Тема 8 Політична еліта та політичне лідерство

1. Політична еліта як основний суб’єкт політичної влади

2. Суть та теорії політичного лідерства

Елітологія це наука про еліту, система знань про сутність і особливості еліти, участь у житті суспільства та держави а також можливості у владній практиці. Термін з’явився в кінці ХІХ на початку ХХ століття і цей термін запропонував Жорж Сорель.

Політична еліта це певні соціальні групи, що мають значний політичний вплив, володіють особливими якостями ( організованістю, свідомістю, активністю ), а також доступом до ресурсів влади.

Підходи до обґрунтування необхідності існування еліт:

• Біологічний підхід – вчені говорять, що відмінність між меншістю і більшістю є генетичною ( еліта володіє вищим біологічним, фізичним, та розумовим потенціалом )

• Психологічний – людській масі властива потреба підкорення нормам і правилам а також потребам в авторитетові як втіленню батьківської опіки.

• Функціонально-технократичний – еліти забезпечують потреби суспільства в управлінні.

Нова еліта рекрутується з усіх верств населення, тобто нова еліта власників переходе до еліти професіоналів.

Концепції політичних еліт:

• Класична ( маківеалістська )

В. Паретто «Трактат із загальної соціології». Еліта є правляча і не правляча (контр еліта)

Він характеризував типи еліти:

а) еліта левів – рішучість, прямота, силові методи управління

б) еліта лисиць – хитрість, дипломатичність, прагматизм, основний метод маніпуляція.

• Теорія циркуляції еліт. Представник: Г. Моска « Елементи політичної науки ».

Суспільство поділяється на меншість яка править і більшість якою правлять. Основа влади меншості – організованість. Основа суспільного розвитку це політика. Якості що дають можливість входження до еліти:

а) доблесть

б) багатство

в) церковний сан

• Р. Міхельс. Він сформулював залізний закон олігархії. Демократія обмежується необхідністю існування організації що спирається на «активну меншість» (політичні партії, профспілки), тому керована меншість і керована більшість неминуче призводить до політичної еліти.

• Ціннісна концепція еліти Х. Ортегос – і – Гассет. Для еліти притаманна професіоналізм і розвинутий інтелект. В межах цієї концепції сформована теорія меритократії. Представник – К. Маннгейм. В суспільстві формується еліта компетентності, тобто найбільш талановитих і освічених людей.

• Теорія демократичного елітизму. Г.Ласуел. Демократії визначається не відсутністю еліти а ступенем контролю еліти з боку населення. Еліта здатна виконувати функцію захисту демократичних цінностей.

• Концепція плюралізму еліт. Представник Р.Даль «Критика моделі правлячої еліти». Демократія можлива при наявності конкуренції між елітними групами, що роблять їх залежними від населення і запобігає формуванню єдиної еліти.

• Концепція пануючої еліти Ч. Міллс «Правляча еліта». Основна еліто формуюча ознака не індивідуальні якості а володіння певними командними позиціями. Реальне народовладдя на практиці виявляється досить обмеженим, правляча еліта не допускає маси до реальної участі у практиці.

• Теорія «нового класу». Представники: М Джилавас, М. Вослесенський. Правлячій клас – соціальна група (партійний апарат, адміністративно – бюрократичний прошарок) члени якого мають доступ до управління ресурсів влади а також відзначаються спільними інтересами та свідомістю. До нового класу можна відносити тих хто винятково завдяки монополії на управління одержує матеріальні вигоди та привілегії.

Класифікація сучасної політичної еліти:

1. Ступінь участі у здійсненні влади. Автор В. Паретто.

2. Джерела впливу. Автор К. Мангейм і О. Конт «Еліта крові» або «Аристократія» характерна для традиційних політичних систем. «Еліта багатства» або плутократія – характерна для індустріальних суспільств. «Еліта знань і компетентності» або меритократія – характерна для постіндустріальних суспільств.

3. Спосіб формування і структура влади:

• Правлячий клас ( єдина авторитарна еліта )

• Управлінський клас (єдина демократична еліта)

• Пануюча еліта (автократична еліта)

• Елітна група (демократична еліта)

4. Обсяг владних повноважень

• Вища еліта (стратегічні посади)

• Середня еліта (регіональна еліта)

• Адміністративна еліта – вищий прошарок державних службовців

5. Структура та характер внутрішньо – елітних зв’язків

• Інтегративна еліта

• Дезінтегрована еліта

6. Способи оновлення та зв’язок з політичною системою. В залежності від цієї ознаки існує два типи еліти:

• Відкрита еліта

• Закрита еліта

Моделі рекрутування політичної еліти:

1. Система гільдій

2. Антрепренерська система

Система гільдій – закритість, поетапне просування «наверх», наявність формальних вимог для заняття владних посад, невелике відносно закрите коло осіб які здійснюють відбір, тенденції до відтворення існуючого типу еліти.

