Тема 3. Зовнішнє середовище підприємництва

Ключові терміни й поняття: підприємницьке середовище, зовнішнє середовище підприємства, внутрішнє середовище підприємства, політико- правове середовище, фактори макросередовища, податкова система, по­датки, принципи податкової політики, державна звітність, підприємницький ризик, втрати від ризику, самострахування ризику, страхування ризику.

Поняття підприємницького середовища та його складові елементи

Підприємницька діяльність можлива лише за наявності ефектив­ного підприємницького середовища.

Підприємницьке середовище - це соціально-економічна система, яка характеризується наявністю економічної свободи, присутністю під­приємницького корпусу, домінуванням ринкових економічних зв'язків та наявністю і можливістю використання необхідних ресурсів.

Отже, підприємницьке середовище складається з чотирьох осно­вних елементів:

• держава;

• підприємництво;

• споживачі (домогосподарства);

• ресурси.

Підприємницьке середовище поділяється на внутрішнє та зо­внішнє.

Внутрішнє середовище підприємства - це механізм життєдіяльності підприємства, що забезпечує його самовідтворення.

Внутрішнє середовище складається з багатьох елементів, які знахо­дяться під постійним наглядом і впливом підприємця. Він самостійно й директивно формує внутрішнє середовище, здійснює моніторинг за його станом. Основними елементами внутрішнього середовища є:

• підприємець;

• місія підприємства;

• цілі підприємства;

• працівники;

• технології;

• ресурси;

• структура управління;

• результат діяльності підприємства тощо.

Зовнішнє середовище підприємства - це структурно-просторове оточення, яке складається з факторів впливу на функціонування під­приємства.

Існують різні підходи до класифікації цих факторів:

1. за сферою оточення (мікросередовище й макросередовище);

2. за ступенем впливу (фактори прямого впливу і фактори непря­мого впливу);

3. за характером дії (фінансово-економічні фактори, організаційно- правові, соціально-психологічні);

4. за напрямком впливу (стимулюючі, стримуючі). Незалежно від поділу фактори зовнішнього середовища не можуть

управлятися підприємцем, тобто зовнішнє середовище не контрольо­ване підприємцем.

Найбільш поширеним і зрозумілим є поділ факторів зовнішнього середовища на фактори прямої та фактори непрямої дії. До факторів прямої дії належать:

• споживачі;

• постачальники;

• державні органи;

• конкуренти;

• профспілки. Фактори непрямої дії:

• політичні;

• науково-технічні;

• соціально-психологічні;

• стан світової економіки (національної, регіональної) тощо. Характер впливу факторів прямої та непрямої дії на підприємство

різний. Перші впливають на підприємство безпосередньо, крім цього підприємство тією чи іншою мірою може частково вплинути на них. Другі впливають на підприємство або опосередковано (через інші фак­тори), або в якихось певних ситуаціях, але підприємець позбавлений можливості впливати на ці фактори.

Політико-правове середовище - робоче підприємницьке середовище

Політико-правове середовище - соціально-економічна система, яка складається з підприємницького корпусу, державних органів і груп громадськості, які впливають на окремі підприємства, обмежуючи свободу їхніх дій в інтересах суспільства.

Політико-правове середовище, відповідно, складається з трьох еле­ментів: підприємництва, держави та громадськості. Головну роль у цьому "трикутнику взаємодії" відіграє держава, оскільки саме вона формує основні параметри підприємницького середовища, приймаючи відповідні закони та інші нормативні акти.

Основні закони, які формують підприємницьке середовище:

• Господарський кодекс;

• Закон України "Про власність";

• Закон України "Про господарські товариства";

• Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фі­

зичних осіб-підприємців";

• Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької

діяльності";

• Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

• Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської ді­яльності" та інші.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою двох груп методів:

1. економічних (непрямих);

2. адміністративних (прямих).

До економічних належать податки, державне підприємництво, ці­льове фінансування, грошово-кредитні механізми тощо. До адміні­стративних - укази, прямі заборони, встановлення квот, нормативів, лімітів тощо.

У реальному житті ці методи використовуються завжди в комплексі і їхнє поєднання має назву державної економічної політики. Основні складові державної економічної політики:

• фіскальна політика;

• грошово-кредитна;

• науково-технічна;

• інвестиційна;

• регіональна;

• інноваційна;

• політика підтримки малого підприємництва тощо.

