Поняття соціальної напруженості. Форми прояву та причини виникнення соціальної напруженості.

Склалося два основних підходи до розуміння соціальної напруженості: побутовий і науковий. Відповідно до першого соціальна напруженість означає «смутное время» (рос.), „темні часи”. З позиції другого підходу соціальна напруженість являє собою складне явище, об'єкт міждисциплінарного аналізу.

Першими, хто почав вивчення феномену соціальної напруженості були В.О.Рукавишников, А.К.Зайцев, А.Н.Сухов та ін. Природу даного феномена намагаються пояснити з позиції теорії соціального стресу, фрустрації, конфлікту та ін. Але більшість вчених сходяться в одному: соціальна напруженість - це перший етап широкомасштабного соціального конфлікту. Слід зазначити і те, що з проблеми соціальної напруженості практично відсутні публікації.

Соціальна напруженість - це масовий адаптаційний синдром, що відбиває рівень фізіологічної, психофізіологічної і соціально-психологічної адаптації (а в багатьох випадках - дезадаптації) різних категорій населення до хронічної фрустрації, труднощів (зниження рівня життя і соціальних змін).

Отже, соціальна напруженість виникає в силу соціальної дезадаптації:

а) фізіологічної дезадаптації певних прошарків населення до труднощів, тобто неможливості нормально пристосуватися, наприклад, до підвищення цін без зниження рівня життя, що пояснює погіршення соціально-демографічної ситуації, зокрема збільшення смертності, рецидив ряду важких хвороб;

б) психофізіологічної дезадаптації населення, що виражається у вигляді неусвідомлюваних масових психічних станів (тривожність, компенсаторні реакції: агресія, апатія) в процесі пристосуванні населення до труднощів і соціальних змін;

в) соціально-психологічної дезадаптації, що відбиває усвідомлені конфліктні відносини деяких прошарків населення до труднощів і соціальних змін, що виявляються в підвищеній політизації, страйках, невдоволенні, песимізмі, міграції, еміграції, злочинності і т.п.

Соціальна напруженість може виникати стихійно або формуватися навмисно. У першому випадку механізмом її розвитку виступають такі способи психічного впливу, як зараження, уселяння, наслідування і т.д. При цьому прояв соціальної напруженості підкоряється певним закономірностям і носить стадіальний характер: через якийсь час з моменту виникнення соціальної напруженості різкі емоційні форми протесту змінюються байдужністю, депресією. В другому випадку її розпалюють опозиція або кримінальні структури у своїх цілях.

За цих умов можливе виникнення таких явищ як соціальні рухи.

На своєму початку соціальний рух аморфний, погано організований, тобто колективна поведінка знаходиться на примітивному рівні. В міру того, як соціальний рух розвивається, він здобуває організацію, набір звичаїв і традицій, постійне керівництво, соціальні правила і соціальні цінності, здатність створити новий лад життя.

Отже, соціальний рух являє собою досить організовану єдність людей, що ставлять перед собою конкретну мету, як правило, пов'язану з якою-небудь зміною соціальної дійсності. Він базується на певній суспільній думці, що згодом може формуватися і змінюватися. Соціальний рух реалізується в різних суспільних акціях, таких як виступ у засобах масової інформації, демонстрації, маніфестації, мітинги, з'їзди.

Соціальний рух може організовуватися за допомогою наступних механізмів:

■ агітація збуджує людей і в такий спосіб робить з них можливих прихильників руху. Для цього агітація повинна привернути увагу людей, схвилювати їх, розбудити їх емоції, дати цим емоціям певний напрямок за допомогою ідей, критики, навіювання й обіцянок;

■ процес формування почуття співпринадлежности і солідарності людей один з одним, формування взаємної симпатії між прихильниками даного соціального руху, що сприяє узгодженій поведінці;

■ розвиток внутрішньогрупових та зовнішньогрупових відносин: віра членів руху, що їх група справедлива і права, а інші групи безпринципні і зловмисні, служить об’єднанню цих членів навколо своїх цілей і цінностей. Наявність ворога в цьому аспекті дуже важлива для додаткової цілісності і згуртованості руху;

■ використання церемоніальної поведінки і ритуалів: масові мітинги, демонстрації, паради, ювілейні церемонії, ритуальна атрибутика (гасла, пісні, вірші, прапори, уніформа та ін.) сприяють розвитку і зміцненню соціального руху, а в кожного індивідуального учасника цих ритуалів зростає самооцінка, в результаті він відчуває себе важливою персоною, і це почуття особистої значущості ототожнюється із соціальним рухом;

■ формування групової моралі, що надає рухові сталість і визначеність: переконаність у правильності і праведності мети руху, віра в кінцеве досягнення рухом своєї мети, віра в те, що на рух покладена певна священна місія; створення своїх «священних книг» (наприклад, «Капітал» Маркса для комуністичного руху);

■ розвиток групової ідеології призводить до необхідності створення певної „конституції” - зводу вчень, в яких формулюються цілі й прагнення руху, проводиться критика існуючої системи, намічаються плани політики (стратегія) й тактика практичної діяльності руху.

Успішний розвиток соціального руху залежить від зазначених механізмів, а соціальні наслідки залежать від характеру соціального руху: реформістський, або революційний рух.

Мотиви, що спонукують людей організовувати соціальні рухи й приєднуватися до них, можуть бути різні:

■ мотиви, що безпосередньо пов'язані з офіційними цілями соціального руху (людина щиро вважає необхідними певні соціальні зміни, що проголошені даним соціальним рухом);

■ мотиви самореалізації (людина приєднується до соціального руху, прагнучи проявити себе, зробити щось суспільно корисне);

■ корисливі мотиви (соціальний рух служить як засіб досягнення людиною власної вигоди, прагнення поліпшити власне положення);

■ пізнавальні мотиви (людина прагне отримати нову інформацію);

■ мотиви виклику (приєднання до руху здійснюється всупереч бажанню когось: батьків, друзів, колег і т.п.);

■ мотиви соціального прийняття (людина прагне стати частиною групи, домогтися прийняття й прихильності з боку інших людей, уникнути самотності).

