Розділ 7. Основний капітал підприємства

Поняття та склад основного капіталу. Кругообіг основного капіталу та стадії відтворення. Джерела формування капіталу.

Види оцінки вартості основних засобів. Знос і амортизація. Види зносу. Методи нарахування амортизації. Показники забезпечення, стану і ефективності використання основних засобів і їх розрахунок та економічний зміст. Фінансування ремонту основних засобів. Особливості капітальних вкладень у будівництво. Мобілізація та іммобілізація коштів у будівництві.

Розділ 8. Фінансове планування на підприємствах

Поняття фінансового планування, його завдання та методи. Значення і необхідність планування фінансових показників на підприємстві. Порядок складання фінансового плану. Види фінансових планів. Бізнес-планування в системі фінансового планування. Значення та зміст бізнес-плану.

Фінансова стратегія підприємств. Перспективне планування (фінансова стратегія). Річний фінансовий план. Розрахунок показників річного фінансового плану.

Розділ 1:Основи курсу «Фінанси підприємств»

Тема: Сутність і основи організації фінансів підприємств.

План лекції

1. Сутність та функції фінансів підприємств.

2. Принципи організації фінансів підприємств.

3. Грошові кошти і фінансові ресурси: склад і характеристика.

4. Фінансова діяльність і фінансова робота на підприємстві.

Основні терміни і поняття: фінанси підприємств, функції фінансів підприємств, організація фінансів підприємств, комерційний розрахунок, самофінансування, грошові фонди, фінансові ресурси, власний капітал, додатковий капітал, фінансова діяльність, фінансова робота.

1.

У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою ви­ступають фінанси підприємств. Тому що вони функціонують у тій сфе­рі суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт і національний доход суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави. Отже, фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства як основні джерела фінансових ре­сурсів усіх суб’єктів економічних відносин. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можли­вість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни, соціальна стабільність.

Досить часто поняття «фінанси підприємств» (ФП) ототожнюється з грошовими коштами. 0днак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворю­ються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно само­стійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим при­значенням у формі фінансових ресурсів.

ФП властиві певні особливості, пов'язані з їх функціонуванням у сфері матеріального виробництва. На цьому рівні фінанси опосередковують процес розподілу і перерозподілу частки валового внутрішнього продукту, створеного на підприємстві, шля­хом формування фондів грошових коштів і фінансових ресурсів, які спрямовуються на сплату податків і платежів до бюджету, зборів і відрахувань до державних цільових фондів, на відшкодування вит­рат, пов'язаних зі створенням матеріальних благ, на забезпечення роз­витку виробництва та розширення самого підприємства.

Таким чином, виникнення фінансових відносин підприємств відбувається в процесі первинного розподілу отримуваного ними валового внутрішнього продукту (c+v+m).

Об'єктом фінансів підприємств (суб'єктів господарювання) є рух вартості валового внут­рішнього продукту і його трансформація у фінансові ресурси або економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами, а також суб'єкти малого підприємництва та індивідуальні підприємці.

Фінансовою наукою сформовано декілька визначень поняття «ФП».

1. Фінанси підприємств — це відповідна сфера стосунків підприємства з державними і недержавними інституціями, суб'єктами господа­рювання, котрі пов'язані з процесами розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між суб'єктами його володіння та з фор­муванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприє­мством у процесі відтворення.

2. Фінанси підприємств - це грошові відносини, які виникають в про­цесі господарської діяльності підприємств і пов'язані з формуванням власних і залучених коштів, їх використанням на фінансування витрат і інвестицій підприємств, утворенням і розподілом отриманого прибутку.

3. Фінанси підприємств – це система грошових відносин, які виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів.

4. Фінанси підприємств — це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

Економічну природу фінансів підприємств розкриває сукупність гро­шових відносин, які виникають у господарюючих суб'єктів у процесі їх створення і здійснення виробничо-фінансової діяльності. До таких видів відносин належать:

• грошові відносини між підприємствами та їх засновниками

• грошові відносини мім підприємствами та іншими суб'єктами господарювання

• грошові відносини між підприємством і зайнятими на ньому працівниками,

• грошові відносини і середині самих підприємств.

До фінансів підприємств, відповідно, належать такі групи фінансових відносин:

• пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господа­рювання;

• пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: ви­ручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів під­приємств;

• що виникають у підприємств з державою з приводу податко­вих та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фі­нансування, одержання субсидій;

• які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з ін­вестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів;

• які формуються в підприємств з банками, страховими ком­паніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, спла­тою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсот­ків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі стра­ховими платежами та відшкодуваннями за різними видами стра­хування;

• що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовироб­ничим розподілом доходів.

Фінанси підприємства, що випливає з їх економічної природи, виконують функції:

формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпе­чення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для ви­конання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

контроль за формуванням та використанням фінансових ре­сурсів у процесі відтворення.

Фінанси підприємств обслуговують розподіл і перерозподіл .валового внутрішнього продукту шляхом забезпечення процесу створення централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів і викорис­тання їх за цільовим призначенням. У цьому полягає суть розподільчої функції фінансів підприємств. див. рис. 1.1.

Рис. 1.1. Розподіл внутрішнього продукту підприємства.

Наявність розподільчої функції фінансів виділяє їх зі сфери дії грошей і робить фінанси самостійною економічною категорією, інструментом роз­поділу та перерозподілу доходів і накопичень, формування відповідних фондів і резервів.

Контрольна функція фінансів підприємств виявляється в контролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції, отриманням прибутку, за формуванням і цільовим використанням фондів грошових коштів.

Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійс­нюється як органами управління, так і відомствами всіх рівнів за різними напрямками: державними структурами, установами банків.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фі­нансів підприємств є:

— різноманітність форм власності;

— свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

— вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

— самофінансування підприємництва;

— правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

— обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

2.

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінан­сів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспромож­ність та платоспроможність підприємств визначаються раціональ­ною організацією фінансів.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автомати­чно, а з допомогою цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формуван­ня та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для до­сягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерцій­ний розрахунок. Комерційний розрахунок як метод господарювання передбачає постійне порівняння витрат і результатів діяльності підприємства. Його метою є отримання прибутку за оптимальних витрат капіталу при мінімальних ризиках.

За ринкової економіки господарський механізм са­морозвитку базується на таких основних принципах: саморегулю­вання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відпо­відає комерційний розрахунок. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізу­вати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати підприємства можуть приймати рішення тільки в рамках чинних законів. Держава гарантує всім суб’єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційних форм (підприємство, товариство), однакові права і створює однакові можливості для доступу до фінансових та природних ресурсів; недоторканість майна; забезпечує захист будь-якої форми власності.

Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відпові­дальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зо­бов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього засто­совується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприєм­ство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зо­бов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використан­ням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишньо­го середовища, порушенням безпеки виробництва. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збит­ків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами

Формування фінансових резервів. Фінансові резерви, які створюються на підприємствах, в асоціаціях та міністерствах за рахунок прибутків, необхідні для забезпечення стабільності кругообігу грошових коштів і всього процесу розширеного

Розмежування коштів на власні й позичені. Поділ коштів на власні й позичені є важливим для підприємств тому, що в окремі періоди діяльності, або постійно, виникає додаткова потреба в коштах, яка реалізується шляхом отримання короткотермінових позик і довготер­мінових кредитів. Поєднання власних та позичених коштів дозволяє раціональніше використовувати і зберігати власний обіговий капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

3.

Для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки, підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реа­лізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяль­ності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від зда­вання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всі­ма грошовими коштами, які воно одержує.

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають ці­льове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних під­приємствах), резервний фонд та інші.

Під терміном “фінансові ресурси підприємств” в економічній науці й на практиці прийнято вважати сукупність фондів грошових коштів і грошові кошти у нефондовій формі, які є у розпорядженні підприємств.

Фінансові ресурси підприємств – це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підпри­ємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобі­лізовані на фінансовому ринку (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств.

Власний капітал - це власні джерела фінансування підпри­ємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

Статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємст­ва.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основ­ним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і оборотні активи підпри­ємств.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), статутно­го (пайового) капіталу, включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вар­тості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номіна­льною вартістю

Інший додатковий капітал включає суму дооцінки необоротних ак­тивів, вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства у відповідності до чинного зако­нодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який залиши­вся у підприємства та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування - сума цільових надходжень отриманих з бюджету

Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формуються також за рахунок залучених і позикових коштів

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зо­бов'язань підприємства по розрахункам

До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокова і ко­роткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зо­бов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів бан­ків), на які нараховуються відсотки та ін.

Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання, визначають добрий фінансовий стан підприємства плато­спроможність, фінансову стійкість, ліквідність У цьому зв'язку найважли­вішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фі­нансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності

4.

Фінансова діяльність — це система використання різних форм і { методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фі­нансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, полі­пшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення та­ких основних завдань:

—фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської ді­яльності;

—пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

—виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господа­рювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення влас­ного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основ­ними напрямками: .

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансова робота являє собою систему економічних заходів по ви­значенню фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, здійс­нення контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

Фінансове планування, виступаючи однією з найважливіших функцій управління господарством, передбачає складання фінансових планів (включаючи кредитні й касові) та інших фінансово-економічних розрахун­ків по визначенню витрат і джерел покриття в різних сферах діяльності підприємства. Призначення фінансового планування і прогнозування полягає у ви­значенні потреб підприємств у фінансових ресурсах у розмірах, необхідних для виконання плану економічного і соціального розвитку, а також для пошуку резервів збільшення прибутковості і підвищення рентабельності підприємств

Фінансове планування (робота) в підприємствах, практично, відобра­жається у визначенні розмірів виручки від реалізації продукції, від надання послуг і кінцевих результатів діяльності підприємства, в розподілі отриманих доходів по відповідних каналах, у встановленні потреби в обігових активах, капітальних вкладеннях, капітальному ремонті тощо і джерелах їх покриття, в складанні фінансового плану (балансу доходів і витрат). Крім того, до фінансової роботи належать складання кошторисів для утримання дитячих закладів, підготовки кадрів, використання фондів економічного стимулювання і спеціального призначення тощо, розробка та доведення до виробничих підрозділів та різних служб господарства лімітів затрат, норм витрат матеріалів та цінностей, розробка та здійснення різноманітних за­ходів, спрямованих на збільшення грошових доходів і накопичень, а також на підвищення ефективності виробництва

Фінансове прогнозування та поточне планування забезпечує виз­начення загальної потреби у фінансових ресурсах для проведення ви­робничо-господарської діяльності. Метою складання фінансового плану є встановлення розміру власних фінансових ресурсів на основі прогнозування доходів, прибутку, амортизаційних відрахувань, влас­них обігових коштів, платежів до бюджету.

Поточна та оперативна робота спрямовується на реалізацію фінан­сового забезпечення потреб підприємства, пов'язаних з його основною діяльністю, і підтримання на належному рівні його платоспроможності.

Аналітична робота на підприємстві пов'язана з встановленням його реального фінансового стану, необхідного для організації фінан­сового планування та прогнозування. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1. аналіз фінансових результатів та рентабельності

2. стан фінансового стану підприємства.

Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для здійснення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов'язань.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

• постійна робота із споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

• своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

• забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

• своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

• своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

• здійснення платежів за фінансовими операціями.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств - це перевірка ви­конання фінансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспроможності підприємства. Здійснюється він шляхом перевірки своєчасності та повноти проведення фінансово-кредитних опе­рацій, аналізу місячних, квартальних, річних балансів і звітів.

Здійснюючи контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств за рік, встановлюють ступінь виконання фінансового плану по прибутку, по окремих видах доходів і витрат грошових коштів, ефективність використання обігових активів, платоспроможність підприємств, ліквідність його балансу, а також фінансову стійкість роботи.

Результати контролю та аналізу, як правило, використовуються керів­никами підприємств для застосування заходів щодо покращення фінансо­вої роботи в майбутніх періодах.

Фінансова робота на підприємствах здійснюється на підставі Закону України «Про підприємства в Україні», статутів підприємств, на підставі спеціальних інструкцій і вказівок фінансових та банківських органів з різ­них фінансово-кредитних питань.

Фінансова робота на підприємствах виконується робітниками фінан­сового відділу, а при його відсутності - робітниками бухгалтерії.

Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби) чи головний бухгалтер, при відсутності фінансових відділів.

Розпорядником фінансових ресурсів, грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, які належать підприємству, є його керівник, що має право першого підпису на всіх грошових і розрахунково-платіжних документах.

Контрольні питання та тести до розділу

Дайте усні відповіді на запитання:

1. Які загальні та специфічні ознаки властиві фінансам підприємств?

1. Охарактеризуйте групи фінансових відносин.

2. Функції фінансів підприємств.

3. Передумови ефективного функціонування фінансів підприємств.

4. Розкрийте сутність фінансових ресурсів.

5. Опишіть формування і використання фінансових ресурсів.

6. Охарактеризуйте організацію фінансів підприємств.

8. Фінанси підприємств — це…

1) грошові кошти;

2) кредитні ресурси;

3) економічні відносини в грошовій формі, які виявляються в про­цесі руху вартості;

4) грошові фонди підприємства;

5) немає правильної відповіді.

9. Об’єктом розподільчих фінансових відносин є…

1) грошові надходження на підприємство;

2) валовий дохід від операційної діяльності;

3) дохід від здачі в оренду майна;

4) необоротні активи підприємства;

5) немає правильної відповіді.

10. Грошові кошти підприємства — це…

1) амортизаційні відрахування і прибуток;

2) кошти, що перебувають на всіх рахунках і в касі підпри­14ства;

3) фонд оплати праці;

4) резервний і страховий фонд;

5) немає правильної відповіді.

11. До складу власних і прирівняних до власних джерел фінансових ресурсів входять:

1) статутний капітал;

2) цільові внески юридичних і фізичних осіб;

3) короткострокові банківські кредити;

4) субсидії бюджетні;

5) страхові відшкодування.

12. До складу залучених джерел формування фінансових ресурсів підприємства не належать:

1) кредиторська заборгованість;

2) довгострокові банківські кредити;

3) кошти, мобілізовані на фінансовому ринку;

4) амортизаційні відрахування;

5) немає правильної відповіді.

13. Фінанси підприємств не виконують таких функцій:

1) відтворювальну;

2) розподільчу;

3) контрольну;

4) цільову;

5) немає правильної відповіді.

14. За яким критерієм фінансові ресурси поділяються на фондові й не фондові?

1) За способом формування;

2) за джерелом формування;

3) за часом формування;

4) за способом використання;

5) немає правильної відповіді.

15. Основний орієнтир для підприємства, що діє в умо­вах ринку, це…

1) максимізація грошових коштів;

2) максимізація прибутку;

3) максимізація обсягів виробництва;

4) підвищення рентабельності;

5) немає правильної відповіді.

16. Організація фінансів підприємств базується на:

1) фінансових розрахунках;

2) економічних розрахунках;

3) саморегулюючому механізмі;

4) прогнозних розрахунках;

5) немає правильної відповіді

Задачі за розділом

Завдання 1. На основі даних балансу підприємства на початок та кінець звітного періоду заповнити таблиці 1,2. Зробити висновки щодо складу, структури та динаміки протягом звітного періоду. Розглянути зміни, які відбулися у співвідношенні між власним капіталом та зобов'язаннями підприємства.

Таблиця 1. Показники обсягу та складу власних фінансових ресурсів

№ з/п	Показники	На 1.01. тис. грн	На 31.12. тис. грн	Показники приросту на кінець року		Структура,%
				абсолютний приріст, тис. грн.	темп при-росту, %	На 1.01.00	На 31.12.00	порівнян-ня, +-
1.	Власні фінансові ресурси – в с ь о г о
1.1.	Статутний капітал
1.2.	Резервний капітал
1.3.	Додатковий капітал
1.4.	Інший додатковий капітал
1.5	Нерозподілений прибуток
1.6.	Вилучений капітал
1.7.	Неоплачений капітал

Таблиця 2. Показники обсягу та складу залучених та позикових фінансових ресурсів

№	Показники	На 1.01, тис. грн.	На 31.12, тис. грн	Показники приросту на кінець року		Структура,%
				абсолютний приріст, тис.грн.	темп при-росту, %	На 1.01.	На 31.12.	порівнян-ня, +-
2.	Позиковий капітал - всього, всього
2.1.	Забезпечення наступ-них виплат та платежів
2.2.	Довгострокові зобов'язання, всього
2211	довгострокові кредити банків
222	інші довгострокові зобов’язання
2.3.	Поточні зобов'язання, всього
231	короткострокові кредити банків
232	кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги
233	поточні зобов'язання за розрахунками:
	3 бюджетом
	Зі страхування
	3 оплати праці
234	інші поточні зобов'язання
2.4	Доходи майбутніх періодів

Розділ 2: Розрахунки підприємств.

