Середовища для культивування анаеробних мікроорганізмів
Середовище Кітта-Тароцці готують на основі бульйону Хоттінгера, до якого додають шматочки бичачої печінки або мяса. Стерилізують його при 1 атмосфері протягом 30 хв. Активна реакція середовища - 7,4-7,6. Після посіву середовище заливають шаром вазелінової олії товщиною до 1 см.
Анаеробний кров'яний агар – на основі еритрит-агару. Дос складу входять: середовище 199 (10 %), гемін (10 мкг/мл), твін-80 (ОД %), метадіон (10 мкг/мл), цитратна кров (до 5 %) тощо. Після стерилізації його розливають у чашки Петрі. Використовують через 2 год після виготовлення (не пізніше).
Жовтковий агар. У розтоплене і охолоджене до 56-60 °С середовище на основі еритрит-агару додають суспензію курячого жовтка (20 %), глюкозу (0,2 %), гемін (10 мкг/мл) і розливають у чашки Петрі. Для визначення лецитиназної активності збудників, зокрема С. perfringens. При наявності лецитинази навколо колоній утворюються зони помутніння.
Комерційне середовище для контролю стерильності. Викристовують, як транспортне. Для поліпшення росту анаеробних бактерій вводять спеціальні добавки, такі як середовище 199, гемін, твін-80, метадіон, цитратна кров тощо.
Середовище Вільсон-Блера. На основі розтопленого й охолодженого до 60 °С 1 % цукрового (глюкоза) МПА рН 7,4 з додаванням на 100 мл 10 мл стерильного 20 % розчину сульфіту натрію і 1 мл 8 % розчину хлориду заліза. Готове середовище не стерилізують.
Використовують для прискореної діагностики газової анаеробної інфекції, викликаної Clostridium perfringens. Вже через 1-2 год спостерігають зміну середовища: чорніє внаслідок відновлення сульфіту натрію в сульфат, який взаємодіє з хлоридом заліза, утворюючи сульфід заліза. З'являються також розриви агару внаслідок інтенсивного газоутворення.
Лакмусове молоко. Із свіжого молока. Кип'ятять і залишають у прохолодному місці на одну добу. Знімають верхній шар жиру і процедуру повторюють. Молоко фільтрують, і 10 % розчином бікарбонату натрію доводять рН до 7,2. Перед стерилізацією до молока додають 5-10 % лакмусової настойки та ідентичну кількість 10 % розчину бікарбонату натрію, щоб піна молока набула синьо-фіолетового відтінку. При підлужуванні молока воно стає синьо-фіолетовим, при підкислюванні - рожевим аж до червоного.`
Дифтерія. Лабораторна діагностика
Дифтері́я — гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Леффлера та характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок.
Збудник – грампозитивні нерухомі паличкоподібні коринебактерії дифтерії (Corynebacterium diphtheriae) - утворюють сильний екзотоксин, що уражає серцевий м'яз, нирки, наднирники, нервові ганглії. Є 3 біологічні види C. diphtheriae: gravis, mitis, intermedius.
Рідше збудниками можуть бути Corynebacterium pseudodiphtheriticum (hoffmanii), Corynebacterium xerosis.
Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом; джерела інфекції – хворі та бактеріоносії. В окремих випадках хвороба передається через різні предмети, іграшки та навіть при участі третіх осіб. Захворюваність збільшується у холодну та вологу пору року. Хвороба може вражати людей будь-якого віку, але частіше хворіють діти. Частина тих, хто переніс дифтерію, стають носіями.
Попередній діагноз типових форм дифтерії повинен ставитися клінічно, тому що своєчасно повинно вирішуватись питання про необхідність введення антитоксичної протидифтерійної сироватки. Діагноз є складним при атипових формах дифтерії (катаральній та острівній). Велике значення мають епідеміологічні дані (наявність контакту з хворими або носіями дифтерійного мікробу, врахування епідеміологічної обстановки у населеному пункті і т.д.).
Хвороба підтверджується виявленням росту дифтерійних бактерій при посіві слизу з зіва та носа у поживне середовище (згорнута сироватка крові людини). Проби слизу беруть окремо з зіва та носа ватним тампоном, просякнутим сироваткою. Лабораторія дає попередню відповідь за результатами бактеріологічного дослідження через 24-48 годин, остаточно – через 4-5 днів.
Допоміжне значення має телуритова проба – ватним тампоном, змоченим 2% розчином телурита, змащують нальоти, плівки у зіві: при наявності дифтерії ці плівки чорніють.
Використовують також серологічні методи діагностики (реакція аглютинації; визначення рівня антитоксину в крові).
Диференційний діагноз проводять із стрептококовими ангінами, інфекційним мононуклеозом, ангінозно-бубонною формою туляремії. При підозрі на дифтерійний круп слід диференціювати від несправжнього крупа при гострих респіраторних захворюваннях, кору.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
1. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів - наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії.
2. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носу та інших місць ураження - виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей.
Збір і посів матеріалу
Лабораторна діагностика дифтерії проводиться з метою:
постановки діагнозу гострого захворювання,
встановлення бацилоносія,
визначення вірулентності (токсичності) дифтерійних паличок.
Матеріал для дослідження (найчастіше мазок з носа) беруть стерильним ватним тампоном. Не слід брати матеріал після прийому їжі або полоскання дезінфікуючими розчинами.
Посів необхідно провести відразу після взяття матеріалу (не пізніше 5-6 год) у пробірку зі згорнутої кров'яної сироваткою і сироваткою Леффлера, а потім поставити в термостат при 37 ° С.
Бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження
Через 18-20 год росту в позитивних випадках на поверхні середовища видно численні бісерні, близько розташовані один до одного колонії. Попередній діагноз можна дати вже через 8 ч. Матеріал з тампона можна засіяти на чашку з кров'яним телурових агаром або на середу Клауберга II. Колонії, що виросли на чашках через 24-48 год, вивчають мікроскопічно і відсівається на чашки Петрі зі спеціальною середовищем для визначення токсичності. На наступну добу враховують результати посіву культур на середовищах для визначення токсичності і біохімічних властивостей і мікроскопують чисту культуру зі згорнутої сироватки. Якщо виділена розкладаюча вуглеводи нетоксична культура, необхідно поставити додаткові проби на цистиназу і реакцію аглютинації з політіповой дифтерійної сироваткою. Реакцію аглютинації ставлять на склі за допомогою монотіпових дифтерійних сироваток.
Реакції ферментації вуглеводів
Для ідентифікації чистої культури дифтерійної палички і диференціювання її від псевдодіфтерійной палички Горман досліджують біохімічні властивості виділеної чистої культури. Дослідження проводиться на середовищах Гісса або на водно-сироваткової середовищі (20%-ної кінської сироватці).
Дифтерійна паличка розщеплює тільки глюкозу - має тільки стовпчик, діфтероіди ферментують глюкозу і сахарозу - синій колір буде у всій середовища, ложнодіфтерійная паличка не розщеплює цукрів, але розкладає сечовину - вся середу набуває помаранчевий колір. На підставі реакцій ферментації
Взяті мазки з ротової глотки дітей дитсадка не були виявлена не патогенну дифтерія.