12.3. Управління створенням операційних систем

Будь-яка організація у сфері суспільного виробництва виробляє реальні цінності —- товари чи послуги. Це завдання виконують операційні підрозділи організації. Відповідно операційну функцію організації тлумачать як дії, в результаті яких виробляють товари та послуги. Без здійснення цієї функції існування організації неможливе і непотрібне.

Терміни «операції» і «виробництво» взаємозамінні. Однак виробництвом в основному вважають випуск товарів унаслідок переробки сировини. Термін «операції» охоплює не тільки виробництво товарів, а й надання послуг.

Виробничо-господарські організації різняться між собою характером конкретних видів діяльності, що належать до операційної функції. За цією ознакою їх поділяють на типи:

— організації, що виробляють тільки товари;

— організації, що виробляють (надають) послуги;

— організації, що виробляють товари і надають послуги.

Більшість організацій прагне належати до третього типу, який за змістом є однією з форм диверсифікованої діяльності організацій на ринку.

Сутність операційної системи

Операційна система є передумовою виробництва організацією товарів чи послуг.

Операційна система — повна система виробничої діяльності організації.

Утворюють операційну систему такі підсистеми: переробна; забезпечувальна; підсистема управління (див. рис. 12.3).

Переробна підсистема виконує виробничу (продуктивну) роботу, безпосередньо пов'язану із перетворенням вхідних ресурсів організації на вихідні результати. У процесі її функціонування частина матеріальних і енергетичних ресурсів піддається перетворенню (обробці), частина споживається під час виробничого процесу. Функціонування переробної підсистеми вимагає певних капіталовкладень, регулярного надходження інформації від підсистеми управління про зміни технологій аналогічних виробництв у інших організаціях, про стан ринку сировини,

526

Забезпечення ефективної діяльності організації

Інформація із зовнішнього середовища

Підсистема управління

Інформація про стан . системи

Плани, рішення, корегуючі взаємодії

На вході

Праця,

матеріали,

капітал, енергія,

інформація

Переробна підсистема

Послуги, роботи

На виході

Продукція, послуги

Забезпечувальна підсистема

Рис. 12.3. Структура операційної системи (адаптовано за Месконом)

матеріалів, енергії та кінцевих продуктів, створених переробною підсистемою.

Забезпечувальна підсистема безпосередньо не пов'язана з виробництвом товарів чи послуг, однак забезпечує діяльність переробної. До забезпечувальної підсистеми належать обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційні, транспортні служби, охорона, експедиція, будівельні підрозділи, підрозділи соціально-побутового характеру тощо. її структура залежить від потреб і особливостей виробничого процесу, який відбувається у переробній підсистемі. Залежно від специфіки виробництва деякі з підрозділів забезпечувальної підсистеми можуть бути елементами переробної.

Підсистема управління призначена для забезпечення функціонування переробної й забезпечувальної підсистем. У ній визначають цілі, політику, основні напрями розвитку операційної системи, планують випуск продукції (послуг), необхідні для цього ресурси. Підсистема управління коригує діяльність інших підсистем операційної систе-

Управління створенням операційних систем

527

ми, забезпечує їх взаємоузгоджене і ритмічне функціонування. Для цього вона постійно отримує необхідну внутрішню інформацію про стан переробної та забезпечувальної підсистем, наявність сировини, ресурсів тощо. Із зовнішнього середовища в цю підсистему надходить інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, законодавчі та нормативні акти тощо.

Підсистема управління є своєрідною переробною підсистемою, ресурсом і продуктом діяльності якої є інформація. Функціонування підсистеми управління забезпечують відповідні засоби й інструменти для роботи з інформацією.

Класифікація операційних систем

Операційні системи класифікують за різними принципами. Найчастіше беруть за критерії тип використовуваного процесу переробки ресурсів і характер виходу (результату) (див. рис. 12.4).

В операційних системах індивідуального виробництва кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, виконуваними завданнями, місцем розташування або за іншими важливими ознаками. Процес виробництва має одиничний, часто унікальний, неповторний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачають відносно багато часу. Всі ресурси операційної системи спрямовують у певний момент часу на реалізацію одного або кількох проектів.

За дрібносерійної системи виробництва окремі підрозділи, цехи або дільниці спеціалізуються на виконанні різноманітних операцій. Вироби (клієнти) проходять через систему одиницями або невеликими групами. Оскільки вимоги до оброблення кожного об'єкта можуть бути різними, то вони рухаються різними маршрутами з необов'язковим проходженням через усі дільниці.

Система з масовим виробництвом має відносно великі обсяги стандартизованих виходів. Окремі одиниці продукції не відрізняються (можуть мати деякі відмінності в характеристиках або в комплектації). Вироби цих систем внаслідок масовості випуску можуть втрачати заінтересованість покупців. Тому за масового виробництва намагаються урізноманітнити продукцію, пропонуючи різні варіанти комплектації. Інколи певну комплектацію може замовляти покупець ще до випуску виробу (наприклад,

528

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління створенням операційних систем

529

Тип переробної підсистеми

Види економічної діяльності

Секція А. Сільське

господарство, мисливство

і лісове господарство

Секція В. Рибне господарство

Секція С. Видобувна промисловість

Секція Б. Обробна промисловість

Секція Е. Виробництво електроенергії, газу і води

Секція Г. Будівництво

Секція О. Оптова і роздрібна

торгівля, торгівля

транспортними засобами,

послуги з ремонту

Секція Н. Готелі і ресторани

Секція І. Транспорт

Вироблювана продукція

її

Секція <І. Фінансова діяльність

Секція К. Операції з нерухомістю, здача внайм і послуги юридичним особам

Секція М. Освіта

Секція N. Охорона здоров'я і соціальна допомога

Секція О. Колективні, суспільні й особисті послуги

Секція Р. Послуги домашньої прислуги

Товари

Послуги

Рис. 12.4. Класифікація операційних систем

автомобіля), користуючись каталогом варіантів комплектації-

У зв'язку з масовістю виробництва час виготовлення одиниці продукції відносно незначний. Наприклад, на збирання одного автобуса у ВАТ «ЛАЗ» витрачається одна година. Виробнича система упорядкована в певній послідовності і утворює технологічну лінію, яка проходить через усю систему.

Переробна система з безперервним циклом виробляє великі обсяги однорідної продукції. Ресурси безперервним потоком надходять на вхід системи, забезпечуючи на виході безперервний потік продукту (наприклад, добуте на шахті вугілля). Окремі одиниці продукції можна виділити із загального потоку лише шляхом виміру за допомогою довільних одиниць (об'єм, довжина, площа, вага або час).

Особливості операційних систем визначає вид економічної діяльності, яким займається організація.¹ Всі організації за особливостями виходу кінцевого продукту поділяють на організації, які переважно виробляють товари, та організації, які переважно виробляють послуги. Виробництво послуг організаціями з виробництва товарів може мати індивідуальний або дрібносеріинии характер.

В економіці кожної країни визначальним є виробництво товарів — як за кількістю задіяних у цьому процесі організацій, так і за кількістю їх працівників та сумарним внеском у валовий внутрішній продукт країни. Виробництво послуг супроводжує процес виробництва і споживання товарів, хоча в окремих видах економічної діяльності (торгівля, готелі і ресторани, траснпорт, фінансова діяльність, освіта, охорона здоров'я) є самодостатньою діяльністю.

Проектування операційних систем у сфері виробництва товарів

Підприємницька ідея у сфері виробництва матеріальних цінностей (товарів) потребує втілення — розроблення і прийняття стратегічних рішень проектного характеру бізнес-плану і проектування майбутнього підприємства (створення операційної системи), яке охоплює: обґрунту-

¹ Див. Наказ Держстандарту від 22 жовтня 1996 р. № 441 «Про затвердження Державного класифікатора України ГК 009-96 «Класифікація видів економічної діяльності».