ТЕМА: Організація розрахунків на підприємстві.

План лекції

1. Грошовий обіг підприємств і класифікація розрахунків.

2. Організація зберігання і обігу грошових коштів.

3. Розрахунки платіжними вимогами і дорученнями.

4. Особливості розрахунків чеками і акредитивами.

5. Застосування в розрахунках векселів.

6. Касові операції підприємств.

1.

Розрахунками називається система грошових відносин, пов'язаних з опла­тою товарів, послуг і виконанням фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі.

Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти.на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише, потенційним платіжним засобом.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову. Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту — грошової маси.

Грошовий оборот (основні види грошових розрахунків - операцій) на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:

— забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

— реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

— сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

— забезпечення спільної діяльності підприємств;

• отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит.

У грошовому обороті підприємств можна виділити такі напрями:

• розрахунки, пов'язані з процесом виробництва;

• розрахунки за результатами діяльності;

• внутрішньогосподарські розрахунки.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності. Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить опера-тивність їх здійснення і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Готівкова форма розрахунків переважно застосовується за обслуговування населення — виплата заробітної плати, дивідендів, пенсій, грошової допомоги.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Однак у сукупному грошовому обороті перева­жають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають ряд переваг над готівковими. Ці переваги проявляються передусім у приско­ренні розрахунків, в економії витрат, пов'язаних з перевезенням готівки, її обліком та зберіганням. Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акуму­люється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

1) розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продук­ції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони обслуговують поточну фінан­сово-господарську діяльність підприємств.

2 )розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими опе­раціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації про­дукції, тобто за результатами завершення кругообороту.

Форми безготівкових розрахунків за товарними операціями і господарськими договорами можна класифікувати так:

1. Щодо факту здійснення угоди:

• попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт та послуг;

• оплата за фактом реалізації угоди.

2. З точки зору умов оплати угоди:

• акцептна форма розрахунків;

• безакцептна форма розрахунків;

• акредитивна форма розрахунків;

• планові платежі;

• зарахування взаємної заборгованості.

3. За використовуваними платіжними засобами:

• без використання платіжних засобів;

• чекова форма розрахунків;

• вексельна форма розрахунків.

4. За джерелами коштів, які залучаються для фінансування угоди:

• за рахунок власних коштів підприємства;

• за рахунок кредитів та інших позичених коштів;

• за рахунок коштів клієнта (при посередницькій діяльності).

Відповідно до терито­ріального розміщення підприємств і банків, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на:

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські — це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки, що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні — це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

Розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

— класифікацію розрахунків;

— організацію розрахунків;

— форми відповідних документів;

— взаємовідносини платників з банками.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями.

Платіжні вимоги застосовують­ся у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, не­доїмки в бюджет з податків, штрафів за рішенням суду.

Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розра­хункових документів, на основі яких банк виконує доручення про платежі.

За часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повинна сприяти вирішенню таких завдань:

— удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;

— підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов’язаннями;

— зміцнення договірної дисципліни;

— прискорення обороту оборотних коштів.

Принципи безготівкових розрахунків:

1.Обов'язкове зберігання підприємствами та установами грошових кош­тів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі в межах ліміту каси). Готівку понад встановлені ліміти в касі підприємства здавати для зарахування на поточні рахунки в порядку і терміни, погоджені з банком. Установи банків, виходячи з потреби в прискоренні обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків, установлюють підприємствам такі терміни і порядок здавання готівкової виручки, що відображаються в заявці-розрахунку для вста-новлення лімітів залишку готівки в касі, порядку і термінів здавання готівкової виручки.

2. Підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.

3.Принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови.

4. Кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника, за винятком випадків, передбачених законодавством — за рішенням суду.

5. Поточні рахунки підприємствам, суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

6.Терміновість здійснення платежів. Момент здійснення платежу має бу-ти максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, послуг.

7.Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

2.

Порядок зберігання та використання грошових коштів підприємствами, організаціями та іншими господарюючими суб'єктами регламентується Зако-ном України «Про підприємства в Україні» (ст. 24), Цивільним кодексом України (ст. 381), рішеннями Уряду та НБУ, а також інструкціями «Про по-рядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валю-ті» від 23.11.2003 р. №492, «Про організацію роботи з готівкового обігу уста-новами банків України», «Про безготівкові розрахунки в Україні в національ-ній валюті» від 21.01.2004 р. №22, і «Положенням про ведення касових опе-рацій у національній валюті в Україні», затвердженими відповідними постановами НБУ.

У господарському обороті сфера використання готівки обмежена. Вона використовується в основному для розрахунків з робітниками підприємств по виплаті їм заробітної плати, пенсій, допомоги, а в окремих випадках і для розрахунків за товари та послуги.

Усі грошові кошти, що надходять, підприємству або на його ім'я, зберігаються на рахунках в установах банку. Проте в межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися й у касі підприємства.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) (для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків. По відкритому в банку рахунку здійснюється обіг відповідних грошових коштів. Підставою для операцій по зарахуванню грошових коштів і списання є тільки правильно оформлені розрахунково-платіжні документи встановленої (типової) форми.

За відкриття рахунку, здійснення операцій по ньому та за закриття рахунку клієнт сплачує банку суму, встановлену в договорі банку з клієнтом, на його обслуговування. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у на­ціональній валюті та рахунки в іноземній валюті. Відкриваючи рахунки під­приємство повідомляє про це податковий орган протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. За наявності двох поточних рахунків у національній ва­люті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або за­криття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний. Рахунку підприємства присвоюється номер згідно діючого діючої системи обліку в банках. Присвоєний номер поточному та іншому рахунку клієнта проставляється (вказується) потім на всіх розрахунково-платіжних документах, на основі яких проводиться зарахування та списання грошових коштів по даному рахунку.

Виписка (оформлення) розрахунково-платіжних документів підприємст-вами-платниками здійснюється, як правило, з використанням технічних засобів (друкарських машинок та ін.). Виправлення та підчистки не допускаються.

Виписаний розрахунковий документ діє, як правило, протягом десяти днів, а платіжна вимога-доручення — двадцяти днів.

Установи банків приймають розрахункові документи від підприємств про­тягом операційного (робочого) дня в залежності від часу роботи банку з клі­єнтами. При цьому документи, прийняті банком від підприємств у операцій­ний час дня, проводяться (оплачуються) ним, при наявності грошових коштів на рахунку, в той же день, а документи, що надійшли після операційного часу, виконуються банком на ранок наступного дня.

Наприкінці кожного місяця виписки банку по рахунку обробляються його власником, тобто на операції, здійснені по рахунку на підставі відповідних розрахунково-платіжних документів і відображення у виписці, складаються бухгалтерські записи, визначається обсяг надходження та витрачання коштів за місяць і виводиться їх залишок на рахунку на кінець звітного періоду. В кінці року правильність залишку грошових коштів на рахунку повідомляється в письмовій формі обслуговуючому банку.

Поточні рахунки можуть бути закриті установами банку в таких випадках: за заявою власника рахунку; на підставі рішення вищестоящого органу, який має право ліквідації або реорганізації підприємства; на підставі рішення суду.

Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок переоформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію під­приємства і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки підприємства, що ліквіду­ється. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування здійснюється за такими напрямками:

-відкриття та закриття рахунків в національній та іноземній валютах; поточного і депозитного у банківських металах, закриття рахунків. Тарифікуються лише послуги з відкриття перших поточних рахунків у національній та іноземній валютах.

- обслуговування рахунків передбачає: обслуговування поточних, додат-кових, бюджетних, депозитних, кредитних у національній та іноземній валю-тах і по­точних та депозитних рахунків у банківських металах; внесення змін у юридичну справу; надання консультаційних послуг з обслуговування рахунків.

- розрахункове обслуговування вміщує різноманітні послуги, які нада-ються клієнтам. Основними з них є зарахування коштів на рахунки, конвер-тація безготівкових коштів, одних банківських металів в інші; телекомуніка-ційні витрати; видача виписок і довідок за рахун­ком на запит клієнта; розслі-дування за переказами на запит клієнта; зміна або уточнення умов платежу (за переказами, здійсненими клієнтом; купівля-продаж банківських металів на УМВБ; консультаційні послуги щодо розрахункового обслуговування.

