10.8. Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси

Починаючи з 70—80-х років, у технічно розвинених країнах стали активно поширюватись різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт, які перш за все спрямовані на забезпечення великих технологічних проривів. Вирішення таких завдань потребує виконання складних програм НДДКР, значних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів. Виникла міжфір­мова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Це тривалі об’єднання фірм різних розмірів між собою і/або з університетами на основі угоди про спільне фінансування НДДКР. Така кооперація націлена на вирішення довгострокових комерційних завдань, пов’язаних із глобальним поширенням нової технології, скороченням строків розробки й освоєння проектів, швид­шим просуванням нових виробів на ринок.

У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують міжфірмові зв’язки. Виділяють такі основні форми міжфірмового співробітництва, як:

• угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»;

• створення спільних підприємств (СП);

• угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчур­них фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми;

• угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.;

• угоди про розподіл відповідальності між компаніями — засновниками консорціуму;

• угоди про створення науково-технічних альянсів.

Кінець 80-х і 90-ті роки відзначаються швидким зростанням міжнародної науково-технічної кооперації фірм — науково-технічних стратегічних альянсів (НТА). Це стійкі об’єднання фірм різних країн між собою і з науковими установами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне вирішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів забезпечуються такі взаємодії між фірмами [78]:

• спільне проведення НДДКР;

• взаємний обмін науковими досягненнями;

• взаємний обмін виробничим досвідом;

• підготовка кваліфікованих кадрів.

Кожний з учасників альянсу робить свій внесок у вигляді інтелектуальних чи матеріальних ресурсів і отримує свою частку інтелектуальної власності відповідно до укладеної угоди.

Основними мотивами створення стратегічних альянсів є:

• швидкий розвиток технологій і скорочення життєвого циклу товарів, технологічних процесів і відповідно скорочення часу на проведення НДДКР;

• зростання вартості досліджень у високотехнологічних галузях і відповідно розподіл витрат між фірмами на проведення спіль­них НДДКР;

• одержання доступу до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу;

• розподіл ризику невдач у разі спільного проведення НДДКР;

• підвищення ефективності та прибутковості.

Крім того, інтернаціоналізація НДДКР через альянси допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми й відповідні кадри.

Створення альянсів наближає фірми до споживачів, полегшує доступ до ринків, допомагає уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості й загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти, швидко й ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.

Науково-технічні альянси бувають горизонтальними (фірми однієї галузі) і вертикальними (фірми різних галузей). Управління НТА здійснюється або одним із провідних членів, або спеці- ально створеним координаційним комітетом.

Уявлення про масштаби міжфірмових угод міжнародного науково-технічного альянсу дають дані, наведені в табл. 10.3.

Таблиця 10.3

МІЖНАРОДНІ УГОДИ ПРО СТВОРЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬЯНСІВ*

Види угод	Інформаційна технологія	Біотехнологія	Нові матеріали
Міжнародні
США / Західна Європа	599	245	133
Японія / США	406	155	94
Західна Європа / Японія	177	38	49
США	1005	400	277
Західна Європа	776	283	182
Японія	583	193	143

* Таблиця складена за матеріалами статті: Иванова Н. Межфирменная научно-техническая кооперация: Опыт Запада // Проблемы теории и практики управления. — 1996. — № 2.

Взаємозв’язки США і Західної Європи найінтенсивніші. США відіграють лідируючу роль у міжфірмовій кооперації, залишаючись при цьому основним джерелом науково-технічних інновацій, які мають цінність у глобальному масштабі. Серед трьох технологічних сфер співробітництва найбільш інтернаціоналізованою є інформаційна технологія. Ця сфера найширша, охоплює виробництво комп’ютерів, засобів автоматизації, мікроелектроніки, програмне забезпечення, засоби зв’язку. Більшість фірм входять до кількох різних альянсів, кожний з яких працює в певній галузі НДР. Прикладом може бути концерн «Сіменс», який бере участь у 50 проектах, об’єднаних європейською програмою «ЄСПРІТ», яка започаткована у 1983 р., має різних партнерів у спільній науково-дослідній роботі в галузях машинобудування, хімічній, виробництві комп’ютерів [23].

Про масштаби співробітництва свідчить такий приклад. Корпорації «ІБМ», «Сіменс», «Тошиба» створили альянс, вклавши 1 млрд дол. у розробку суперчіпа комп’ютерної пам’яті. Результати цієї розробки можуть глобально вплинути на технічний рівень галузі.