Приналежність людей до різних соціальних рухів, груп може обумовлювати можливість міжгрупових конфліктів та бути додатковим джерелом соціальної напруженості у суспільстві.

Соціальна напруженість може виконувати такі функції:

- деструктивну (руйнівним чином впливати на державу, економіку, владу й особистість);

- конструктивну (мобілізує на подолання труднощів, фрустрації).

Виділяють три рівні розвитку соціальної напруженості:

• низький, що практично не впливає на суспільну стабільність;

• середній, що помітно впливає на життєдіяльність суспільства;

• високий, що дезорганізує функціонування соціальних інститутів і спільнот.

Критеріями кожного рівня соціальної напруженості виступають наступні характеристики:

1) рівень невдоволення населення, його спрямованість і форма прояву (в емоційних оцінках, економічних і політичних вимогах);

2) ефективність влади, її авторитетність, лояльність силових структур до неї;

3) вплив засобів масової інформації та кримінальних структур;

4) рівень консолідації опозиції (спільна програма дій, об'єднання партій і рухів, наявність єдиного лідера).

Як загальна причина соціальної напруженості виступає криза в області економіки, влади і суспільства. При цьому соціальна напруженість має зовнішній і внутрішній контури. Зовнішній контур пов'язаний із впливом зовнішніх умов: станом світової економіки, екології, міжнародної безпеки; внутрішній пов’язаний із ситуацією, що склалася в сфері національної економіки, влади і суспільства.

Варто також розрізняти фонові причини соціальної напруженості і локальні. Фонові утворюються за рахунок типових умов, що склалися в масштабі країни або окремих її регіонів. Локальні ситуації (умови виникнення соціальної напруженості) можуть виникати на виробничому об'єкті, у житловому кварталі, у будинку, наприклад при відключенні опалювальної системи і т.п.

Причини соціальної напруженості носять ієрархічний, субординаційний характер, тобто підкоряються закону причинно-наслідкових зв'язків. Разом з тим вони мають двоїсту природу, інакше кажучи, об'єктивно-суб'єктивну, не завжди усвідомлювану.

Ієрархія причин соціальної напруженості виглядає так: 1) причини, пов'язані з компетентністю влади; 2) причини, що залежать від стану економіки і суспільства.

Як причини соціальної некомпетентності влади виступають обставини, пов'язані з її управлінською непідготовленістю, подвійними стандартами, відсутністю досвіду роботи з людьми та ін.

В період кризи в чималої частини населення спрацьовує могутній психологічний захист стосовно соціальної напруженості. У зв'язку з цим спостерігається:

- знецінювання власної поведінки, апатія, насамперед до владних структур;

- «заміщення» у вигляді різних компенсаторних реакцій (вживання наркотиків, захоплення порнофільмами, звертання до церкви, надії на чудо та ін.);

- «витиснення» шляхом агресії, пошуку ворогів.

Могутнім джерелом напруженості служить невизначеність. На цю обставину вперше звернув увагу Э.Фромм. При зміні соціальних інститутів, переході від тоталітарних режимів до демократичного державного устрою виникають дезадаптація, дезорієнтація через неможливість спертися на звичні орієнтири, і це знаходить своє вираження в появі когнітивного дисонансу.

Джерела високої соціальної напруженості класифікуються за такими критеріями:

- джерело походження (соціальні, екологічні і т.п.);

- сфера виникнення і прояву (регіональні, внутрішньо-організаційні, міжорганизаційні, соціально-демографічні і т.п.);

- інтенсивність (передстрайковий стан, страйковий стан);

- тривалість (короткострокові, довгострокові).

Джерелами високої соціальної напруженості можуть бути:

- підприємства, на яких очікується значне скорочення робочої сили (дану групу в основному складають конверсійні та збиткові підприємства);

- організації, де несвоєчасно відбувається виплата зарплати;

- організації, на яких відбувається приватизація врозріз з думкою й інтересами колективу;

- різного роду черги (на зупинках громадського транспорту, незадоволені «черговики» на одержання житла, придбання садових ділянок і т.д.);

- соціально вразливі категорії населення (інваліди, пенсіонери, студенти, працівники держбюджетних організацій і навчальних закладів);

- жителі будинків, вулиць, районів, де складається аварійна обстановка;

- криміногенні зони (вулиці, райони);

- екологічно неблагополучні зони.

Спалахи соціальної напруженості мають динамічний характер. Вони виникають і зникають. Тривалість існування соціальної напруженості залежить від причин, що її породили, від стихійного або навмисного характеру її виникнення, від позиції й ефективності дії влади та інших обставин.

Дуже близьким поняттям до соціальної напруженості є соціальне занепокоєння

Соціальне занепокоєння — це внутрішнє напруження багатьох людей при відсутності способів його зняття, що виражається у формі невпорядкованої і некоординованої діяльності, причому почуття занепокоєння втягує в кругову реакцію і стає «інфекційним», відбувається «емоційне зараження» людей. Соціальне занепокоєння присутнє там, де люди мають підвищену чутливість по відношенню один до одного, а також там, де вони разом переносять руйнування свого усталеного життєвого устрою. Ці умови зустрічаються в таких випадках як революційні хвилювання, жіночий протест, релігійні хвилювання, трудові конфлікти.

Риси соціального занепокоєння:

■ безладний характер поведінки, коли люди знаходяться в стані напруги і почувають сильний поклик до дії, але не мають чіткого уявлення і розуміння своїх цілей;

■ почуття тривоги, страху, непевності, агресивності, схильність до поширення слухів і перебільшень;

■ наявність підвищеної дратівливості і сугестивності людей, психологічної нестійкості, підданість впливу лідерів, нових стимулів і ідей.

Там, де соціальне занепокоєння інтенсивне і широко поширене, є імовірність виникнення соціальної інфекції — порівняно швидкого, несвідомого і нераціонального поширення яких-небудь настроїв або форм поведінки (наприклад, розгул біржової спекуляції, фінансової паніки або хвилі патріотичної істерії).