530

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління створенням операційних систем

531

вання виду виробничої діяльності; вибір оптимального варіанта розташування виробничого об'єкта; проектування (визначення номенклатури) виробів; проектування виробничих процесів; проектування матеріально-технічної бази.

Обґрунтування виду виробничої діяльності. Першим визначальним чинником доцільності вибору виду виробничої діяльності (будівництва підприємства з випуску певних видів продукції) є стан ринку і сегменту, який збирається освоїти організація. Для прийняття цього важливого стратегічного рішення необхідні масштабні маркетингові дослідження, які повинні дати відповідь на питання: Який прогноз попиту на товари, що виробляє галузь? Чи є реальні замовлення від майбутніх клієнтів? Які вимоги споживачів до асортименту і якості продукції? Який розмір інвестицій потрібний для будівництва підприємства? Який стан конкуренції на ринку цієї продукції?

Вибір оптимального варіанта розташування виробничого об'єкта. На вибір місця розташування виробничого об'єкта впливають наявність аналогічних підприємств конкуруючих організацій, природно-географічні і демографічні умови в регіоні, стан інфраструктури, особливості технології майбутнього виробництва тощо.

1. Наявність конкуруючих підприємств. Якщо певна група осіб вирішила побудувати, наприклад, підприємство з виробництва будівельних матеріалів, очевидно, що невиправдано будувати його в регіоні, де вже існує потужна мережа аналогічних підприємств. Таке рішення можливе лише тоді, коли передбачають випускати унікальну продукцію, необхідну споживачам як у регіоні, так і за його межами.

2. Природно-географічні і демографічні умови. Продовжуючи розгляд попереднього прикладу, можна констатувати, що для випуску будматеріалів необхідний важливий природно-географічний чинник — відповідна сировинна база. Не менш важливим чинником є обсяг потенційних трудових ресурсів і можливість забезпечення підприємства робочою силою відповідної кваліфікації. Необхідність спеціальної професійної підготовки значно збільшує витрати на введення в дію виробничих об'єктів.

3. Інфраструктура. На вибір місця розташування виробничого об'єкта суттєво впливає інфраструктура місцевості. Наявність шляхів сполучення, ліній зв'язку, елек-

тромереж, водогону і каналізації значно здешевлює будівництво і функціонування об'єктів.

4. Особливості технології виробництва. Вони можуть вимагати певної структури робочої сили (наприклад, у півейному виробництві задіяні переважно жінки); потужних енергоресурсів (наприклад, для виробництва алюмінію використовують значні обсяги електроенергії) тощо.

Проектування підприємства як фізичного об'єкта полягає в розробленні варіанта компонування елементів виробничого процесу на певній площі. Відправним моментом при цьому є схема розміщення виробництва. Проектуючи виробничі підприємства, застосовують поопераційну функціональну, лінійну (потокову) і фіксовану позиційну схеми виробничих процесів.

Поопераційне функціональне розміщення вимагає групування виробничих ресурсів за ознакою виконуваних робіт (процесів). Наприклад, у механічному цеху токарні станки групують на одній дільниці; всі свердлильні — на іншій і т. д.

Лінійне (потокове) розміщення передбачає поопераційне оброблення виробів. Наприклад, збирання автобуса розпочинається із зварювання рами, на яку потім поступово монтують ходову частину, двигун, кузов, проводять фарбування, опоряджувальні роботи і т. п.

Фіксоване позиційне — це таке розміщення, коли не сам виріб рухається етапами технологічного процесу виготовлення, а ресурси операційної системи подаються до виробу за необхідністю. Прикладом такого підходу є спорудження будинку.

Проектування (визначення номенклатури) виробів. Структуру й організацію функціонування операційної системи значною мірою визначають асортименти виробів та вимоги до їх технічних і споживчих характеристик. Асортимент запланованих до випуску товарів повинен відповідати виявленим у процесі маркетингових досліджень запитам покупців. Наприклад, основними споживчими характеристиками товарів культурно-побутового призначення для індивідуального й сімейного використання є: вартість, функціональність (багато- чи однофункціональний виріб), потужність, сумісність з іншими використовуваними виробами, простота користування, економічність використання, вимоги до обслуговування, безпечність, довговічність (тривалість напрацювання до першої відмови), естетичні характеристики.

532

Забезпечення ефективної діяльності організації

управління створенням операційних систем

533

' У техніко-технологічному аспекті при проектуванні виробів ураховують розміри і форми, сировину і матеріали, відповідність державним стандартам (якщо вони є), відповідність внутрішнім стандартам, ступінь модульності виробу, співвідношення стандартних та індивідуальних елементів, надлишкові компоненти (престижні або елементи розкоші), елементи безпеки в процесі виробництва.

Проектування виробничих процесів. Під спроектовані вироби проектують виробничі процеси. Розробляючи такий проект для конкретної організації, необхідно визначити тип переробної системи і технології виробництва, її виробничу потужність і продуктивність, передбачивши гнучкість, надійність, ремонтопридатність, безпечність виробничого процесу, його відповідність індивідуальним і соціальним потребам працівників; спроектувати роботи, розрахувавши проектну економічну ефективність виробничого процесу.

Проектування виробничого процесу розпочинають із вибору типу переробної системи: індивідуальне виробництво, масове виробництво, безперервний процес, поєднання названих типів. Визначальними при цьому є вид економічної діяльності, а також особливості попиту на конкретні вироби.

Проектні рішення з технології виробництва вимагають з'ясування, проектується закінчений цикл виробництва продукції чи закуповуватимуться певні комплектуючі; чи матиме підприємство субпідрядників; які методи обробки виробів застосовуватимуться; яким буде ступінь механізації й автоматизації виробничих процесів; який передбачається тип спеціалізації робітників (поетапний, поопераційний, поелементний).

Виробничу потужність процесу проектують, орієнтуючись на прогнози обсягів реалізації майбутнього випуску продукції. Як правило, виробнича потужність проектується з певним запасом, який забезпечуватиме випуск необхідної кількості продукції у разі різкого зростання попиту в короткотерміновому періоді, а також розширення випуску в перспективі.

З виробничою потужністю тісно пов'язана проектована продуктивність виробничого процесу, яку визначають кількістю виробів, що виготовляються за певний час на виробничих потужностях і за певної кількості задіяної робочої сили. У проекті необхідно передбачити прогресивне зростання продуктивності виробничого процесу.

Гнучкість виробничого процесу означає можливість достатньо простої зміни асортименту певного виду продукції. її забезпечують використанням сучасного багатофункціонального обладнання з програмним управлінням.

Надійність виробничого процесу полягає в мінімізації випадків браку у виробництві комплектуючих і готових виробів, попередженні виробничих аварій і технологічних простоїв. Мінімізацію браку досягають створенням відповідних систем контролю, а запобігання виробничих аварій — використанням засобів контролю й сигналізації про порушення в роботі пристроїв і механізмів, створенням «запасу міцності» технологічних систем тощо.

Ремонтопридатність виробничого процесу вимагає мінімальних затрат часу і коштів на ремонт задіяного у процесі виробництва обладнання. Для цього необхідно надавати перевагу використанню модульно-блочного обладнання, яке дає змогу замінювати блоки, що потребують ремонту, без перерв у виробничому процесі.

Безпечність виробничого процесу потребує дотримання вимог охорони праці й техніки безпеки у виробництві. Виробничий процес повинен бути спроектований так, щоб унеможливити випадки травматизму, професійних захворювань і втрати працездатності працівників.

Відповідність виробничого процесу індивідуальним і соціальним потребам працівників полягає у поєднанні перебігу технологічних операцій з режимом праці і відпочинку, відповідності їх фізіологічним параметрам працівників тощо. Технологія виробництва не може суперечити вимогам трудового законодавства та колективного договору між адміністрацією і профспілковою організацією.

