- •Відбір проб грунту для фізико-хімічного дослідження
- •Відбір проб грунту для бактеріологічного дослідження
- •Відбір проб грунту для дослідження на пестициди
- •Відбір проб грунту для гельмінтологічного дослідження
- •Дослідження грунту
- •Визначення фізичних властивостей грунту
- •Класифікація грунтових часток (за н.А.Качинським)
- •Контроль за вмістом пестицидів у грунті
Визначення фізичних властивостей грунту
Визначення рН грунту. На технохімічних- вагах із середньої висушеної проби зважують 50гр грунту, поміщають у конічну колбу місткістю 200мл і додають 125мл дистильованої води. Колбу добре збовтують і залишають до наступного дня. Потім рідину обережно, щоб не скаламутити, відливають у стакан лабораторного рН-метра ЛПУ-О1 і визначають рН за інструкцією до приладу.
Визначення вологості грунту. Наважку грунту масою 20гр висушують у сушільній шафі при температурі 105° протягом 6-8 годин, потім бюкс з наважкою грунту виймають з сушильної камери і зважують. Результати записують. Після зважування ставлять знову у сушильну шафу на 2 години прии тій же температурі. Знову зважують. Висушують до сталої маси. Визначення проводять у двох пробах. Результати зважувань зручніше записувати за такою формою:
№№ бюкса |
Маса порожнього бюкса (а) |
Маса бюкса з грунтом до висушу- вання (б)
|
Наважка (с) |
Маса бюкса з грунтом після висушу-вання (і)
|
Маса абсо- лютно сухої речовини (е) |
% сухої речо- вини (у)
|
% вологи (х)
|
Кількість сухої речовини,% у=е ∙ 100/в, де е=і - а – маса абсолютно сухої речовини; с=в=а – наважка
Вологість грунту, %
Визначення розміру зернин. Характеризує механічний склад грунту і полягає у сортуванні грунтової маси на окремі грунти, які відрізняються одна від одної розміром грунтових часток. Кількісний склад цих часток визначають у процентах взятої маси грунту. Визначення механічного складу грунту дає можливіст зробити висновок про ступінь проникності грунту для повітря, що важливо для процесів самоочищення грунту. У грубозернистих грунтах процеси самоочищення більш енергійні внаслідок великого припливу кисню, потрібного для окислення органічних речовин, що містяться у грунті. Визначають розмір зернин перед використанням земельних ділянок для будівництва, зокрема санітарно-гігієнічних споруд.
Розмір грунтових часток впливає на водопідйомну силу грунту (чим менша величина грунтових часток, тим більша водопідйомна здатність) і визначає водоотримувальну здатність грунту (дрібнозернисті грунти можуть бути просякнуті водою на 60-70% своєї вологоємності, а крупнозернисті, піщані – на 15-20%).
Визначення розміру зерен грунту проводиться за допомогою особливого приладу, який складається з комплекту металевих сит з отворами діаметром 7; 4; 2; 1; 0,3мм або 10; 5; 3; 2; 1; 0,25; 0,5 мм, причому сита входять одне в одне щільно. Перед роботою грунтові сита з’єднують послідовно: сито з більшими отворами зверху, з дрібними знизу. У верхнє ситу насипають 200-300гр повітряно-сухого грунту і струшують сито у горизонтальному напрямку, пересіваючи крізь них взяту наважку грунту. При цьому грунтові частки розподіляються в окремі сита за розміром і діаметром отворів в сит.
На ситах №1, 2, 3 збираються частки грунту діаметром 1-3 мм (крупний пісок), на ситах № 6, 7 – (середній пісок) з діаметром часток 0,25 – 1мм і на дні комплексу збирається дрібний пісок, пил і глинисті частки.
Після пересівання залишок на кожному ситі зважують і вираховують процентний склад зерен різного розміру.