Соціальну напруженість викликають два основних фактори: високі ціни і соціальні зміни. Однак далеко не всі відчувають соціальне напруження. Його переживають ті, хто не може адаптуватися до соціальних змін через високі ціни, низькі зарплати, пенсії або стипендії; через страх втратити роботу, статус або через «переломний» синдром (неможливість змінити сформований світогляд, стереотипи, погляди і переконання), словом, це особи, що відчувають когнітивний дисонанс. Однак прямого зв'язку між рівнем життя і рівнем соціальної напруженості не існує. Справа в тім, що «задоволеність-незадоволеність» життям як суб'єктивна категорія обумовлена дуже великою кількістю різнорідних факторів.

Форма прояву соціальної напруженості нерозривно пов'язана з її наслідками. З цього погляду можна виділити внутрішні (приховані) і зовнішні (відкриті) наслідки, а також масштаб їх поширення. Форми прояву соціальної напруженості і типи реагування на її виникнення взаємозалежні. Власне кажучи, форма - це спосіб реагування. Можна виділити наступні форми прояву соціальної напруженості:

1) зниження народжуваності і тривалості життя, ріст смертності;

2) криміналізація суспільства;

3) певні психологічні настрої, а саме: тривога, масове невдоволення або депресія, агресія або надія на чудо, захоплення містикою, паніка і т.д.;

4) недовіра до влади, пред'явлення до неї вимог;

5) економічна і політична активність (мається на увазі цивільна непокора, голодування, самоспалення, страйки, мітинги, демонстрації і пікетування і т.д.).

Соціальна напруженість - це, по суті, соціальний стрес, стресова ситуація. Але її не можна ототожнювати з поняттям «екстремальна ситуація» (остання виступає одним з факторів соціальної напруженості).

Дослідники виділяють кілька типів реагування людей на критичну ситуацію:

I тип - «індиферентний». До нього відносяться ті, хто практично не виявляє скільки-небудь серйозної реакції, не змінює своєї поведінки, продовжуючи жити і працювати так, як і раніше.

II тип - «мобілізуючий» (парадоксальний). Цей тип притаманний особам, що під впливом інформації про критичну ситуацію підвищують свою активність, поліпшують показники в діяльності, активніше шукають вихід з ситуації, забуваючи про все другорядне.

III тип - «депресивний». До нього відносять людей, що сповільнюють свою діяльність, знижують активність під впливом негативної інформації. Вони більш сковані в рішеннях, довго обмірковують і мало діють, неадекватно реагують на подальші, на їх думку малозначущі, повідомлення.

IV тип - «надмірно активний». Він характерний для осіб, що в умовах критичної ситуації відразу ж починають бурхливу, малоадекватну, не завжди продуману діяльність, що носить хаотичний характер. Тому даний тип можна назвати й активно-панічним. Діяльність його представників не завжди усвідомлена і, як правило, не дає скільки-небудь відчутних позитивних результатів.

V тип - «активно-депресивний» (циклічний). Його представники спочатку дуже активно реагують на критичну ситуацію, починають діяти, але потім порівняно швидко впадають у протилежну крайність - бездіяльність, навіть депресію.

VI тип - «прихована паніка». Ці люди відразу «відключаються», «застигають» (тобто і не активізують свою діяльність, і не сповільнюють її, а взагалі нічого не роблять). Тут можна виділити два різновиди реагування. Одні не діють, нічого особливого при цьому не відчуваючи, не переживаючи. Інші також не діють, але при цьому дуже сильно переживають те, що трапилось - вся їх активність протікає на рівні «прихованих» психічних переживань, уяви і почуттів, що зовні не виявляються.

Отже, в ряді випадків об'єктивні обставини, що містять фізичну загрозу, не здобувають значення стресора в силу:

1) неусвідомлення погрози;

2) недооцінки її реалізації;

3) переоцінки міри правильності своєї поведінки в цих умовах.

Характеристика поняття “натовп”. Циркулярна реакція та її наслідки. Види натовпу.

Натовп — відносно короткочасне, неорганізоване і безструктурне скупчення безлічі людей.

Психологічні особливості натовпу:

• короткочасність і безструктурність скупчення безлічі людей;

• подібність емоційного стану учасників;

• емоційна збудливість;

• контактність;

• спільний об'єкт уваги;

• відсутність спільної усвідомленої мети;

• просторова близькість;

• високий рівень конформізму

Найважливіший механізм, що керує поведінкою і діями людей у натовпі, - циркулярна реакція (емоційне кружіння) — це наростаюче взаємоспрямоване емоційне зараження людей у неорганізованих спільнотах та екстремальних ситуаціях.

Циркулярна реакція здатна захоплювати у свою орбіту велику кількість людей, емоційно стимулюючи їх на психофізіологічному рівні. Вона призводить до поширення не тільки страху (у панічному натовпі), але й інших емоцій: радості, смутку, злості і т.д. Вважається, що циркулярна реакція веде до ситуативного стирання індивідуальних відмінностей між людьми, що охоплені нею. Тобто поведінка та емоційний стан людини у натовпі визначаються не стільки її свідомою інтерпретацією обстановки, скільки почуттєвим сприйняттям стану оточуючих людей. У крайніх випадках дія цієї реакції може привести до перетворення групи в однорідну масу, що несвідомо однаковим чином реагує на стимули.

Дослідники феномена натовпу також відзначають, що в міру наростання дії циркулярної реакції відбувається зниження критичності людей, тобто їх здатності самостійно і раціонально оцінювати те, що відбувається навколо. Одночасно збільшується сугестивність людей, стосовно впливів, що виходять зсередини цього натовпу. І все це поєднується з втратою здатності сприймати повідомлення, джерело яких знаходиться поза натовпом.

Імовірність виникнення циркулярної реакції різко підвищується в періоди соціальної напруги в суспільстві, що пов'язано з різного роду кризами. Оскільки при цьому значна кількість людей може відчувати спільні (подібні) емоції і їх увага буде зосереджена на спільних (подібних) проблемах.

Крім циркулярної реакції в натовпі діють й інші соціально-психологічні механізми, наприклад наслідування і навіювання.

Види натовпу:

Пасивний (вижидальний):

• випадковий,

• конвенціональний,

• експресивний.

Активний (діючий):

• агресивний,

• панічний,

• споживацький,

• екстатичний.