Проектування виробничого процесу охоплює точне визначення змісту кожного виду роботи в організації і побічно — порядок розподілу робіт у ній. При проектуванні робіт необхідно враховувати принципи економічної ефективності і поведінкові принципи, якими керуються працівники. Робота має відповідати здібностям працівника й можливостям підприємства. При визначенні комплексу операцій, які виконує кожний працівник, проектування робіт повинно передбачати:

— певне напруження й елементи різноманітності в роботі;

— можливість навчатись і продовжувати освіту;

— можливість у певних межах приймати рішення;

— визнання добре виконаної роботи;

— соціальну підтримку роботи;

534

Забезпечення ефективної діяльності організації

управління створенням операційних систем

535

— реалізацію залежності між результатами праці й соціальним становищем особистості;

— зв'язок роботи із бажаним майбутнім людини (перспективи службового росту).

Розробляючи операції виробничого процесу й методи організації праці, необхідно визначати оптимальні методи виконання виробничих завдань. Це досягається через нормування праці. У виробництві застосовують норми часу, норми виробітку, норми обслуговування.

Норма часу визначає тривалість затрат робочого часу на виробництво певного обсягу продукції або на операції, що належать до цього комплексу робіт.

Норма виробітку виражається в натуральному вимірі кількістю одиниць продукції (роботи), деталей, операцій, вироблених за певну одиницю часу (година, зміна, місяць тощо).

Норму обслуговування визначає кількість одиниць обладнання, агрегатів, робочих місць або зону роботи (виробнича площа), які припадають на одного працівника чи групу і підлягають обслуговуванню протягом певного періоду (зміна, місяць і т. п.).

Економічна ефективність виробничого процесу оцінюється шляхом чіткого економічного розрахунку ефективності окремих операцій і виробництва продукції загалом. Для цього в грошовому вимірі визначають поелементні витрати, зумовлені сутністю технологічних операцій, розраховують їх собівартість і внутрівиробничий ефект. Зіставлення ефекту із собівартістю є мірою економічної ефективності операцій і виробничого процесу загалом.

Отже, проектування виробничого процесу є надзвичайно складним, багатоетапним і відповідальним. Від його якості залежить ефективність чи неефективність діяльності організації в майбутньому.

Проектування матеріально-технічної бази. Це завершальний етап процесу проектування операційної системи.

Матеріально-технічна база — це сукупність спеціалізованих матеріально-речових елементів виробництва (засобів і предметів праці), за допомогою яких виробляють певні види однорідної продукції або надають послуги, що задовольняють однорідні потреби. До її складу належать будівлі, споруди, передаточні пристрої, верстати, сировина і комплектуючі деталі, засоби інфраструктури тощо.

Матеріально-технічну базу підприємства проектують на основі передбачуваного обсягу і структури випуску продукції. У проекті передбачають її поетапне розширення

відповідно до перспективного розширення асортименту і обсягів продукції, що випускається.

При проектуванні операційних систем з виробництва товарів виконують надзвичайно складні комплекси робіт, до яких залучають фахівців багатьох спеціальностей: менеджерів, економістів, фінансистів, технологів, юристів, будівельників, товарознавців тощо. Ефективна операційна система може бути спроектована тільки за умови їх спільної злагодженої діяльності.

Проектування операційних систем у сфері виробництва послуг

Послідовність проектування операційних систем у сфері виробництва послуг принципово не відрізняється від проектування операційних систем з виробництва товарів і здійснюється в аналогічній послідовності. Деяку специфіку має проектування підприємства.

Проектування підприємств. Для того щоб спроектувати операційну систему з надання послуг, необхідно визначити наявність і обсяг потреби в послугах, передбачених бізнес-планом, і проаналізувати вимоги споживачів до них, визначити місце розташування підприємства для надання послуг і його потужність, спроектувати процеси виробництва, матеріально-технічну базу.

Проектування обсягу і структури послуг. Підприємства з надання послуг, як правило, мають чітко локалізовані територіальні межі ринку. Для прийняття важливого стратегічного рішення щодо структури і обсягу майбутніх послуг проводять маркетингові дослідження, які мають дати відповідь на такі питання: Чи є потенційні споживачі даних послуг в обраному регіоні діяльності підприємства? Чи є вже аналогічні підприємства на території? Який прогнозований обсяг платоспроможного попиту? Наскільки задовольняють попит підприємства-конкуренти? Які вимоги споживачів до асортименту і якості послуг? Який розмір інвестицій потрібний для відкриття підприємства?

За значущістю послуги поділяють на основні й супутні. Надання основної послуги зумовлене виробничим призначенням організації у системі суспільного поділу праці. Наприклад, торговельні організації надають основну послугу — реалізують товари споживачам відповідно до попиту. Для реалізації товарів створюють відповідні організаційні системи — магазини, кіоски, ятки тощо.

536

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління створенням операційних систем

537

Особливістю супутньої послуги є необов'язковість, але вона може бути надана за бажанням споживача. Наприклад, доставка великогабаритних товарів із магазину до вказаного покупцем місця, збирання корпусних меблів, встановлення складних виробів культурно-побутового призначення, розкрій тканин тощо. Супутні послуги можуть бути платними й безплатними.

Безплатні супутні послуги проектують для всіх споживачів і включають у ціну основної послуги. Платні супутні послуги надають за бажанням споживача. Вони не є обов'язковими ні для організації-виробника, ні для споживача.

Розташування об'єкта. Проектування розпочинають з визначення цільового ринку послуг. Наприклад, проектуючи перукарські салони, як правило, зважають на географічні і демографічні змінні. Цільовими споживачами невеликих перукарень є чоловіки, що мешкають поблизу, незалежно від рівня їх доходів. Спеціалізовані салони краси приваблюють чоловіків і жінок з достатньо високими доходами незалежно від місця проживання. Туристичні агенства сегментують ринок за категоріями споживачів, соціальним статусом і рівнем доходу. Розміщення підприємства, що надає послуги, в основному визначає місце розташування споживачів, а не сировини й ресурсів.

Проектування матеріально-технічної бази. Наступним кроком у створенні операційної системи є прийняття рішень щодо розміру виробничих потужностей. На цій стадії розроблення операційної системи вирішують, скільки об'єктів і якої потужності будувати. Визначення розмірів і кількості об'єктів сфери послуг залежить від профілю об'єкта, попиту на послуги, наявних об'єктів конкуруючих організацій. Так, у роздрібній торгівлі діє принцип концентрації торговельних підприємств, згідно з яким у центрі населеного пункту функціонують великі універсальні торговельні підприємства, далі від них — спеціалізовані магазини з продажу окремих груп або комплексів товарів, і на околицях — магазини з реалізації товарів повсякденного попиту. В економічно розвинутих країнах цей принцип реалізується дещо інакше: великі супермаркети розташовують на околицях населених пунктів, за умови легкого транспортного доступу до них.

У сфері послуг великі підприємства не є типовими.

Проектування процесів виробництва послуг. При проектуванні операційних систем для надання послуг використовують лінійний, зонний, комплексний і комбінований типи виробничо-технологічних процесів.

Лінійний тип виробничо-технологічних процесів передбачає надання послуг, згрупованих за певною номенклатурою. Споживач обирає необхідну послугу, оплачує її вартість, отримує послугу і залишає систему (надання послуг електрика, фахівця з ремонту і регулювання ходової частини чи моториста на станції обслуговування автомобілів).

За зонного типу послуги концентрують за принципами єдності споживання або комплексного задоволення потреб. Наприклад, у торгівлі групування за принципом єдності споживання — це виділення комплексів товарів типу «Товари для жінок», «Товари для чоловіків» «Товари для дітей», де представлено весь комплекс товарів, необхідних для існування відповідної статево-вікової групи споживачів.

