2. Наука і знання

Наука - це соціально значуща сфера людської діяль­ності, функцією якої є вироблення й використання теоре­тично-систематизованих знань про дійсність. Наука є скла­довою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.

Знання - це перевірений практикою результат пізнан­ня дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Саме процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення у свідомості людини об'єктивної реальності. Це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ, відображення об'єктивної дійсності в свідомості лю­дини в процесі її практичної діяльності (виробничої, розу­мової, наукової). Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнен­ня достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знан­ня існують у вигляді законів науки, теоретичних поло­жень, висновків, вчень, підтверджених практикою і існуючих об'єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні. ^ Відносні знання відзначаються неповнотою відповід­ності образу і об'єкту. Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолют­ну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання. ^ Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань. Наукове пізнання - це дослідження, характерне свої­ми особливими цілями й завданнями, методами отриман­ня і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішен­ня практичних проблем. Рушійною силою пізнання є прак­тика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого спог­лядання до абстрактного мислення і від останнього — до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.

3. Етапи розвитку науки

Кожна галузь знань послідовно долає три стани: 1. Теоретичний (стан вимислу). 2. Метафізичний (абстрактний) стан. 3. Науковий (позитивний)стан.

На думку французького філософа Гастона Башлара (1884 — 1962), формування наукового духу (науки) охоп-лює такі стани (етапи):

—донауковий стан (від класичної античності до XVII—XVIII ст.);

—науковий стан (останні десятиліття XVIII — поча-ток XX ст.);

—стан нового наукового духу (починається в 1905 р. теорією відносності). Радикальні якісні зрушення в розвитку науки ви-значені як наукові революції. Саме так оцінено виникнення у XVII ст. природознавства. Воно засвідчило, що наука набула історичної сили, а наукові знання за зна-ченням випередили значення техніки. Відтоді наукові уявлення про навколишній світ стали змагатися з побу-товими уявленнями. Будучи закономірним етапом у розвитку науки, наукова революція XVII ст. докорінно змінила уявлення про будову Всесвіту і місце в ньому людини. Вона спричинила злам у людському мисленні, спонукала до наукової творчості, спрямувала погляд і думку вчених у раніше недоступні сфери. До найголовніших особливостей наукової революції належать: 1. Яскравий творчий характер. Здобуті раніше знан-ня не руйнувались, а інтерпретувалися у контексті но-вого їх розуміння. 2. Зміна відповідно до нових уявлень, нове тлума-чення раніше здобутих знань. У період наукової рево-люції нове створюється на ґрунті вже існуючого. Неспо-дівано виявляється, що в наявній інформації давно ви-зрівали елементи нового. Тому наукова революція не є миттєвим переворотом, оскільки нове не відразу отри-мує в науці визнання. 3. Поява протягом 1—3 поколінь великої кількості талановитих осіб. Вони піднімають цілий пласт знань на небувалу висоту і тривалий час не мають собі рівних. 4. Бурхливий розвиток фізико-математичних наук. Як особливий соціальний інститут, наука започатковується у XVII ст., з виникненням перших наукових товариств й академій, її історія охоплює три наукові революції.

Перша наукова революція (XVII—XVIII ст.). У цей період відбулося становлення класичного природо-знавства. Основні його критерії і характеристики поля-гають в об'єктивності знання, достовірності його похо-дження, вилученні з нього елементів, що не стосуються пізнавального суб'єкта і процедур його пізнавальної ді-яльності. Головною вимогою до науки було досягнення чистої об'єктивності знання. Наука швидко набувала престижу й авторитетності, претендуючи разом із філософією на єдино адекватне втілення розуму. Зростаючий авторитет науки прислужився виникненню першої форми сцієнтизму (лат. scientia — знання, наука), при-хильники якого абсолютизували роль і значення науки. В його лоні сформувався так званий сціснтичниіі (ідео-логічний) утопізм — теорія, згідно з якою суспільні відносини можуть бути цілком п.ізнаними і прозорими, а політика ґрунтується на винятково наукових законах, що збігаються з законами природи.

Друга наукова революція (кінець XIX — початок XX ст.). Вона спричинила появу нової, некласичної на-уки, якій належать відкриття електрона, радіо, пере-творення хімічних елементів, створення теорії відноснос-ті і квантової теорії, проникнення у мікросвіт і пізнання великих швидкостей. Радикальні зміни відбулися в усіх сферах наукового знання. Заявили про себе нові наукові напрями, зокрема кібернетика і теорія систем. Некласична наука вже не висувала претензій на пов-ну чи й абсолютну об'єктивність знання, на відсутність у ньому суб'єктивного аспекту. У ній різко зросла роль суб'єктивного чинника. Дедалі більше вона враховувала вплив методів, способів і засобів пізнання. Безперечним було для неї і те, що пізнання зумовлене не тільки при-родою пізнавального об'єкта, а й багатьма іншими чин-никами, її знання неухильно позбавлялося емпіризму, втрачало дослідницьке походження, стаючи суто теоре-тичним.

Третя наукова революція (середина XX ст. — сього-дення). Оскільки вона була продовженням другої науко-вої революції, її також називають науково-технічною, або науково-технологічною. Головним її результатом було виникнення постнекласичної науки. Подібно до того, як перша наукова революція переросла у промис-лову революцію, що породила індустріальну цивіліза-цію, третя наукова революція перетворилась у техноло-гічну, яка формує постіндустріальну цивілізацію. Їй відповідає постіндустріальне, інформаційне, постмодерне суспільство. Основою цього суспільства є новітні високі й тонкі технології, які ґрунтуються на нових джерелах і видах енергії, нових матеріалах і засобах управління технологічними процесами. Виняткову роль при цьому відіграють комп'ютери, засоби масової комунікації й інформатики, розвиток і поширення яких набули гігантських масштабів.