Княгиня Ольга
Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги(945–964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їх головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Після цього всі останні роки її правління характеризувались миром, спокоєм. Тому літопис ставиться до неї, як до наймудрішої серед людей. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було її охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. З цією метою вона об'їхала на возі і санях величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно. Першою серед князів навела порядок у справі організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина на потреби княгині, її міста Вишгорода. В цьому визначилась ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що засвідчувало високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому.
Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі, здійснила у 940 році важливий державний візит у Візантію, встановила з нею досить дружні стосунки, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.
Таким чином, у складних зовнішніх і внутрішніх обставинах вона здійснювала обережну, виважену політичну лінію, тримала державну систему в міцних руках, не давши їй розвалитися чи ослабнути, а також вела мудру і ефективну дипломатичну діяльність.
Святослав I Хоробрий
Значно розширилась Русь, зросла її могутність та міжнародна вага за часів сина Ігоря і Ольги Святослава (964–972). Це був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею, що провів все своє правління у війнах, охопивши своїми походами грандіозну територію у Європі і Азії.
Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964—965 рр. Пройшовши землю в'ятичів, він наносить удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім завдає поразки Хазарському каганату. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили наКаспій і зруйнували Семендер. Святослав також укріпив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів і, в основному, завершив об'єднання всіх племен східних слов'ян в єдиній державі.
У результаті походу 964—965 рр. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону. Русичі захопили Саркел у 965 році і перейменували його Білу Вежу. Однак поразка цієї країни, що три століття стримувала навалу зі Сходу, привела до небажаних наслідків: було відкрито шлях кочівникам на захід. З цього часу господарями південноруських степів до річок Сули і Рось стали печеніги, що блокували торгові шляхи в країни арабського Сходу.
Зовнішньополітична активність Святослава турбувала Константинополь, і візантійська дипломатія утаємничено намагалася зіткнути Русь із одним із сильних її сусідів, зокрема Болгарією. Це була традиційна політика імперії: нацькувати одних варварів на інших. Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з Болгарським царством.