2.1. Сутність та структура економіки збройних сил україни

2.1.1. Суб’єкти економіки та структура воєнно-економічних відносин в економіці Збройних Сил України

Воєнна економіка України має специфічну частину, яка функціонально й організаційно належить до ЗС України та утворює їх економічну структур-ру – економіку збройних сил. Економіка збройних сил істотно, а в деяких випадках значно впливає на стан життя, діяльності й бойової готовності військ, тому вона заслуговує серйозної уваги з боку воєнно-економічної науки. Це стало особливо необхідним зараз, коли в умовах ринкових перетворень в економіці, проведення воєнної реформи перед усією воєнно-економічною наукою постали нові складні проблеми. До них, перш за все, слід віднести необхідність розроблення економічної теорії та практичних рекомендацій з таких актуальних питань, як скорочення збройних сил за умови підвищення їх якісних параметрів, конверсія військового виробництва, підвищення рівня життя та поліпшення побуту військовослужбовців.

Ці проблеми прямо стосуються економічної діяльності у збройних силах, тому їх наукова розробка і практичне вирішення можуть бути здійснені тільки з урахуванням специфічних інтересів та умов діяльності збройних сил.

Економіка збройних сил являє собою частину державної системи економічного забезпечення оборони країни, яка організаційно і функціонально належить до збройних сил, тому правомірно розглядати її як економічну діяльність у збройних силах. Суть економічної діяльності у збройних силах полягає в тому, щоб найефективніше використовувати воєнно-економічні ресурси для повного і своєчасного забезпечення життєдіяльності, боєздатності, продуктивності та розвитку та удосконалення збройних сил.

Основу економічної діяльності становлять продуктивні сили та еконо-мічні відносини і закономірності, які виражають об’єктивні воєнно-економічні потреби, інтереси держави в цілому і збройних сил зокрема.

Економіка збройних сил має розвинену матеріально-технічну базу, в яку входять виробничі об’єднання, підприємства і майстерні, арсенали, бази, склади, засоби зв’язку, транспортні засоби, соціальні об’єкти та ін., за допомогою яких здійснюється економічне забезпечення виробничої і невиробничої діяльності у збройних силах. Побудова матеріально-технічної бази відповідає структурним компонентам економічного механізму збройних сил.

Отже, економіку збройних сил можна повніше визначити як частину державної системи економічного забезпечення оборони країни, яка належить безпосередньо до збройних сил і має власний економічний механізм та матеріально-технічну базу діяльності. Основними елементами економіки збройних сил є економічні суб’єкти господарської діяльності:

з правом юридичної особи, які перебувають у сфері управління МО України (державні підприємства та об’єднання МО України);

без права юридичної особи (військові частини).

Економічні відносини в цій сфері утворюють складний комплекс, в якому можна виділити дві групи відносин. Одна з них виражає взаємодію з галузями економіки країни, друга – взаємозв’язки всередині збройних сил.

Економічні відносини з галузями економіки здійснюються щодо виділених державою матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на цілі функціонування і розвитку збройних сил. На кожній стадії відтворення кінцевої воєнної продукції економічні відносини мають визначений зміст і форми.

Певним чином ці відносини полягають у тому, що МО України, Гене-ральний штаб ЗС України, головні управління видів збройних сил, окремі служби взаємодіють з державою в особі Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, окремих міністерств і відомств в отриманні необхідних економічних ресурсів, у розробленні тактико-технічних завдань, проектів, у створенні дослідних зразків, у поставках серійної продукції.

Узгоджені за кількістю та якістю економічні ресурси (фінансові, людські, матеріальні), які виділені збройним силам, відображені у планах еконо-мічного розвитку країни і в державному бюджеті.

У межах виділених державою економічних ресурсів спеціалізовані головні і центральні управління збройних сил взаємодіють з організаторами – постачальниками КВП на договірній основі. Споживання КВП здійснюється у військах і в організаціях збройних сил, при цьому зберігаються зв’язки з постачальниками по лінії рекламацій, претензій, доробок і ремонту отриманої продукції.

Два важливих явища завжди роблять економічну науку актуальною: постійна змінюваність потреб, з одного боку, та обмеженість ресурсів  з іншого. Якби потреби були обмежені і структурно незмінні, а ресурси, навпаки, безмежні, то в економічній і воєнно-економічній науці був би від-сутній і предмет дослідження.

Це випливає із визначення того, що саме економічну науку цікавлять способи якнайповнішого задоволення потреб суспільства за обмежених ресурсів. Визначення проблем управління економікою передбачає з’ясування того, що є потребою в економічному розумінні і як управляти воєнно-економічними ресурсами.

В економічній теорії потреба цікава як чинник доцільної поведінки споживача, який є суб’єктом економічних відносин за всіх часів та економічних систем.

Потреба визначається як необхідність у чомусь, бажання, нестача чогось. Ці різні значення слова саме і відображають певні сторони змісту явища потреба.

Потреба  це прояв необхідності певних речей, бажання володіти ними, відчуття нестачі, якщо це бажання залишається незадоволеним. Потреби надзвичайно різноманітні, тому існують різні підходи (критерії) до їх класифікації.

За характером виникнення  базові та такі, що породжені розвитком цивілізації.