Групування за принципом комплексного задоволення потреб ■— це створення комплексів послуг, спрямованих на всебічне задоволення певної потреби. Прикладами можуть бути торговельні комплекси в супермаркетах: «Все для дому», «Все для рибної ловлі», «Все для домашнього майстра», «Все для туризму».

Комбінований тип поєднує зонний і лінійний залежно від специфіки виробництва та надання послуг. У кожному конкретному випадку тип виробничо-технологічного процесу залежить від типу організації, асортименту та спрямованості послуг, що нею надаються.

Операційні системи у сфері послуг мають такі особливості:

— тісна взаємодія зі споживачем у процесі виробництва послуги;

— індивідуалізація послуги відповідно до вимог споживача;

— нестабільність надходження заявок у часі і в асортименті на отримання послуг;

— значна трудомісткість виробництва послуг.

При розробленні системи надання послуг необхідно враховувати такі фактори:

1. Календарне планування виробництва послуг повинно погоджуватися з ритмом вхідного потоку споживачів.

2. Визначення та вимір якості більшості послуг досить складні.

3. Виробничі потужності розраховують на пік попиту споживачів, а не на його середній рівень.

4. Неможливо створити «запаси послуг» в період низького попиту для використання їх у період пікових навантажень.

538

Забезпечення ефективної діяльності організації

5. Ефективність праці з надання послуг визначити складно, оскільки низька її продуктивність може бути наслідком відсутності попиту, а не поганої роботи працівників.

6. Маркетинг і виробництво послуг складно розділити.

Є певні особливості в проектуванні робіт з виробництва послуг. Спеціалізацію праці у сфері послуг визначають їх особливостями, кількістю й складністю операцій, необхідних для їх виробництва. Комплекс операцій з надання послуги може виконувати одна людина або група спеціалізованих за операціями і видами робіт працівників. Наприклад, надання освітніх послуг вимагає спеціалізації працівників за видами робіт (навчальними предметами) і операціями (видами навчальних занять); при наданні фінансових послуг усі операції виконує один працівник, який спеціалізується на них. У торговельних підприємствах спеціалізація праці здійснюється за операціями (операції доставки, складування, переміщення товарів та реалізації), за товарними групами, за операціями обслуговування (демонстрація і вибір товарів, упаковка й видача товару покупцю, розрахунок за придбаний товар).

Підвищення ефективності надання послуг забезпечує їх спеціалізація та урізноманітнення.

Спеціалізація в наданні послуг, як і спеціалізація у виробництві товарів, сприяє підвищенню якості і зниженню їх собівартості.

Методи урізноманітнення послуг спрямовані на зростання не стільки ефективності, скільки конкурентоздат-ності організації. Наприклад, у магазинах, що продають товари («бутиках»), пропонують каву; у багатьох магазинах практикують видачу картки «постійного покупця», яка гарантує при наступних закупівлях знижки з ціни купленого товару, тощо.

У деяких сервісних організаціях власне послуги супроводжують процес передавання або безпосереднє споживання матеріальних продуктів (наприклад, товарів у торговельних підприємствах), отже, неефективність самої послуги компенсується ефективністю основних операцій. Багато організацій досягають успіху на ринку за рахунок участі споживачів у виробництві послуг. Прикладами можуть бути організація продажу товарів за поштовими замовленнями, автозаправні станції самообслуговування, кафетерії самообслуговування.

Підвищує ефективність надання послуг заміна живої праці технікою там, де це можливо (торговельні автомати, автоматичні станції для миття автомобілів, автоматич-

Управління створенням операційних систем

539

ні електронні довідкові автомати в аеропортах і на залізничних вокзалах, читаючі пристрої у магазинах самообслуговування, прямий набір номерів при міжміських розмовах, банкомати). Іноді супутня послуга може бути неефективною, але її наявність є запорукою ефективності основної послуги. Наприклад, у великих магазинах обладнують дитячі кімнати, де можна залишити дітей під наглядом працівників на період здійснення покупок батьками. Вартість цієї послуги належить до витрат обігу магазину, однак стимулює відвідування покупцями, а отже зростання обсягу товарообігу.

У багатьох випадках загальну ефективність надання послуг підвищують за рахунок штучного формування супутніх послуг завдяки наданню такої основної послуги, яка автоматично спричиняє потребу в супутній. Наприклад, поступове «нарощування» супутніх послуг при оснащенні додатковими пристроями складних технічних товарів.

Проектування матеріально-технічної бази. Більшість підприємств з виробництва послуг не потребують створення матеріально-технічної бази «з нуля», тобто будівництва спеціальних споруд, комунікацій тощо (за винятком великих підприємств — супермаркетів, фабрик побутового обслуговування населення тощо). Для відкриття таких підприємств найчастіше підшуковують приміщення у вже існуючих спорудах, використовуючи їх інфраструктуру. Інколи вона потребує оновлення і пристосування відповідно до особливостей виробничо-технологічного процесу підприємства.

Складовою процесу проектування матеріально-технічної бази є визначення типів і потужності обладнання відповідно до передбачених обсягів і структури послуг та технології їх виробництва.

Необхідно також передбачити елементи матеріально-технічної бази, які створюють зручності і підвищують привабливість підприємства для споживачів (зручні підходи (під'їзди) до підприємства, автостоянки, камери схову дрібних речей тощо).

Створення операційної системи, призначеної для виробництва товарів (надання послуг), — важливий етап за-початкування нового підприємницького проекту. Тільки за умови управління цим процесом (проектуванням всіх складових, що утворюють зміст функціонування операційної системи) можна досягти успіху.

540

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління функціонуванням операційних систем

541

12.4. Управління функціонуванням операційних систем

Управління функціонуванням операційних систем незалежно від того, що вони виробляють (товари чи послуги), формується з однотипних сфер. Однак дії в їх межах мають конкретні особливості залежно від призначення кожної операційної системи.

Управління функціонуванням ¹

операційних систем з виробництва товарів ?

Управління функціонуванням операційних систем з виробництва товарів охоплює планування діяльності (планування виробництва товарів), управління матеріальними (товарними) запасами і матеріалопостачанням (товаро-постачанням), оперативне управління виробничо-господарськими процесами.

Планування виробництва товарів. Основою плану випуску продукції (виробничої програми) є:

— інформація про кількість замовлень на певні типи виробів;

— номенклатура комплектуючих для випуску кінцевих виробів;

— перелік оперативних дій, необхідних для виробництва одиниці кожного виду виробів;

— обмеження на виробничі ресурси організації.

Це можна відобразити у математичній моделі. Якщо відома номенклатура випуску виробів, на які є потенційні замовлення, можна ввести наступні позначення: у —

номер виробу у = 1,...,е/ .Ці вироби обробляються на гру-

пах обладнання \ Н = 1,..., Н . Час на обробку виробів у-го

виду на Н-й групі обладнання позначено а_А;-. Реальний річний фонд часу роботи Л-ої групи обладнання у плановому періоді — В_н. Через сі_і і й_] позначимо відповідно

нижню і верхню межі обсягу випуску у-го виду виробу; и>) і Сі — відповідно відпускну ціну і витрати на одиницю

виробу, а X] — пошукуваний обсяг випуску виробу у плановому періоді.

Необхідно визначити оптимальний план випуску виробів для організації (підприємства, цеху) щодо певного критерію так, щоб були виконані обмеження на фонд часу роботи обладнання і обсяг випуску виробів.

Критерій — максимізація прибутку:

(12.6)

(12.7)

(12.8)

(12.9)

Обмеження на фонд часу роботи обладнання:

/=1

Обмеження на випуск продукції:

Обмеження на невід'ємність невідомих:

х_} >0

у = !,...,</

Ця модель є досить простою і використовується найчастіше. Однак вона не враховує суттєвих для організації обмежень, не відображає організаційно-технологічної структури підприємства, а використовуване обладнання занадто агреговане в групи.