Головним державним органом державної виконавчої влади у сфері

підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Податкова політика та її вплив на підприємництво

Однією зі складових державної економічної політики є податкова політика. В основі податкової політики лежить податкова система, яка є формою мобілізації фінансових ресурсів і подальшим їх використан­ням для надання суспільних послуг населенню, утримання державного апарату та виконання ряду інших завдань.

Основний елемент податкової системи - податки, які виконують важливі функції:

1. фіскальну;

2. розподільчу;

3. регулюючу.

Фіскальна функція полягає у формуванні за допомогою податків державних доходів.

З допомогою розподільчої функції відбувається перерозподіл дохо­дів суб'єктів господарювання у відповідності з цілями, принципами і нормативами доцільності й справедливості.

Регулююча функція врегульовує суперечності, які виникають при реалізації індивідуальних, групових та суспільних інтересів, зокрема збалансовує різні сфери підприємницької діяльності, розвиток окре­мих територій тощо.

Податкова політика - це система визначення та встановлення роз­мірів, методів і форм побудови й стягнення податків.

Таку систему, виходячи з впливу держави на формування податко­вих нормативів, поділяють на "тверду" і "м'яку".

"Тверда" податкова політика ґрунтується на таких принципах: окреме підприємство не може впливати на формування податкових нормативів, податкові нормативи встановлюються на основі несклад­них критеріїв, підприємство не може отримувати індивідуальних пільг, жорстка податкова дисципліна.

"М'яка" податкова політика ґрунтується на принципах: окреме підприємство може впливати на формування податкових нормативів, підприємства можуть отримувати індивідуальні пільги в оподатку­ванні, м'яка податкова дисципліна (допускаються порушення в опо­даткуванні).

У реальній практиці господарювання використовується поєднання "твердої" та "м'якої" політики, залежно від конкретної соціально- економічної ситуації. У кожному разі податкова політика завжди спря­мована на забезпечення:

• сталого економічного розвитку;

• цінової стабільності;

• повної зайнятості;

• мінімального гарантованого рівня доходів;

• створення системи соціального захисту громадян тощо.

Податкова політика є могутнім інструментом державного регулю­вання підприємництва, дієвим механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру, динаміку, розміщення, при­скорення науково-технічного прогресу. Податками можна стимулюва­ти або стримувати ділову активність підприємницького сектора.

Поняття, цілі та завдання державноїзвітності

Державна звітність є важливим елементом взаємодії підприємниць­кої структури й державних органів. З іншого боку державна звітність є важливим елементом управління підприємством.

Звітність відображає результати діяльності підприємства. Це дає змогу оцінити ефективність його господарювання, прогнозувати змі­ни основних його параметричних характеристик, зокрема результа­тів діяльності, сприяє прийняттю необхідних управлінських рішень тощо.

Звітність підприємств поділяється на:

1. фінансову;

2. статистичну.

Фінансова звітність містить інформацію про фінансовий стан, ре­зультати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фак­тичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність, яку підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, пред­ставництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва) містить:

• баланс;

• звіт про фінансові результати;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про власний капітал;

• примітки до звітів.

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стан­дартами) встановлюється скорочена фінансова звітність у складі ба­лансу та звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за по­годженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встанов­люються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим під­сумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансо­ві результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудо­вим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів. Органам виконавчої влади та іншим корис­тувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міні­стрів України.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємни­ці, крім випадків, передбачених законодавством.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства - емітенти обліга­цій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих дру­кованих видань.

Статистична звітність містить вартісні показники і складається на підставі первинної бухгалтерської звітності.

Статистична звітність торкається показників з продукції, праці, фінансів і зовнішньоторговельної діяльності.

До основних форм статистичної звітності належать:

• терміновий звіт промислового підприємства (№1-П);

• квартальний звіт підприємства по продукції (№1-П);

• звіт про товарооборот (№1-торг);

• обстеження діяльності підприємства за рік (№1-підприєм- ництво);

• звіт з праці (№1-ПВ);

• звіт про стан заборгованості із виплати заробітної плати (№1-ПВ);

• звіт про використання робочого часу (№3-ПВ);

• звіт про фінансові результати і дебіторську заборгованість (№1-Б);

• звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (№11- ОФ).