Базові потреби – потреби у повітрі, їжі, воді, захисті від різних погодних негараздів  виникають із необхідності підтримання життя людини як біоло-гічної істоти.

Разом з тим існують потреби, породжені розвитком цивілізації. Людина бажає не просто захисту від дощу та вітру, а комфортабельного житла з усіма зручностями, не просто одягу, а таких речей, що відповідають сучасній моді. Людина хоче розважатися і спілкуватися у вільний час. Їй необхідний певний освітній рівень, сучасне медичне обслуговування, своєчасна інформація, транспортні послуги тощо.

За ступенем нагальності задоволення потреб: першочергові (їжа, одяг, житло, медична допомога) і такі, що задовольняються предметами розкоші, але такий підхід є досить умовним. Адже те, що колись могло розглядатися як предмети розкоші, з часом перетворюється для більшості членів суспільст-ва на предмети першої необхідності. Наприклад, електропостачання, телевізори, холодильники, які півстоліття тому були винятком у побуті, тепер стали невід’ємною його частиною. З іншого боку, те, що є предметом розкоші для людей з одним рівнем доходу, може бути предметом необхідності для інших людей з вищим рівнем доходу. Це ж зауваження стосується й окремих країн.

За засобами, що забезпечують задоволення потреб  матеріальні та нематеріальні. До нематеріальних потреб належать передусім ті, які задовольняються послугами освіти, культури, мистецтва. На задоволення цих потреб працюють також транспорт і телефонний зв’язок, юридичні служби та страхові установи.

Пріоритетною складовою частиною матеріальних потреб, задоволення яких пов’язано з функціонуванням суспільного виробництва, є економічні потреби. Вони виражають відносини між людьми з приводу виробництва і використання благ та послуг.

Характерними особливостями економічних потреб в умовах ринкової економіки є такі:

по-перше, соціальні форми прояву і способи задоволення економічних потреб визначаються переважно пануючою формою власності;

по-друге, як відомо, в умовах ринкової економіки діє закон попиту і пропозиції. Проте потреби  це ще не попит, але не існує попиту без потреб. Отже, знання потреб в умовах трансформації  необхідна умова для ефективного використання інструментарію ринку та його функцій. Ринок  це сфера обміну за законами товарного виробництва, за допомогою якої задовольняються потреби на основі взаємодії попиту і пропозиції;

по-третє, характерною особливістю економічних потреб є їх постійне зростання, яке проявляється в сучасній цивілізації у вигляді загальної повторюваної тенденції;

по-четверте, в умовах існування закону попиту і пропозиції потреби виконують важливі функції господарського механізму: інформаційну, регулюючу і стимулюючу. Знання сукупності потреб дає суспільству і державі інформацію, орієнтир для розвитку економіки і всіх сторін життя. З урахуванням ресурсів сукупність потреб регулює суспільне виробництво, окремі його галузі, підприємства для найповнішого його задоволення.

Усвідомлені потреби стають економічними інтересами і виступають як важливі економічні стимули.

Названі функції потреб відображаються і реалізуються через зростання внутрішнього валового продукту, економічного і воєнно-економічного потенціалів.

Економічні потреби суспільства поділяють на цивільні економічні потреби і воєнно-економічні потреби.

Наявність і розвиток останніх зумовлено виключно зовнішніми умовами: стимулювання військових приготувань урядами десятків високорозвинених держав у різних регіонах планети і можливим виникненням дестабілізуючих факторів воєнного характеру.

В цих умовах Україна повинна намагатися зробити все необхідне, щоб забезпечити надійний захист своїх громадян та суспільства в цілому від зовнішньої агресії, підтримувати обороноздатність держави на належному рівні.

Проте воєнно-економічні потреби некоректно обмежувати лише потребами збройних сил у КВП, озброєнні, бойовій техніці, боєприпасах та інших матеріально-технічних засобах ведення війни.

За своєю суттю воєнно-економічні потреби являють собою всю сукупність економічних потреб, яка зумовлена необхідністю всебічного забезпечення національної та воєнної безпеки країни.

Визначений зміст воєнно-економічних потреб зумовлений їх функціо-нальним призначенням і внутрішньою структурою.

Найважливішою формою задоволення галузями національної економічних потреб є воєнне постачання, яке здійснюється відповідно до положень Закону України “Про державне оборонне замовлення”, що є засобом державного регулювання у сфері наукового та матеріально-технічного забезпечення потреб оборони і національної безпеки України. Закон визначає порядок взаємодії міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних установ, організацій та суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності під час формування, розміщення і виконання ДОЗ, а також передбачає заходи щодо виконання міжнародних договорів України з питань військово-технічного співробітництва.

Чинний закон  головний нормативно-правовий документ, який забезпечує основні вимоги, які висуває сучасна війна до економіки. У колі таких вимог особливе місце займають:

планомірний розвиток економічного, в тому числі ВЕП, завчасне Туво-рення міцної бази й основного джерела перетворення Української держави в реальну військову силу у політично виправданих для неї обставинах;

підтримання постійної високої воєнно-економічної готовності країни, її здатністю надійно задовольняти оборонні потреби в будь-яких умовах;

забезпечення стійкого функціонування воєнної економіки в сучасних війнах і збройних конфліктах;

розвиток і поглиблення військово-економічного співробітництва з арміями країн СНД, в рамках партнерства європейських держав.