5 Основних умов пг розумової праці.

1. У роботу потрібно «входити» повільно, тому що динамічний стереотип, система умовних рефлексів виробляються поступово. Розумову діяльність варто починати з найбільш простих її елементів - підготовки робочого місця й планування майбутньої роботи, заняття. Дуже важливо встановити оптимальне збільшення обсягу й ускладнення розумової діяльності з обліком необхідності поступового підвищення навантажень на нервову систему. Установлено, що при відсутності поступового - втягування в навчання після відпочинку ефективність розумової праці досягається важко. Заняття учнів відбуваються вкрай нерегулярно, відповідно до принципу «3 тижні сплячки - 10 днів гарячки».

2. Дотримуватися послідовності. Ніколи не братися за наступне, не засвоївши й не виконавши попереднього.

3. Дотримуватися оптимального ритму й темпу роботи. Відсутність ритму швидко приводить до стомлення, сповільнює вироблення навичок. При цьому варто враховувати, що негативний вплив здійснює не тільки надмірно високий, але й занижений темп.

4. Правильне чергування праці й відпочинку. Якщо робота пов'язана з постійною напругою, рекомендується встановлювати регламентовані перерви: при постійній сидячій роботі - через кожні 2 ч роботи 5-8 хв. відпочинку; при роботі, пов'язаній з особливо більшою напругою уваги й зору, наприклад, при роботі за ПК, виправдані перерви тривалістю 5 хв. через щогодини роботи; або 3-4 хв. через кожні 45 хв. роботи (при наборі текстів).

5. Розумова діяльність повинна бути регулярною. Люди, що звикли до систематичної розумової роботи (навчанню), відрізняються високою працездатністю. Тиша - одна з основних умов успішного виконання складної розумової роботи. Велике значення має й дотримання раціональної пози. Не можна низько нахилятися над столом через здавлювання внутрішніх органів, утруднення роботи легенів і серця. Неправильна поза викликає статичну напругу м'язів, сприяючи виникненню й прогресуванню шийного остеохондрозу.

5. Психогігієна спілкування

ПГ спілкування - розділ ПГ, що вивчає шляхи оптимізації міжособистісних відносин на роботі і вдома - у трудовому, сімейному, навчальному й іншому колективах.

Основні задачі:

- створення і підтримання сприятливого психологічного клімату в групі;

- профілактика конфліктів.

Психологічний клімат - настрій колективу, його морально-психологічна атмосфера, основним показником, барометром якої є міжособистісні відносини. Мікроклімат колективу може бути сприятливим (здоровим) і несприятливим. Для здорового психологічного клімату характерні доброзичливе, товариське співробітництво, та взаємна вимогливість одне до одного.

Психологічні особливості критики

Критика має бути

1) позитивною (людина повинна відчувати, що їй хочуть допомогти; відзначати не лише негативне, але й позитивне; порівнювати не з іншими, а з самим критикуємим).

2) перспективною (пояснити шляхи подолання недоліків і помилок; перспектива не повинна бути далекою).

3) конструктивною (усвідомлення сутності помилки, щоб надалі її не повторювати; не зачіпати гідність людина).

4) безпристрасність і відповідність (відзначати суб’єктивні та об’єктивні фактори; причини помилки тощо)

5) лаконічною

6) цілеспрямованою (її предметом має бути головне, а не другорядне);

7) коректною, тактовною, ввічливою

8) оптимальною за повторюваністю та кількістю зауважень (дуже часта критика призводить до звикання і байдужості до неї)

9) гнучкою за формою (змінюватися відповідно до обстановки)

10) своєчасною

11) спрямованою на помилкові дії, а не на людину

12) індивідуальною (враховувати особливості критикуємого: вік, стать, емоційний стан, темперамент тощо).

Холерик. Схильний бурхливо реагувати навіть на найменшу критику. Критикувати спокійним тоном. Критичні зауваження треба робити у швидкому темпі, оск. Повільність його дратує.

Флегматик. Критикувати у повільному темпі, обмежувати до мінімуму кількість зауважень, оск. йому важко переключати увагу. Використовувати питальну форму «Як би ви вчинили на моєму місці?»

Меланхолік. Оск. Дуже вразливий, недопустимі різкий тон, сарказм, іронія, двозначність. Варто критикувати сам-на-сам, робити акцент на позитивні результати у найближчому майбутньому.

Сангвінік. Під час критики можна визначати цікаві завдання, що вимагають зосередженості, напруги, включеності в активну діяльність.

Жінки. Поруч з логічними доводами, потрібно використовувати емоційний вплив, апелювати до почуттів і емоцій, підкреслювати позитивні моменти. Форма зауважень має бути коректною, тактовною, наявне щире бажання зрозуміти причини помилки і допомогти її виправити.

