3, Державне регулювання економіки сша

Найбільш розвиненою країною Північної Америки є США. Від моменту прийняття Декларації незалежності США (4 липня 1776 р.), започаткувавши швидке перетворення аграрної країни в індустріальну державу, найбагатшу в світі, ця країна вийшла в лідери за обсягами ВВП, рівнем продуктивності праці, рівнем життя тощо.

Сьогодні США - це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою, порівняно з іншими країнами світу, галузевою відтворюючою структурою.

Володіючи найпотужнішим серед розвинутих країн науково-технічним потенціалом, США намагаються зберегти власні позиції країни-лідера. Зокрема, як корпорації, так і федеральний уряд надають великого значення подальшому прогресові галузей інформаційного сектора економіки. Згідно з оцінками американських спеціалістів, оперативні й ефективні телекомунікації не тільки відіграють найважливішу роль в інформаційній компетенції нації, але й постають рушійною силою зростання національного багатства країни і, отже, її економічного потенціалу.

Структура відносин власності на засоби виробництва і спосіб координації та управління економічною діяльністю - це дві основні ознаки, які формують структуру економічної системи суспільства.

Вважають, що у формуванні нинішньої економічної системи США певну роль відіграли дві економічні системи - принцип вільного підприємництва А. Сміта і доцільності державного втручання в економіку Дж. М. Кейнса. Однак було б недоречним ігнорувати роль могутніх економічних організацій у формі великих корпорацій та сильних профспілок, породжених товарним виробництвом у США. Вони істотно впливають на функціонування ринкової системи, підпорядковуючи її своїм інтересам.

В умовах так званого "чистого ринку" товари й послуги продукуються, а ресурси пропонуються на конкурентній основі, і, як наслідок, економічна влада розпорошується. У такій системі поведінка кожного її учасника мотивується особистими інтересами. В умовах "змішаної системи" держава відіграє активну роль в економіці, сприяючи її стабільності та зростанню, забезпечуючи її тими товарами й послугами, які виробляються в недостатній кількості ринковою системою, модифікуючи розподіл доходів тощо.

Отже, характеризуючи американську економічну систему як "змішану", мають на увазі переважно ринкову економіку, в якій держава різними способами впливає на функціонування ринкової системи.

У США в державному секторі працює близько 40 % усіх зайнятих, проте в Україні нерідко можна почути думку, що в США немає державного сектора економіки, тому їхній досвід застосовується тільки на рівні макроекономічного регулювання основних тенденцій розвитку господарства і (в обмежених масштабах) у галузі правового регулювання підприємницької діяльності. Ця думка базується на застарілому уявленні про те, що економіка являє собою сферу матеріального виробництва.

Тут слід звернути увагу на термінологічні відмінності у змісті словосполучення "державний сектор" в англійській та українській мовах. В англійській мові "public sector" буквально означає "суспільний сектор" і є антонімом словосполучення "private sector" - "приватний сектор". В українській мові слово "приватний" довго протиставлялося слову "державний", оскільки все, крім колгоспно-кооперативної власності і власності громадських організацій, в нашій економіці було державним. На відміну від української, в англійській мові слово "державний" ("state") стосовно державного сектора економіки практично не вживається. Використовуються термін "public" ("суспільний"), який стосується всього, що не є об´єктом приватної власності і перебуває поза сферою дії приватного сектора, або терміни з вужчим значенням: "federal" - федеральна власність, "municipal" - муніципальна, "state" - власність штату.

Сьогодні в індустріально розвинутих країнах основна кількість робочих місць в економіці виникає у сфері послуг, освіти, науки, охорони здоров´я, соціального забезпечення. Тому значення державного сектора навіть у США зростає. Діяльність відповідних структур фінансується з державного бюджету, і всі вони підпорядковуються органам державного управління різних рівнів. Важливе місце серед елементів державного регулювання ринку США посідає програмування економіки через розробку та реалізацію як загальнонаціональних, так і регіональних програм, широко використовуються система державних замовлень, фіскальна політика.

