4. Охорона земель

Охорона земель — система правових, організаційних, еко­номічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціо­нальне використання земель, запобігання необґрунтованому ви­лученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, ре­креаційного та історика-культурного призначення (ст. 162 Зе­мельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про охорону земель», ст. 1 Закону України «Про державний контроль за ви­користанням та охороною земель»).

Завданням охорони земель, як зазначено в ст. 163 Земельно­го кодексу, є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Змістом охорони земель є система різного роду заходів, що здійснюються для забезпечення виконання поставлених завдань. Стаття 164 Земельного кодексу України закріплює: «Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення ра­ціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарсь­ких угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушен-ня, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічни­ми та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних вод­но-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного ста­ну та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консерва­цію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Як зазначається в коментарі до відповідної статті Земель­ного кодексу, в ній наведено широкий перелік заходів, кожен з яких може охоплювати нескінченну кількість землеохоронних заходів.

Аналогічного роду ст. 22 Закону України «Про охорону зе­мель» встановлює іншу систему заходів охорони земель, яка характеризується ще вищим рівнем узагальнення, і охоплює: дер­жавну комплексну систему спостережень; розроблення загаль­нодержавних і регіональних (республіканських) програм вико­ристання та охорони земель, документації із землеустрою в га­лузі охорони земель; створення екологічної мережі; здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, про­тиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; стан­дартизацію і нормування.

Аналізуючи заходи охорони земель, передбачені Земельним кодексом України та Законом України «Про охорону земель», їх можна згрупувати за різними критеріями. Зокрема, в системі заходів охорони земель можна виділяти наступні.

1. Загальні вимоги і заходи, які стосуються всіх категорій земель та заходи щодо охорони окремих категорій земель, які визначаються специфікою їх правового режиму. Зокрема, в За­коні України «Про охорону земель» виділено окремі норми, які присвячені особливостям охорони земель оздоровчого, рекреа­ційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ст. 50), земель водного фонду (ст. 43). Безпосередні охоронні вимоги стосовно окремих катего­рій земель містяться і у відповідних статтях Земельного кодексу, які визначають їх правовий режим. Спеціальні заходи охорони земель водного фонду, земель лісогосподарського, оздоровчого, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначен­ня закріплені в Лісовому, Водному кодексах, законах України «Про екологічну мережу України», «Про природно-заповідний фонд України», відповідних підзаконних актах.

2. Заходи охорони, які здійснюються власниками чи корис­тувачами земельних ділянок у межах своїх земельних ділянок, та заходи охорони, які повинні здійснювати суб'єкти господар­ської діяльності, що безпосередньо не пов'язана з використанням земельної ділянки (заходи охорони від забруднення небезпечни­ми речовинами (ст. 45 Закону України «Про охорону земель»); заходи охорони від забруднення відходами (ст. 46 Закону); за­ходи охорони при застосування нових технічних засобів і тех­нологій (ст. 49 Закону)). Відповідно до ст. 35 Закону власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність спо­собами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування еколого-безпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших за­ходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотри­муватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів та ряд інших.

3) Окрему групу становлять заходи охорони ґрунтів. Відпо­відно до ст. 1 Закону України «Про охорону земель» охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родю­чості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сіль­ськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахис­них технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля. Стаття 37 Закону України «Про охорону земель» встановлює основні вимоги до охорони родючості ґрунтів (зокрема, заборо­няється використання земельних ділянок способами, що приз­водять до погіршення їх якості; на землях сільськогосподарсь­кого призначення може бути обмежена діяльність щодо: виро­щування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; ви­користання деградованих, малопродуктивних, а також техно-генно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтен­сивного використання земель). Стаття 168 Земельного кодексу України встановлює заборону власникам землі та землекорис­тувачам на зняття та перенесення ґрунтового покриву земель­них ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. На­казом Держкомзему України від 4.01.2005 р. затверджено По­рядок видачі дозволів та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрун­ту) земельних ділянок¹. Відповідно до ст. 53 Закону України «Про охорону земель» забороняється вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення науко­вих досліджень.