Випадковий натовп — неорганізована спільнота людей, що виникає у зв'язку з якою-небудь несподіваною подією, наприклад дорожньо-транспортною аварією, пожежею, бійкою і т.д. Зазвичай його утворюють так звані „зіваки”, тобто особи, що відчувають певну потребу в нових враженнях, гострих відчуттях. Основною емоцією в подібних випадках є цікавість. Випадковий натовп може швидко збиратися і так само швидко розсіюватися. Зазвичай він нечисленний і може поєднувати від декількох десятків до сотень людей, хоча відомі й окремі випадки, коли випадковий натовп складався з декількох тисяч.

Конвенціональний натовп — натовп, поведінка якого ґрунтується на нормах та правилах (конвенціях), що є явними або такими, що передбачаються. Він збирається з приводу заздалегідь оголошеного заходу, наприклад мітингу, політичної демонстрації, спортивного змагання, концерту і т.д. У подібних випадках людьми зазвичай керує цілком спрямований інтерес і вони повинні дотримуватися норм поведінки, що відповідають характеру заходу. Звичайно, що поведінка глядачів на концерті симфонічного оркестру не буде такою самою як поведінка шанувальників рок-зірки під час її виступу і буде кардинальним чином відрізнятися від поведінки вболівальників на футбольному матчі.

Експресивний натовп — спільнота людей, що відрізняється особою силою масового прояву емоцій і почуттів (любові, радості, горя, обурення, гніву і т.д.). Він зазвичай є результатом трансформації випадкового або конвенціонального натовпу. Коли людей (у зв'язку з певними подіями, свідками яких вони стали, і під впливом розвитку цих подій) охоплює спільний емоційний настрій, який виражається колективно, часто — ритмічно. Найбільш характерними прикладами експресивного натовпу є футбольні вболівальники або учасники політичних мітингів і демонстрацій.

Споживацький натовп — скупчення людей, що знаходяться в безпосередньому і неупорядкованому конфлікті між собою через прагнення до володіння тими або іншими цінностями, яких недостатньо для задоволення потреб або бажань всіх учасників цього конфлікту. Споживацький натовп можуть утворювати і покупці в магазинах при продажі товарів підвищеного попиту; і пасажири, що прагнуть зайняти обмежену кількість місць автобуса або електрички; і покупці квитків у каси перед початком якого-небудь видовищного заходу; і вкладники збанкрутілого банку, що вимагають повернення вкладених грошей; і особи, що грабують матеріальні цінності з магазинів при масових безладдях.

Екстатичний натовп — вид натовпу, у якому люди доводять себе до граничних станів (несамовитості) в спільних молитовних, ритуальних або інших діях. Найчастіше це трапляється з молоддю під час рок-концертів, з представниками деяких релігійних сект.

Агресивний натовп — скупчення людей, що прагнуть знищення, руйнування і навіть убивства. Люди, які складають агресивний натовп, не мають раціональної основи для своїх дій і, знаходячись у стані фрустрації, часто направляють свій сліпий гнів або ненависть на зовсім випадкові об'єкти, що не мають ніякого відношення ні до того, що відбувається, ні до самих погромників. Агресивний натовп рідко виникає сам по собі. Найчастіше він є результатом трансформації випадкового, конвенціонального або експресивного натовпу.

Панічний натовп — скупчення людей, охоплених почуттям страху, прагненням уникнути якоїсь уявної (ймовірної) або реальної небезпеки.

Паніка — це соціально-психологічний феномен прояву групового афекту страху. Причому варто мати на увазі, що первинним є індивідуальний страх (інстинкт самозбереження), який виступає передумовою, ґрунтом для групового страху (паніки). Основна риса будь-якої панічної поведінки людей — прагнення до самопорятунку. При цьому страх блокує здатність людей раціонально оцінювати ситуацію і перешкоджає мобілізації вольових ресурсів для організації спільної протидії виниклій небезпеці.

Соціально-психологічні характеристики екстремальних ситуацій. Психологічні реакції людей та екстремальну ситуацію.

Екстремальна ситуація — це несприятливі для життєдіяльності, граничні, крайні значення тих елементів діяльності чи її умов, що вимагають мобілізації адаптивних здібностей людини, недостатній розвиток яких може призвести до посттравматичного стресу, адаптаційного розладу особистості або ж до дезадаптивних, деструктивних форм кризового реагування (алкоголізм, суїцид, наркоманія тощо).

В. Лебедєв вважає, що звичайні умови відрізняються від екстремальних ситуаціями, в яких під впливом психогенних (тобто таких, що актуалізують психічні й соматичні реакції) факторів сформовані психофізіологічні й соціально-психологічні механізми більше не можуть забезпечувати адекватне відображення і регуляторну людську діяльність. В результаті цього руйнується „адаптаційний бар’єр” і настає психічна дезадаптація.

Серед стрес-факторів, що створюють екстремальність діяльності, можна виокремити наступні:

• кліматичні: температура, гіпоксія, баричні впливи, магнітні бурі, спека, холод, вологість, киснева недостатність, підвищений вміст вуглекислого газу;

• технічні: радіочастоти, шуми, вібрації, магнітні випромінювання;

• фізіологічні: нерухомість, гіподинамія, хвороба, травми;

• ергономічні: робота вночі; режим, що перевищує денні й тижневі ергономічні норми;

• психологічні: інформаційна невизначеність, раптовість впливу, неочікуваність стимулу, підвищена відповідальність, одноманітність дій, небезпека для життя і здоров’я, дефіцит часу й інформації, напружені стосунки в колективі, невизначеність, складність завдання, наявність перешкод, високий темп роботи (висока оперативність), новизна, незвичайність завдання;

• надзвичайні обставини: небезпека для життя і здоров’я (зокрема, що виникає в результаті природних стихійних лих, аварій і катастроф техногенного чи екологічного походження); смерть колег, близьких, рідних і т.п., тобто такі, які викликають різке відхилення від норми життєдіяльності людей, економіки, соціальної чи природної сфери.

За джерелом походження виділяють наступні екстремальні ситуації:

1) природні (лісові пожежі, повені, землетруси, селі, урагани, сніжні замети, цунамі, посуха, екологічні нещастя);

2) техногенні (аварії, катастрофи);

3) епідеміологічні (епідемії, спалахи інфекційних захворювань);

4) соціальні (тероризм, захоплення заручників, соціальні конфлікти (страйки), цивільна непокора, громадянська війна).