Механізм регулювання ринку США вважається найбільш відпрацьованим, бо ні пряме, ні опосередковане втручання держави в економіку не викликає небажаної деформації основ змішаної економіки.

В основу функціонування економіки США покладена "економіка пропозиції", для якої характерна ідея центральної ролі ринку. Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право й інтереси суб´єктів ринку.

Але за умов сучасної ринкової економіки, що характеризується наявністю великої кількості не лише малих і середніх підприємств, але и висококонцентрованих і монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється державним і формується у механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання.

У сучасний період держава виконує численні функції щодо контролю економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального та залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлення мінімуму та максимуму цін, громадські роботи, національну оборони, національне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати.

В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце посіло програмування економіки, яке охопило розроблення та реалізацію загальнонаціональних і регіональних програм. У практиці державного регулювання економіки США широко використовувалася система державних замовлень. Фактично через цю систему були створені такі галузі, як атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна та ін.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє також кредитно-грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово-кредитну політику, а також контроль за грошовою масою і кредитом в економіці.

Не останнє місце у регулюванні ринку США відведено фіскальній політиці. Суть її у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом´якшували застій.

Помітне місце в регулюванні економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу (і сфери валютних відносин), він зумовлює валютну нестійкість. У таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. З цих причин держава різними методами намагається контролювати зовнішню торгівлю.

Таким чином, пряме і непряме втручання держави в економічне життя США будується на системі теоретично обґрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними. Воно не направлене на деформацію або ліквідацію системи приватного підприємництва, конкурентного середовища, основ змішаної економіки.

З огляду на це, механізм регулювання ринку США вважається найбільш відпрацьованим.

Приватний сектор економіки США формують домогосподарства, яких нараховують приблизно 65 млн..

Серед розмаїття статистичних показників, які ілюструють функціонування домогосподарств, використовують структуру витрат на особисте споживання, яка засвідчує, що американська економіка зорієнтована на послуги - 54-55 % споживчих витрат спрямовано в цю сферу.

Складовою приватного сектора економіки США є ділові підприємства, які поділяють на три основні правові форми: 1) одноособові володіння; 2) партнерства; 3) корпорації. Кількісно переважають одноособові володіння (близько 13 млн. фірм або 73 % від загальної кількості). Незважаючи на сильний безпосередній стимул до ведення ефективної виробничої діяльності, одноособовий власник є суб´єктом необмеженої відповідальності (тобто ризикує не тільки активами фірми, але й своїми особистими активами).

У сільськогосподарському секторі власники розпоряджаються середнім валовим доходом, рівним 50 тис. дол. Тільки у 40 тис. власників (тобто 0,4 %) дохід наближається до 3 млн. дол., а чистий дохід коливається у межах 200-300 тис. дол. на рік.

Партнерство є природним розвитком одноособового володіння, формою, коли дві та більше осіб об´єднують свої фінансові ресурси, вміння вести справу, ризик і прибутки.

Корпорація справедливо вважається найбільш ефективною формою організації бізнесу, переважно завдяки оригінальному способові фінансування - через продаж акцій та облігацій, що допомагає залучати заощадження домогосподарств.

Крім цього, корпорації є фірмами з обмеженою відповідальністю. Власники акцій ризикують тільки тією сумою, яку вони витратили на придбання акцій; натомість їхні особисті активи, згідно з законом, є недоторканними навіть у випадку банкрутства корпорації.

У більшості галузей сфери послуг домінує приватна власність. Утверджується тенденція розвитку освіти як багатоцільової системи, що дедалі більше концентрує функції підвищення кваліфікації та сприяння самоосвіти.

Сучасна ринкова економіка США не є стихійною: вона регулюється державою. Підґрунтям цього є те, що поряд із приватною існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну.

Через це ринкова економіка у США, по суті, є змішаною економікою.

Як і у Західній Європі, у США механізм державного регулювання розвивається у декілька етапів. Головними причинами запровадження жорсткого регулювання економіки були обмеження монополій і сприяння конкуренції.

