Рішельє та вища аристократія.
Рішельє вважав, що аристократія не повинна приймати участь у політичних інтригах та наносити шкоду її монарху. Основним супротивником Рішельє в створенні централізованої держави була аристократія. Кардинал добивався від неї безумовного підкорення королівськів владі, хотів відмінити ряд привідеїв, які защемляють владу монарха, наносять шкоду іншим верствам населення та державним інтересам. Перш за все рефори кардинала викликали протест саме в вищих верствах населення. В 1626 році виходить знаменитий єдикт про заборону дуєлей між дворянами, під страхом утрати дворянского титулу. Дворянство прийняло це за нападки на свою честь. Саме дворянство слугує опорою монархії. Після видання єдикту дуельна статистика пішла вниз. Представники вищої аристократії намагалися зберегти свою незалежність – в дусі феодальних традицій. Розуміння кардиналом потреб держави суттєво було відмінним від розуміння грандів.
Через декілька років після в ступу в свої обов’язки міністра, він завоював велику ненависть за сторони аристократії, що підвергло його життя великій небезпеці. Але для нього поперед усе були інтереси Франції. Король Людовік, розуміючи, що сам він не впорається з усім, повністю захищає кардинала від наговору королеви та аристократії. В1632 році кардинал розкрив чергову змову проти короля, в якому приймали участь Гастон Орлеанський та Анрі де Монморансі.
Зовнішня політика Рішельє або «Політика пістолів»
Однією з цілей Рішельє, як відмічено в його «Політичному заповіті», було стрімління підняти репутацію короля до надлежащого рівня серед інших європейських держав. «Абсолютно необхідно, - писав він, - для добробуту королівства безутомно, явно й тайно вести переговори завжди і всюди, навіть там, де результати не дуже радують.»
Австрія і Іспанія претендували на світове панування. Ставши міністром, Рішельє не двусмисленно дав зрозуміти , що віднині Франція не буде жертвою іспанської гегемонії, а стає незалежною державою з самостійною політикою. Іспанія не бажала змиритися з таким положенням справ. Рішельє намагався уникнути участі Франції у війні до тих пір, доки це було можливо, - хоча, вірогідно, це зволікання потягло за собою ряд великих втрат після початку воєнних дій. Кардинал бажав миру, - як політик, розуміючий неготовність держави до війни та її жахливим наслідкам, і як священник, - але саме він прийняв рішення про початок воєнних дій. Франція не готова до відкритого протистояння Габсбургам, тому Рішельє вирішує платити кошти тим, хто готовий воювати. Так у нього виникла думка підключити до війни шведського короля Густава Адольфа.
На спільному германському сеймі в Регенсбурзі у 1630 році, отець Жозеф, вірний друг та помічник кардинала, умовив Фердинанда ІІ розпустити армію Валенштейна, безпринципного, але прославленого полководця. А 23 січня 1631 року був підписаний Бервальдський договір, це була ще одна перемога «дипломатії пістолів».
В вересні 1634 році шведсько-германські війська терплять жахливу поразку при Нердлінгені. Після цього деякі учасники антигабсбургської коаліції, - зокрема Браденбург та Саксонія, - підписують мир з Імперією. Швеція мусила вивести деяку частину своєї армії з Німеччини, в зв’язку з тим, що потрібно було охорняти кордони зі сторони Польщі.