Тема 2. Державна казна в період становлення Київської Русі

Основні терміни дворський, печатник, стольник, покладник, посадник,

і поняття: державна казна, данина, поклони, полюддя, установниця,

погости, податки, маєтність, устав Володимира, закони

Ярослава, княжі агенти, тіуни, гривня, купа, нагата, резана,

векша

2.1. Державна влада в Київській Русі

Утворення Київської Русі як держави відбулося у 882 р., коли новгородський князь Олег об'єднав Новгородське, Смоленське і Київське князівства. Він переніс столицю в Київ і проголосив себе Великим київським князем. З кінця IX і до другої половини XI століть Київська Русь перетворилась в одну з найбільших і наймогутніших держав середньовічної Європи.

Державна верховна влада належала князю, який видавав закони, здійснював виконавчу владу і чинив суд, призначав усіх урядовців, розпоряджався державним скарбом, керував військом, вів закордонну політику. Від здібностей князя залежав добробут і розвиток держави. Крім того, безпосередню участь в управлінні державою брала панівна верхівка. Найвизначніших бояр князь запрошував до своєї прибічної ради або думи. Це були представники вищих верств, а саме: урядовці, верховні дружинники, княжі мужі, земські бояри, "лучші люди", "старости" та ін. Не було докладно встановлено, хто має право засідати в княжій раді - це вирішував сам князь. Звичайно він запрошував на раду тих бояр, що були найближче, особливо, коли відбував у подорож по державі. Інколи у раді брало участь вище духовенство -митрополит, єпископ, Печерський ігумен. Боярство вимагало, щоб при князеві знаходилися його найповажніші представники. Але деякі князі добирали собі дорадників з-поміж молоді.

Усі вищі державні уряди знаходились в руках бояр. Найголовніші центральні уряди мали свій осередок на княжому дворі. Цих урядів було небагато.

Головним розпорядником при княжому дворі був дворський або дворецький. Дворський перед усім мав наглядати за княжим двором і княжими маєтками, також завідував княжим скарбом. Крім того, він мав чинити суд у відсутності князя або якщо князь сам не хотів

26

судити. Він також заступав особу князя під час воєнного походу. Особливого значення цей уряд набув у галицько-волинський державі в часи Данила Галицького.

Печатник - це начальник канцелярії, канцлер, який укладав княжі грамоти та охороняв державну печать. Секретарями в канцелярії були зазвичай дяки - високоосвічені люди, які не прийняли посвяти. Грамоти писали на пергаменті старослов'янською мовою. У кореспонденції із західними державами вживали латинську мову, як це свідчать грамоти останніх галицько-волинських князів.

На княжому дворі та при княжій особі різні функції виконували княжі урядовці. Стольник наглядав за княжим столом, відав постачанням харчів до двору та організував прийоми і бенкети. Ключник опікувався ключами від комор і крамниць. Покладник, тобто спальник, наглядав за княжою спальнею - стежив за вигодою й безпекою княжої особи. Різні доручення виконували також нижчі урядовці й слуги - тіуни, биричі, дітські, отроки. Здебільшого це були боярські сини, які на княжому дворі привчалися до державної служби. Поза столицею, по різних землях і містах, управу вели зазвичай княжі сини. У такий спосіб князь-володар мав безпосередній нагляд над провінційною адміністрацією. Де князів не було, там їх заступали бояри. Значну роль відігравали тисяцькі, воєнні старшини, які порядкували військом, що було в їхньому округу. Такий округ звався тисяча. У містах старшували посадники, які здійснювали управу над міщанами, чинили суд, наглядали за торгами. Укріплення міст пильнували городники, мостів - мостники. Податки й торгові оплати збирали осмники і митники.

Представники державної влади перебували тільки в столицях князівств і великих містах. До провінції та сільських осель княжі урядовці заїздили тільки у разі, якщо треба було збирати данину або в інших адміністративних справах. Тоді вони вирішували всі справи, з якими зверталось населення. Зазвичай всі громадські справи вирішувала місцева старійшина, начальники родів і осель, так звані старці або старости, що дотримувались давніх, споконвічних прав і звичаїв. Князі постійно об'їжджали свої землі, контролювали своїх посадників, перевіряли державні доходи, знайомилися з потребами населення, організовували оборону країни. Князі призначали на управителів різних земель своїх синів, які займалися адміністру­ванням за банківськими вказівками, і таким чином зв'язок влади із землею був безпосередній.

З історичних джерел відомо, що князь тримав значну армію чиновників, які тільки збирали всілякі податки, тобто були

27

своєрідними податковими інспекторами. Зокрема В.І. Сергієвич у своєму дослідженні "Віче і князь" (1867 р.) пише: "Управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого князя. Для збирання мита і данини він призначав особливих чиновників -митників, данщиків, п'ятенщиків та інших митників, які не залежали від намісників і волостелів... Різного роду урядові розпорядження робилися князем безпосередньо на їхнє ім'я, гроші, які вони збирали, вносилися самому князеві або, тому кому він наказував; скарги на їх неправильні дії подавалися безпосередньо князю. У пам'ятках іноді говориться про намісників і волостелів як осіб, що збирали відоме мито. У цих випадках намісники й влостителі є не фінансовими чиновниками князя, обов'язком яких є збір його мита, а управителями, яким князь дарував те чи інше мито на їхнє утримання і які стягували його для себе".