Основною формою державного регулювання економіки в Канаді є розробка і реалізація великомасштабних програм окремих регіонів. У державному програмуванні країни можна виділити три типи програм: розвитку сільського господарства, індустрії, розвитку окремих регіонів. Результативність програм забезпечується урядом і всебічною підтримкою приватного підприємства. Заслуговує уваги для умов нашої країни механізм контакту держави з суб´єктами господарювання щодо реалізації програм. Для їх виконання утворюються спеціальні державні компанії, в обов´язки яких входить розміщення замовлень серед державних і приватних фірм і координація їх роботи. Участь держави здійснюється через державні закупівлі, починаючи із засобів виробництва до продуктів харчування. В Канаді, як і в інших розвинутих країнах, розробляються довгострокові прогнози розвитку економіки.

4. Державне регулювання економіки Японії

Японія - економічно найбільш розвинена країна Азії. Наявність значного економічного потенціалу, відносно високі темпи економічного росту, вигідне економіко-географічне положення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні вирізняють її як один із основних центрів територіального зосередження господарства світу.

Японія розташована на невеликих за площею островах біля узбережжя Східної Азії. Площа країни - 372,2 тис. км², населення - 124 млн. осіб. Складний рельєф, обмеженість ділянок, придатних для промислового та житлового будівництва, часті землетруси - все це створює складні умови для господарювання.

Японія - морська країна, для якої Тихий океан є найбільш універсальною та найдешевшою дорогою в усі кінці світу.

Японія йшла до XXI ст. як могутня економічна держава, з розвинутою промисловістю, оснащеною найсучаснішими технологіями; має великі валютно-фінансові ресурси, міцні позиції у міжнародному поділі праці. У другій половині XX ст. країна пережила небачений в історії економічний злет і досягнула "економічної зрілості", для якої притаманні завершені форми і структури господарства, оптимальне поєднання регулюючої та спрямовуючої ролі держави з активним функціонуванням механізмів ринку.

Впродовж другої половини XX ст. господарство Японії розвивалося під впливом факторів, перелік яких виглядає по-різному для повоєнних десятиліть і для періоду після економічної кризи 1974-1976 рр. У 50-60-ті pp. склалося найбільш сприятливе поєднання факторів економічного розвитку за всю історію сучасного господарства Японії. Інтенсивне використання висококваліфікованої робочої сили, активне впровадження найповніших досягнень світового науково-технічного прогресу, реорганізація діяльності великих корпорацій дали змогу швидко оновити виробничі фонди й налагодити сучасне виробництво. Аграрні перетворення 1946-1949 pp. та 1991 р. прискорили формування ринкових відносин на селі. Обмеження воєнних витрат відкрило державі можливість спрямувати значні кошти на підтримку найновіших галузей промисловості. Нарешті, сприятлива кон´юнктура на світових ринках сировини і збуту продукції також сприяла тому, щоб Японія утвердилася як один із важливих експортерів товарів, а згодом і капіталу.

У 70-80-ті pp. склалася якісно інша ситуація в розвитку господарства Японії. Деякі фактори прискореного економічного розвитку вичерпалися, лише високий рівень кваліфікації робочої сили зберіг своє значення. Окремі фактори економічного зростання трансформувалися. Так, від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень, що створило розвинений науковий комплекс. Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка згладила посиленим запровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. На новому етапі розвитку провідного значення набули наукомісткі галузі, продукція яких забезпечила зміцнення позицій Японії на світових ринках; зросло значення "індустрії інформації"; потреба вирішення екологічних проблем стимулювала виникнення індустріально-екологічного комплексу.

Наприкінці 80-х pp. XX ст. в Японії склалося універсальне господарство, в якому поєднуються високоінтенсивні виробництва і невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя.

Ринок праці в Японії репрезентований робочою силою з високим рівнем фахової підготовки, культури праці та професійної мобільності. Причому за останні десятиріччя зростання продуктивності праці випереджувало ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово стала однією із найвищих у світі.

