2.Проблеми формування глобального громадянського суспільства

Розглядаючи основні положення концепції глобального громадянського суспільства, слід згадати і про проблеми, які виникають і надалі виникатимуть на шляху його формування і розвитку. Про них майже одностайно заявляють сучасні дослідники. Як підтверджує час і накопичений досвід формування громадянського суспільства на регіональному і глобальному рівнях, встановлення „законоподібних” відносин між державами і вирішення проблем „сумісної незлагідливості людей” (І. Кант) – це лише частина більш загальних проблем на шляху створення такого типу суспільства. Дуже важливо встановити „законоподібні” відносини між державами і народами, але не менш важливо їх зберегти, розширити і поглибити. До того ж встановлення таких відносин між державами – це насамперед проблема міждержавних союзів а не громадянського суспільства. Вона певною мірою стосується проблем формування і розвитку глобального громадянського суспільства, оскільки цей процес багато в чому визначає міждержавні відносини, але далеко не вичерпує їх.

Серед проблем, які безпосередньо стосуються глобального громадянського суспільства, слід виділити узгодження досить суперечливих, а нерідко прямо протилежних національних, регіональних та інших інтересів, що мають місце у світі, а також „уніфікації” різноманітних духовних цінностей; проблеми інституціоналізації і самоідентифікації даного явища; визначення основних напрямів його розвитку та головних функцій; проблеми взаємовідносин глобального громадянського суспільства з міжнаціональними і наднаціональними інститутами, а також проблеми, пов’язані з його управлінням і самоуправлінням; проблеми співвідношення, точніше, суміщення в системі глобального громадянського суспільства соціальних структур індустріально розвинених країн із соціальними структурами країн, які розвиваються; проблеми місця і ролі в інституціональній структурі даного явища різноманітних бізнес-інститутів, і насамперед транснаціональних корпорацій та ін.

Об’єктивні зміни у розвитку світу потребують перегляду політичних рецептів та політичних приписів і зумовлюють поступову зміну політичного мислення. Заслуговує на підтримку позиція дослідників, які вважають, що нову форму світового управління слід розуміти так: держави, навіть поступившись частиною своїх повноважень міжнародним організаціям, продовжують бути важливими дійовими особами і у формуванні політики міжнародних організацій, і в реалізації такої узгодженої наддержавної політики. Завдяки цьому збільшення ваги світового громадянського суспільства у механізмах світового управління здійснюється частково через традиційні форми національної демократичної підзвітності. Заклики до розширення обсягу соціального регулювання економічної конкуренції, до більшої відповідальності міжнародних фінансових організацій, до реформи ООН, захисту світових політичних, юридичних і соціальних прав, до подальшого зміцнення міжнародного громадянського суспільства посилюватимуться, а відтак їх уважніше слухатимуть. Для цього, як відомо, є достатньо підстав. У сплетінні міждержавних зв’язків також виникають специфічні колізії. Відбувається корозія міжнародних відносин як системи взаємодії національних держав. Імпульси змін впливають також на статус інтернаціональних бюрократичних структур, в результаті попереднє покоління міжнародних організацій (ООН та інших пов’язаних з нею установ) переживає затяжну, можливо, фатальну кризу.

Міжнародний, міжцивілізаційний, міжорганізаційний діалог на тему майбутнього напряму економічної й соціальної політики в контексті глобалізму ще далекий до завершення. Ключовими конструкторами тієї мови, якою ведеться обговорення світових змін і якою успішно оперують у світовому оточенні, є наддержавні та міжнародні неурядові організації. Вони намагаються стати совістю сучасної епохи, виборюючи глобалізацію чеснішу й ефективнішу насамперед у підвищенні рівня життя – особливо для бідних. Глобалізації, яка ґрунтується на економічній логіці ринку, має бути протиставлена нова глобалізація з принципами впровадження економіки у світове суспільство. Це важливе, але не єдине питання. Адже глобалізація - явище не лише економічного характеру. Воно значно ширше, і строкатіше й складніше. На жаль, досі недооцінювався фактор непорушності культурної ідентичності та цінностей як певний незмінний і довічний „код” народу чи спільноти, а також чинник темпів глобальної інтеграції. Поступовий характер цієї інтеграції означатиме, що традиційні інститути і норми у ході трансформаційних глобальних змін не будуть знищені, а зможуть пристосуватися до нових умов.