Антрепренерська система – відкритість, високий рівень соціальної мобільності, високі вимоги до особистих якостей кандидата, широке коло осіб які здійснюють відбір, невелика кількість формальних вимог до кандидата.

Функції політичної еліти:

1. Управлінська

2. Інтегративна

3. Організаційна

4. Комунікативна

В епоху Відродження за небувалого злету мистецтва та науки постала теорія італійця Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в ма­сі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головне є те, що в основі людської природи — інтерес або жадоба влади й наживи. Макіавеллі вважав, що в полі­тиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зрад, які, як він гадав, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету.

Теорію лідера-надлюдини розвинув німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900). Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує вста­новлені мораль, культуру, політичні цінності. Своїх сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі все, що сприяє спокою та лінощам. Слід позбутися повсякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною володіти і керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше застосував фашизм, що призвело до неадекватного сприйняття його філософії, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії (зокрема в колишньому СРСР).

Французький соціолог Габріель Тард (1843—1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та певною мірою скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння сутності історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер.

Своєрідне тлумачення лідерства дав німецький мислитель К. Маркс, визначаючи лідера як особу, якій властиві уміння, знання, авторитет, організаторський талант і яка є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.

У політичній науці існує багато інших теорій, концепцій. і трактувань лідерства.

Теорія рис лідерства. За цією теорією лідер повинен володіти певними рисами. Він має глибше та масштабніше мислити, вміти швидко знаходити вихід із певних ситуацій тощо. Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в разі необхідності розв´язувати конфлікти; мати “підхід” до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують вирішення. Лідера характеризують високий рівень інтелекту, нестандартне мислення.

Усе це має витворити нову якість, що забезпечує лідерові здатність уміло вирішувати весь комплекс проблем, беручи до уваги не лише поточну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбутньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути.

Ситуаційна концепція. Лідер діє в межах певної ситуації, він необхідний як рушій, що розв´язує актуальну для певного періоду проблему.

Теорія послідовників. Політичне лідерство розглядається як особливі відносини між лідером і підлеглими або тими, хто його обрав чи на нього впливає. Ці відносини можуть бути односторонніми (коли впливає лідер), що залежить від рівня концентрації влади в лідера та рівня його політичної ваги, а також особистих якостей; двосторонніми, коли на лідера впливають його послідовники, а не тільки лідер впливає на них.

Психологічні концепції лідерства. Вони ґрунтуються на вченні 3. Фрейда. Згідно з ним в основі лідерства — певне лібідо, здебільшого підсвідоме почуття сексуального характеру. Воно виявляється в бажанні перебороти певні комплекси й табу, досягти більшого. Лідерові необхідно підтримувати врівноважені стосунки з масою, бути здатним стримувати її агресивні настрої.

Політичне лідерство — це суспільно-політичний інститут (процес), за якого одна, а іноді й декілька осіб беруть на себе роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, політичної партії, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства в цілому.

Класифікація лідерства:

1. За мірою впливу на суспільство

• Реальні лідери (лідери герої)

• Менеджери (не мабть впливу на перебіг подій)

2. За психологічними рисами і типами поведінки

а) щодо ставлення до власного впливу і можливостей:

• Лідер ідеолог

• Лідер прагматик

б) стосовно своїх прихильників

• Лідер харизматик

• Лідер представник

в) щодо супротивників

• Лідер угодовець

• Лідер фонатик

3. За способом оцінки здібностей

• Відкритий лідер

• Лідер догматик

4. За стилем керівництва і політичною системою

• Демократичний тип

• Диктаторський тип

• Автократичний тип

• Плутократичний тип

• Лідер популіст

• Лідер професіонал

Функції політичного лідерства:

• Об’єднання суспільства навколо загальних цілей

• Схвалення та здійснення компетентних політичних рішень

• Зв’язок влади і підвладних структур

• Підтримка та пропагування соціального оптимізму

• Легітимація наявного суспільно політичного устрою