В екстремальних ситуаціях, що виникають в силу дії природних, техногенних й епідеміологічних факторів, практичним соціальним психологам приходиться зіштовхуватися з такими явищами, як паніка, слухи, посттравматичний синдром.

За типом реакції людей на надзвичайну ситуацію психологи виділили шість психотипів:

1. Індиферентний – цей тип людей не виявляє ніякої реакції на надзвичайну ситуацію, не змінює своєї поведінки. Можливі причини: недостатня обізнаність, не повне усвідомлення подій. Можливо, ці люди фаталісти і живуть за принципом: "Що є, те є". Можливо, це дуже спокійні люди.

2. Мобілізаційний – цей тип людей підвищує активність, активно шукає вихід зі складного становища. Такі люди приймають свідомі рішення на основі реальної інформації.

3. Депресивний – в складному становищі уповільнюють свою діяльність, скуті в рішеннях, недостатньо діяльні. Неадекватно реагують на різні повідомлення (наприклад, погана звістка може викликати сміх і навпаки).

4. Активно-панічний – люди цього типу починають активну діяльність, але не продуману, неадекватну. Їх дії хаотичні, суєтні, без усвідомлення, без результатів.

5. Циклічний – то діяльні, то бездіяльні. Такі люди під час діяльності швидко виснажуються фізично та психічно і впадають в депресивний стан.

6. Приховано-панічний тип людей, відчуваючи панічний страх, впадають у ступор. У них повністю відсутня діяльність, реакція на подразники.

В цілому, спектр виникаючих в екстремальній ситуації психічних феноменів складається з емоцій страху, вазовегетативних змін, рухових проявів. Тривожна напруга і страх лежать в основі афективно-шокових, істеричних психозів, клінічно представлених варіантами сутінкового розладу свідомості, руховими порушеннями у вигляді ступору або гіпердинамії. Реакції психотичного рівня також мають клінічно одноманітний характер і не містять у собі особистісного компонента, що власне і додає своєрідність психореактивним розладам.

Психологи виділяють такі типи реакцій на екстремальні ситуації:

1. Непатологічні (нормальні) реакції, що виявляються в значній психічній і фізичній напрузі, а симптоматично в треморі, пітливості, нудоті, іноді сечовиділенні, тахікардії, при збереженні здатності до критичної оцінки ситуації і доцільних дій;

2. Невротичні реакції, що, зазвичай, супроводжуються астенією, депресією, істеричними і панічними реакціями, зниженням критичності і здібності до цілеспрямованої діяльності;

3. Психопатичні реакції гіпер- або гіпоактивності, що виявляються в таких фізіологічних реакціях, як блювота, параліч, перверзії з втратою критичності і можливості до цілеспрямованої діяльності;

4. Гострі або хронічні реактивні психози, афективно-шокові стани, що супроводжуються розладами свідомості, внаслідок чого потерпілі являють загрозу для себе і навколишніх;

5. Віддалені (посттравматичні) розлади, що супроводжуються зниженням загальної активності адаптивних можливостей людини, нав'язливими станами.

При психічних розладах, віддалених у часі від екстремальної ситуації, що їх викликала, найчастіше спостерігаються:

- нав'язливі пригадування найбільш неприємних епізодів, що супроводжуються почуттями пригніченості, страху, соматичними розладами;

- стан відчуження, почуття провини, втрата звичайних інтересів;

- нічні кошмари, пов'язані з подією;

- підвищена збудливість, дратівливість, що може призвести до емоційного вибуху.

Узагальнення даних багатьох досліджень дає підстави для висновку щодо наявності загальних симптомів при різних за походженням психічних травмах. Оскільки ці симптоми не відповідали жодній нозологічній формі, М.Горовець запропонував згрупувати їх у синдром під назвою «посттравматичний стрес», що можна визначити як «нормальну реакцію на ненормальну ситуацію». У випадках, коли в людини немає можливості розрядити внутрішнє напруження, його тіло і психіка знаходять спосіб якось пристосуватися до цієї напруги. Саме в цьому і полягає механізм посттравматичного стресу.

При посттравматичному стресі спостерігаються такі клінічні симптоми:

1. Невмотивована пильність (людина пильно стежить за усім, що відбувається навколо, немов їй постійно загрожує небезпека).

2. Вибухова реакція (при найменшій несподіванці людина робить стрімкі рухи: кидається на землю, почувши звук низько пролітаючого літака; різко обертається і приймає бойову позу, коли хтось наближається до неї з-за спини).

3. Притупленість емоцій (часткова або повна втрата здатності до емоційних проявів).

4. Агресивність (прагнення вирішувати проблеми за допомогою грубої сили).

5. Порушення пам'яті та концентрації уваги (важко сконцентрувати увагу, коли потрібно зосередитися, щось згадати).

6. Депресія.

7. Підвищена тривожність (виявляється на фізіологічному рівні: ломота в спині, спазми шлунку, головні болі; у психічній сфері: постійне занепокоєння і заклопотаність, «параноїдальні» явища - наприклад, необґрунтований страх переслідування; в емоційних переживаннях: постійне почуття страху, непевність у собі, комплекс провини).

8. Приступи люті.

9. Зловживання наркотичними і лікарськими речовинами.

10. Раптові спогади (у пам'яті людини раптово спливають моторошні, потворні сцени, пов'язані з травмуючою подією).

11. Галюциногенні переживання.

12. Розлади сну (труднощі з засинанням, переривчастий сон).

13. Схильність до суіцидальної поведінки.

14. Почуття провини (перед тими, хто не вижив).

Певні психічні травми завжди викликають посттравматичний стрес (катування, знущання), інші тільки в окремих випадках (великі пожежі, аварії на транспорті, що призвели до загибелі людей). Чим довше триває травмуюча ситуація, тим більше імовірність розвитку посттравматичного стресу. Природні катастрофи - найбільш розповсюджена причина виникнення посттравматичного стресу. Найбільш важкі психічні наслідки спостерігаються при землетрусах – через масований вплив на всі органи почуттів і наявності інстинктивного жаху на рівні генетичної пам'яті. Епідеміологічні дані свідчать, що при землетрусах силою понад 8 балів у 10-25% потерпілих, незалежно від віку, виникають реактивні психози, а невротичні прояви стають масовими і можуть спостерігатися протягом декількох років.

