3. Негативні сторо­ни процесу урбанізації

Можна довго перелічувати ті негативні фактори, що сьогодні пов'язують з неконтрольованою урбанізацією. Це й забруднення навколишнього середовища, перенаселеність і виникаючі в зв'язку з нею "квартали бідних" у містах-мегаполісах, підвищена злочинність і багато інших небажаних явищ.

Висока щільність населення і постійна конкуренція на ринку праці роблять життя городянина більш насиченим стресами. Крім того, вважається, що викликаний розвитком промисловості і транспорту високий рівень забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів у містах позначається в зміні частоти структури загальних і специфічних патрологіях у міського населення, у порівнянні з сільським. У містах нижче народжуваність, чим у сільських поселеннях, що дає привід розглядати урбанізацію як фактор регуляції чисельності населення в глобальному масштабі. У містах Європи і Північної Америки вище частка жінок, а показники життєздатності чоловічої частини популяцій нижче, ніж у сільській місцевості того ж регіону.

Серед соціальних «хвороб», рівень яких вище в містах, – невирішене житлове питання, злочинність, наркоманія. З цим, очевидно, зв'язане більше число самогубств у містах. Висока чисельність і щільність населення в місті змінюють і характер соціальних контактів міських жителів. Розуміння сімейних зв'язків, звуження «ближнього кола» спілкування приводять до більшої замкнутості і відчуження особистості в місті в порівнянні з життям «на очах» у селі, де члени громади пов'язані тісними сусідськими і родинними відносинами. Індивідуалізм, раціоналізм і прагматизм міського життя протиставляються традиційному общинному укладу селян.

Однак городяни відчувають потребу не тільки в території, але й в інших життєво важливих ресурсах і продуктах, таких як вода, енергія й ін. Нарощування споживання збільшує проблеми урбанізації.

Надзвичайно складним комплексом проблем у розвитку міста є також всезростаючий негативний техногенний вплив комунального господарства, промисловості, енерге­тики, що є потужними джерелами забруднення середовища проживання населення.

В Україні мільйонне мі­сто за добу споживає майже 625 тис. т води, 2 тис. т про­дуктів харчування, 9,5 тис. т пального. У навколишнє сере­довище без необхідної очистки й обробки потрапляє до 500 тис. т рідких, 2 тис. т твердих і 950 т газоподібних відходів.

У великих містах України ще й досі зберігається історич­но сформоване розташування промислових, комунальних, житлових, рекреаційних та інших зон з великими обсягами промислових, побутових відходів і масою інших забрудню­вачів атмосфери, біосфери, ґрунтів і водних басейнів. Саме характер розміщення цих зон у містах протягом тривалого періоду спричинив комплекс екологічних, соціально-еко­номічних, медико-демографічних проблем, вирішення яких буде досить тривалим, комплексним і складним процесом.

Українські міста поступово перетворилися на місця кон­центрації техногенно-агресивних виробництв. У цих містах дотепер проявляються несприятливі фактори середовища, які безпосередньо пов'язані з урбанізацією, а саме пору­шення мікрокліматичного режиму (теплового, інсоляційно­го, аераційного), зміни режиму підземних вод і зумовлені цим процесом підтоплення міських територій, забруднення підземних та поверхневих вод, викиди шкідливих речовин до атмосфери, забруднення ґрунтів та ін.

За останні роки в середньому на рік у поверхневі водні об'єкти України скинуто забруднюючих речовин: 1972,5 тис. т – промисловістю; 1115,8 тис. т – житлово-комунальним господарством; 151,0 тис. т – сільським господарством. Крім того, щорічний середній загальний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 6,04 млн. т, причому 4,16 млн. т – від стаціонарних джерел заб­руднення та 1,88 млн. т – від автотранспорту. Також щоро­ку у містах і селищах міського типу нагромаджується близько 40 млн. куб. м сміття, яке міститься на майже 700 міських звалищах, з яких 80% експлуатується без дотри­мання запобіжних заходів щодо забруднення ґрунтів, пі­дземних вод і повітряного басейну.

З об'єктивних і суб'єктивних причин ситуація така, що щільність населення і забудови в крупних містах підходить до кризової межі – на 1 км² доводиться понад 2 тис. чол. і автомашин, а також житлові забудови, дороги, магазини, гаражі і ін. Тільки одна автомашина дає 100 кг викидів за рік, один мешканець – 300 кг відходів, гаражі, підприємства (особливо потенційно небезпечні) – ще стільки ж з розрахунку на одного мешканця міста. І все це на площі 1000 м на 1000 м. А ще на ній потрібно мати зелені насадження, водоймища. Подальше ущільнення забудови – це не тільки збільшення техногенного навантаження, але і неможливість збереження мікрорекреаційних територій міста (дворів, скверів, газонів). Дефіцит вільних територій і могутній прес будівництва – найбільш складна екологічна проблема.

На 1 січня 2005 р. на території України офіційно зареєстровано 456 міст і 886 селищ міського типу. Урбанізованими видами розселення охоплені 34,3 млн. чоловік. У Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій областях міське населення складає, відповідно, 90,2%, 86,4, 83,6, 78,8 і 76,5%. Таким чином, в цій крупній агломерації проживає 41% від його загальної чисельності в Україні. Починаючи з 1991 р., у зв'язку з кризовими явищами в економіці в деяких регіонах країни сформувалася тенденція до стабілізації і зниження питомої ваги міських жителів в загальній чисельності населення, проте її конкретні прояви не вплинули на загальну оцінку рівня урбанізації.

Екологічний стан урбанізованих територій в Україні характеризується високим ступенем урбанізованості.

Екологічний стан – це показник, який визначає: 1) відношення площі земель промисловості, транспорту, оборони до загальної площі економічного району, області; 2) відношення площі міських земель (міст і селищ міського типу) до загальної площі економічного району, області (%).

Дуже високий ступінь урбанізації наголошується в Донецькому регіоні, високий – в Придніпровському, де відношення площі міських земель до загальної площі економічного району складає, відповідно, 8 і 3,6%. На регіональному рівні виділяється агломерація Донецька (9,3), Луганська (6,8), Дніпропетровська (4,6), а також Київська (4,6), Чернівецька (4,0), Івано-Франківська (3,7), Харківська (3,1). Території Поліського (1,4), Причорноморського (1,5), Подільського (1,7) економічних районів вважаються слабо урбанізованими, хоча питома вага числа міст складає тут 10,4%.

У більшості міст у результаті значних антропогенних на­вантажень відбувається подальша деградація рослинності, що погіршує стан міського середовища, оскільки значна кількість міст не має достатньої площі зелених насаджень та ін. Крім того, екстенсивний промислово-комунальний ро­звиток міст України без вирішення природоохоронних пи­тань вже нині являє реальну загрозу генофонду всього на­селення країни та природному довкіллю, насамперед унаслі­док транскордонних переносів впливає на значно віддалені від цих міст регіони. За цього, на жаль, більшість здійснюва­них природоохоронних заходів в містах є процесом лише адаптації техногенного навантаження до вимог проживання населення і не відзначаються комплексністю і результатив­ністю їх реалізації, а отже не можуть сприяти радикальному покращенню екологічного стану середовища міст.

Тому процес урбанізації не лише характеризується ва­жливим значенням міст у розвитку суспільних відносин, зростанням кількості міського населення, але й зумовлює значні, часто негативні перетворення середовища перебу­вання людини, організації його повсякденної життєдіяльності та характеру задоволення потреб у соціальному і природно­му середовищі.