Раціональнішим є дещо ускладнений тип моделі, яка одночасно з обмеженнями (12.7—12.9) враховує обмеження на лімітуючі матеріали, на фонд заробітної плати, випуск товарної продукції, структуру випуску, виробничі площі тощо.

Обмеження на ресурси матеріалів:

^

(12.10)

де Сц — норма витрат 1-го виду матеріалів на випуск одиниці у-го виробу.

Обмеження на затрати праці:

XV/^ ік = 1,...,к\ (12.11)

Де 2,щ — норма часу, що витрачає один робітник к-ої спеціальності на випуск одиниці виробів у; к — номер спеці-

542

Забезпечення ефективної діяльності організації

альності; — загальна кількість спеціальностей; 2,_к — фонд часу робітника к-оі спеціальності. з в

Обмеження на фонд оплати праці:

к і ^1Сі

^ї_к2_кіх,<¥, (12.12)

*=1;=1

де /_А — вартість однієї години праці робітника к-ої спеціальності; Р — фонд оплати праці робітників. Обмеження на площі:

н ^ п.

^х,<Р, (12.13)

А=1 _Р1 "Н

де Ь_н — реальний фонд часу роботи однієї одиниці обладнання Л-ої групи; Р_н — норматив площі на одну одиницю обладнання к-ої групи; Р — розмір виробничих площ.

Цей тип моделі виробничої програми точніше відображає діяльність підприємства, оскільки охоплює більше чинників. Однак він породжує певні труднощі, пов'язані з ускладненням задачі (кількості обмежень), з появою цілочисельності (обмеження на площі) з уточненнями лінійності багатьох коефіцієнтів (обмеження на затрати праці, фонд оплати).

Загальною для всіх моделей є обов'язкова наявність обмежень (12.7), які зримо відображають внутрішні можливості організації. Ці моделі мають один або кілька критеріїв. Найчастіше використовують такі з них:

максимального випуску продукції у вартісному вимірі

тах;

у=і

мінімізації сумарних		витрат	на виробництво
^		-» тіп;
максимізація використання			обладнання
я 2 А=1	в,-	^	і	—> тіп
або
^	Я

(12.14)

(12.15)

(12.16)

Управління функціонуванням операційних систем

543

максимізація випуску в умовно-натуральному вимірі

2*;

шах.

(12.17)

Навіть визначивши асортиментну структуру випуску продукції з урахуванням усіх обмежень, не завжди можна бути впевненим у тому, що такий план є запорукою збільшення продажів, рентабельності власних фондів і вартості капіталу. Для перспективного аналізу динаміки цих змінних доцільно використати матрицю, розроблену фірмою «Марафон асошіейтз» (рис.12.5).

їкг

В < 0 Втрата частини ринку	8> 0 /* Розширення ^^ ринку ^^ г < § ^/"^Використання ^^ ресурсів ^>^ г> § ,/ Створення /^ вартості
г> 8 /^ Створення ^/^ ресурсів ^/^	г<к Руйнування вартості

1=1 Л=1

Рис. 12.5. Матрична модель фірми «Марафон асошіейтз»

С — розширення ринку,

§— збільшення продажу,

г — зростання рентабельності власних фондів;

к — зростання вартості капіталу.

Матриця містить шість зон, обмежених діагоналлю та вертикальними і горизонтальними лініями, в яких розташована різна запланована до випуску продукція. За допомогою матриці можна отримати загальну картину впливу випуску різних видів продукції на досліджувані показники і проаналізувати її з метою визначення найвигідніших видів продукції, відмовитися від деяких чи поступово згортати їх виробництво.

Управління матеріальними (товарними) запасами і ма-теріалопостачанням (товаропостачанням). У процесі розвитку організацій сформувалося кілька систем регулювання матеріальних (товарних) запасів залежно від вихід-

544

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління функціонуванням операційних систем

545

них параметрів, які їх регламентують. Найчастіше такими параметрами є розміри замовлень на поповнення запасів, періодичність замовлення, підтримуваний рівень і допустимі коливання запасів та ін.

Система з фіксованим рівнем замовлення. У такій системі розмір замовлення на поповнення запасів є сталою величиною, а чергова поставка здійснюється при зменшенні наявних запасів до певного критичного рівня (точки замовлення). У процесі функціонування системи запас поповнюється щоразу на ту саму величину, але інтервали поповнення і можуть бути різними залежно від витрат запасу (рис. 12.6).

Рис. 12.6. Графічне зображення системи управління запасами з фіксованим розміром замовлення

Система з фіксованим розміром замовлення має два регулюючі параметри: точку замовлення (фіксований рівень запасу, при досягненні якого організовують поставку чергової партії) і розмір замовлення (величина партії поставки), який є сталим. Максимальний розмір запасів коливається залежно від того, як вони витрачаються в період між поданням замовлення й надходженням чергової партії поставки.

Система з фіксованим розміром замовлення потребує регулярного обліку руху залишків для того, щоб не проґавити точку замовлення. Умовою ефективного її функціонування є відносна стабільність часу, необхідного на організацію й поставку чергової партії сировини, комплектуючих тощо.

Система з фіксованою періодичністю замовлення. У цій системі замовлення на чергові поставки повторюються через однакові проміжки часу (подекадно, помісячно та ін.). Наприкінці кожного періоду перевіряють рівень запасів і, орієнтуючись на нього, визначають розмір поставки. У процесі функціонування системи запас поповнюють щоразу до певного рівня, який не перевищує максимального запасу. При цьому розмір поставки залежить від витрат запасу в попередній період (рис. 12.7).

Максимальний запас

Фіксовані періоди замовлення

Рис. 12.7. Графічне зображення системи управління запасами з фіксованою періодичністю поставок

Регулюючими параметрами цієї системи є максимальний рівень, до якого здійснюється поповнення запасів, і тривалість періоду їх поповнення. Ці параметри є сталими. Змінюється лише розмір партії поставки. Система функціонує ефективно за наявності необмеженої кількості матеріальних ресурсів і мінімальних витрат на оформлення одного замовлення.

Система з двома фіксованими рівнями замовлення і з фіксованою періодичністю замовлення. В основі її — регламентація допустимого рівня запасів зверху і знизу. Крім максимального верхнього рівня запасу, до якого може здійснюватися поповнення, встановлюють нижній його рівень (точку замовлення). Якщо розмір запасу наближається до нижнього рівня ще до закінчення встановленого періоду замовлення, вдаються до позачергового замовлення. В інших випадках система функціонує як система з фіксованою періодичністю замовлення, тобто не-

546

Забезпечення ефективної діяльності організації

її

залежно від рівня запасу замовлення оформляють через фіксовані проміжки часу (рис. 12.8).

^ '^і

Максимальний запас

Рис. 12.8. Графічне зображення системи управління запасами

з двома фіксованими рівнями запасів і з фіксованою

періодичністю замовлення

її перевагою є неможливість випадків нестачі ресурсів до настання строку чергової поставки. Однак за цієї системи поповнення запасу до максимального рівня не може відбуватися незалежно від реальних витрат запасу. Два із трьох регулюючих параметрів системи (максимальний запас і точка замовлення) є сталими, один параметр (періодичність замовлення) — частково змінний. Розміри партій поставки нестабільні.

Система з двома фіксованими рівнями запасів без постійної періодичності замовлення. Вона позбавлена недоліків попередньої, хоч і є ЇЇ модифікацією. Передбачає поповнення запасів за досягнення рівня точки замовлення незалежно від часових параметрів подання замовлення (рис. 12.9). Регулюючими параметрами її є максимальний запас (стала величина), точка замовлення (змінна величина). Змінюється в певних межах також розмір партії замовлення.