Чоловіки. Акцент на логічні доводи, апеляція до розуму, свідомості. Логічна аргументація має засновуватися на умовиводах, що зроблені в результаті всебічного аналізу помилку і шляхів виходу з ситуації. Допустима категорична форма.

Психологічний аспект сприйняття критики (самокритики)

Чотири типових варіанти неправильного сприйняття критики:

1. Демонстративний тип реакції характеризується бурхливими проявами, прагненням не стільки довести свою правоту, скільки продемонструвати негативне ставлення до критики, звинуватити іншого неправильності оцінки. При цьому нерідко контраргументи висловлюються в підвищеному, різкому тоні, часом із проявом брутальності, безтактності. Відзначається у холериків, невихованих, агресивних, запальних людей.

Цікаве: Як правило, бурхливо, агресивно сприймають критикові, посилаючись на захворювання нервової системи, особи з незначними порушеннями психоемоційної сфери, які спостерігаються у переважної більшості людей.

2. Депресивний варіант характеризується оцінкою критики як засобу, що застосовується для дискредитації, приниження. Люди з таким сприйняттям відрізняються боязкістю, непевністю у своїх можливостях, постійною тривожністю, надмірною уразливістю, зниженим тлом настрою, підвищеної чутливістю до подій, що відбуваються. Спостерігається в людей з надмірно низькою самооцінкою, меланхоліків.

3. Конформістський тип реакції характеризується тенденцією міняти свою поведінку відповідно до думки оточуючих. Будь-яка критика, незалежно від її змісту - правильна або неправильна - підтримується, одержує позитивну оцінку (часом навіть проявляється догідництво, що межує із підлабузництвом). Для конформізму характерна відсутність почуття самостійності в ухваленні рішення, прагнення сховатися за колективною думкою, уникнути відповідальності.

4. Індиферентний тип реакції характеризується байдужністю, пасивністю. У народі про людей з індиферентною реакцією говорять: «В одне вухо влітає, з іншого - вилітає», «Васько слухає - та їсть», «Море йому по коліно» і ін. Які причини індиферентної реакції? Насамперед, помилковий погляд на критику, заснований на неправильному уявленні, що критикують, нібито, для порядку, що критика не допомагає, а заважає. Є й інша категорія людей з індиферентним ставленням до критики через думку, що хвилювання й переживання скорочують тривалість життя, ведуть до загибелі нервових кліток, а спокійна поведінки - шлях до збереження здоров'я й довголіття.

Цікаве: Експериментальні дослідження показали, що більш життєздатні ті, які попередньо піддавалися помірним стресовим навантаженням; невроз частіше спостерігається в тих, хто виховувалися в тепличних умовах, у сім'ях, де дітей оберігали від стресів, від емоційного загартування.

Вимоги, яких потрібно дотримуватися для оптимального реагування на критику і для адекватної самокритики:

1. Вислухувати критичні зауваження потрібно активно, акцентуючи свою увагу на доказах суті допущеної помилки, промаху (при необхідності записати їх). Неправильна реакція на критику заважає об'єктивно, справед-, ливо оцінити допущену помилку.

2. Відповідаючи на критику, потрібно бути самокритичним, але без самобичування, самопокаяння. Висловлювати свої міркування треба стриманим тоном, не допускаючи різкостей, пам'ятаючи, що «натиск на голосові зв'язки» - ознака слабості, безсилля. При аналізі своїх помилок потрібно розмежувати об'єктивні й суб'єктивні, основні й другорядні. При незгоді із критикою не можна відразу відкидати висловлені міркування, тому що вони найчастіше мають під собою певну основу.

3. При незгоді по принципових питаннях потрібно висувати обґрунтовані контраргументи, використовуючи для їхнього доказу логічні доводи.

4. Якщо виникають розбіжності щодо шляхів виправлення допущеної помилки, необхідно запропонувати свій варіант. При обґрунтуванні його переваг варто відверто визнати й недоліки в порівнянні з рекомендованим. Бажано побудувати відповідь так, щоб спочатку відзначити ряд достоїнств запропонованого проекту. Так формується думка, що зустрічні речення обумовлені не бажанням продемонструвати свої особистісні переваги, довести будь-що-будь свою правоту, а прагненням знайти оптимальний вихід із ситуації, що створилася.

Мистецтво суперечки

Мистецтво суперечки вимагає дотримання трьох умов:

- визначеності, т.б. чіткого предмету і сутності суперечки;

- послідовності – чітке відстоювання власної позиції, якщо людина не переконалась у правильності думки свого партнера;

- обґрунтованості – повної аргументованості своєї точки зору.

Правила суперечки.