У розробці концептуальних основ майбутнього глобального громадянського суспільства не слід залишати поза увагою і реальні тенденції впливу глобалізації на демократію. Зміни інституту демократії в умовах глобалізації є закономірним явищем, але у запропонованому для більшості країн вигляді демократичні зміни не сприймаються. Для мільйонів людей глобалізація не спрацювала тому, що багато хто насправді став біднішим, втративши роботу і відчуваючи більшу небезпеку. Вони почуваються безсилими у протистоянні силам, з якими нічого не можуть вдіяти, бачать, як підривається демократія у їхніх країнах, як руйнується їхня культура.

Проте країни можуть робити свій вибір. Один із них – визначення міри, до якої вони бажають підкорятися міжнародним ринкам капіталу. Ті, які (скажімо,країни Східної Азії) опиралися диктатові МВФ, зростали швидше тих, хто виконував його накази. Оскільки альтернативні стратегії по-різному позначаються на різних суспільних групах, вибір варіантів має здійснюватися саме через політичні процеси – їх не повинні монополізувати міжнародні бюрократи. Навіть якщо економічне зростання справді уповільнювалося б, багато країн, що розвиваються, були б готовими заплатити таку ціну за більш демократичне суспільство з вищим ступенем соціальної рівності. Так само багато країн нині готові пожертвувати частиною економічного зростання задля поліпшення стану довкілля. Глобалізація обмежує політичні права і самоуправління країн. Не дивно, що їй будуть опиратися, особливо ті, чиї права вона порушує.

На відміну від панівних раніше уявлень про те, що розвиток суспільства – це здебільшого послідовний і гарантований перехід людства зі сходинки на сходинку суспільного прогресу (в межах таких підходів формувалися уявлення і про прогрес з його уявними формаційними стадіями, і про біполярність світу), глобальне суспільство дотримується головним чином інших конфігурацій. По-перше, вирішення проблем людства потребує не стільки їх всебічного розуміння, скільки осмислення системи „людина-суспільство-природа”, що динамічно розвивається, маючи верхню і нижню межі існування. По-друге, оскільки за такого погляду на сучасне суспільство в поле зору потрапляє все буття людства, то може виявитися, що саме буття має досить напружений, гостроконфліктний, кризовий характер, розраховувати на подолання якого у найближчому майбутньому не доводиться. По-третє, якщо різноманітні конфлікти і кризи сучасності „пустити на самоплив”, то вони можуть призвести людство до глобальної катастрофи, а то й загибелі. Відтак домінантою глобального світосприйняття є управлінський імператив, тобто таке ставлення до дійсності, коли природним є намір осмислити будь-яку проблему задля її практичного вирішення. Проблема управління й самоуправління глобальним громадянським суспільством (державою чи іншим спеціально утвореним органом) і надалі залишається актуальною.

Сучасна форма організації людського суспільства перебуває у стані системної кризи і трансформації. На початку третього тисячоліття спостерігається конкуренція і симбіоз двох кодів управління. Перший пов’язаний з публічною політикою і національно-державним облаштуванням. Його можна назвати політичною, або адміністративно-політичною, владою. Інший тип світового управління перебуває у стадії становлення, проявляється у численних та різноманітних ТНК, його можна назвати економічним. Особливість такої транснаціональної системи полягає в тому, що вона здійснює не лише господарську діяльність, економічне чи геоекономічне управління, а владну діяльність, яка виходить за межі найскладніших виробничих і ринкових зв’язків, підноситься до політичної сфери життя суспільства.