На вірогідність розвитку безпосередніх і віддалених негативних наслідків екстремальної ситуації впливає ряд чинників:

1. Особливості ситуації (раптовість, тривалість, патогенна вираженість, особливо - безпосередня вірогідність смерті).

2. Певні особистісні прояви:

а) ідентифікація себе з жертвою;

б) спадкова обтяженість психічними захворюваннями;

в) підвищена чутливість (психічна збудливість, емоційна нестійкість, невпевненість, підвищена тривожність, зловживання алкоголем, відчуття безпорадності, екстернальний локус контролю);

г) межова психічна патологія (наявність неврозів, психопатичних рис характеру);

д) наявність психічних травм у минулому, особливо - недавні (особливо протягом останнього року) психотравмуючі події в особистому житті;

е) отримання психічної травми в дитячому або в немолодому (старше 50-60 років) віці.

3. Невизначеність віддалених наслідків.

4. Недостатня соціальна адаптація (як на момент екстремальної ситуації, так і у віддаленому періоді).

5. Пізнє лікування або його відсутність.

Психічні травми більш патогенні для осіб з органічною недостатністю головного мозку і соматично хворих. Повторні психічні травми більш патогенні, ніж первинні. Психічні травми більш патогенні на фоні благополуччя оточуючих. Дія психічної травми опосередкована, вона заломлюється крізь особові цінності і особливості (наслідки однієї і тієї ж події для різних людей можуть бути різними).

Американські психологи виділяють 4 умовні фази психологічних реакцій при природних і соціальних катаклізмах (які більш типові для випадків, коли людина не піддалася серйозному фізичному насильству):

• Перша, «героїчна» фаза триває кілька годин. Для неї найбільш характерні масовий альтруїзм, очікування порятунку, безкорислива взаємодопомога.

• Друга фаза «медового місяця» триває від тижня до 3-6 місяців. Ті, хто вижив, відчувають гордість від того, що їм вдалося перебороти лихо. Вони сподіваються на те, що все минеться, прийде до норми.

• Третя фаза - «розчарування», може тривати від двох місяців до двох років, оскільки сподівання попередньої фази можуть не виправдатися.

• Четверта фаза - «відновлення», починається після усвідомлення того, що життя продовжується і треба влаштовувати побут, вирішувати поточні проблеми.

Деякі дослідники виділяють інші фази:

• фаза «переддії» - відчуття загрози, що насувається (за кілька днів або годин до початку стихійного лиха);

• фаза безпосередньої події - від його початку до моменту організації рятувальних робіт. У цей період домінуючою емоцією є жах;

• фаза післядії, коли безпосередня загроза зникає, а рятувальні роботи йдуть повним ходом, здійснюється евакуація потерпілих. При цьому відбувається руйнування звичних соціальних зв'язків, що спричиняє «вторинну психічну травматизацію».

Ефективність допомоги потерпілим залежить, насамперед, від глибини розуміння механізмів впливу на поведінку людини екстремальних ситуацій, їх патологічних і непатологічних наслідків. Крім того, необхідна розвинута інфраструктура практичної психології (наявність відповідних установ, кваліфікованих кадрів), застосування ефективних методів психокорекції та спеціальних операцій контрпропагандистського характеру. Припускається тут і «шокова терапія».

Усе залежить від цілей соціально-психологічного впливу в екстремальних ситуаціях: в одному випадку треба підтримати людину, допомогти; в іншому - припинити, наприклад, слухи, паніку; у третьому - провести переговори; у четвертому - викрити, шокувати супротивника; у п'ятому - сприяти адаптації.

Щоб діяти грамотно в екстремальних ситуаціях, практичний соціальний психолог повинний бути адаптований до них, мати певний рівень стресостійкості та соціально-психологічної компетентності. Наприклад, досить складну задачу являє собою звертання до натовпу і психологічний вплив на учасників масових безладів.

Психологічний вплив з метою запобігання і припинення масових ексцесів розподіляється на кілька етапів.

На першій стадії вплив спрямований на запобігання переростання соціального напруження в ексцес, стримування екстремальної ситуації за допомогою звертань до громадян, ведення з ними переговорів, організації спеціальних заходів.

У період дії психотравмуючих екстремальних факторів найважливішими психопрофілактичними заходами є: організація чіткої роботи з надання медичної допомоги потерпілим, об'єктивне інформування населення про медичні аспекти стихійного лиха (катастрофи), припинення панічних настроїв, висловлювань і вчинків, залучення легкопостраждалих до рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт, недопущення недобросовісного розподілу допомоги.

Як було сказано вище, екстремальні ситуації викликають у людини сильний стрес, призводять до значної нервової напруги, порушують рівновагу в організмі, негативно позначаються на здоров'ї в цілому – не тільки фізичному, але і психічному також. Психологічна допомога в даній ситуації полягає, у першу чергу, у створенні умов для нервової "розрядки" потерпілого.

У потерпілого в надзвичайній ситуації можуть з'являтися різні психопатичні реакції, викликані травмою: страх, апатія, ступор, рухове збудження, агресія, нервове тремтіння, плач, істерика, паніка. В цілому, психологічний вплив повинен бути спрямований на те, щоб відвести потерпілого від джерела травматизації, забезпечити безпечне оточення і можливість бути вислуханим.

Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки.

Поведінка людини в екстремальній ситуації багато в чому визначається емоцією страху щодо певних меж може вважатися фізіологічно нормальною, оскільки вона сприяє екстреній мобілізації фізичного і психічного стану, необхідного для самозбереження. При втраті критичного ставлення до власного страху, людина втрачає можливості контролювати свої дії і приймати логічно обгрунтовані рішення. До основних ознак страху відносяться: напруга м'язів (особливо обличчя), сильне серцебиття, прискорене поверхневе дихання, знижений контроль над власною поведінкою, зменшення слиновиділення (пересихання в роті).