- касові операції з прийому готівки та зарахування її на рахунок; підготовка та видача готівки без попередньої заявки у відповідних номіналах; обмін одних номіналів банкнот на інші; проведення експертизи банківських металів; продаж бланків суворої звітності та векселів;

-оформлення та видача чекових книжок та ін.

Варто зазначити, що значна частина послуг не тарифікується. Однак час­тина з них належить до господарських операцій і передбачає встановлення тарифів, які містять податок на додану вартість. До них можна віднести: ви­дачу довідок за здійснення операцій, оформлення перепусток, видачу довідок про наяйність кореспондентського рахунку в іноземному банку на запит клієнті та ін.

Підприємства можуть мати такі рахунки:

Поточні в національній та іноземній валюті - резиденти і нерезиденти для зберігання коштів і проведення розрахункових операцій.

Бюджетні - для цільового використання бюджетних коштів з дозволу фін. органів влади.

Депозитні - вкладні, на які нараховуються відсотки.

Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком у порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам — резидентам та нерезидентам — банківським установам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

3.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка пере­рахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою.

Рис 1. Розрахунки платіжними дорученнями.

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги),

2 — постачальник виставляє рахунок за продукцію, роботи, послуги,

3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення,

4 — банк покупця списує з його рахунка кошти,

5 — банк покупця повідомляє покупця про списання коштів,

6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника,

7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника,

8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з поточного рахунка.

Підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дору­ченням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату, заробітної плати праців­никам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий доку­мент, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підпри-ємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий доку­мент заповнює постачальник і направляє по­купцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу, коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не по­годжено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброя­кісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, ариф­метичних помилок у товарно-транспортних документах тощо. Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов кон­трактів (угод). Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встанов­лений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини від­мови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється:

Рис. 2. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням.

1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2 — разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3 — покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4 — банк покупця списує з рахунка покупця кошти;

5 — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів з його розрахункового рахунка;

6 — банк покупця направляє в банк постачальника вимогу-доручення;

7 - - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).

4.

Основні терміни, що застосовують у розрахунках чеками:

Чекодавець — юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги.

Чекодержатель — підприємство або фізична особа, що отримали чек і мають право на стягнення грошових коштів з рахунку чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки мають встановлену форму і надпис "розрахунковий чек". Виготовляються розрахун­кові чеки НБУ на спеціальному папері та брошуруються у книжки по 10, 20 і 25 чеків.

Чек — письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові іменні чеки.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека. Розрахунковий чек заповнює платник. Чек передається платником підпри­ємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господар­ської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом.

Чек може бути оплачний тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний за­безпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покри­ття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 3.

Рис. 3. Розрахунок чеком

1 — постачальник передає товар покупцеві;

2 — покупець передає чек постачальнику;

3 — постачальник передає чек у свій банк;

4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 — банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

6 — банк «латника повідомляє платника про списання коштів;

7 — банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредит­ної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата у доку­ментів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківсь­кій установі постачальника за рахунок коштів платника, задепонованих для цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива. Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлено ак­редитив (продавець, виконавець робіт або послуг).

Після повідомлення про відкриття акредитива постачаль­ників відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які під­тверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акре­дитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депону­вання коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив».

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного Конкретного акредитива можна використати тільки одне дже­рело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.

Непокритмй — це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням ви­ставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встанов­лення між клієнтом і банком кореспондентських відносин.

Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконав-цю право списувати платежі на користь отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.

Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але, банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:

на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;

після закінчення терміну чинності акредитива;

на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково. Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.

Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 4.

Рис 4. Розрахунок з використанням акредитива

1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив,

2 — банк покупця відкриває акредитив,

3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива,

4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму,

5 — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива.

6 — відвантаження товару,

7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива,

8 — банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива,

9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника, який повідомляє про це свого клієнта.

5.

Застосування векселів у господарському обороті в Україні регламенту­ється постановою ВРУ від 17.06.92 р. "Про використання векселів в госпо­дарському обороті України", а також прийнятим в 1993 р. Національним банком України "Порядком здійснення банками операцій з векселями" і Положенням "Про переказний та простий вексель», Указом Президента України від 14.09.94 р. «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності», Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р., розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стан-дартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у век-селі суми від особи, яка видала вексель, у строк і у відповід­ному місці.

Проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

— оформлення та облік платіжних документів;

— проведення заліку взаємної заборгованості;

— вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

— подальші операції з векселями. Векселем є тільки той документ, який уміщує всі необхідні реквізити векселя, визначені

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин і функціо нують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів.

Рис. 5. Класифікація векселів.

Векселі казначейські—один із видів державних цінних паперів, які ви-пускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані для здійснення розрахунків; для зарахування сплати податків до державного бюджету; як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред’явника із строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо кла­сичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування

торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселе­давцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк борж­ником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 6.

Рис. 6. Простий вексельний обіг.

1 — векселедавець (покупець) передає вексель;

2 — власник векселя (ремітент) і пред'являє вексель до акцепту;

3 — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту

4 — власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві.

Розрахунковий вексель —це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі век­сельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.

Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отри­мува-ча платежу (ремітента). Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти.

Трасант — особа, що видає і підписує тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми плате­жу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вка­заної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Переказні векселі можуть бути передані іншій особі че­рез індосамент — спеціальний передавальний напис на зворотній стороні документа або на додатковому аркуші до нього.

Індосамент безоборотний — форма індосаменту, за якої векселе­давець перед своїм підписом робить напис: «Без обороту на мене». Це дає йому змогу уникнути пред'явлення до нього претензій у разі неоплати векселя зобов'язаною за ним особою. Такий вид векселя облікується банком за підвищеною ставкою.

Індосамент бланковий — форма передавання векселя, за якої особа, що передає вексель, ставить підпис без вказання особи, кот­ра стає власником векселя. Таким чином, вексель стає цінним папе­ром на пред'явника. Індосамент бланковий стає іменним завдяки написові над індосаментом: «Заплатіть за наказом такої-то особи». Індосамент іменний — форма індосаменту, за якої особа, що пере­дає вексель, вказує перед своїм підписом прізвище особи, котрій належатимуть усі права за векселем.

Індосамент обмежувальний — форма індосаменту, за якої забо­роняється подальше передавання векселя або вексель передається на інкасування. Обмежувальним є заставний індосамент (на век­селі, що видається під заставу).

Індосамент ордерний є такою формою індосаменту, за якої в пе­редавальному написі вказують конкретну особу (індосата), за чиїм наказом вексель підлягає оплаті і котра повинна згодом здійснити індосамент.

Індосамент цільовий є такою формою індосаменту, за якої вка­зують мету передавання векселя іншій особі (наприклад, «Для де­понування»). Такий напис має характер доручення, і новий власник векселя може індосувати вексель тільки з цією метою.

Індосант — особа, яка здійснює індосамент.

Вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням

посередника здійснюється за схемою рис. 7.

Рис. 7. Вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника для задоволення претензій власника векселя.

1 — видача векселя; 2, 3 — передача права за векселем (індосація);

4 — перепоручительтво за векселем (перепоручительний індосамент);

5 — пред'явлення векселя до акцепт)' (презентація);

6 — підтвердження акцепту; 7 — пред'явлення векселя до платежу; 8 — відмова від платежу за векселем; 9 — опротестування векселя; 10 — нотаріальна вимога щодо сплати за векселем;

II — відмова від нотаріальної вимоги щодо сплати за векселем; 12 — повторне опротестування;

13, 14 — повернення опротестованого векселя;

16 — призначення посередника; 17 — здійснення платежу за векселем;

18 — вручення оплаченого векселя (з розпискою в отриманні платежу).

Доміцилювання переказного векселя може інколи підвищити його внут­рішню вартість, тому що усуває труднощі, що могли б виникнути в разі здійснення платежу в іншому місці.

Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, і яка нада­ється кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папе­ри, основні виробничі засоби, обладнання.

Векселі на пред'явника — це такі векселі, що оплачуються негайно після прийнятгя їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

Доміцильований вексель — це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою — доміцилянтом за місцем прожи­вання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Вексель може існували в паперовій або непаперовій формі — як записи на електронних рахунках.

6.

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так, і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ – Положен-ня про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердже-ного постановою Правління НБУ №72 від 19. 02. 2001 року.

Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногоспо­дарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари). Використання грошових коштів можливе тільки за цільовим призначенням.

