44. Наука і науково-пізнавальний процес у тлумаченні другого позитивізму.

По лекціям. У 90-ті роки 19 ст. формується другий позитивізм. Причини: наукова революція кінця 19 ст. Кінець 19 ст. – криза у фізиці (див. вище). Виник механістичний напрям (Томпсон). Складності у фізиці мають тимчасовий характер, їх розв‘яжуть з позицій класичної механіки.

Критичний напрям – необхідно перегляд у фізиці (Гельмгольц, А. Мах, Пуанкаре і ін.).

У зв‘язку з цими подіями формується другий позитивізм (покликання – осмислити нову ситуацію і переосмислити завдання філософії). Родоначальники – Ернс Мах, Рихард Авенаріус, Еміль Дюркгейм.

Ернс Мах – „Аналіз відкриттів та відношення фізичного до психічного”.

Авенаріус – „Критика чистого досвіду”.

Дюркгейм – „Метод соціології”, „Самовбивство. Соціологічний етюд”.

Мах і Авенаріус – завдання – осмислити співвідношення науки і філософії. Мах в зв‘язку з цим зробив висновок: новітні відкриття у природознавстві (радіоактивність, гравітаційне поле та ін.) показали, що матеріалізм під основою сущого розуміє матерію, а найважливішою характеристикою матерії – наявність маси (За певних умов відкриття маса „зникає”) – або філософський напрям помилився , або повинен переглянути позиції – протилежність матеріалізму і ідеалізму для науки не має ніякого значення. Завдання (за Махом) – вилучити з науки ту функцію, яка відслужила. „Філософія не повинна бути онтологією (вченням про буття), а повинна осмислити закономірності наукового мислення. Предмет наукового мислення—факти ”. В науковім мисленні має місце принцип економії мислення (основа наукового мислення) – економія повідомлення і розуміння є сутністю науки. В науково-пізнавальній діяльності така економія реалізується за допомогою введення нових символів, понять (наприклад, поняття „маса”, „елемент”, „вакуум” іт. п.). Завдання філософії – сприяти реалізації цього принципу, вона повинна відповідати цим вимогам.

Дюркгейм – заслуга у формуванні соціології як науки; доводить, що соціологія , щоб бути наукою, повинна мати за взірець природознавство, оскільки природознавство базується на точності, емпіричній обґрунтованості, об‘єктивній істині (ці ідеали соціологія повинна взяти за озброєння). Доводить, що і предметом природознавства є факти, але соціальні. Відмінність між фактами природи і соціальними фактами існує: соц. факти – унікальне явище (на відміну від природних) – в цьому складність соціологічного дослідження (будь-яке суспільне життя ніколи не повторюється).

Другою формою позитивізму був емпіріокритицизм або махізм (кінець XIXст.). Його представники Эрнст Мах, Річард Авенаріус, Анрі Пуанкаре й ін. - прагнули осмислити революційні процеси, які відбувалися в основах науки на рубежі століть. Головною сферою філософського аналізу стали змістовні основоположення науки. Увага махістів бути зосереджено на аналізі відчуттів, почуттєвого досвіду. Вони стверджували, продовжуючи традиції “першого” позитивізму, ідеал “чисто описової” науки й відкидали пояснювальну частину, уважаючи її зайвою, метафізичною. При цьому вони відкидали поняття причинності, необхідності, субстанції й т.п., ґрунтуючись на феноменологічному принципі визначення понять через спостережувані дані. ”Єдино існуючим” визнавався лише досвід як сукупність усього “безпосередньо спостережуваного”, що махісти називали “елементами світу”, нібито нейтральними щодо матерії й свідомості, але які по суті виявлялися “комплексом очищення”. Це навіть привело до розвитку деяких містичних тенденцій. Так, Мілль затверджував, що позитивний тип мислення зовсім не заперечує надприродного.