Елементи податку та їх характеристика
В основі вивчення податкової системи і механізмів оподаткування повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування.
Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:
платники податку; (Платниками податків визнаються фізичні особи(резиденти й нерезиденти України), юридичні особи (резиденти й нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.
При визначенні податкового статусу конкретного платника враховуються два критерії: резидентство й територіальність. Різне об’єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основою проблеми подвійного оподаткування. Принцип резидентства (постійного місцеперебування) розділяє всіх платників на дві групи: а) резиденти – особи, які мають постійне місце проживання або місцезнаходження в даній державі й доходи яких підлягають оподаткуванню із всіх джерел (несуть повну податкову відповідальність); б) нерезиденти – особи, які не мають постійного місцеперебування в державі і у яких оподатковуються лише доходи, отримані ними на даній території (несуть обмежену податкову відповідальність).
Принцип територіальності визначає національну залежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отриман на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від податків у даній країні.
1. Податкове резидентство. Розмежування фізичних осіб на резидентів і
нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:
1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіш закріплюється кількісний критерій – 183 календарних дні);
2) джерела отриманих доходів;
3) межі податкової відповідальності (обов’язку): повної або обмеженої. У
законодавстві України, як і в законодавствах багатьох держав, як кількісний критерій резидентства виділяється 183 календарних дні (цілісно або сумарно) протягом року. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно й діє у межах календарного року. Деякі країни періодом для визначення резидентства вважають не календарний, а податковий рік, що може й не збігатися з календарним. Податковими резидентами України визнаються фізичні особи, які фактично перебували на території України не менше 183 днів (цілісно або сумарно) у будь-якому послідовному дванадцятимісячному строку, що починається або закінчується в податковому періоді.. Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, які не є податковими резидентами України.
2. Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.
3. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподаткуванню.
4. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита або зборів.
Платниками податків і зборів з юридичних осіб є:
1) українські підприємства й організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні;
2) іноземні підприємства й організації.
Нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні. Нерезидентами, у свою чергу, виступають юридичні особи й суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва та ін.), з місцезнаходженням за межами України, створені і здійснюючі свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
При визначенні резидентства юридичних осіб – платників податків використовуються кілька підстав.
1. Місце реєстрації. Підприємство вважається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на його території діяльності у формі певної організаційної структури. Усі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності.
2. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень вищим органом управління (відповідно до уставу або установчих документів). Якщо управління підприємством здійснюється фізичною особою, що є власником цього підприємства, то місцем управління вважається місце проживання власника.
3. За критерієм місця діяльності виділяється як резидент особа, що здійснює основний обсяг операцій на території країни.
- об’єкт оподаткування; Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.
Відкритий перелік об’єктів оподаткування передбачає виділення об’єктів, які найбільш часто виокремлюються як підстава справляння податку чи збору. До них відносяться: майно, товари, прибутки, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг). Традиційний шлях законодавця при визначенні об’єкта оподаткування – відкритий перелік різних його видів – припускає обов’язкову наявність зв’язку між нормою Загальної частини Податкового кодексу України й нормою Особливої частини Податкового кодексу України.
Це означає, що, визначивши серед різновидів об’єкта оподаткування дохід, майно тощо, законодавець припускає обов’язкову деталізацію конкретного виду об’єкта при побудові правового механізму окремого податку або збору. Таким чином, загальною нормою встановлюються тільки межі, у яких деталізуються особливості окремого виду об’єкта оподаткування в спеціальних нормах.
база оподаткування; База оподаткування − це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.
База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо.
ставка податку; Ставкою податку - визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Розрізняють такі види ставок:
Базова (основна) ставка − ставка, що не враховує особливостей платника або виду діяльності, які полегшують або збільшують податковий тягар.
Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком. Але треба враховувати, що гранична межа при встановленні ставки стосується місцевих податків та зборів, коли таким чином обмежується нормотворчість на місцях.
Абсолютні (специфічні) ставки – ставки податку, при яких розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина на кожну одиницю оподаткування.
Відносні (адвалорні) ставки – ставки податку, при яких розмір податку встановлюється в певному співвідношенні до одиниці оподаткування.
порядок обчислення податку;
Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
податкові пільги;
Податкова пільга − передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав.
Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку.
При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків вправі використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії. Характеристика податкових пільг повинна бути заснована на рівності в оподаткуванні.
Податкова пільга надається шляхом:
1) вирахування (вилучення) – вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні й сплаті податку та збору. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати:
а) за видами платників: повні − надаються всім платникам; часткові − надаються певним категоріям платників;
б) за строками: постійні − діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові − діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні – надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові − відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування – застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності;
2) знижки – вид пільги в області оподаткування, що зменшує суму податку та збору на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі.
- податковий період; - строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання Поняття «податковий період» не слід плутати з поняттям «звітний період», тобто строк складання та надання органу державної податкової служби звітності;
строк та порядок сплати податку;
строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Законодавче регулювання оподаткування припускає наявність вимоги закріплення складових елементів, що визначають цілісну правову конструкцію податку чи збору. Так, акти законодавства про податки й збори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожен точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити.
Цілісний правовий режим конкретного податку або збору припускає об’єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку.
Серед них можна виділити як обов’язкові, так і факультативні. Обов’язкові елементи правового механізму податку включають групу основних і додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність якого-небудь із основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, у групу основних елементів правового механізму податку необхідно віднести:
а) платника податку;
б) об’єкт оподаткування;
в) ставку податку.
Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Варто враховувати, що додаткові елементи також обов’язкові, як і основні. Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів. Відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий податок або збір (наприклад, неможливо уявити податок, який незрозуміло куди надходить (у який вид бюджету). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). Залежно від характеру деталізації дану групу елементів можна розділити на: а) додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні або пов’язані з ними (база оподаткування, поняття, залежні або опосередковано пов’язані з об’єктом оподаткування); б) додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку).
Отже, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити: базу, оподаткування, податкові пільги, порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.