Каса - місце, де здійснюються операції з готів кою та іншими цінностями, що зберігаються у касі, і, де, як правило, ведеться касова книга. В касі можуть знаходитись цінності, що належать підприємству.

Повноваження здійснювати касові операції має касир або особа, що його замінює, матеріально-відповідальні, призначені керівником.

Під час проведення касових операцій двері повинні бути замкнені зсере­дини, в касі - тільки касир. Операція здійснюється через видаткове віконце.

Вимоги до приміщення каси: вогнетривкі двері, сигналізація, решітка на видатковому вікні, сейф для зберігання касових цінностей.

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпо­рядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм влас­ності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, кви­танції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти діяльності, що підлягає оплаті.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності можуть бути переглянуті. Зберігання грошових коштів у касі господарства понад ліміту допускається протягом трьох днів під час виплати заробітної плати (оплати праці).

Сума платежу готівкою одного підприємства (підприємця) іншим підпри­ємствам (підприємцям) не повинна перевищувати 10 тис. грн. протягом одного дня. При цьому і кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки готівкою протягом дня, не обмежується.

Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, зстановлені відповідною установою банку. Ця готівка рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформ­леними (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійс­нюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково платіжними) відомостями.

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною податко­вою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ці підрозділи на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.'

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної подат­кової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

Тести до розділу 2.

Дайте усні відповіді на тестові запитання:

1. Момент здійснення платежу повинен максимально на­ближуватись до моменту відвантаження товарів — це один із прин­ципів:

1) господарського розрахунку;

2) кредитування;

3) безготівкових розрахунків;

4) факторингу;

5) немає правильної відповіді.

2. Платіжний документ, за яким банк дає розпорядження іншому банку за рахунок спеціально заброньованих коштів оплати­ти товарно-транспортні документи за відвантажений товар, — це:

1) акцепт;

2) чек;

3) платіжне доручення;

4) акредитив;

5) немає правильної відповіді.

3. В якому разі банк відмовляє підприємству у відкритті поточний рахунок:

1) підприємство не має печатки;

2) підприємство не подало баланс до управління статистики;

3) підприємство не зареєструвало статут;

4) у підприємства погана репутація;

5) немає правильної відповіді.

4. Протягом якого часу дійсний виписаний чек?

1) Упродовж одного дня з моменту його заповнення;

2) упродовж трьох днів з моменту його заповнення;

3) упродовж місяця з моменту його заповнення;

4) протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується);

5) протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека враховується).

5. Грошовий оборот — це...:

1) формування й розподіл грошових фондів;

2) розподіл виручки від реалізації продукції;

3) виявлення сутності грошей у русі;

4) виробництво та реалізація продукції;

5) немає правильної відповіді.

6. Безготівкові розрахунки — це...

1) розрахунки, які здійснюються готівкою;

2) розрахунки за бартером;

3) розрахунки за допомогою чеків;

4) розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахун­ках у банках;

5) немає правильної відповіді.

7. Готівкові розрахунки — це...

1) списання коштів з рахунків платника;

2) розрахунки, за яких платіж не гарантується;

3) розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальни­ком, що перебувають в одному регіоні;

4) платежі готівкою між підприємствами за реалізовану продукцію;

5) платежі готівкою між підприємствами за операції, як» не пов'яза­ні з реалізацією продукції.

8. Платіжне доручення — це...

1) документ, що містить доручення чекодавця банку переказати з його рахунка певну суму;

2) письмове боргове зобов'язання, яке дає право вимагати від борж­ника сплати відповідної суми;

3) письмове доручення платника банку про списання з його ра­хунка певної суми й переказування на рахунок одержувача;

4) комбінований документ, який містить вимогу постачальника та доручення платника;

5) немає правильної відповіді.

9. Знайдіть у правій колонці правильне визначення кож­ного виду розрахунків:

А. Розрахунки за товар- 1) розрахунки підприємства з бюджетом;

ними операціями. 2) платежі за виконані роботи, послуги;

Б. Розрахунки за нетовар- 3) обов'язкові відрахування в державні ці­льові фонди;

ними операціями. 4) розрахунки з кредитними установами;

5) платежі за відвантажену продукцію.

10. Платіжна вимога — це...

1) комбінований документ, який містить вимогу постачальника й доручення платника;

2) розрахунковий документ, що містить доручення банку покуп­ця банкові постачальника здійснити оплату рахунків постачальника;

3) розрахунковий документ, який містить доручення чекодавця банкові здійснити платіж;

4) розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (утри­мувача за договірного списання) до банку платника здійснити без пого­дження з платником переказ коштів на рахунок отримувача;

5) усі відповіді помилкові.

11. Розрахунковий чек — це...

1) доручення банку покупця банкові постачальника оплатити ра­хунки постачальника;

2) форма розрахунку, за якої банк-емітент з доручення свого клі­єнта повинен здійснити платіж;

3) письмове доручення власника рахунка банкові-емітенту спла­тити отримувачу коштів зазначену в чеку суму;

4) розрахунковий документ, в якому вказано конкретне місце платежу;

5) усі відповіді помилкові.

12. Акредитив — це...

1) розрахунковий документ, що містить вимогу постачальника та доручення платника;

2) розрахунковий документ, що містить доручення чекодавця банкові здійснити платіж;

3) документ, що містить зобов'язання банку-емітента з дору­чення клієнта виконати платіж на користь бенефіціара;

4) письмове зобов'язання, яке дає право його власникові вимага­ти сплати відповідної суми у відповідний термін;

5) усі відповіді правильні.

13. Непокритий акредитив — це акредитив...

1) який не може бути змінений або анульований без згоди поста­чальника, для котрого він був відкритий;

2) який може бути анульований банком-емітентом без поперед­ньої згоди постачальника;

3) за яким платежі постачальникові гарантує банк;

4) немає правильної відповіді.

14. Якщо покупець (платник) заздалегідь депонує кошти для розрахунку з постачальником, тоді такий акредитив слід вва­жати...

1) безвідзивним;

2) непокритим;

3) акцептованим;

4) покритим;

5) немає правильної відповіді.

15. Знайдіть у правій колонці правильні визначення та­ких термінів:

А. Акредитив відзивний -це такий, що...

Б. Акредитив безвідклич­ний — це такий, що...

1) може бути анульований чи змінений, але тільки за згодою бенефіціара, для яко­го його було відкрито, і банку-емітента;

2) для нього попередньо резервуються кошти на окремому рахунку;

3) може бути анульований чи змінений з ініціативи платника або банку-емітента, але без згоди постачальника;

4) може бути змінений або анульований банком-емітентом з попереднім пові­домленням бенефіціара.

16. Вексель — це...

1) доручення банку покупця банкові постачальника оплатити ра­хунки постачальника;

2) письмове зобов'язання, боргова розписка відповідної фор­ми, яке дає право її власнику вимагати сплати відповідної суми ви­значеної у векселі у відповідний термін;

3) форма розрахунку, за якої банк-емітент з доручення свого клі­єнта повинен здійснити платіж;

4) комбінований документ, який містить вимогу постачальника й доручення платника;

5) немає правильної відповіді.

17. Вексельна форма розрахунків — це...

1) розрахунки між постачальником і платником за товари (по­слуги) з відстроченням платежу;

2) письмове розпорядження власника рахунка банкові переказа­ти відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів;

3) розрахунки між постачальником і платником за товари (по­слуги) з відстроченням платежу на підставі спеціального документа;

4) немає правильної відповіді.

18. Знайдіть у правій колонці правильне визначення та­ких термінів:

А. Трасант — це 1) виписує вексель;

особа, яка... 2) переказує свій платіж на іншу особу;

3) має вексельні повноваження;

4) є платником за векселем;

5) немає правильної відповіді.

Б. Трасат це особа, яка 1) видала переказний вексель;

2) зобов'язана сплатити за векселем;

3) переказує свій платіж на іншу особу;

4) немає правильної відповіді.

В. Індосат — це 1) перший власник переказного векселя;

2) платник за векселем;

3) останній власник векселя;

4) немає правильної відповіді.

19. Доміцильований вексель — це вексель...

1) який сплачується негайно;

2) в якому вказано конкретне місце платежу;

3) який існує в безпаперовій формі;

4) який існує тільки в паперовій формі;

5) немає правильної відповіді.

20. Переказний вексель — це...

