Нові міста періоду Відродження
Закладення міст та містечок цієї епохи має ряд характерних рис. Особливо яскраво вони проявились у Галичині у XVІ – XVІІ століттях 1:
- основні комунікаційні зв’язки регіону визначали місце поселення в системі розселення;
природні умови - топографія та гідрографічна структура місцевості - впливали на вибір місця при закладенні поселення та визначали його подальші трансформації;
- оборонна система була пов’язана з елементами ландшафту і впливала на конфігурацію плану містечка;
- архітектурно-планувальної структура посідає ієрархічний поділ вулиць і площ,
за розвитком планувальної структури визначається типологічна класифікація містечок;
- розташування сакральних споруд у структурі міста визначали особливості та стилістичні ознаки композиційного укладу містечка, традиції і новаторство;
- структура рільничих угідь розглядається як продовження архітектурно-планувальної структури містечка і є просторовим виразом функції.
Композиційна ідея розпланування міста складається з таких пунктів:
- геометрична концепція архітектурно-планувальної структури поселення диктувалась тогочасним фортифікаційним мистецтвом і ґрунтувалась на використанні основних простих геометричних фігур, які й було закладено в розпланування містечка;
- основні композиційні осі та осі симетрії є ознакою ренесансної урбаністики;
- пропорції є підставою просторового укладу міста – величина та співвідношення розмірів геометричних фігур, які закладено у форму плану містечка, місцерозташування ринкової площі та сакральних споруд, які є домінантами, визначають просторовий уклад міста.
- міра довжини, закладена у розпланувальну структуру міста, ґрунтується на антропоморфних засадах і має регіональні відмінності. Міра довжини має основне значення для розміру території, зайнятої містом, розміру ринку, розміру кварталів, будівельних парцель і ширини вулиць;
- мірничий модуль застосований у розплануванні містечка був основою концепції розпланування містечка.
Нові містечка були виразником свого часу. Із зміною історичних умов відпала потреба так великої кількості містечок, більшість із них перейшла у ранг села, а історичне розпланування втратилося.
Лінійна архітектурно-планувальна структура
м-ко Гнин у Городку
Проста архітектурно-планувальна структура
м. Турка
Виспа Миколаїв (Тетерів) Тадані
Повна архітектурно-планувальна структура
Наварія Крукеничі
Соколівка (Сенява)
Рис. Типологія архітектурно-планувальної структури містечок Галичини
Розвинена архітектурно-планувальна структура
Містечок
Щуровичі Руда
Топорів Соколівка
Рис. Типологія архітектурно-планувальної структури містечок Галичини
Станіславчик
Миколаїв Калуш
Магерів
Рис. Використання мірничого модуля у розплануванні містечка
форма
пропорції
осі
Рис. Композиційна ідея розпланування міста
НОВІ ПОСЕЛЕННЯ - німецькІ колоніЇ Галичини
кінця XVІІІ – початку ХХ ст
Галичина після поділу українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією, потрапляє у 1772 р. у склад Австрійської імперії як Коронний Край Галичини і Володимирщини. Нова влада проводить нову урбанізаційну політику, яка трактувала свої нові східні провінції як слабо заселені і промислово відсталі території. Аграрна колонізація була одним із її з проявів. Це дозволяло уряду переселяти збіднілих німецьких селян у Галичину з Північної Німеччини, Надрейння, Палатинату тощо.
Кінець XVIII ст. був часом загального панування в урядових сферах "популяційної" теорії, яка пропагувала збільшення населення як джерела податкової і військової сили держави. Австрійська колонізація у відносно густозаселеній Галичині полягала у доповненні існуючої системи розселення новими поселеннями, а кількість переселених за весь період у сільську місцевість німців становила близько 2 % всього населення. Галичина не мала великих земель, придатних для колонізації, тому можливості розвитку мережі німецьких поселень були надзвичайно обмеженими. Загальна кількість поселень німецьких колоністів Коронного Краю Галичини і Володимирщини становила 360. Переважна більшість їх розташовувалась у центральній частині регіону2.
Поселення німецьких переселенців Галичини не порушили історично-сформованої системи розселення, утворюючи доповнюючу дисперсну сітку поселень. Їх розпланування відзначалось ретельним опрацюванням, функціональною продуманістю та стремлінням до компактності, підпорядкованістю урядовим нормативам. Разом із поселеннями регулярному плануванню підлягали агроландшафти. Ця система дозволяла ефективно освоювати незадіяні раніше землі.
Плани поселень німецьких колоністів в Галичині у зв'язку з обмеженістю ґрунтів і, відповідно, величини, утворили, на відміну від типових рішень, які були використані в інших країнах, широку типологічну гаму. На основі принципів регулярного планування розвинулись два основні типи структур колоній: І – лінійна структура, представлена численними вуличними планувальними схемами: -однорядною; -дворядною; -ускладненою; -тупиковою замкненою; -паралельно-вуличною; -квартальною; -хрестоподібною; -комбінованою. ІІ – компактна структура, виражена прямокутно-гратчастими, круговою та пентагональною планувальними схемами. Серед планувальних закладень колоній до найкращих взірців класицистичного мистецтва належать колонії: Йозефсберг, Дорнфельд, Брігідау, Кенігсау.
Рис. Розпланувальні структури нових поселень переселених німців – «колоній» у Галичині.
У поселеннях німецьких переселенців були зведені, окрім садиби (житловий будинок з комплексом господарських споруд), такі типи споруд: кірха, школа, народний дім, будинок війта, парафіяльний дім та окремі виробничі споруди загального користування. Принципове функціонально-планувальне та конструктивне вирішення садиби колоністів у своєму розвитку пройшло 4 етапи розвитку, поступово набуваючи споріднених рис місцевої архітектури:
- 1-а генерація (к. ХVІІІ ст.) – забудова дерев’яна, закладена згідно з державними нормами, яка була погано пристосована до місцевих умов і недовговічна;
2-а генерація (с. ХІХ ст.) – забудова на основі дерев’яного каркасу із різними типами заповнення, враховуючи народні звичаї ведення господарства та місцеві традиції;
3-я генерація (к. ХІХ ст.) – забудова цегляна, яка враховувала регіональну архітектуру;
4-а генерація (20-30-і рр. ХХ ст.) – забудова цегляна, компактної форми, вищого стандарту проживання.
Нові поселення німецьких колоністів були самостійними одиницями управління, не інтегрувалися із місцевими селами, були заможнішими і пропагували кращий рівень організації та добробуту.
Рис. Реконструкція садиби німецького колоніста, Розенберг у Щирці.
Рис. Реконструкція житлового будинку німецького колоніста, Розенберг у Щирці.