Саморегульовані системи. Розглянуті раніше системи передбачають відносну незмінність умов, за яких функціонує система регулювання запасів. Насправді стабільні умови бувають рідко, оскільки вони залежать від динаміки попиту покупців, умовами поставки товарів та ін. У зв'язку з цим виникає потреба у системі, здатній до саморегулювання щодо змінних умов. Так виникають системи із змінною періодичністю і змінними розмірами замов-

Управління функціонуванням операційних систем

^ '

547

л	к		м
1 1 1	1 1 і	1 1	і з і >

Рис. 12.9. Графічне зображення системи управління

запасами із двома фіксованими рівнями запасів,

без постійної періодичності замовлення

лення, які враховують стохастичні умови функціонування організацій. При цьому встановлюється певна цільова функція, досягнення (дотримання) якої є критерієм оптимального функціонування системи.

Зниження рівня витрат. Як цільову функцію в еконо-міко-математичних моделях управління запасами найчастіше використовують мінімізацію витрат на замовлення, транспортування і зберігання запасів, а також втрат, пов'язаних із виникненням тимчасового дефіциту необхідних товарів.

Витрати на оформлення замовлення. Охоплюють усі витрати, пов'язані із закупівлями ресурсів (крім вартості куплених матеріалів, сировини, товарів). До них належать:

— заробітна плата (з нарахуваннями) працівників служб постачання, відповідальних за вивчення ринку, переговори, оформлення документів, контроль дотримання строків, контроль кількості і якості матеріалів, перевірку й виписування рахунків;

— заробітна плата (з нарахуваннями) службовців бухгалтерій, відповідальних за реєстрацію й оплату рахунків;

— додаткові витрати на роботу цих служб (оплата приміщень, опалення, освітлення, обладнання кабінетів, поштові витрати та ін.);

— витрати на відрядження працівників;

— витрати на приймання закуплених матеріалів і перевірку їх якості.

Залежно від підприємства, розмір цих витрат може становити 1—2% загальної вартості замовлень.

548

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління функціонуванням операційних систем

549

Витрати на утримання запасу. До них належать фінансові витрати й витрати на складування. Витрати на складування утворюють такі елементи: витрати на функціонування складських (підсобних) приміщень (заробітна плата з нарахуваннями), на освітлення, вантажно-розвантажувальні роботи, утримання приміщень, устаткування і механізмів; амортизацію чи оренду приміщень; втрати від пошкоджень, випаровування, висихання тощо, витрати, зумовлені моральним старінням матеріалів і сировини. Всі ці витрати становлять приблизно 3—20% вартості товарних запасів.

До витрат на утримання запасів належать сплата відсотків за банківський кредит, втрати від зміни цін за час зберігання матеріалів тощо. Загалом вони становлять приблизно 15—35% їх вартості.

Втрати від дефіциту (тимчасової відсутності) матеріалів і сировини. Вони бувають прямими і непрямими. До прямих втрат належать скорочення обсягів реалізації продукції, а отже й прибутків, утрата репутації і певної кількості споживачів (при наявності конкуруючих систем), штрафи, пені, неустойки за незадоволений попит клієнтів. Непрямі втрати складаються з амортизації не-використовуваного обладнання та вартості його утримання в належному технічному стані, вартості простоїв робочої сили тощо. Визначаючи втрати від дефіциту, необхідно враховувати не тільки прямі й побічні втрати, але й простій обладнання і робочої сили, вимушене використання дорожчих матеріалів тощо.

Проблема визначення втрат від тимчасової відсутності матеріалів досить складна і поки що досліджується теоретично. У моделях управління запасами цей чинник або не беруть до уваги, або враховують у загальній сукупності некерованих чинників.

Використання моделей управління запасами потребує розрахунку таких параметрів, як точка замовлення, розмір партії поставки, якість функціонування системи постачання запасів (товарів).

1. Розрахунок точки замовлення. Майже у всіх системах управління запасами використовують параметр, який називають точкою замовлення, — нижній рівень запасів, за досягнення якого необхідно організувати чергове замовлення на партію матеріалів. Цей рівень повинен бути достатнім для задоволення потреби на період виробничого циклу. Класична формула для визначення точки замов-

лення ґрунтується на безпосередньому обліку стану запасів, і, як тільки їх рівень знижується до цієї точки, організується поставка чергової партії матеріалів. Однак у реальних умовах безперервний облік запасів здійснюється рідко, а їх рівні запасів перевіряють періодично. За цих умов рівень запасів може бути значно нижчим за точку замовлення, перш ніж виявиться необхідність їх поповнення. Тому формулу для визначення точки замовлення коригують з урахуванням витрат запасів між перевірками. Точку замовлення визначають за формулою:

Р = В + 8_а Ь ,

(12.18)

де В — резервний запас; <5_а — середньодобовий розхід;

Ь — час виконання замовлення (діб).

У скорегованому вигляді формула матиме вигляд:

+ !). (12-19)

де К — тривалість періоду часу між перевірками стану запасу.

2. Розрахунок розміру партії замовлення. Для визначення раціонального розміру партії замовлення необхідно мати дані про витрати і закономірності їх зміни за різних значень інтервалу між поставками. Аналітично оптимальний розмір партії поставки визначають, вважаючи, що: V — сумарна річна потреба в даному матеріалі; Р — вартість одиниці матеріалу; Сі — вартість реалізації замовлення (транспортно-закупівельні витрати на партії матеріалу); с₂ — витрати зберігання одиниці матеріалу в запасі (на рік); д — розмір партії поставки (замовлення) у фізичному вимірі.

Необхідно визначити розмір партії поставки, за якого сумарні витрати на закупівлю матеріалів протягом року, а також витрати зі зберігання матеріалів у запасах будуть мінімальними.

Враховуючи, що кількість замовлюваних на рік партій дорівнює У Ід, а середньорічний рівень запасу — д/2, сумарні річні витрати на організацію й утримання запасів становитимуть:

V а

с = с₁ — + РУ + с₂±. (12.20)

Ч ^

Оскільки завдання полягає в мінімізуванні с, то

с'(д) = О, (12.21)

550 Забезпечення ефективної діяльності організації

ЗВІДСИ

оптимальний інтервал між двома поставками

360

середній рівень запасу

(12.22)

Ця формула відома в теорії управління запасами як формула Вілсона — Вайтіна.

Знаючи оптимальний розмір партії поставки, можна визначити інші параметри:

оптимальну кількість замовлень (партій поставки)

(12.23)

(12.24)

(12.25)

При забезпеченні необхідних для безперебійного виробничого процесу матеріальних запасів виникає проблема оцінки ефективності витрат, тобто пошуку критерію оцінки якості управління матеріалопостачанням.

Процес оцінки ефективності матеріалопостачання здійснюють у такий спосіб: нехай Рд — загальна сума витрат. За кілька років цю суму можна подати величинами Р_ІУ Р₂, Р₃ •••> вираженими у грошових одиницях. Якщо допустити, що витрати складаються в основному із заробітної плати, то їх можна оцінити в незмінній грошовій одиниці, використавши такі формули:

^іф^ = іф^ = *ф..., (12.26)

застосовуючи для обчислення індексів заробітної плати її величину загалом в організації (5₀, 5;, 8_г, ...) за роки 0, 1, 2, 3, 4, 5 і т. д. Звичайно, точніший результат можна одержати, використовуючи індекси для кожної статті витрат. Однак загалом можна скористатися індексами змін у заробітній платі. Потім потрібно перерахувати ціни товарів поточного року в порівняльні ціни (включаючи витрати на доставки) за формулою

Управління функціонуванням операційних систем

551

*і=-І' (12.27)

де 11 — ціна на і-й матеріал; Р_ь — індекс цін на г-й матеріал.