Статистична звітність підприємств подається органам державної статистики, органам, до сфери управління яких вони належать, тру­довим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, іншим адресатам відповідно до законодав­ства.

Ризик підприємницької діяльності, його види та способи зменшення

Здійснення підприємницької діяльності нерозривно пов'язане з ризиком, оскільки ризик є невід'ємним атрибутом підприємництва. Створення і ведення власного бізнесу практично не можливе без різно­го роду ризиків.

Підприємницький ризик - це ймовірність втрати (недоотримання) доходів (ресурсів) при здійсненні підприємницької діяльності.

Залежно від середовища підприємства ризик поділяється на зо­внішній і внутрішній. Зовнішній ризик обумовлений дією на підпри­ємство зовнішнього середовища і здатний впливати на діяльність під­приємства. Як правило, такий ризик неможливо усунути, а можливо лише пристосуватися (підготуватися) до нього. Внутрішній ризик обу­мовлений функціонуванням внутрішнього середовища підприємства і піддається регулюванню. Він пов'язаний безпосередньо зі станом елементів внутрішнього середовища, їхніми взаємозв'язками та вза­ємним впливом.

До зовнішніх ризиків відносять: ризик законодавчих змін, по­датковий, екологічний, політичний, форс-мажорний ризик тощо. До внутрішніх ризиків відносять: виробничий, комерційний, кадровий, фінансовий, управлінський тощо.

Залежно від місця виникнення ризик поділяється на:

• виробничий;

• комерційний;

• фінансовий;

• інвестиційний;

• ринковий.

Ризик може бути виміряний за допомогою абсолютних та відносних показників.

В абсолютному вимірі ризик визначається розміром можливих втрат у натуральних або грошових показниках (кілограмах, метрах, гривнях тощо). У відносному вимірі ризик визначається величиною втрат у порівнянні з якоюсь базою (наприклад, порівняння фактичного при­бутку з очікуваним).

При настанні ризикової події підприємство зазнає певних втрат, а саме:

• матеріальних;

• трудових;

• фінансових;

• часових;

• спеціальних.

Підприємницького ризику не потрібно уникати і боятися. Ризик необхідно вміти передбачати, прогнозувати, прагнучи знизити його до якомога нижчого рівня.

Отже, управління ризиком передбачає оцінку ступеня ризику, роз­робку заходів щодо його зниження, практичну реалізацію розроблених заходів.

При оцінці ступеня ризику використовують статистичні, експертні та розрахунково-аналітичні методи оцінки.

Статистичні методи полягають у вивченні даних щодо фактичних втрат у минулому, які мали місце за подібного ризику та умов. Експерт­ні методи ґрунтуються на узагальненні думок досвідчених підприємців та/або фахівців, для чого проводиться їхнє опитування. Розрахунково- аналітичні методи полягають у визначенні впливу зміни доходу (при­бутку) у разі настання ризикової події.

До основних заходів щодо зниження ризику відносять організаційні та економічні.

Серед організаційних найважливішими є моніторинг за потенційно ризиковими подіями, залучення до цього процесу спеціалістів, про­гнозування тенденцій розвитку ринкової кон'юктури тощо. Серед економічних - страхування та самострахування (створення власного резервного фонду).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке мікросередовище?

2. Що таке макросередовище?

3. Як можна класифікувати фактори середовища підприємства?

4. Які фактори впливають на формування сприятливого середови­ща?

5. Розкрийте суть політико-правового середовища.

6. Яка роль держави в системі політико-правового середовища під­приємництва?

7. У чому полягає роль громадськості в підприємницькому серед­овищі?

8. Назвіть основні інструменти впливу держави на підприємни­цтво.

9. Визначте місце малого підприємництва в економічній політиці держави.

10. Які, на Вашу думку, економічні заходи повинна реалізувати для активізації розвитку малого підприємництва?

11. Чи необхідне державне регулювання підприємницької діяль­ності, якщо так, то з якою метою?

12. Визначте цілі податкової політики.

13. Які форми бухгалтерської звітності веде підприємство?