Панічний страх може спонукати до втечі чи викликати заціпеніння, агресивну поведінку. Поряд із психічними розладами нерідко відзначаються нудота, запаморочення, прискорене сечовипускання, непритомність. Сприйняття простору змінюється, спотворюється відстань між предметами, їх розміри і форма. Часом навколишнє представляється "нереальним", причому це відчуття зберігається протягом декількох годин після впливу. Тривалими можуть бути і рухові ілюзії (відчуття хитання землі, польоту, плавання і т.д.).

При реакціях страху свідомість звужена, людина погано контролює себе, хоча в більшості випадків зберігаються доступність зовнішнім впливам, вибірковість поведінки, можливість самостійно знаходити вихід зі скрутного становища. Спеціалісти вважають, що безстрашних психічно нормальних людей не існує. Мова йде лише про ступінь контролю над реакціями страху. У підготованого до екстремальної ситуації професіонала це відбувається швидше, ніж у постраждалих, у яких довше зберігається розгубленість, бездіяльність, суєтність.

Психологічна допомога в цій ситуації:

• Покладіть руку постраждалого собі на зап'ястя, щоб він відчув ваш спокійний пульс. Це буде для нього сигналом: "Зі мною хтось поруч, я не один".

• Дихаєте глибоко і рівно. Спонукайте потерпілого дихати в одному з вами ритмі (психологічне підлаштовування під спокійне дихання людини, яка надає допомогу).

• Якщо потерпілий говорить, слухайте його, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

• Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла, якщо це в даній ситуації доцільно.

Апатія – стан, що характеризується емоційною пасивністю, нечутливістю, байдужістю, бездушністю, послабленням потреб та інтересів. Протікає на фоні зниженої фізичної та психічної активності. Може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи; чи в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своїх зусиль; чи коли не вдалося когось врятувати або у лихо потрапила близька людина.

З'являється відчуття втоми – такої, що не хочеться ні рухатися, ні говорити. Щоб зробити рух чи сказати слово – потрібні надзусилля. У душі – порожнеча, байдужість, незмога навіть на прояв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки і допомоги в такому стані, то апатія може перейти в депресію (важкі і болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, безперспективність).

У стані апатії людина може перебувати від декількох годин до декількох тижнів. Основними ознаками апатії є: байдуже ставлення до оточуючих, млявість, загальмованість, повільна, з довгими паузами, мова.

У даній ситуації:

• Поговоріть з потерпілим. Задайте йому кілька простих запитань: "Як ваше ім'я?"; "Як ви себе почуваєте?"; "Чи хочете їсти?"

• Проведіть потерпілого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватися (обов'язково зняти взуття).

• Візьміть потерпілого за руку чи покладіть свою руку йому на чоло.

• Дайте потерпілому можливість поспати чи просто полежати.

• Якщо немає можливості відпочити (подія на вулиці, у громадському транспорті, очікування закінчення операції в лікарні), то більше говоріть з потерпілим, залучайте його до будь-якої спільної діяльності (прогуляйтеся, сходіть випити чаю чи кави, допоможіть оточуючим, що потребують допомоги).

Ступор – це стан нечутливості, "отупіння", нерухомості в людини, який виникає при психічних, травматичних ушкодженнях (напад, жорстоке насильство), коли людина затратила на виживання стільки енергії, що сил на контакт із навколишнім світом у неї вже немає.

Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не допомогти і потерпілий пробуде в такому стані досить довго, це може призвести до його фізичного виснаження.

Основними ознаками ступору є: різке зниження чи відсутність довільних рухів і мови; відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики, пощіпування); "застигання" у певній позі, стан повної нерухомості; можлива напруга окремих груп м'язів.

У даній ситуації:

• Зігніть потерпілому пальці на обох руках і притисніть їх до основи долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні.

• Кінчиками великого і вказівного пальців масажуйте потерпілому точки, розташовані на чолі, над очима посередині між лінією росту волосся і бровами, над зіницями.

• Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Підлаштуйте своє дихання під ритм його дихання.

• Людина, перебуваючи у ступорі, може чути і бачити, тому говоріть їй на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами домогтися реакції потерпілого, вивести його зі стану загальмованості.

Рухове збудження. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити, де вороги, а де помічники, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає схожою на тварину, зачинену в клітці.

Основними ознаками рухового порушення є: різкі рухи, часто безцільні і безглузді дії; ненормально голосна мова чи підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі); часто відсутня реакція на людей, що з нею спілкуються (зауваження, прохання, накази).

У даній ситуації:

• Використовуйте прийом "захоплення": знаходячись позаду, просуньте свої руки потерпілому під пахви, пригорніть його і злегка нахиліть на себе.

• Ізолюйте потерпілого від оточуючих.

• Говоріть спокійним голосом про те, що він відчуває, що його хвилює в даній ситуації, що йому хочеться в даний момент.

• Не сперечайтеся з потерпілим, не задавайте запитань, у розмові уникайте фраз з часткою "не", що відносяться до небажаних дій (наприклад: "Не біжи", "Не розмахуй руками", "Не кричи").

Пам’ятайте, що потерпілий може заподіяти шкоду собі й іншим.

Рухове порушення звичайно триває недовго, після чого може настати стан нервового тремтіння, плачу, а також агресії.

Агресія – поведінка, при якій дії направлені на нанесення фізичних або психічних ушкоджень. Агресивна поведінка – один з мимовільних способів, яким організм людини "намагається" знизити високе внутрішнє напруження. Прояв злості чи агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самому потерпілому та оточуючим.

Основними ознаками агресії є: роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу); нанесення оточуючим ударів руками чи будь-якими предметами; словесна образа, лайка; м'язова напруга; підвищення кров'яного тиску; почервоніння шкіри; напруженість м'язів обличчя; пильно-зухвалий погляд.

Якщо не надати допомогу розлютованій людині, це призведе до небезпечних наслідків: через зниження контролю за своїми діями людина буде робити необдумані вчинки, може нанести каліцтва як собі (аутоагресія), так й іншим.

У даній ситуації:

• Зведіть до мінімуму кількість оточуючих.

• Дайте потерпілому можливість "випустити пару" (наприклад, виговоритися, викричатися чи "побити" подушку). Потрібно деструктивну енергію перевести в конструктивну.