Для оцінки динаміки якостей усіх ланок матеріалопостачання щороку потрібно підраховувати результат за такою формулою:

(12.28)

де <7у — кількість і-го товару в 7-му році.

У цій формулі перший член враховує зміни вартості дц матеріалів за рахунок зміни цін; другий — показує зміни загальних витрат матеріалопостачання.

Перший член у правій частині рівняння ^ «7^ [Ію ~ -*у)

враховує: зменшення закупівельної ціни; частку від скорочення собівартості, яку постачальник надав клієнту внаслідок урегулювання ритму замовлень на матеріали, а також частку, пов'язану з оптимізацією управління матеріальними запасами у виробництві; частку в підвищенні продуктивності послуги постачальника, яку він надає клієнту.

Другий член правої частини рівняння \Р-_} -Р_о) відображає: або збільшення загальних витрат заради зменшення закупівельної ціни (потрібно, щоб збільшення цих витрат було меншим за прибуток від закупівельної ціни), або скорочення загальних витрат матеріалопостачання (внаслідок зменшення матеріального запасу, випадків дефіциту запасу, кращої організації праці та ін.); рівнодійну силу обох типів заходів, яка може бути додатною, від'ємною або нульовою. Можна також віднести цей результат до вартості передачі матеріалів зі складу у виробництво, щоб одержати змінну у формі відносної величини, яку можна вважати показником продуктивності служби матеріалопостачання :

(12.29)

Розглянуті моделі управління запасами матеріалів і матеріалопостачанням ґрунтуються на традиційному методі, за якого вихідною позицією є план випуску продукції загалом і в номенклатурі. Це зумовлює необхідність

552

Забезпечення ефективної діяльності організації¹

страхових запасів для компенсації аритмії виробничого процесу або процесу матеріалопостачання.

3. Поліпшення якості функціонування системи постачання. Останнім часом у практиці управління матеріальними запасами виробництва застосовують нові методи. Наприклад, комп'ютерна програма ІРКОБ виконує такі функції:

— складає план виробництва продукції;

— визначає розміри замовлень на комплектуючі й сировину;

— симулює навантаження цехів для встановлення по? треби в «критичних ресурсах» (сировина, робоча сила, обладнання);

— розраховує необхідні розміри закупівель і виготовляє відповідну документацію для їх оформлення (ордер на закупівлю, протокол приймання закуплених матеріалів, контроль фактур постачальників).

Внаслідок цього змінилася система роботи з постачальниками. Сутність нового підходу полягає у вільному обміні інформацією, збільшенні контактів у різних напрямах і на різних рівнях управління, залученні субпідрядників до спільного вирішення загальних виробничих проблем, до спільного розроблення нових виробів і до роботи над спільними проектами.

Відмінності між новими і традиційними системами взаємовідносин із постачальниками систематизовано у табл. 12.4.

Таблиця 12.4

Зіставлення традиційної і нової системи взаємовідносин підприємств із постачальниками¹

	Традиційний підхід	Новий підхід
1	2	3
Критерій відбору постачальника	Покупець надає перевагу багатьом джерелам постачання, постачальники повинні боротися один 3 ОДНИМ, ЦІНИ — головний критерій вибору постачальника	Покупець надає перевагу кільком джерелам постачання, найкращі постачальники відбираються і зберігаються, цінові критерії (терміни поставок, їх якість і т. д.) мають однакове або більше значення

¹ Как добиться успеха: Практ. советн деловьім людям / Под общ. ред. В. Е. Хруцкого. — М.: Политиздат, 1991. — С. 443—444.

Управління функціонуванням операційних систем

553

Закінчення таблиці 12.4

1	2	3
Виробничі процеси постачальника	Відносини на рівні «простягнутої руки» з покупцем, концентрація на перевірці якості поставок на виході, мета — стабільність виробничих процесів	Відносини за принципом «пліч-о-пліч», концентрація на контролі якості всього виробничого процесу, мета — постійне покращення виробництва
Ціноутворення	Покупець бажає найнижчих цін на базі цінової конкуренції постачальників, короткотермінові угоди про поставки	Покупець готовий компенсувати постачальнику витрати з поліпшення якості обслуговування на основі взаємної домовленості, довготривалі угоди про поставки
Графік поставок	Максимальна гнучкість, зміни графіка поставок	Обґрунтовані вимоги, що супроводжуються надійними зобов'язаннями обох сторін
Очікуваний рівень якості	Під відповідальність постачальника, прийнятний рівень	Спільні зусилля і відповідальність за якість поставок, постійне підвищення якості
Нові вироби	Залучення постачальників на стадії завершення розробок, постачальник за розробки нових виробів відповідальності не несе	Залучення постачальника до розроблення нової продукції на початковій стадії, дуже цінуються зусилля постачальника в ході розроблення нової продукції
Передавання інформації	Мінімальне, тільки у виключних випадках, передбачається, що відсутність вістей — кращі вісті, контакти між одним постачальником і одним покупцем на одному рівні управління	Значний, регулярний обмін інформацією з вирішення проблем, наявність механізму зворотного зв'язку між постачальником і покупцем, контакти на багатосторонній основі, на різних рівнях управління

Багато виробничих організацій Заходу використовують нині метод управління запасами, який називається Зизі іп Тіте («точно у строк»), поєднуваний із методом Тогаї С±иаШу Сопігоі («всеохоплюючий контроль якості»).

554

Забезпечення ефективної діяльності організації

Це робить непотрібними складські площі, оскільки необхідні комплектуючі й сировина надходять безпосередньо у виробництво як від зовнішніх постачальників, так і всередині організації в момент потреби.

Система «поставка точно в строк» невіддільна від все-охоплюючого контролю якості, коли точно відомі запити і вимоги споживача, усуваються потенційні дефекти, що унеможливлює брак у готових виробах, усі технологічні і виробничі операції здійснюються на максимальному рівні надійності, а інспектування, контроль і перевірка якості — За необхідності встановити джерело проблем, налагодити зворотний зв'язок.

В Японії зародився метод управління запасами «кан-бан» («ярлик»), побудований на принципі «не штовхай, а тягни» (риіі уегзиз ризЬ). Традиційна система (ризЬ) орієнтована на виконання плану виробництва в установлений термін, на «проштовхування» виробів через конвеєри. її неефективність полягає в тому, що багато рішень приймаються на підставі досвіду керівників виробництва або на підставі приблизних підрахунків потреби в складниках виробу та в сировині.

Система риіі («тягнення») передбачає забезпечення виробничого процесу потрібними предметами, в якомога меншій кількості, орієнтуючись на виробничі потреби у короткі відрізки часу.

Технологічно система «канбан» побудована на застосуванні «контейнерів» і «ярликів». Кожна деталь або продукт отримує свій ідентифікаційний номер і спеціально виготовлений контейнер, який має два ярлики. На першому значиться ідентифікаційний номер деталі і їх кількість, а другий — «перевідний» — служить для іншого виробничого цеху або для монтажу.

Система ґрунтується на таких правилах:

— неможливість використання у виробництві будь-якої деталі без ярлика;

— суворий контроль з боку керівництва кількості контейнерів для комплектуючих;

— розміщення в контейнері лише вказаної кількості комплектуючих;

— виробничі замовлення або замовлення у постачальників роблять відповідно до використання матеріалів і комплектуючих.

Існують також змішані системи, які поєднують переваги систем риіі і ризп.

Управління функціонуванням операційних систем

555

Оперативне управління виробничо-господарськими процесами. Управління підприємством порівнюють з управлінням літаком. Для цього необхідне своєрідне «табло управління» (табл. 12.5) — тобто табло, на якому відображені ключові показники діяльності підприємства і деякі дані його зовнішнього середовища. Основними рубриками такого «табло управління» є технічні умови виробництва, комерційне, фінансове, економічне становище, становище з персоналом.