14. Наведіть приклади втрат від ризику в підприємництві.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Підприємницьке середовище - це:

а) соціально-економічна система взаємодіючих елементів, що міс­тить у собі економічну свободу, ринкові зв'язки, підприємницькі структури, ресурси;

б) сукупність елементів, що складають фактори впливу на підпри­ємство;

в) механізм життєдіяльності підприємства, що забезпечує його са- мовиживання;

г) структурно-просторове оточення підприємницької структури.

2. Основні елементи підприємницького середовища:

а) підприємці та підприємства;

б) споживачі, конкуренти, постачальники, влада;

в) домогосподарства, підприємці, держава, ресурси;

г) внутрішнє та зовнішнє середовище.

2. Внутрішнє середовище - це:

а) механізм життєдіяльності підприємства, що забезпечує його са­мовідтворення;

б) соціально-економічна система взаємодіючих елементів, що міс­тить у собі економічну свободу, ринкові зв'язки, підприємницькі структури,ресурси;

в) сукупність елементів, що складають фактори впливу на підпри­ємство;

г) структурно-просторове оточення, яке складається з факторів прямої та непрямої дії на підприємство.

2. До внутрішнього підприємницького середовища належать:

а) підприємець, працівники;

б) ресурси, техніка, обладнання, сировина;

в) мета, завдання, цілі підприємства, організаційна структура управління;

г) усе перелічене.

2. Зовнішнє середовище - це:

а) механізм життєдіяльності підприємства, що забезпечує його са­мовідтворення;

б) сукупність елементів, що складають фактори впливу на підпри­ємство;

в) структурно-просторове оточення, яке складається з факторів прямої та непрямої дії на підприємство;

г) природно-географічне розташування підприємства.

2. До факторів прямого впливу на підприємство належать:

а) державні органи, профспілки;

б) конкуренти, споживачі, постачальники;

в) перелічене в а) та б);

г) політична ситуація, стан економіки, науково-технічні досяг­нення.

2. До факторів непрямого впливу на підприємство відносять:

а) конкуренти, постачальники, споживачі;

б) політична ситуація, стан економіки, науково-технічні досяг­нення;

в) імідж підприємства, працівники;

г) усе перелічене.

2. Основними функціями держави є:

а) партнерська, регулятивна, фіскальна;

б) правова, стабілізаційна, захисна;

в) забезпечення соціального захисту, надання соціальних гарантій, забезпечення правопорядку;

г) усе перелічене.

2. До непрямих (економічних) методів впливу держави на підпри­ємництво належать:

а) укази, інструкції, стандарти, квоти;

б) податки, розподіл ресурсів, кредитно-фінансова політика, дер­жавне підприємництво;

в) закони, програми уряду;

г) усе перелічене.

2. До прямих (адміністративних) методів впливу держави на під­приємництво належать:

а) укази, інструкції, стандарти, квоти;

б) податки, розподіл ресурсів, кредитно-фінансова політика, дер­жавне підприємництво;

в) закони, програми уряду;

г) усе перелічене.

2. Податкова політика — це:

а) сукупність податків та зборів, що стягуються з підприємців;

б) система визначення та встановлення розмірів, методів і форм побудови й стягнення податків;

в) відносини суб'єктів підприємництва та державних органів щодо оподаткування;

г) сукупність "податкових" законів.

2. Основними функціями податків є:

а) партнерська, регулятивна, фіскальна;

б) фіскальна, розподільча, регулююча;

в) освітня, фінансова, структуроутворююча;

г) економічна, соціальна, правова.

2. Підприємницький ризик - це:

а) ймовірність втрати або недоотримання прибутку (доходу, ресур­сів) при здійсненні підприємницької діяльності;

б) ризик, що виникає в будь-яких видах підприємницької діяльнос­ті, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції;

в) загроза отримання збитку;

г) будь-який ризик у підприємницькій діяльності.

2. За місцем виникнення ризик буває:

а) зовнішній, внутрішній;

б) виробничий, комерційний, фінансовий, інвестиційний, ринко­вий;

в) абсолютний, відносний;

г) усі відповіді правильні.

2. Управління ризиком передбачає:

а) оцінку ступеня ризику, розробку заходів щодо його зниження, практичну реалізацію запланованих заходів;

б) страхування підприємницької діяльності;

в) визначення найбільш типових ризиків для діяльності даної фір­ми, а також специфічних ризиків;

г) проведення попередніх досліджень та розрахунків підприєм­ницької діяльності.

25