2. Наддніпрянська Україна напередодні та в роки російської революції 1905-1907 рр.

Завдання.

Відповісти на запитання письмово.

• Визначити причини та завдання революції 1905-1907 рр. у Росії.

• Коли почалася революція, де і які відбулися повстання?

• Яка реакція була з боку уряду та царя на революційні події 1905 р.?

• Чому революція сприяла розвитку національно-визвольного руху на українських землях?

• Коли була придушена революція?

Збереження самодержавства, відсутність гарантованих прав і свобод громадян, невирішеність аграрного питання, посилення експлуатації робітників, безробіття, національне гноблення неросійських народів, поразка Росії у війні з Японією призвели до революції в Російській імперії. Завданнями революції стали ліквідація самодержавства, встановлення конституційно-демократичного ладу, проголошення прав і свобод громадян; ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл землі; запровадження 8-годинного робочого дня і системи соціального захисту робітників; скасування обмежень у правах неросійських народів і надання можливості їх національного самовизначення.

• 9 січня 1905 р. у Санкт-Петербурзі була розстріляна військами мирна демонстрація робітників («кривава неділя»). На знак протесту в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві відбулися страйки робітників, яких підтримало селянство, почавши погроми поміщицьких маєтків.

• Революційні настрої охопили армію та флот. 14–25 червня 1905 р. відбулося повстання на броненосці «Потьомкін» на чолі з матросами Г. Вакуленчуком і О. Матюшенком. 11–16 листопада 1905 р. в Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту під проводом лейтенанта Петра Шмідта. 18 листопада 1905 р. виступили сапери у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським.

• У жовтні 1905 р. відбувся загальноросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників України.

• 17 жовтня 1917 р. імператор Микола ІІ видав Маніфест, у якому обіцяв підданим громадянські права, політичні свободи та скликання законодавчого органу — Державної Думи. Маніфест розмежував політичні сили на три групи: перша (реакційний табір) захищала існуючу політичну і економічну систему і заперечувала будь-які нововведення; друга (ліберальний табір) сприйняла маніфест з надією на конституцію і демократичний устрій і вважала революцію закінченою; третя (революційний табір) вважала маніфест тактичним маневром з боку влади і вимагала продовження революції.

• У грудні 1905 р. відбулися збройні повстання з метою захоплення політичної влади в Харкові, Олександрівську, Горлівці, Єнакієвому,Луганську. Всі повстання було придушено, їх організаторів і активних учасників засуджено, після чого революція пішла на спад.

Революційні події сприяли активізації українського національного руху:

• з’явилася українська преса (газети «Хлібороб», «Громадська думка», «Рада»);

• відновилася діяльність мережі товариств «Просвіта» (в Одесі, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Кам’янець-Подільському);

• почалася українізація шкільної та вищої освіти (україномовні відділення було відкрито в Одеському і Харківському університетах);

• розгорнулася діяльність українських представників у Першій Державній думі (27 квітня — 8 липня 1906 р., 102 депутати) і Другій Державній думі (20 лютого — 2 червня 1907 р., 102 депутати), які вимагали скасування викупних платежів селян за землю; запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах; свободи слова, друку, зборів, союзів і віросповідань; надання Україні автономії в складі Росії.

Однак 3 червня 1907 р. Друга Державна дума була розпущена царем, революція завершилася поразкою, українські проблеми залишилися невирішеними. Незважаючи на поразку, революція сприяла пробудженню національної свідомості українського народу й набуттю політичними партіями досвіду боротьби за демократизацію суспільно-політичного ладу.