1) письмовий документ, який містить зобов'язання особи, кот­ра видала вексель (боржника), сплатити власникові векселя певну суму;

2) зобов'язання банку-емітента векселя сплатити вказаній у век­селі особі відповідну суму в установлений строк;

3) письмовий документ, який містить зобов'язання особи, котра видала вексель, сплатити вказану у векселі суму третій особі;

4) немає правильної відповіді.

21. Ремітент — це особа, яка...

1) переказує свій платіж на іншу особу;

2) є власником переказного векселя;

3) є платником за векселем;

4) зобов'язана сплатити за переказним векселем.

Розділ 3: Доходи підприємств і прибуток.

Тема: Надходження (доходи) підприємств, формування і розподіл прибутку.

План лекції

1. Склад надходжень підприємств від різних видів діяльності. Поняття та методи визначення доходів.

2. Ціноутворення на підприємстві.

3. Формування фінансових результатів діяльності. Економічна сутність та функції прибутку.

4. Порядок розподілу прибутку підприємств.

1.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств. Грошові надходження та виплати, розподілені у часі наз. грошовими потоками. Такі грошові потоки за напрямом руху коштів наз. вхідними та вихідними. Різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками наз. Cash Flow.

Вхідні грошові потоки підприємства за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з різних джерел підприємства, належать до внутрішніх грошових потоків. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.

Більшість підприємств значну частину фінансових ресурсів от­римує саме з внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходжен­ня згідно з чинною практикою обліку та звітності включають: виручку від реалізації продукції, робіт і послуг; виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від ос­новної діяльності підприємства, тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

Багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операційями з метою отримання додаткових доходів (диверсифікація доходів). Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних потоках і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку.

Відповідно грошові надходження підприємств тепер включають:

• Доходи від основної (операційної) діяльності – виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

• Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гаранти, субсидії, інші доходи).

• Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

• Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

• Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від назвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Така класифікація передбачена національними П(С)БО (П(С)БО №3 «Звіт про фінансові результати»). Відповідно до доходів у звітності класифікують і витрати за видами діяльності за принципом відповідності (за видом доходів і витрат та періодом їх виникнення).

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності) - метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію – касовий метод.

Виручкою від реалізації вважається сума грошо­вих коштів, які надійшли підприємству від продажу (відпуску) продукції (товарів, робіт, послуг) по цінах реалізації без податку на додану вартість і акцизного збору.

Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виручка (доход) від продажу продукції, товарв, послуг і від інших видів діяльності. Вона являє собою суму грошових коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами). В підприємствах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання замість категорії „виручка” від продажу продукції, послуг використовується категорія „товарообіг”.

Продаж продукції та надходження виручки – це остання завершальна стадія кругообігу коштів підприємства.

На розмір виручки від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент і якість, а також рівень цін.

Обсяг продажу у запланованому році, як правило, не збігається з випуском товарної продукції за цей же період.

Існують два способи визначення виручки від реалізації

1. Прямий. Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначаюь за формулою:

В = Р· Ц (3.1),

Де В – виручка, Р – кількість реалізованих виробів, Ц – ціна реалізації кожного виробу.

2. Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду (укрупнений спосіб):

Р = З₁ + Т – З_{2 (3.2),}

Де Р – обсяг реалізації в плановому періоді; З₁ – залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т – випуск товарної продукції в плановому періоді; З₂ – залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

При цьому розмір вхідних залишків включає: залишки готової продукції на складі; залишки товарів відвантажених, строк сплати яких не настав; залишки товарів відвантажених, не оплачених покупцями в строк; товари на відповідному зберіганні у покупців. Розмір же залишків на кінець запланованого року складається з залишків готової продукції на складі та залишків товарів відвантажених, строк сплати яких не настав.

Усі складові величини обсягу продажу продукції для вирахування виручки оцінюються в таких цінах: залишки на початок запланованого року – в діючих цінах періоду, попереднього запланованому; товарна продукція запланованого періоду і залишки нереалізованої продукції – в цінах планового періоду.

3. Укрупнений спосіб – поєднання 1 і 2 для різних видів продукції.

Інші види доходів певною мірою залежать від основних видів діяльності.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов”язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати не депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

2.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Фіксовані ціни – встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне значення (ціни на проїзд у залізничному та міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення тощо).

Регульовані (індикативні) ціни – це ціни, збільшення яких обмежене державою за допомогою введення граничного їх рівня (мінімальний і максимальний рівні цін) чи встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням поипту та пропозиції або домовленістю покупця з продавцем.

Складовими елементами кожної ціни є: собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на доадну вартість, націнки і надбавки товаропостачальницьких організацій. Нижньою межею всякої ціни є собівартість.

З метою встановлення цін на оптимальному рівні використовуються такі методи ціноутворення:

1. Витратний.

2. Отримання цільової норми прибутку (на базі беззбитковості).

3. Оцінка споживної вартості (вигід споживача).

4. Пропорційне ціноутворення (конкурентний метод).

5. Метод очікуваного прибутку.

6. Метод швидкого повернення витрат.

Установлюючи вільні ціни за першим методом, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц₁ = С +П (3.3),

де Ц₁ – ціна продукції (ціна виробника продукції); С – собівартість продукції; П – прибуток.

Ц₂ = С +П + Пн (3.4),

де Ц₂ – ціна продукції з податком на додану вартість; Пн – непрямі податки.

Пн = М + АЗ + ПДВ (3.5),

де М – мито, АЗ – акцизний збір і ПДВ – податок на додану вартість.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц₃ = С +П + Нп +ТН (3.6),

де Ц₃ - роздрібна ціна продукції; ТН – торгова націнка.

3.

Ефективність використання факторів виробництва виражається в кінцевому підсумку в фінансових результатах діяльності господарюючих суб’єктів.

Фінансові результати - це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб'єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками як валовий доход, чистий доход, прибуток.

Зміст цих показників як економічних категорій і загльна схема їх розрахунку такі.

Вироблена господарюючим суб’єктами валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва та новостворену живою працею вартість – валовий доход. „Валовий доход, - писав К.Маркс, - є та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому капітал”.

Отже, валовий дохід – це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Валовий доход є узагальнюючим показником, який характеризує результат діяльності підприємств. Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці.

Чистий дохід – це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої та уречевленої праці.

Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

Чистий доход, який створюється на підприємстві, ділиться на дві частини. Одна його частина вилучається в доход бюджету через механізм податків, друга – залишається на підприємстві і визначається як різниця між вартістю продукції та затратами на її виробництво. Чистий доход, що залишається у підприємства, в свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.

Чистий доход у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартостю.

Реалізований чистий доход розраховується за проданою продукцією, і тому він тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.

Отже, прибуток - це частина чистого доходу, одна з його форм.

У Законі України «Про підприємства в Україні» говориться, що при­буток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів гос­подарської діяльності підприємств. Підприємець повинен завжди ставити за свою мету отримання прибутку, але не завжди йому це вдається.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реа­лізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі­зована і набере грошової форми.

Прибуток як економічна категорія - це грошовий вираз вартості ре­алізованого чистого доходу, основну форму грошових накопичень госпо­дарюючих суб'єктів. Він характеризує доходність підприємства від прове­дення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті проведення заходів.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фі­нансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господа­рювання.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибу­ток народного господарства — це результат діяльності окремих під­приємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

За розміром прибуток від продажу продукції менший прибутку від виробництва підприємства на суму, яка залишається в залишках продукції на складі. Основною складовою частиною загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції.

Крім 1) прибутку від продажу, на підприємствах розраховується:

2) прибу­ток від основної діяльності,

3) прибуток від інвестиційної діяльності,

4) прибуток від фінансової діяльності,

5) прибуток (збиток) від позареалізаційних операцій,

6) загальний прибуток (1+2+3+4+5),

7) чистий прибуток (6 - податок на прибуток).

Загальний прибуток - це прибуток від продажу проду­кції та послуг, інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзви­чайних) доходів і витрат.

Чистий прибуток - це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів до бюджету.

Схему формування загального прибутку згідно П(С)БО наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Схема формування загального прибутку.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій фо­рмі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Виробнича собівартість проданої продукції — це обсяг реалізації товарної продукції за виробничою собівартістю, скоригований на обсяг нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і суму над норма-тивних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції необхідно відносити (класифіка-ція витрат за елементами:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• амортизація;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаю­ться до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

— адміністративні витрати,

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

Валовий прибуток - це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів тощо) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалі­зованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток від операційної (основної) діяльності визначається як су­ма валового прибутку та інших операційних доходів за мінусом адмініст­ративних витрат, витрат на збут продукції, робіт, послуг та інших операційних витрат.

