# Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя;

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів, закріплений ст. 124 Конституції України, і відтворений у статтях 13, 65 Закону України «Про судоустрій України» та у ч. 2 ст. 18 ЦПК України. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями із залученням народних засідателів до здійснення правосуддя, що надає судові України народного характеру, свідчить про його демократизм, є надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечує законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довіру суспільства до суду, є одним з інститутів оплоту свободи і пріоритету права, тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеня усвідомлення відповідальності.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, і на якого не поширюється заборона ст. 66 Закону України «Про судоустрій України», та який дав згоду бути народним засідателем. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду (ст. 65 Закону України «Про судоустрій України»).

# Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону;

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. Суди здійснюють правосуддя самостійно. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону України «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати суддям, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касаційну скаргу або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертів або окремих осіб. Судді, які розглядали справу у першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, також незалежні від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи відповідно до Конституції України на підставі законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а за відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосовувати закон, який регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 8 ЦПК України). Рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України).

Незалежність суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхідних організаційно-технічних умов Для діяльності суду, а також матеріальним і соціальним забезпеченням суддів (ет. 11 Закону України «Про статус суддів», ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).

Кримінальний кодекс (далі — КК) України передбачає кримінальну відповідальність за втручання в діяльність судових органів (ст. 376), за погрозу або насильство щодо судді (ст. 377), за умисне знищення або пошкодження майна судді (ст. 378), посягання на життя судді в зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379), тощо (пункти 13-17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» від 12 квітня 1996 р. № 4).