Проблема щодо місця та ролі бізнес-інститутів, частково транснаціональних корпорацій у системі громадянського суспільства на різних рівнях, особливо в глобальному масштабі, є не менш важливою, ніж проблема управління і самоуправління. У західних дослідженнях, присвячених громадянському суспільству, цій проблемі приділяється значна увага, а транснаціональним корпораціям у структурі громадянського суспільства на різних, насамперед глобальному, рівнях, відводиться чи не найголовніша роль. Транснаціональний капітал в інституційній конструкції глобального громадянського суспільства представлений винятково позитивно. Інші дослідники не підтримують традиційні уявлення про громадянське суспільство, коли йдеться про громадянське суспільство як якісно новий і вищий рівень розвитку людського співтовариства. Вони порушують питання не стільки про місце і роль транснаціонального і національного бізнесу в структурі громадянського суспільства, скільки про правомірність його „перебування” у цьому соціальному за своєю природою і характером співтоваристві як такому.

Одна з причин порушення питання саме у такій інтерпретації полягає в тому, що бізнес-структури, як і бізнес взагалі, – це насамперед економічні за всіма параметрами явища, які тісно пов’язані, але за природою відрізняються від громадянського суспільства – суто соціального явища. Транснаціональний і національний бізнес перебуває за межами як суспільства, так і держави, які мають власну, принципово відмінну від нього природу і призначення. Другою, не менш важливою причиною порушення питання щодо правомірності включення транснаціональних і національних бізнес-структур до інституційної структури громадянського суспільства є, по суті, авторитарний, характер даних інститутів.

У сучасній національній, регіональній і глобальній системі світу, де великі матеріальні та інші засоби впливу на політичну, соціальну та інші сфери має капітал, вже недостатньо, як було раніше, обмежуватися в процесі пізнання світу лише державними і соціальними структурами. Важливо розглядати всі бізнес-структури, яким притаманні власні інтереси, цілі й які мають відносну самостійність і самодостатність. У розвитку суспільства і формування загальної глобальної системи спостерігається прискорений процес розмивання відносної „чистоти” і самодостатності економічної й політичної влади, стирання між ними чітких граней. Економічна влада національного капіталу дедалі більше консолідується і трансформується, з одного боку, в економічну владу транснаціональних корпорацій, а з іншого – в політичну владу національних держав і наднаціональних суспільно-політичних інститутів. Виникають своєрідні конгломерати носіїв економічної і політичної влади у різних регіонах світу, а також у масштабі глобальної системи в цілому.

Функції, які не можуть і не повинні бути керовані виключно ринковими силами, як відзначає Дж. Сорос, стосуються базових речей – від моральних цінностей до стосунків у родині, естетичного й інтелектуального розвитку. Проте ринковий фундаменталізм постійно намагається поширити свій вплив і на ці сфери у формі ідеологічного імперіалізму. Згідно з принципами ринкового фундаменталізму всі форми суспільної діяльності та взаємовідносин між людьми повинні розглядатись як трансакційні, контрактні взаємозв’язки і оцінюватися за єдиним спільним мірилом – грошима. Будь-яка діяльність, наскільки це можливо, не повинна регулюватися нічим, окрім невидимої руки ринкової конкуренції, спрямованої на підвищення прибутку. Вторгнення ринкової ідеології у сфери, далекі від бізнесу та економіки, здатне викликати деструктивні та деморалізуючі соціальні ефекти. Проте ринковий фундаменталізм набув такої потужності, що будь-яким політичним силам, які наважуються йому протистояти, одразу ж наклеюється тавро сентиментальних, нелогічних та наївних.

Насправді ж ринковий фундаменталізм сам по собі є наївним та нелогічним. Навіть якщо залишити осторонь численні моральні, етичні проблеми і зосередитися виключно на економічній сфері, то ідеологія ринкового фундаменталізму виглядає безнадійно хибною. Тобто, ринкові сили, якщо дати їм цілковиту свободу, навіть у чисто економічних і фінансових сферах спричиняють хаос і однозначно ведуть до розвалу світової капіталістичної системи.