Розширення кооперації у сфері інноваційного процесу не виключає конкуренції на ринку. Ця суперечність пояснюється так:

• фірми використовують змішану стратегію «кооперація —конкуренція», співпрацюючи на стадії дослідження та розробки технологічних процесів і конкуруючи у сфері реалізації нових технологій, товарів, у методах освоєння й утримання ринків;

• фірма співробітничає всередині альянсу і конкурує з фірмами інших альянсів. Наприклад, у літакобудуванні.

Інтернаціоналізація науки і розробок нових технологій оцінюється спеціалістами як позитивна тенденція, оскільки виграють усі учасники, хоча і в різній мірі.

Проте переваги, що їх здобувають корпорації завдяки участі в «стратегічних альянсах», сприяють перетворенню цієї моделі колективної практики на найважливіший елемент загальної довгострокової стратегії великих підприємств.

Існує кілька видів стратегічних альянсів. Найпоширенішими є консорціуми, спільні підприємства, спільна науково-технічна і виробнича діяльність (кейрецу).

Консорціум. Це добровільне об’єднання фірм для вирішення конкретної інноваційної проблеми, здійснення проекту, програми, які обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва. До консорціуму можуть входити підприємства й організації різного профілю та розміру, різних форм власності. Учас­ники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються вибраному ними виконавчому органу в тій частині діяльності, яка відповідає цілям консорціуму. Після виконання поставлених завдань консорціум може ліквідуватись.

У рамках консорціуму є можливим:

• проведення науково-технічних досліджень, які складно здійснювати самостійно через значні витрати і ризик;

• розподіл витрат на виконання НДДКР між фірмами-учас­никами;

• об’єднання фірмами-учасниками дефіцитних матеріальних і людських ресурсів для виконання НДДКР;

• повний доступ до результатів дослідження і право на їх використання у виробництві.

Так, французький і англійський філіали фірми «Тошиба», що випускають мікрохвильові печі, об’єднались в консорціум з фран­цузькою фірмою «Thonison Electromanager». Разом ці фірми побудували завод для виробництва мікрохвильових печей нових моделей. До них приєдналась німецька фірма «AEG Hausgerate». Частки капіталовкладень усіх членів консорціуму рівні, кожна з них становить 3,74 млн ф. ст. Керує консорціумом генеральний менеджер з участю трьох представників кожної з компаній [23, 72].

Дослідні консорціуми створюються в галузі радіоелектроніки, комп’ютерної технології з метою одержання нового знання або створення технологій, що мають значні перспективи використання і потребують виконання великих обсягів додаткових досліджень. Прикладом консорціуму може бути Центр дослідження у галузі інтегральних схем при Стенфордському університеті. Він фінансується корпораціями «Дженерал електрик», «ІБМ», «АТТ», «Хьюлетт Паккард», «Моторола», Мініс­терством оборони США.

Консорціумом керує рада директорів, яка вибирається на рік з представників компаній-засновниць (за регламентом, що забезпечує постійну участь у раді представникам великих компаній-засновниць), затверджує річний бюджет, розробляє тематику досліджень і формує довгострокові плани.

Поточне керівництво здійснює президент, який очолює апарат управління, що працює над питаннями фінансування, координації діяльності університетів-виконавців. До складу управлінського персоналу входять співробітники бібліотеки, підрозділу бази даних і експедиції, співробітники, що підготовляють технічні звіти компаніям-засновникам.

При раді директорів функціонує консультативна технічна рада, що розробляє рекомендації президенту щодо визначення тематики досліджень, виявляє проблеми, які потребують першочергового вирішення. На рис. 10.6 наведено приклад організаційної струк­тури дослідного консорціуму.

Рис. 10.6. Організаційна структура корпорації напівпровідникових досліджень «SRC» (американський консорціум)

Спільні підприємства (СП). За даними статистики, 55 % угод з науково-технічної кооперації — це угоди про створення СП. Близько 40 % промислових компаній США з обсягом продажу більше 100 млн дол. беруть участь у створенні одного або кількох СП [107, 123, 129, 142].

У цій формі кооперації беруть участь близько 50 % західнонімецьких та італійських фірм, 70 % французьких і майже 90 % японських [133].

Мотиви створення спільних підприємств наведено в табл. 10.4 [23].

Найпоширенішою формою організації спільних підприємств є консорціум, що передбачає розподіл відповідальності між компаніями-засновниками, рівні права партнерів і централізоване управління.

Спільні підприємства як вид науково-технічної кооперації активно використовуються учасниками «стратегічного альянсу». Особливість СП у рамках «стратегічних альянсів» полягає в тому, що вони створюються для розробки технологій виробництва і збуту принципово нової продукції. Партнери виконують доповнюючі один одного функції протягом досить тривалого часу, що сприяє їх розвитку.

Таблиця 10.4