Японські підприємства мають сучасні основні фонди. Завдяки прогресивній амортизаційній політиці підприємці не тільки використовують нове і високопродуктивне устаткування, але й замінюють морально застаріле, навіть якщо не вийшов строк його фізичного зношування. Рівні фондоозброєності праці, фондовіддачі у провідних галузях матеріального виробництва вищі або дорівнюють західноєвропейським та американським.

В Японії склалося суспільство, де "корпорація понад усе". Багатство сконцентроване в руках корпорацій - юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й основних виробничих фондів, зростають їхні фінансові активи. Індивідуальні власники капіталу стають другорядними чинниками на ринку капіталу та цінних паперів.

Концентрація багатства в руках юридичних осіб і посилення їхніх можливостей порівняно з можливостями фізичних осіб має всебічні економічні та політичні наслідки. Корпорації починають контролювати політику, активно діють у сфері культури, освіти та наукових досліджень. Спостерігаються зміни у структурі власності. Динаміка змін у розподілі акціонерного фонду визначає характер, цілі та мотиви діяльності корпорацій.

В організації життєдіяльності та господарства в Японії велику роль відіграє держава. Країна має сталу систему державного програмування. Вже з повоєнних років у країні втілена в життя система довгострокових планів економічного розвитку. Зокрема, в країні розроблені і реалізовуються План реконструкції Японських островів (план Тонаки), програма трансформації економічної структури Японії. Остання, по суті, є економічною стратегією розвитку Японії напередодні XXI століття.

У цих планах визначаються політичні та економічні цілі, виявляються проблеми розвитку і розробляються механізми їх вирішення. Відповідальність за складання та реалізацію економічних планів несе державне Управління економічного планування.

В Японії досить дієздатна система державного регулювання. Держава через міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості, фінансів, управління економічного планування, різноманітні спеціальні комісії та комітети активно впливає на різні сфери господарського життя: економічний ріст, процеси конкуренції та формування структури власності, розвиток освіти і науки, політику кредиту та грошового обігу, розробку стратегій зовнішньоекономічних зв´язків. Цей вплив здійснюється шляхом опосередкованих, переважно економічних засобів.

Послідовно здійснюється державна протекціоністська політика в життєво важливих галузях. У 50-ті pp. держава сприяла розвиткові металургії, залізниць, електроенергетики, хімії. Так, у 60-ті pp. зусилля були спрямовані на розвиток хімії синтетичних матеріалів, нафтопереробки та нафтохімії, загального машино- та автомобілебудування, радіоелектронної промисловості. У 70-80-ті pp. пріоритетними стали наукомісткі галузі. В системі державно-корпоративного програмування та регулювання поєднуються діяльність згаданих державних інституцій та неурядових підприємницьких структур, центральне місце серед яких має "Кейданрен" - штаб крупного японського капіталу.

Корпоративна ланка господарської діяльності репрезентована великими фінансово-монополістичними групами, в яких консолідуються провідні корпорації країни. Кожна велика фінансово-монополістична група зосереджує контроль над фірмами практично всіх галузей промисловості, комерційними банками та іншими фінансовими структурами, торговими фірмами, транспортними фірмами, науково-дослідними організаціями.

Є певні закономірності в територіальній організації діяльності зазначених груп. Управлінські ланки головних концернів та фірм зосереджуються в головних районоутворюючих центрах країни. Чим більший ранг центру, тим більше зосереджено в ньому управлінських підприємств. Між провідними управлінськими та фінансовими центрами країни створена система сучасного електричного та електронного зв´язку, інформаційні банки й обчислювальні центри країни утворюють єдину інформаційну мережу.

Країна має сучасні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів залишком перекривається високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним та гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем науки і техніки. Державні органи й підприємці проводять політику активної зовнішньоекономічної експансії на світовому ринку, ставлять і вирішують складні питання внутрішнього розвитку.

Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма "Технополіс" втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції, реалізації технічної політики, співробітництва між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють:

1.  Систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію.

2.  Контроль з боку органів управління.

3.  Систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулювання цін, введення додаткових податків і податкових пільг, диференційованої кредитної політики, політики прискореної амортизації).