Розділ II Антропологічні виміри пізнання

52

Уданому розділі ми розглянемо антропологічний поворот у сучасній постнекласичній науці, зокрема в таких царинах знання, які репрезентують як природознавство, так і гуманітарну сферу, а саме: космологію та лінгвістику. На основі цього розгляду проаналізуємо методологічну рефлексію над антропологічним поворотом у межах такого впливового напрямку сучасної західної філософії і соціології науки як етнометодологія або антропологія пізнання.

Зазначений поворот пов'язаний з визнанням провідної, визначальної ролі людини в розвитку наукового пізнання. Подібне визнання становить серцевину сучасної постнекласичної науки.

Характеризуючи три типи наукової раціональності і відповідно три етапи еволюції європейської науки (класичну, некласичну, постнекласичну), В.С.Стьопін зазначає, що кожний , і цих етапів характеризується особливим станом наукової ' діяльності. «Класичний тип раціональності зосереджує увагу пише на об'єкті і виносить за дужки все, що стосується суб'єкта і засобів діяльності. Для некласичної раціональності характерна ідея відносності об'єкта до засобів і операцій діяльності;

експлікація цих засобів і операцій виступає умовою отримання істинного знання про об'єкт. Нарешті, постнекласична раціональність враховує співвіднесеність знань про об'єкт не

53

тільки з засобами, а й із ціннісно-цільовими структурами діяльності¹.

З цим тісно пов'язана така прикметна особливість сучасної постнекласичної науки, як трансформація ідеалу ціннісно-нейтрального дослідження. «Коли сучасна наука на передньому краї свого пошуку поставила в центр дослідження унікальні системи, що історично розвиваються, у які як особливий компонент включена сама людина, то вимога експлікації цінностей у цій ситуації не лише не суперечить традиційній установці на отримання об'єктивно істинних знань про світ, а виступає передумовою реалізації цієї установки»².

У загальному плані орієнтація на людину, «людиномірність» науки - одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасного наукового пізнання. Проблема людини, її місця в сучасному світі є нині не лише актуальною теоретичною, а й гострою соціальною проблемою. Тому й не дивно, що вона змістилася у фокус теоретичного осмислення цілої низки наукових дисциплін: філософії, соціології, психології, біології, медицини, екології тощо.

Не менш істотним є й виникнення нових наук, орієнтованих людською діяльністю (ергономіка, теорія ігор і т.п.), і поява нових галузей в усталених наукових дисциплінах, які започатковані на ґрунті парадигми людини (конструктивістська математика, логіка практичних міркувань тощо).

Безпосередньо з людиною, характером її життєдіяльності пов'язані і так звані глобальні проблеми, з якими зіткнулось людство на порозі третього тисячоліття.

Орієнтація на людину в сучасному науковому пізнанні пов'язана не лише з висуненням на передній край комплексу проблем, безпосередньо пов'язаних з життєдіяльністю людини. Важливу роль у подібній орієнтації відіграє світоглядний підхід у філософії і науці. Останнім часом подібний підхід усе активніше проникає у тканину наукового пізнання. Значний світоглядний резонанс отримало наукове підтвердження того факту, що основні фізичні константи є оптимально доцільними щодо виник

Степин B.C. Научное познание и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии. - 1989. - № 10. - С. 18.

² Там само.

54

нення людського життя і самої людини ³. Саме завдяки антропному принципу формується постнекласичне бачення Всесвіту як «людиномірного» об'єкта в сучасній космології.