• Намагайтеся, по можливості, не дивитися прямо в очі агресивної людини, тому що це сприймається завжди як виклик.

• Демонструйте доброзичливість. Навіть якщо ви не згодні з потерпілим, не звинувачуйте його самого, а висловлюйтеся з приводу його дій. Інакше агресивна поведінка буде спрямована на вас. Не можна говорити: "Що ж ти за людина!" Варто сказати: "Ти жахливо злишся, тобі хочеться усе рознести вщент. Давай разом спробуємо знайти вихід з цієї ситуації".

• Намагайтеся, при сприятливій ситуації, розрядити обстановку смішними коментарями чи діями.

• Агресія може бути погашена також страхом покарання. Але це не в усіх випадках допомагає.

• Доручіть потерпілому роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням.

Нервове тремтіння. Після екстремальної ситуації досить часто у потерпілого з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм "скидає" напругу.

Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться "всередині", у тілі, що і викликатиме лише м'язовий біль, а надалі може призвести до розвитку таких серйозних захворювань, як: гіпертонія, виразка, захворювання серцево-судинної системи.

Основні ознаки: раптове тремтіння – відразу після інциденту або через якийсь час; сильне тремтіння всього тіла чи окремих його частин – тремор (людина не може тримати в руках дрібні предмети, запалити сигарету); реакція продовжується досить довго (до декількох годин); людина відчуває сильну втому і має потребу у відпочинку.

У даній ситуації:

Потрібно підсилити тремтіння для скидання надмірної емоційної напруги.

• Візьміть потерпілого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.

• Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.

• Після завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано покласти його спати.

Не можна: обіймати потерпілого чи притискати його до себе; укривати постраждалого чимось теплим; заспокоювати потерпілого, говорити, щоб він узяв себе в руки.

Плач. Коли людина плаче, її організм виділяє речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе. Якщо людина стримує сльози, то емоційної розрядки не відбувається. Коли ситуація затягується, внутрішнє напруження може зашкодити фізичному і психічному здоров'ю людини.

У даній ситуації:

• Не залишайте постраждалого наодинці.

• Встановіть фізичний контакт із постраждалим (візьміть за руку, покладіть свою руку йому на плече чи спину, погладьте його по голові). Дайте йому відчути, що ви поруч.

• Застосовуйте прийоми "активного слухання" (вони допоможуть потерпілому скинути негативну інформацію): періодично вимовляєте "ага", "так", кивайте головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте та співчуваєте; повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких він виражає свої почуття; говоріть про свої почуття і почуття потерпілого.

• Не намагайтеся заспокоїти потерпілого. Дайте йому можливість виплакатися і виговоритися, "виплеснути" із себе горе, страх, образу.

• Не задавайте запитань, не давайте порад. Ваше завдання – вислухати.

Істерика. Надзвичайні ситуації у демонстративних особистостей можуть викликати істеричні припадки, що тривають від декількох хвилин чи декількох годин. Істерика характеризується підвищеною емоційною збудженістю й супроводжується риданнями, сміхом, криками, корчами, а також розладом чутливості, рухової сфери.

Основні ознаки істеричних припадків: надмірне збудження, безліч рухів, театральні пози; мова емоційно насичена, швидка; крики, ридання.

У даній ситуації:

• Вилучіть глядачів, створіть спокійну обстановку (немає глядачів, немає й істерики). Залишіться з постраждалим наодинці, якщо це не небезпечно для вас.

• Зненацька зробіть дію, що може сильно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, різко крикнути на потерпілого).

• Говоріть з потерпілим короткими фразами, упевненим тоном ("Випий води", "Умийся").

• Після істерики настає виснаження. Укладіть потерпілого спати. Викличте "швидку допомогу". До прибуття фахівців спостерігайте за його станом.

• Не потурайте бажанням потерпілого.

Паніка. Досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф засвідчує, що паніка – це результат необізнаності, низької підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічної стійкості.

Щоб попередити паніку, необхідно з самого початку надавати правдиву інформацію про надзвичайну ситуацію, про рятувальні роботи та ліквідацію наслідків лиха. Активно залучати людей до ліквідації аварії чи стихійного лиха, щоб всі відчували себе причетними до важливих подій.

Якщо паніка виникла, необхідно приймати термінові і невідкладні дії для її подолання, тут важлива кожна хвилина.

У даній ситуації:

• Слід відволікти, хай на короткий термін, увагу людей від джерела страху або збудника паніки.

• Дати постраждалим можливість хоч на мить забути про страх.

• У цю хвилину необхідно переключити увагу з дій панікера на людину мислячу, холоднокровну, носія спокою та розважливості.

• У такій ситуації необхідні владні й голосні команди, чіткі, обгрунтовані розпорядження.

• Як тільки паніка спаде – у людей виникає підвищена активність. Її слід одразу використати, залучивши всіх до рятувальних або ліквідаційних робіт.

Якщо ж паніка вже охопила значну кількість постраждалих, необхідно поділити людей на менші групи, з кожною з яких буде легше працювати.

Дуже важливим є особистий приклад поведінки лідера, керівника групи: грамотні розпорядження, достовірне викладення фактів, підтримання порядку, особисті приклади мужності та гуманності.

По закінченні дії психотравмуючих факторів психопрофілактика включає наступні заходи:

- об'єктивне інформування населення про наслідки стихійного лиха чи катастрофи, про їх вплив на нервово-психічне здоров'я людей;

- доведення до населення даних про можливості науки у відношенні надання медичної допомоги на сучасному рівні;

- профілактика виникнення рецидивів або повторних психічних розладів (так звана вторинна профілактика), а також розвитку соматичних порушень у результаті нервово-психічних розладів;

- медикаментозна профілактика відстрочених психогенних реакцій;

Для зняття посттравматичного стресу проводяться психолого-реабілітаційні курси, а також соціальна і психологічна допомога, що передбачає психодіагностику, консультування, психотерапію, дибрифінги.

Дибрифінг – це метод роботи з груповою психічною травмою (Дж. Мітчелл), мета якого полягає в зведенні до мінімуму наслідків патогенного джерела шляхом організованого обговорення події, що трапилась.