4) Особливі заходи охорони встановлюються земельним за­конодавством щодо окремих територій, які з тих чи інших при­чин не підлягають господарському використанню або допуска­ють обмежене їх використання. В системі таких територій та зе­мель можна виділяти:

а) деградовані землі. Деградація земель — природне або ан­тропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів (ст. 1 Закону Украї­ни «Про охорону земель»). До деградованих земель відносять­ся: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок зем­летрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволо­женими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудне­ними хімічними речовинами ґрунтами та інші (ст. 171 Земель­ного кодексу України);

б) малопродуктивні землі. До малопродуктивних земель від­носяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характери­зуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є еко­номічно неефективним (ст. 171 Земельного кодексу);

в) порушені землі. Порушені землі — землі, що втратили свою господарську та екологічну цінність через порушення ґрунтового покриву внаслідок виробничої діяльності людини або дії природних явищ (ст. 1 Закону України «Про охорону земель»).

г) техногенна забруднені землі. Техногенне забруднені землі — це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності лю­дини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенне забруднених зе­мель відносяться землі радіаційне небезпечні та радіоактивне забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хіміч­ними елементами тощо (ст. 169 Земельного кодексу). Самостій­ний правовий режим в системі техногенне забруднених земель встановлений Законом України «Про правовий режим тери­торії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чор­нобильської катастрофи» щодо радіоактивне забруднених зе­мель — земель, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обме­ження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяль­ності (ст. 4 Закону).

Основними заходами по охороні, відновленню відповідних категорій земель виступає консервація та рекультивація.

Рекуль­тивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності пору­шених земель (ст. 166 Земельного кодексу). Рекультивації підля­гають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт. Консервація земель — припинен­ня господарського використання на визначений термін та залу­ження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенне забруднених земельних ді­лянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту про­дукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є не­безпечним для їх здоров'я (ст. 1 Закону України «Про охорону земель», глава 28 Земельного кодексу України). Наказом Держкомзему України від 17.10.2002 р. затверджено Порядок консер­вації земель.

Отже, Правова охорона земель – це система врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших спеціаль­них відносин щодо забезпечення раціонального використання зе­мельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилучен­ню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земель від шкідливих антропогенних виливів, а також відтворення та підви­щення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

З точки зору комплексного підходу природні ресурси не мож­на розглядати ізольовано один від одного і планувати їх охорону та використання, оскільки невідомо, які наслідки для майбутнього стану останніх спричиняє сучасна експлуатація кожного із них. Це в свою чергу висуває на порядок денний проблему розробки тен­денцій розвитку сучасного законодавства про охорону як окремих, так і всіх разом взятих природних ресурсів. При цьому слід мати на увазі, що серед умов ефективності і дієвості законодавства про охо­рону природних ресурсів важливим є закріплення в ньому не тільки соціально-економічних, але й екологічних вимог, тобто вимог за­конів розвитку природи. При регулюванні земельних відносин не­обхідно враховувати екологічний зв'язок землі з іншими елемента­ми природного комплексу і вплив землевикористання на навко­лишнє природне середовище.

Охороні земель та суміжних природних ресурсів повинна спри­яти екологізація земельно-правових приписів. Як слушно зазначав В.В.Петров, екологізація законодавства — це впровадження правил екологічного захисту до змісту норм, що регулюють господарську, рекреаційну та іншу діяльність, пов'язану тією чи іншою мірою із впливом на навколишнє середовище⁶.

Одним із аспектів екологізації права землевикористання є ство­рення моделі поведінки суб'єкта, яка б одночасно включала раціональне використання земельної ділянки у встановлених в законі цілях і охорону цієї земельної ділянки. При цьому охорона може здійснюватися як у формі регулювання способу використання цьо­го об'єкта природи, так і у формі покладення на суб'єкта додатко­вих обов'язків, обмежень чи заборон.