4.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасни­ків одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпе­чення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципо­вих питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому.

Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення пла­тежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за раху­нок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання викорис тання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфра­структури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чиннос­ті законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітно­сті відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів)бухгалтерського обліку.

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залиша­ється в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установ­чих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені стату­том підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

• на виплату дивідендів;

• поповнення статутного капіталу;

• створення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності за­знають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

• асигнована частина має певне цільове призначення (напри­клад, для фінансування розвитку підприємства, проведення ці­льових програм тощо);

• неасигнована частина не має конкретного призначення.

Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначаєть­ся засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відра­хувань від прибутку в передбачених засновницькими документа­ми відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку.

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновниць­кими документами.

Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток у статутному (пайовому) капіталі підприємства.

Відповідно до Закону України від 18.06.1991 р. № 1201-ХІІ «Про цінні папери і фондову біржу» (зі змінами та доповненнями) основним джерелом виплати дивідендів за акціями є чистий при­буток товариства.

Для нара­хування дивідендів, крім чистого прибутку поточного року, можуть бути використані нерозподілений прибуток та резервний капітал.

Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсум­ками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонер­ного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством подат­ків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди випла­чуються у грошовій формі. Також дивіденди можуть виплачува­тися й у вигляді акцій, і тоді вони мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількос­ті акцій, що перебувають у власності акціонерів.

Існують дві основні вимоги щодо виплати грошових дивідендів за залишковим принципом:

• нагромадження чистого прибутку, необхідного для фінансу­вання інвестиційної діяльності — товариство має нагромадити до­статню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності — і ре­зервного капіталу) перед нарахуванням дивідендів;

• наявність достатньої суми грошових коштів, що гарантує можливість оголосити і виплатити дивіденди.

За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонер­ні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запози­ченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподі­леного прибутку.

Задачі за розділом

Завдання 1 . Визначити фінансові результати основної, операційної, звичайної діяльності підприємства, чистий прибуток за 2005 р., заповнивши ф.2 “Звіт про фінансові результати підприємства”.

Вихідні дані:

1. Таблиця 1

Виробництво продукції та інші види діяльності підприємства “Успіх”

Види продукції	Обсяг	Ціна реалізації, грн (в т.ч. ПДВ)
1. Реалізація підакцизної продукції А*	520 тис.шт.	0,90 за шт
2. Реалізація продукції Б**	1080 тис.шт.	1,20 за шт
3. Реалізація виробничих матеріалів	44 т	4400,00 за т
4. Реалізація автомобіля	1 шт	18900,00
5. Дивіденди одержані	45000,00
6. Нараховано банком % за розміщеними коштами	100,00

* - ставка акцизного збору –0,2 євро за 1 тис. шт. (курс 1 євро=6,00 грн)

** - продано зі знижкою 3% партію 100 тис.шт.

2. Таблиця 2

Витрати підприємства “Успіх”

Вид витрат	Сума, грн.
1. Матеріали для виробництва	632780
2. Канцтовари для офіса	1100
3. Ремонт: виробничого обладнання офісної техніки	10100 1500
4. Електроенергія: виробничі цехі офіс	9560 422
5. Амортизація : виробничих ОЗ офісного обладнання	144900 28300
6. Реклама в пресі, реклама стаціонарна	5000
7. Заробітна плата: робітників адміністрації експедиторів і водіів	320540 35600 11880
8. Транспортування : матеріалів продукції покупцям	18410 14650
9. Балансова вартість реалізованого автомобіля	15000
9. Оформлення документаціі для реалізації автомобіля	300

Завдання 2.Визначити суму нерозподіленого прибутку підприємства у 2005р.

Вихідні дані :

1. Згідно Статуту

• 5% чистого прибутку спрямовується на формування резервного фонду, 40% на дивіденди засновникам; власниками прийнято рішення про реінвестування у статутний капітал половини дивідендів;

• 1% на придбання путівок працівникам;

• сплачено пеню і штраф банку за прострочення кредиту - 800 грн.

Завдання 3. Визначити грошові надходження (виручку) від виробництва, оптового і роздрібного продажу продукції промислового підприємства поетапно:

1. визначити оптову ціну виробника;

2. відпускну ціну виробника;

3. ціну оптового торгівця;

4. роздрібну ціну одиниці виробу.

Вихідні дані:

1. Витрати на виробництво (виробнича собівартість) складають:

- прямі витрати на виробництво – 554,00 тис. грн.

• накладні витрати: постійні розподілені витрати –22,2 тис. грн.;

зміні розподілені – 13,8 тис. грн.;

нерозподілені постійні – 8,0 грн.;

понаднормові виробничі витрати – 2,0 тис. грн.

2. Адміністративні витрати –26,0 тис. грн.

3. Витрати на збут – 10,0 тис. грн.

4. Рентабельність виробництва – 20,0%, повна рентабельність – 13,2%.

5. Ставка акцизного збору – 0,2 євро за 1000 шт. К-ть виробів – 500 тис. шт.

6. Витрати обігу оптового торгівця – 24,2 тис. грн. Прибуток – 4,5 тис. грн.

7. Витрати обігу роздрібного торгівця – 36,0 тис. грн., прибуток – 8,2 тис. грн.

Завдання 4. Визначити валовий та чистий дохід підприємства.

Вихідні дані:

1. Виручка від продажу продукції з урахуванням ПДВ – 42600 грн.

2. Заробітна плата – 5485 грн.

3. Амортизація – 9845 грн.

4. Матеріальні витрати – 10255 грн.

5. Вартість транспортних послуг – 2000 грн.

6. Сума податків та зборів – 900 грн. без ПДВ та податку на прибуток.

Завдання 5.

На основі наведених даних визначити доходи від основної, опе­раційної діяльності та від надзвичайних подій: надійшло страхове відшкодування за збитки від стихійного лиха — 2000 грн.; реалізо­вано продукції з відстрочкою платежу 3 дні — 3500 грн.; надано послуг — 2500 грн.; отримано дохід від реалізації основних фон­дів — 3400 грн.; надійшло відшкодування від технічних аварій — 1500 грн.; здійснено для замовників ремонтні роботи загальною вартістю 5650 грн.

Завдання 6.

На основі наведених даних визначити доходи від іншої опера­ційної діяльності та від фінансових операцій: дохід від інвестицій в асоційовані підприємства — 1000 грн; дохід від реалізації іно­земної валюти — 350 грн; одержані штрафи, пені, неустойки — 250 грн; дохід від спільної діяльності — 500 грн; отримані відсо­тки за облігаціями — 650 грн; виручка від реалізації продукції — 2000 гри; дохід від реалізації основних фондів — 1400 грн.

Завдання 7.

На основі наведених даних розрахувати операційний та загальний Cash­flow прямим методом: сплата відсотків за користування позика­ми— 1000 грн.; грошові видатки на утримання персоналу — 1500 грн.; грошові надходження від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 15 000 грн.; інші грошові надходження, які не належать до інвестиційної та фінансової діяльності, — 5000 грн.; грошові виплати за сировину, матеріали, послуги — 10 000 грн.; отримані відсотки за облігаціями — 650 гри; дохід від реалізації іноземної валюти — 350 грн.; дохід від інвестицій в асоційовані підприємства — 1000 грн.; сплата податку на прибуток — 350 грн.

Завдання 8.

На основі наведених даних розрахувати виручку від реалізації товарів: обсяг виробництва товарів А та Б, відпо­відно, — 1000 шт. та 900 шт.; залишок товарів на початок періо­ду — 100 шт. та 120 шт., а на кінець — 150 шт. та 60 шт.; витрати на оплату праці за звітний рік, відповідно, — 1000 грн. та 1200 грн., а вартість використаної сировини — 12 000 грн. та 8000 грн.; ціна товару А — 30,0 грн./шт., а товару Б — 25,0 грн./шт.

Завдання 9.

Яким повинен бути запланований товарний випуск виробів по підприємству «Факел» (у натуральних одиницях), якщо залишки на початок планового періоду становили 7200 грн., залишки на кінець планового періоду передбачаються в розмірі 3300 грн., ці­на кожного виробу планується на рівні 2,11 грн. за одиницю. Обсяг реалізації в плановому періоді по підприємству повинен станови­ти 25 000 грн.

