Цікаво...

 Документально підтверджена служба за царського режиму зараховувалася до трудового стажу, а ось отримані за цю службу царські нагороди не визнавалися.

Взагалі-то трудовий список дуже нагадував дореволюційні формулярні списки і навіть мав перед своїм попередником деякі переваги. Так, наприклад, причини звільнення вносилися сюди лише на прохання працівника. А внесення в трудовій список відомостей, що ганьблять працівника, було заборонено.

Особливу пильність укладачі трудових списків виявляли при визначенні соціального стану працівників. Щодо цього існувала ціла інструкція, яка свідчила: "Соціальний стан службовця визначається на момент вступу до радянського державного апарату, причому: а) до групи "робочі" належать особи, які пропрацювали до вступу до радянського державного апарату безперервно не менше трьох років на виробництві, в сільському господарстві або на транспорті в якості працівників найманої фізичної праці; б) до групи "селяни" належать особи, які займалися до вступу до радянського державного апарату не менше трьох років сільським господарством, скотарством, мисливським промислом чи рибальством за умови або ведення самостійного (не за наймом) господарства, або участі особистою працею; в) до групи "службовці" належать особи, які прослужили до вступу до державного радянського апарату загалом не менше трьох років у державних чи приватних закладах ".

 

Сталіна “надихнув” Гітлер

Це може дивувати, проте прямим прототипом тих трудових книжок, якими ми користуємося дотепер, були трудові книжки, введені у фашистській Німеччині 26 лютого 1935 року. У цих кондуїтах враховувалися всі пересування працівника, а зберігалися вони в адміністрації підприємства, яка отримувала можливість не відпускати охочого піти працівника, не віддаючи йому трудову книжку. Такий спосіб перевести працівника у фактично кріпацький стан виявився цілком співзвучним боротьбі за трудову дисципліну, що йла тоді повним ходом в СРСР.

Тож 20 грудня 1938 року Раднарком СРСР прийняв постанову "Про запровадження трудових книжок". Тепер трудові книжки були однаковими як для робітників, так і для службовців, тобто в очах бюрократії положення різних верств суспільства зрівнювалася. Ці документи діяли на всій території СРСР, щоправда, в республіках вони заповнювалися не лише російською мовою. За видачу трудової книжки стягувалася плата в розмірі 25 копійок, а за її втрату - 25 карбованців штрафу. Але справа була не в 25 копійках або ж рублях! Працівник тепер опинявся намертво прив'язаним до своєму підприємству. І в результаті все працездатне населення країни було закріплене за соціалістичними підприємствами. Таким чином, еволюція радянської трудової книжки нарешті завершилася. Станіслав Кульчицький (завідувач відділу Інституту історії України НАНУ) каже: "Трудова книжка була таким собі обов`язковим додатком до внутрішнього паспорту. Коли не було цих документів, ясна річ, не було й людини."

У 1930-ті роки Сталін запровадив жорстке трудове законодавство, що нагадувало кріпацтво. Працівників прикріплювали до заводів, робочі місця полишати було заборонено. Утримуючим документом якраз і була трудова. "У промисловості Радянського Союзу платили людям мало, тож вони хотіли б шукати кращої долі. Тому аби людину прив`язати до місця роботи, якраз і були застосовані трудові книжки, без яких не можна було звільнитися з роботи і без яких не можна було оформитись на іншу роботу", - каже Владислав Верстюк, заступник голови Українського інституту національної пам'яті.