1. Не треба на початку розмови звертати увагу на розбіжність у поглядах. Краще почати з того, що вас поєднує, тоді протиріччя не буде представлятися нерозв'язним. Розумно уникати прямих і непрямих обвинувачень, якщо ви хочете, щоб вас розуміли.

2. Можливі заперечення співрозмовника потрібно врахувати до того, як вони будуть висловлені. Не дозволяйте йому сказати слово «ні», тому що, коли людина вимовляє це слово або якось по-іншому виражає своє негативне відношення, вона настроюється на протиріччя і відстоювання своєї точки зору, переконати її після цього значно складніше.

3. Краще не наполягати на беззастережному прийнятті вашої точки зору у вирішенні конфлікту, дайте можливість співрозмовникові висловити свої міркування, погодитеся з деякими з них. Уміння слухати в цьому випадку надзвичайно важливо. Краще не перебивати мовця. Коли ви слухаєте кого-небудь, готуйте не відповідь на його висловлення, а питання, що цікавлять вас у його промові. Це буде свідчити про вашу увагу й зацікавленість в учаснику бесіди й обговорюваному питанні.

4. Поступатися в конфлікті завжди корисно, тому що, поступаючись, можна допомогти партнерові усвідомити неправильність його вчинків, підготувати його до встановлення взаєморозуміння. Але, поступаючись, не демонструйте цього, це тільки погіршує стосунки. Навмисний прояв певних якостей, зокрема поступливості означає – це доводити людині, що вона слабша за вас, що, буде супроводжуватися негативними наслідками.

5. Для встановлення контакту найкраще на час забути про те, що існує слово «я» і замінити його на «ми».

6. У спілкуванні важливо все: поза, інтонація, тембр голосу, жести. І навіть якщо при цьому вимовляються правильні слова, але вони звучать із роздратуванням, або в позі присутня зневага до співрозмовника, то, звичайно, взаєморозуміння домогтися неможливо. Тому потрібно стежити за виразом свого обличчя, за голосом і руками, тому що мимоволі можна настроїти людини проти себе, не підозрюючи цього.

Інші рекомендації щодо суперечки і її профілактики:

Уявити, що суперечку чує стороння людина, думка якої для вас важлива.

Давати можливість висловитись іншій людині та уміти її слухати.

Повага і терпимість до іншого.

Брати до уваги характер людини в цілому, а не дрібниці: турецька приказка: «Хто шукає друга без недоліків, залишиться без друга».

Зняти напругу, уникаючи тактики конфронтації.

У суперечці обговорювати лише предмет конфлікту, а не згадувати минуле або робити контр випади на зауваження («А ти сам…»)

Не використовувати вольові аргументи типу «Я так хочу», «Як кажу, так і буде», нецензурну лексику тощо - варто користуватися обґрунтованою аргументацією, а не намагатися боляче зачепити.

Вміти визнавати власну провину та робити перший крок до примирення.

Уникати позерства, не демонструвати свої чесноти.

Не перевиховувати іншого і виховувати себе: підходити з високими вимогами спочатку до себе, а потім до інших.

Дотримуватися почуття міри, використовувати гумор, бути ввічливим, гнучким, поступливим у дрібницях, але принциповим у головному

Вирішення конфлікту, якщо він уже виник.

1. Відхід від конфлікту. Обвинувачуваний посилається на те, що зараз не час і не місце для розгляду, що йому не хочеться говорити на цю тему, нарешті, просто йде в іншу кімнату або взагалі з будинку. У більшості випадків це не веде до ліквідації конфлікту, тому що причина невдоволення не усунута.

2. Згладжування конфлікту. Обвинувачуваний просто намагається заспокоїти іншу сторону, зняти гнів, прикрість, роздратування, запевняє, що немає причин для сварки, що, загалом, усе в порядку. Конфлікт може вщухнути, але не вирішиться.

3. Примус. Нав'язування своєї волі. Примус дійсно приносить найшвидші плоди: ініціатор конфлікту миттєво домагається свого. Але цей результат – найбільш несприятливий. Людина, з якою так вчинили почуває себе глибоко ображеною і приниженою. І не виключено, що за першої-ліпшої нагоди помститься.

4. Ніхто з учасників не бере до уваги думка іншого. при затятому відстоюванні своєї точки зору іншою стороною, обстановка стає вибухонебезпечної, конфлікт заходить у глухий кут. Цей варіант може призвести до конфронтації.

5. Відкрите, відверте обговорення. У цьому випадку обидві сторони висувають свої аргументи й доводи, разом шукають рішення, що могло б задовольнити обох. Компроміс, знайдений у полеміці й прийнятий добровільно двома сторонами, як правило, стійкий. Він означає примирення без переможених і переможців і тому дає почуття задоволення обом.