8.5. Умовно постійні і умовно змінні витрати в собівартості продукції

Постійні витрати – витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виробленої продукції, проте в розрахунку на одиницю продукції із зростанням обсягу виробництва вони зменшуються і навпаки. До них належать:

• затрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд;

• затрати на організацію виробництва і управління ним.

Змінні витрати – витрати, загальна сума яких залежить від обсягу виготовленої продукції, проте у розрахунку на одиницю продукції їх величина є постійною. Змінні витрати поділяються на пропорційні і непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва (сировина і матеріали, комплектуючі вироби і відрядна зарплата виробничих робітників).

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва (відрядно-прогресивна оплата праці, додаткові рекламні та торгові витрати).

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва (витрати на експлуатацію машин і устаткування, їх ремонт і технологічний інструмент).

Розподіл витрат на постійні і змінні дозволяє визначити критичний обсяг виробництва або „точку беззбитковості”. Це необхідно для вибору варіантів проектних та планових рішень.

Критичний обсяг (обсяг беззбитковості) – той обсяг виробництва продукції, при якому виручка від його реалізації дорівнює витратам виробництва (ціна = собівартості).

Обсяг беззбитковості можна визначити графічно і аналітично.

Ц ∙ Nкр = СПВ + Nкр ∙ Сзм, де:

В процесі визначення критичного обсягу обчислюється коефіцієнт маржинального прибутку (маржа):

Маржинальний дохід (прибуток):

МД (МП) = В – Сзм = СПВ + Пр

Коефіцієнт економічної безпеки виробництва характеризує ступінь перевищення критичного обсягу над плановим (фактичним) і обчислюється за залежністю:

8.6. Шляхи зниження витрат виробництва

Зниження собівартості продукції планують в абсолютній сумі при розробці плану організаційно-технічного розвитку. При цьому використовують два основних методи:

І-й метод: Аналітичного нормування витрат ресурсів дозволяє розрахувати норми витрат матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів на виконання одиниці робіт, залежно від їх технічної характеристики та умов виробництва.

ІІ-й метод: Пофакторного планування собівартості робіт передбачає розрахунок зміни рівня витрат на роботи та послуги в плановому періоді порівняно з базисним під дією різних техніко-економічних факторів, а саме:

1. підвищення рівня механізації робіт та поліпшення використання машин і устаткування;

2. удосконалення організації виробництва і праці;

3. зниження витрат на ремонтні матеріали;

4. скорочення тривалості виробництва продукції, робіт, послуг;

5. зростання обсягу виробництва.

Перша група факторів об’єднує фактори екстенсивного та інтенсивного використання машин і механізмів.

Зниження собівартості робіт при зростання рівня механізації визначається як різниця між середньою собівартістю робіт, виконаних в базисному і плановому періодах:

Приклад: Припустимо, що обсяг робіт Опл = 18000 (земляні роботи).

Рівень механізації базовий Рб = 90%

Норма виробітку вручну Нв.р. =

Норма виробітку механізовано Нмех =

Рівень механізації плановий Рпл = 95%

ΔС - ?

Економію від поліпшення використання машин і механізмів розраховують на основі даних про зниження собівартості виконаних робіт за рахунок скорочення умовно постійних витрат на експлуатацію машин і механізмів, т.т. за рахунок амортизаційних відрахувань:

, де:

Дм – рівень витрат на експлуатацію машин і механізмів у вартості робіт, %;

УПВм – доля умовно постійних витрат у витратах по експлуатації машин і механізмів (річні амортизаційні відрахування), %;

ΔВм – збільшення виробітку машин і устаткування, %.

Друга група факторів об’єднує фактори, що відображають зміни в організації виробництва, а також скорочення витрат робочого часу і економію внаслідок застосування нових форм організації праці. Ці фактори впливають на підвищення ПП, а відповідно, на економію витрат по статті калькуляції „Основна зарплата виробничих робітників”. Економія обчислюється за залежністю:

, де:

ЗП – ріст середньої зарплати, %;

ΔВ – ріст ПП, %;

ДЗРП – питома вага зарплати у вартості виконаних робіт в базисному періоді.

За третьою групою факторів визначають економію собівартості за рахунок зниження витрат матеріалів (фактор норм) і зниження вартості їх одиниці (фактор цін).

За четвертою групою факторів визначають вплив скорочення тривалості виробництва продукції на витрати виробництва. Економію одержують за рахунок зниження умовно постійних витрат у собівартості продукції.

Фактори п’ятої групи впливають не на всі статті витрат у собівартості, а лише на умовно постійні витрати. Економія розраховується за залежністю:

ΔС = Опл ∙ УПВ ∙ Тпр

Опл – обсяг робіт у плановому періоді;

УПВ – умовно постійна частина витрат;

Тпр – темпи приросту обсягу робіт, %.

Зниження собівартості робіт дозволяє створити противитратний механізм господарювання, який орієнтує підприємство на здешевлення робіт на основі удосконалення технології і зменшення витрат всіх видів ресурсів, що сприяє зростанню рентабельності виробництва (в цьому полягає економічний зміст зниження собівартості).