський чавуноливарний завод. 4. Канатний завод і корабельня в Миколаєві.

Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. На кінець ХІХ ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10%-кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус «європейської житниці», українець в середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним з найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:

по-перше, лише 15% підприємств України виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину – низькими;

по-друге, розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що надходив ззовні – з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася.

Масонство в Україні.

Масони – члени релігійно-етичних організацій «вільних каменярів», які зародилися в західній Європі в період середньовіччя, а найбільше поширились у зв’язку з французькою революцією кінця ХVІІІ ст.

Мета цих організацій:

• удосконалення людини, її внутрішнього світу як спосіб удосконалення суспільства та виправлення його вад своєю високоморальною поведінкою;

• об’єднання всіх народів світу в розумне суспільство на основі братерства, рівності, взаємодопомоги, «кожен член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для всіх».

До Росії масонські організації проникли наприкінці ХУІІІ ст. В Україну масонство було завезено з Росії та Польщі. Особливість діяльності масонських організацій – лож в Україні – їхній політичний характер.

Масонські організації (ложі) в Україні.

1817-1819 рр. – масонські ложі виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам’янці-Подільському.

1. 1817 р. – масонські ложі в Одесі:

«Понт Евксінський» (70 осіб);

«Трьох царств природи»

2. 1818-1819 – полтавська ложа «Любов до істини» (23 особи);

3. 1818-1822 – київська масонська ложа «З’єднання слов’ян» (80 осіб).

1822 р. – почалося переслідування масонських лож. Цар видав указ, яким повністю заборонялась діяльність організацій.

Історичне значення діяльності масонських лож полягає у тому, що це був перший прояв організованої опозиційності російському царизму в середовищі дворянства.

Діяльність декабристів.

У 20-ті р. ХІХ ст. В Україні засновуються таємні декабристські організації:

- «Південне товариство» (1821-1825рр.) з центром у Тульчині, очолюване полковником П.Пестелем – автором програмного документа «Руська правда».

- «Товариство об’єднаних слов’ян» у Новограді-Волинському (1823-1825рр.) на чолі з офіцерами братами Андрієм і Петром Борисовими. Основними програмними документами цієї організації були: «Правила об’єднаних слов’ян» та «Клятва об’єднаних слов’ян».

Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіцери, діячі літератури.

Основні вимоги – ліквідація самодержавства та кріпосного права.

Серед декабристів не було єдності щодо вирішення національного питання. «Південне товариство» виступало за «єдину і неподільну» Росію, не визнаючи за українським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення; «Товариство об’єднаних слов’ян» передбачало створення федерації слов’янських народів, однак воно не розглядало Україну об’єктом цього федеративного союзу.

Досягнути своїх цілей декабристи прагнули шляхом організації військового перевороту, невдала спроба здійснення якого пов’язана з невдалими виступами Семенівського полку на Сенатській площі у Санк-Петербурзі 14 грудня 1825 р. та Чернігівського полку в Україні (29 грудня – 3 січня 1826 р.). Учасники повстання були жорстоко покарані, керівники страчені, активні члени засуджені до заслання до Сибіру, рядові солдати відправлені в діючу армію на Кавказ.

Історичне значення декабристського руху полягає у появі першої в Росії організаційної політичної опозиції, яка організувала перший збройний виступ проти царизму.

3. Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

У середині ХІХ ст. в січні 1846 р. в Києві виникла перша суто українська таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847 рр.), що боролося за національне відродження України.

Його засновниками були: М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш, О.Маркович, М.Гулак та інші. У роботі товариства активну участь брав і Т.Шевченко. За своїми поглядами члени товариства поділялися на дві групи: помірковані (ліберали) на чолі з Костомаровим і Кулішем, і радикальні, яких представляли Шевченко і Гулак. Всього до товариства увійшли 12 осіб. Ще близько 100 осіб підтримували з братством активні зв’язки. Майже всі вони були на той час викладачами або студентами віком 19-30 років.

Члени товариства розробили програмні документи організації – «Статут слов’янського братства св.. Кирила і Мефодія» і «Книгу буття українського народу». Авторами цих документів вважають професора Київського університету історика М.Костомарова і вчителя В.Білозерського.

Основні вимоги організації – ліквідація кріпосного права, національне визволення українського народу, рівні політичні права для усіх слов’янських народів.

У розроблених документах відстоювались прогресивні ідеї: республіка як основна форма політичного устрою, повалення самодержавства, рівність громадян перед законом, скасування станів як чинників нерівності у суспільстві, поширення освіти. Основною тезою програми було прагнення об’єднати усі слов’янські народи в федерацію на зразок США за умов збереження за кожним слов’янським народом права на самостійність.

Демократичне крило організації очолив Т.Г.Шевченко. Він відстоював ідею всенародного повстання, в ході якого народ знищить поневолювачів і встановить справедливий суспільний лад, коли всі громадяни будуть вільними, а земля стане народним добром. А ліберали на чолі з М.Костомаровим задовольнялись культурно-освітньою діяльністю. В своїй практичній роботі члени товариства обмежувались просвітницькою діяльністю: розповсюджували революційні твори Т.Г.Шевченка та інших членів організації, складали революційні прокламації, в яких закликали до єдності в боротьбі з царизмом. Був проект створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів, яка охопила б дітей усіх верств населення. Члени товариства збирали гроші на видання книг. П.Куліш створив першу українську абетку – «кулішівку».

Члени товариства збирались на квартирах Гулака або Костомарова, оговорювали програмні документи, вели наукові дискусії. Їм тривалий час вдалося діяти таємно від властей. Але в березні 1847 р. за доносом студента О.Петрова діяльність товариства була припинена, всіх його учасників заарештовано і під конвоєм відправлено до Петербурга. Слідством над Кирило-мефодіївцями керував сам Микола І, і він же кожному затверджував вирок. Члени товариства отримали різні міри покарань. Найсуворішої кари зазнав Т.Г.Шевченко. Його віддали в солдати і відправили на 10 років у заслання без права писати і малювати. Роки солдатчини підірвали здоров’я поета і він у 1861 році передчасно помер.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягало в тому, що воно поклало початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна.

1. Модернізацій ні процеси в Російській імперії та Україна.

У середині ХІХ ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господарювання прискорився.

Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відсталість, воєнну неспроможність Російської імперії.

Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробленням та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.

Модернізація – це оновлення, удосконалення, надання сучасного вигляду, перетворення до сучасних вимог економіки, технічне та технологічне переобладнання економічної сфери.

Щоб уникнути революції, цар Олександр ІІ 30 березня 1856 р. проголосив курс на проведення реформ.

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав «Маніфест» про скасування кріпосництва і «Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності».

Основними заходами цього положення були:

1. Скасування особистої залежності селянина від поміщика:

- поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян;

- селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика;

- селяни могли вступати на службу або в навчальні заклади, переходити в інші верстви суспільства (міщан, купців та ін..)

2. Наділення селян землею за викуп (до переходу на викуп селяни залишалися тимчасово зобов’язаними: викупні платежі селяни мали сплачувати протягом 49 років).

3. наділення селян правами та свободами (провадити вільну торгівлю, відкривати різні промисли, займатися ремеслом, записуватися у цехи, брати участь у створеній загальноросійській системі селянського самоврядування: селянських громадах об’єднаних у волості зі встановленою круговою порукою за сплату податків.

В 1905-1907 рр. в Російській імперії спалахнула перша революція, яка охопила також землі Наддніпрянської України.

Причини революції 1905-1907 рр.:

• зволікання з вирішенням аграрного питання;

• посилення експлуатації робітничого класу;

• прагнення буржуазії до управління державою;

• національний гніт;

• відсутність демокра­тичних свобод;

Початком революції став розстріл 150-тис. мирної демонстрації 9 січня 1905 р. в Петербурзі.

Етапи революції:

І. Піднесення (січень-жовтень 1905 р.):

• період наростання страйкового руху

• утворення політичних партій

• утворення Рад робітничих депутатів та профспілок

II. Кульмінація (жовтень-грудень 1905 р.):

• 17 жовтня 1905 р. царський Маніфест (громадянські права і свободи, скликання Державної думи, залучення до виборі всіх верств населення),

• видаватися українською мовою газети (1905-1907 рр. - 24 українських видань).

• виникають організації "Просвіта"

III. Спад (січень 1906 р.- червень 1907 р.):

• репресії, каральні експедиції, арешти, обшуки

• політичні партії переходять у підпілля

• активізація терористичних форм боротьби (замахи і вбивства посадових осіб)

3 червня 1907 р. царський Маніфест про розпуск II Державної думи і новий виборчий закон про вибори до III Держдуми, за яким 80% насе­лення Російської імперії були позбавлені виборчого права.

Наступ реакції:

• введено "воєнного" стану

• масові арешти,

• закриття українських клубів,

• заборона демократичних видань. наукових товариств, культурно-освітніх організацій,

• заборона викладання українською мовою видання літератури рідною мовою.

6) В ході революції 1905-1907 рр. В Наддніпрянській Україні масово стали з'являтися перші політичні партії.

Партія - це політична організація, що виражає та захищає загальні інтереси того чи іншого прошарку, чи соціальної групи та керує їхньою політичною діяльністю.

Ситуація у суспільно-політичній сфері в Західній Україні:

* на вищі посади краю призначалися виключно поляки;

* невирішене питання про поділ Галичини на українську та польську частини;

* виборча система забезпечувала перевагу поляків в крайовому сеймі;

* відбувається полонізація діловодства та освіти.

В політичному житті краю виділялися дві течії:

Початок війни, плани воюючих сторін щодо України

1) 3 усіх подій поч. ХХ ст. найбільший (у причинно-наслідковому контексті) вплив на долю людства мала І світова війна (1.08.1914 - 11.11.1918):

* породжені нею революції зруйнували 4 імперії - Російську, Австро-Угорську, Німецьку та Османську;

* в Росії при владі опинився тоталітарний режим (більшовики), а в Німеччині - нацизм;

* версальсько-вашингтонська система договорів виявилася нежиттєз­датною і через двадцять років спричинила нову світову війну.

І світова війна виявилася грандіозною за своїм розмахом: в війні приймало участь 38 країн (з 59) з населенням 1,5 млрд. чоловік (3/4 людства), в армії було мобілізовано 73 млн. осіб.

Ворогуючі сторони ставили перед собою однакові цілі:

• ствердження власного панування в світі;

• загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини;

• послаблення хвилі народних виступів, концентрація народної ува­ги на зовнішній загрозі а не на внутрішніх проблемах.

Загарбання українських земель було невід ємною частиною агресив­них планів учасників війни (Антанта: Англія, Франція, Росія; Четверний союз; Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина);

- Австро-Угорщина планувала захопити Волинь та Поділля;

- Німеччина - розгромивши Росію приєднати всі українські землі до майбутньої Велнконімецької імперії ("Росія повинна віддати нам при­балтійські провінції,... частину Польщі та донецький басейн з Одесою, Кримом та Приазов'ям" А.Тиссен - "сталевий король");

- Росія планувала приєднання Галичини, Буковини, Закарпаття під гаслом "об'єднання всіх руських земель".

Інші країни Антанти та Четверного союзу зобов'язувалися не переш­коджати планам загарбників.

Початок війни спричинило вбивство в Сараєво ерцгерцога, намісника Австро-Угорського престолу Франца-Фердинанда в липні 1914 р. сербом Г.Принципом. 28 червня 1914 р. почалися воєнні дії між Австро-Угорщи­ною і Сербією, а 1 серпня 1914 р. в війну вступили Росія і Німеччина, війна перетворилася на світову.

З початком війни українські землі перетворилися на арену бойових дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси, одні проти од­них, при цьому в російській армії служило близько 3,5 млн. українців, а в австро-угорській - 250 тис.

Національний рух в роки війни створення та діяльність легіону Український січових стрільців

2) Війна зумовила глибокий розкол в національному русі на прибічників та противників переможної війни. Прихильниками перемоги Австро-Угорщини були:

Головна Українська Рада (ГУР), створена у серпні 1914 р. у Львові радикальною, соціал-демократичною та націонал-демократичною партіями. На чолі ГУР постав К.Левицький. У Маніфесті Ради говорилося: "Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю, ...яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської дер­жави".

Союз визволення України (СВУ), створений в серпні 1914 р. у Відні емігрантами з Наддніпрянської України (Д.Донцов, Б.Дорошенко, А.Жук, О.Скоропис- Йолтуховський).

Метою СВУ було:

• утворення самостійної України;

• встановлення конституційної монархії;

• заснування демократичного устрою;

• самостійність української церкви.

СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, опікувався полоненими українцями в австрійських та німецьких таборах, отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу (як державний борг майбутньої самостійної України).

З ініціативи ГУР та згоди австрійського уряду в серпні 1914 р. починається створення української військової частини, яка мала воювати проти російської армії. Значна частина українців, особливо з товариств "Січ", "Пласт", "Сокіл" записалися добровольцями (всього близько 28 тис. осіб).

Проте австрійський уряд під тиском польських політиків (які розг­лядали всю Галичину як польські землі і боялися мати озброєні і ор­ганізовані збройні частини українців) обмежили чисельність легіону Ук­раїнських січових стрільців (УСС) до 2 тис. осіб.

Вже в вересні 1914 р. УСС брали участь в боях під Ужоцьким пере­валом. Навесні 1915 р. обороняли від наступаючих російських військ г.Маківка. В боях в 1915-1916 рр. легіон неодноразово зазнавав значних втрат. В 1916 р. легіон був оточений під Тернополем переважаючими си­лами. Лише 150 бійців вийшли з оточення; їх було відправлено на Во­линь де вони почали працювати, в основному вчителями.

Проросійську позицію в Наддніпрянській Україні зайняли:

* Товариство українських поступовців (ТУП), їхня газета "Рада" закликала українців стати на захист Російської держави ("перемога де­мократичних сил Роси - це заразом і наша перемога").

* Частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою закликала українців викона­ти "свій обов'язок громадян Росії".

* Відомі представники українського руху Д.Дорошенко, А.Вязлов, А.Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії.

* Емігранти-москвофіли із Західної України в Києві створили "Карпато-Русский освободительный комитет", який закликав галичан зустрічати ро­сійську армію як визволительку.

Частина українських соціал-демократів за участю В.Винниченка займала антиво­єнні позиції під гаслами "Геть війну! Хай живе автономія України".

Політика царської Росії в окупованих землях.

3) Галицько-Буковинське генерал-губернаторство з центром у Чернівцях. Ге­нерал-губернатор Галичини граф Г.О.Бобринський "Я буду запроваджувати тут російську мову, закон і устрій".

Боротьба з "мазепинцями":

• ліквідовано мережу шкіл і культурно-освітніх установ;

• на посади в адміністративному апараті призначалися росіяни;

• відбуваються репресії проти діячів національного руху та греко-като­лицької церкви.

в Австро-Угорщині також посилюється боротьба з українським національним рухом:

• відмова від заяв щодо утворення незалежної України;

• скорочується матеріальна підтримка СВУ;

• українське населення Галичини звинувачується у русофільстві, підда­ється репресіям.

Внаслідок війни в Україні спостерігається руйнація народного гос­подарства, деформація структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.