Завдання 10. Визначити касовим методом обсяг реалізованої продукції у звітному році (в оптових цінах) згідно наступних даних:

1. Залишки нереалізованої продукції на початок року, в % до виробничої собівартості товарної продукції року, що передував звітному:

а) готова продукція на складі - 5 %;

б) товари відвантажені, строк оплати яких не наступив - 3 %;

в) товари відвантажені і неоплачені в строк - 2 %. 2. Товарна продукція року, що передував звітному:

а) за виробничою собівартістю - 300,0 тис. грн.

б) за оптовими цінами - 500,0 тис. грн.

3. Товарна продукція звітного року за оптовими цінами - 550,0 тис. грн.

4. Залишки нереалізованої продукції на кінець звітного року, в днях (за оптовими цінами):

а) готова продукція на складі - 10;

б) товари відвантажені, строк оплати яких не наступив - 2.

Тести до розділу 3.

Дайте усні відповіді на тестові запитання:

1. До зовнішніх факторів, які впливають на величину гро­шових надходжень підприємств, належать...

1) обсяг виробництва;

2) умови та порядок банківського кредитування;

3) склад і структура витрат підприємства;

4) система оподаткування підприємств;

5) правильної відповіді немає.

2. Грошові надходження підприємства — це...

1) дохід від товарообмінних операцій підприємства;

2) грошові кошти, які після первинного розподілу надходять до централізованих фондів;

3) кошти, які надходять у касу та на поточні й інші банківські рахунки підприємств;

4) податковий кредит, який виникає в результаті придбання си­ровини;

5) правильної відповіді немає.

3. До зовнішніх джерел формування грошових потоків належать...

1) чистий прибуток підприємства;

2) амортизаційні відрахування;

3) банківські кредити;

4) виручка від реалізації продукції;

5) правильної відповіді немає.

4. До складу надходжень від надзвичайних подій відносять...

1) надходження від іншої операційної діяльності;

2) надходження коштів у вигляді страхового відшкодування;

3) надходження коштів унаслідок погашення векселів;

4) надходження від фінансових операцій;

5) правильної відповіді немає.

5. Не визнаються доходами...

1) надходження за договорами комісії;

2) надходження від первинного розміщення цінних паперів;

3) надходження податкових платежів у виручці від реалізації про­дукції;

4) усі попередні відповіді правильні;

5) усі попередні відповіді неправильні.

6. Фіксовані ціни встановлюються...

1) для регулювання рівня рентабельності товарів першої необ­хідності;

2) під впливом попиту та пропозиції за домовленістю сторін;

3) з метою поширення експорту виготовлених товарів;

4) на товари, які монопольно виготовляються державою;

5) правильної відповіді немає.

7. З метою встановлення ціни може бути використані такі методи ціноутворення...

1) витратний;

2) маркетинговий;

3) дизбалансний;

4) «великих хвиль»;

5) правильної відповіді немає.

8. Сутність пропорційного методу ціноутворення полягає втому, що...

1) ціна встановлюється, як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів;

2) доцільно встановлювати ціни залежно від обсягів продажу продукції;

3) ціна формується з урахуванням відсотка на вкладений ка­пітал;

4) ціна формується в результаті оцінювання переваг, які матиме споживач;

5) усі відповіді правильні.

9. Зміст комбінованого методу розрахунку плану реалі­зації продукції полягає в...

1) розрахунку виручки від реалізації шляхом множення кількості реалізованих виробів на їх реалізаційну ціну та додавання отриманих значень;

2) розрахунку виручки шляхом додавання залишків нереалізова­ної продукції на кінець періоду до обсягу виробництва та віднімання дебіторської заборгованості;

3) множенні середнього залишку дебіторської заборгованості на період її обертання та додаванні до отриманої величини результа­ту від множення кількості реалізованих виробів на їх реалізаційну Ціну;

4) розрахунку виручки від реалізації основних видів продукції шляхом множення кількості реалізованих виробів на їх реалізаційну ці­ну, а для інших виробів користуються укрупненим методом;

5) правильної відповіді немає.

10. Основним джерелом відшкодування коштів на вироб­ництво та реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів є...

1) банківські кредити;

2) кредиторська заборгованість;

3) чистий дохід від реалізації продукції;

4) сплачені податкові зобов'язання;

5) правильної відповіді немає.

11. Курсові різниці від фінансової та ін­вестиційної діяльності, є...

1) неопераційними;

2) операційними;

3) надзвичайними;

4) основними;

5) правильної відповіді немає.

12. До складу доходів від фінансових операцій включають...

1) дохід від участі в капіталі;

2) дохід від реалізації основних фондів;

3) дохід від реалізації іноземної валюти;

4) одержані гранти та субсидії;

5) правильної відповіді немає.

13. Сутність прямого методу розрахунку руху грошового потоку (Cash-flow) полягає у...

1) коригуванні операційних прибутків (збитків) на статті доходів та витрат, які не впливають на обсяг грошових коштів, а також на зміни в оборотних активах і зобов'язаннях;

2) визначенні різниці безпосередньо між вхідними та вихідними грошовими потоками;

3) визначенні грошового вільного потоку, спрямованого на ви­користання в інвестиційних процесах підприємства з коригуванням на амортизацію;

4) додаванні приросту оборотних та необоротних активів підпри­ємства;

5) правильної відповіді немає.

14. Прямий вплив на розмір виручки від реалізації про­дукції здійснює...

1) асортимент продукції;

2) ціна на продукцію;

3) якість продукції;

4) пропозиція і попит на продукцію;

5) правильної відповіді немає.

15. Доходи від фінансових інвестицій — це...

1) надходження від продажу дочірніх підприємств та інших гос­подарських одиниць;

2) надходження від продажу акцій або боргових зобов'язань ін­ших підприємств;

3) надходження від продажу основних засобів і нематеріальних активів підприємства;

4) надходження в результаті настання надзвичайних обставин;

5) правильної відповіді немає.

16. Інформація про формування прибутку підприємства відображається у таких формах фінансової звітності:

1) баланс;

2) звіт про рух грошових коштів;

3) звіт про фінансові результати;

4) звіт про власний капітал;

5) примітки до фінансової звітності.

17. Показники, які враховуються під час обчислення при­бутку від реалізації продукції, — це...

1) сплата процентів за банківськими кредитами;

2) собівартість реалізованої продукції;

3) надходження від продажу облігацій власної емісії;

4) податок на додану вартість і акцизний збір;

5) виручка від реалізації продукції.

18. Чистий прибуток підприємства використовується за та­кими напрямками:

1) фінансування забезпечень наступних витрат і платежів;

2) сплата процентів за позиками;

3) виплата грошових дивідендів;

4) формування резервного фонду;

5) поповнення статутного капіталу.

19. Складові відпускної ціни одиниці продукції підприєм­ства— це...

1) собівартість продукції;

2) дивіденди;

3) акцизний збір;

4) прибуток;

5) податок на додану вартість.

Тест 5. Прибуток підприємства від фінансових операцій фор­мують...

1) надходження грошових дивідендів;

2) надходження від розміщення акцій власної емісії;

3) надходження в результаті розподілу доходів згідно з догово­ром про спільну діяльність без створення юридичної особи;

4) завершення строку позовної давності за нарахованими, але не виплаченими дивідендами;

5) надходження в рахунок погашення комерційного кредиту.

20. Чистий прибуток підприємства використовується на...

1) виплату матеріального заохочення працівникам підприємства;

2) виплату основної заробітної плати;

3) поповнення резервного фонду;

4) формування резерву сумнівних боргів;

5) сплату податку на прибуток.

21. Резервний капітал створюється за рахунок:

1) валового доходу;

2) чистого прибутку;

3) нерозподіленого прибутку;

4) чистого доходу.

22. Для визначення чистого прибутку підприємства ви­користовуються такі показники:

1) непрямі податки;

2) загальний прибуток підприємства;

3) надходження від продажу акцій власної емісії;

4) виплата дивідендів;

5) податок на прибуток.

23. Ціну виробника формують:

1) собівартість продукції;

2) сума виплачених дивідендів;

3) акцизний збір;

4) норма прибутку в ціні;

5) податок на додану вартість.

24. Мінімальна частина чистого прибутку підприємства, що відраховується до резервного капіталу, становить...

1) не менше 5 % чистого прибутку;

2) не менше 10 % нерозподіленого прибутку;

3) не менше 25 % чистого прибутку;

4) не менше 5 % нерозподіленого прибутку.