Сучасне суспільство страждає на гострий дефіцит соціальних цінностей. Як правило, люди оплакують занепад моралі впродовж усієї історії, проте є один чинник, вплив якого відрізняє сучасну ситуацію від усього того, що було раніше. Це поширення ринкових цінностей. Останні проникають у ті сфери суспільного життя, де раніше домінували неринкові міркування. До останніх Дж. Сорос відносить особистісні відносини, політику і деякі професійні сфери, зокрема медицину та юриспруденцію. Навіть більше: у цих сферах відбулося зовні непомітне й поступове, але глибоке перевтілення. У ці сфери було запроваджено принципи, аналогічні тим, на яких функціонує ринковий механізм. Суспільство, позбавлене соціальних цінностей, не зможе вижити, і глобальне суспільство потребує універсальних цінностей, здатних утримати його від розпаду. Епоха Просвітництва залишила нам у спадок низку універсальних цінностей, і пам'ять про них ще жива, хоча вони й видаються іноді дещо застарілими. Нам не слід відкидати ці цінності, їх треба переглянути. Принаймні ідея глобального суспільства має представляти щось більше, ніж просто сукупність ринкових сил та економічних трансакцій. Вихід полягає в тому, щоб пояснити (або нагадати) людям необхідність розрізняти категорії „правильно” та „доцільно” і діяти правильно, навіть якщо це часом видається недоцільним. Це важливе завдання. Його не можна обґрунтувати підрахунками вузьких власних інтересів. Власні інтереси змушують людей говорити, думати і діяти з позиції доцільності. Обстоювання власних вузьких інтересів через ринковий механізм призводить до несподіваних і часто негативних наслідків. Можливо, нині найсерйозніший із них – нестабільність фінансових ринків.

Нині існує серйозний дисбаланс між індивідуальним ухваленням рішень, вираженим у ринках, і колективним ухваленням рішень, вираженим у політиці. Ми маємо глобальну економіку, але не маємо глобального суспільства. Зведення корисливих інтересів у ранг моральних принципів скорумпувало політику, а неспроможність політики, в свою чергу, стала найсильнішим аргументом на користь надання ринкам повної свободи.

Глобалізація несе нові загрози для безпеки людини, а це засвідчує злиденність філософії, яка панує у світі протягом останніх десятиліть. Вихід вбачається у переосмисленні світових реалій, зміні панівної системи цінностей, мотивів, пріоритетів. Більш справедливий і демократичний світовий порядок вимагає нового міжнародного консенсусу, заснованого на соціальних цінностях. Глобалізація з „людським обличчям”, якщо говорити про альтернативу, потребує нового політичного облаштування світу, адекватного характеру і масштабу проблем, які стоять перед людством. Надзвичайно важливо, щоб глобальні та національні публічні інститути керувалися принципами справедливості й солідарності, реально проявляли турботу про захист прав і гідності людей, основних свобод, включаючи свободу вибору способу життя і права на забезпечення власної культурно-цивілізаційної самостійності.

Реальними кроками до вироблення нових підходів у вирішенні сучасних кризових проблем вже стали пропозиції Президента США Барака Обами щодо скорочення бізнес - банків та обмеження їхніх ризиків. На думку окремих експертів, це є повторенням закону, який був прийнятий у часи Великої депресії. Серед інших метою такого закону є відмежування операцій комерційних банків (кредитних, депозитних, розрахункових) від спекулятивних, а це не що інше, як вимога нового змістовного наповнення сучасної фінансової системи, яка вже стала глобальною і не змогла задовольнити сучасне суспільство.

Про необхідність докорінної трансформації сучасного капіталізму заявлено і на 40-му Всесвітньому економічному форумі в Давосі 2010 року, який відбувся під гаслом „Покращити ситуацію у світі: переосмислити, перетворити, перебудувати. Глобалізація породила світ, у якому все віддано на відкуп фінансистам і нічого – людям виробництва, заявив Президент Франції Н. Саркозі, відкриваючи форум. Все підім’яли під себе спекулянти. Вони створили систему, за якої нормою стала ризикована гра з чужими грошима. Без втручання держави міг статися повний занепад і розлад. З того моменту, коли ми почали говорити, що „ринок завжди правий”, глобалізація вийшла з-під контролю. Альтернативи ринковій економіці немає, але врятувати капіталізм і ринкову економіку можна лише за умови їх перебудови.

Фактично до глобального порядку денного внесене питання про фундаментальний перегляд ролі, значення і меж участі держави в регулюванні та здійсненні контролю за економічними процесами. Такий підхід до вирішення глобального майбутнього не лише визначає роль держави у його становленні, а й параметри та перспективи глобального суспільства.