У процесі оперативного управління функціонуванням операційної системи використовують також оперативно-календарні плани, змінно-добові виробничі завдання, методи обліку і контролю виробництва.

Таблиця 12.5 «Табло управління»

Технічні умови виробництва
Основні показники	Середньогодинна продуктивність
бюджету	виробництва
виробництва	Вартість продукції, створеної працівниками виробництва Відношення чисельності основних
	робітників до чисельності допоміжних
	робітників виробництва
Затрати	У розрізі виробничих підрозділів
	енергії на одиницю продукції
Продукція і запаси	Обсяг готової продукції
	Відсоток браку
	Запаси сировини і матеріалів
	Обсяг незавершеного виробництва
Ефективність	Технічна ефективність
використання чин-	Використання станочного обладнання
ників виробництва
Комерційне становище
Замовлення і збут	Замовлення, передані постачальникам
	Виконані поставки
	Затримки поставок
	Майбутні поставки
	Портфель замовлень
	Сума продажів у розрахунку:
	а) на одного клієнта;
	б) на одного дилера;
	в) у розрізі територіальних торговельних
	відділень;
	г) за видами виробів
	Середня сума рахунку (сума
	продажів/кількість рахунків)

556

Забезпечення ефективно'! діяльності організації

Продовження таблиці 12.5

Запаси	За видами продукції: готова продукція, напівфабрикати Готової продукції, напівфабрикатів у розрізі підрозділів Комплектуючих
Фінансове становище
Динаміка основних статей балансу	Капітал Запаси
Грошові кошти і платежі	Швидколіквідні активи Короткострокові зобов'язання
Вкладення в запаси	Динаміка Стан на критичні дати (сплата податків, сезонні надходження тощо)
Відносні показники фінансової стабільності	Співвідношення: готівки до короткострокових боргових зобов'язань; абсолютно ліквідних коштів і дебіторської заборгованості до короткотермінових зобов'язань; власних коштів до залучених коштів; власних коштів до валюти балансу; інші
Прибуток і рентабельність	Загальний розмір валового прибутку Валовий прибуток за видами продукції Собівартість продукції Рентабельність: а) всієї продукції; б) видів продукції
Економічне становище
Показники економічної статики й динаміки	Зіставлення: суми продажів організації із сумою загальних продажів у галузі; суми продажів організації із сумою загальних продажів у регіоні; суми продажів організації з затратами на робочу силу; загальних адміністративних витрат з витратами виробництва; інші
Становище з персоналом
Загальні кількісні показники	загальна чисельність і структура працівників (статика й динаміка); площа в розрахунку на одного працюючого; відношення чисельності управлінських працівників до чисельності робітників; використання фонду робочого часу

Управління функціонуванням операційних систем

557

Закінчення таблиці 12.5

Показники продуктивності	виробіток продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу; виробіток продукції на одного робітника; динаміка виробітку; трудомісткість продукції всього і за видами
Соціальні показники	середня заробітна плата за категоріями персоналу; структура фонду заробітної плати; віковий склад працівників; освітньо-кваліфікаційний склад працівників; плинність персоналу

«Табло управління» використовують у «ручному» і комп'ютерному режимах. При використанні його в комп'ютерному режимі сигнальну інформацію можна отримувати щоденно, що дає менеджеру інструмент управління організацією.

Управління функціонуванням операційних систем має як рутинний характер (вирішення проблем організації виробництва за умови стабільного виробничого процесу), так і евристичний (при виникненні нових ситуацій і проблем).

Управління функціонуванням операційних систем з виробництва послуг

При управлінні функціонуванням операційних систем з виробництва послуг структура дій, нерідко і їх зміст, принципово не відрізняються від управління операційними системами з виробництва товарів, охоплюючи: планування діяльності (планування виробництва послуг), управління матеріальними запасами (якщо у виробництві послуг вони використовуються), оперативне управління виробничо-господарськими процесами. Відмінності існують лише у плануванні виробництва послуг. Обсяги виробництва послуг визначаються попитом покупців, параметри якого можна визначити лише стохастично (імовірнісно). Виробництво послуг планують переважно у грошовому вимірі, хоч деякі з них можуть мати й кількісний (наприклад, кількість відвідувань лікарняних закладів пацієнтами, кількість страв у громадському харчуванні, кількість студентів (учнів) на одного викладача тощо). Процес планування номенклатури та обсягу реалізації послуг здійснюють у певному порядку (рис. 12.10).

558

Забезпечення ефективної діяльності організації

Вибір пріоритетних цілей розвитку послуг
	Визначення планової номенклатури послуг
—*	Визначення планового обсягу реалізації послуг
	Оцінювання ступеня напруженості розробленого плану реалізації послуг
	Оперативне управління виробництвом послуг

Рис. 12.10. Послідовність етапів планування обсягу і номенклатури послуг та його виконання

Вибір пріоритетних цілей розвитку послуг. В основі плану надання послуг можуть бути реалізовані такі підходи (цілі):

— максимальне освоєння певного сегменту споживчого ринку з урахуванням майбутніх змін його кон'юнктури;

— досягнення показників обсягу послуг, що забезпечують максимальну ефективність використання наявного ресурсного потенціалу організації;

— максимізація прибутку.

Планування загального обсягу і номенклатури послуг має ітераційний (лат. їїегатло — повторення) характер. На рис. 12.11 показані три основні ітерації, хоч на практиці їх може бути й більше.

Визначення

номенклатури

послуг

Визначення

загального

обсягу послуг у

грошовому вимірі

Рис. 12.11. Процес планування номенклатури і обсягу послуг

Визначення планової номенклатури і обсягу реалізації послуг. Ця робота починається із складання переліку основних і супутніх (додаткових) послуг. Методика

1

Управління функціонуванням операційних систем

559

визначення переліку основних послуг залежить від виду економічної діяльності. Як правило, організації, що працюють тільки у сфері послуг, надають одну основну послугу, яка вимірюється відповідним показником. Наприклад, для лікарень — це ліжкомісця; в роздрібній торгівлі — обсяг роздрібного товарообігу; в оптовій — обсяг оптової реалізації товарів з участю підприємства в розрахунках тощо. Наступним кроком є визначення номенклатури супутніх послуг. Вони зумовлюються змістом основних. Для деяких організацій (наприклад, медичних і освітніх установ) цю номенклатуру визначає держава.

Знаючи номенклатуру послуг і їхні ціни, можна визначити плановий обсяг реалізації послуг:

«Зі = Е?,А, (12.30)

і=1

де С}і — плановий обсяг послуг у грошовому вимірі; <?; — планова кількість надання і-ої послуги (і = 1, ..., ге); р_£ — ціна одиничної і-ої послуги, грн.

Наступний крок полягає у визначенні сумарного загального планового обсягу послуг. Вибір методу визначення планового обсягу надання основних послуг залежить від мети організації. Маючи на меті максимальне освоєння певного сегменту ринку, роблять такі розрахунки:

а) розраховують коефіцієнт еластичності обсягу реалізації послуг від доходів населення:

Е = —-х —, Ах у

(12.31)

де х — грошові доходи населення; у — реалізація послуг; Ах — приріст грошових доходів населення; Ду — приріст реалізації послуг;

б) визначають темпи приросту доходів населення у плановому періоді

-і,

(12.32)

де Т>і'\І)₀ — доходи населення відповідно в плановому і передплановому періодах, тис. грн.;

в) розраховують темп можливого приросту обсягу послуг (7\):

Т_г =І_Г)хЕ; (12.33)

г) визначають можливий темп (коефіцієнт) приросту обсягу реалізації послуг у зв'язку із більш повним задоволенням попиту споживачів: