Середовище (чинники) формування стратегій: внутрішнє та зовнішнє

Параметри внутрішнього визначаються:

Середовище, яке впливає на поведінку країни на міжнародній арені, складається із великої сукупності чинників, що характеризують кожну країну. До них відносяться:

• модель суспільно-економічного розвитку;

• політична стабільність;

• економічний стан розвитку;

• кількість і якість трудових ресурсів;

• запаси і структура матеріальних ресурсів;

• рівень науково-технологічного розвитку;

• соціальна стабільність, стан розвитку соціальної сфери;

• внутрішній правовий клімат;

• зрілість державних інституцій;

• рівень цивілізаційно-культурного розвитку

Параметри зовнішнього визначаються:

• внутрішнім потенціалом, тобто позицією країни у світовому економічному і політичному просторі: її політичним іміджем та економічною спроможністю (залежить від того, чи ця країна є домінуючою, чи трансформує свою економіку, чи такою, що розвивається);

• загальною концепцією глобалізації;

• розподілом сил на міжнародній економічній арені і політикою домінуючих країн світу;

• параметрами міжнародного правового поля;

• приналежністю країни до певного цивілізаційного світу та релігійної конфесії;

• політикою наднаціональних інституцій;

Усі чинники визначають поведінку суб'єкта у зовнішньому середовищі .

Нас цікавить країна, отже її стратегія визначатиметься державою.

Концептуальні засади формування стратегій.

Формулюючи стратегію міжнародного розвитку, держава має визначитись із основними її складовими:

1. виходити із соціально-економічного устрою країни (тобто, мети і цілей суспільного національного розвитку), тобто брати до уваги, які інтереси превалюватимуть у суспільств - комунітарні чи індивідуальні;

2. виходити із економічних і цивілізаційних можливостей країни і на цій основі -

3. визначати, який вид стратегії внутрішнього розвитку обиратиме (виживання, поступального розвитку, економічного прориву ...);

Національні держави мають:

чітко уявляти, що стосовно зовнішнього середовища існує два типи стратегії - конфронтаційна і інтеграційна

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ІНТЕРЕСІВ,

В основі усіх стратегій суверенних держав лежить одна мета – бути конкурентоспроможними або домінувати.

Мова йде лише про те, на якому рівні вони формуються: якщо на рівні підприємця – то відбивають індивідуальний інтерес; на рівні акціонерного товариства – колективний; на рівні суспільства, або угрупування суспільств – комунітарний; на глобальному рівні – інтереси світової спільноти.

У будь якому разі – вони протистоять інтересам більш високого рівню.

Великий вплив на зміст інтересів мають домінуючі країни. Тому, як правило, саме вони визначають стратегію співтовариств та глобальну стратегію.

Зараз – стратегію глобалізації, яка базується на засадах індивідуалізму, визначають ринкові країни. Проповідуючи індивідуалізм, економічний дарвінізм.

Вона могла бути іншою: будуватись на засадах комунітаризму (це відносини країн), або індивідуалізму (космополітизму) – відносини господарюючих суб'єктів.

Саме домінуючі країни у пошуках ринків сировини, збуту та дешевої робочої сили, тобто, перерозподілу світових ресурсів на свою користь (заради посилення конкурентоспроможності) відстоювали концепцію індивідуалізму: відкритість кордонів, превалювання приватних інтересів над комунітарними, загальносуспільними інтересами.

Уніфікуючи світовий простір на цих засадах, домінуючі країни не лише відкривають для себе національні економічні простори, але й забезпечують у подальшому базу для формулювання їхніх стратегій розвитку.

Національні економіки - суб’єкти глобальної конкуренції.

Державна економічна внутрішня та зовнішня політика і міжнародні економічні стратегії.

Від рівню розвитку, політичного статусу, ресурсонаділеності, конкурентоспроможності, ставлення світової спільноти залежить яку стратегію розвитку в глобальному середовищі обирає країна

Протистояти цим процесам в змозі лише країни, у яких національний інтерес (комунітарний) ставиться вище ніж індивідуальний (приватний).

У такому разі автором стратегії є держава як виразник цих, національних інтересів.

Однак, тоді вона приречена на формування стратегії протистояння зовнішньому економічному середовищу. Проявами такої стратегії є зведення різноманітних прямих і прихованих захисних бар’єрів, протекціонізм.

Вибір: стратегія автаркії чи відкритості.