6.2.1. Прямі іноземні інвестиції та їх регулювання

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) — це вкладення капіталу зметою отримання підприємницькою прибутку (доходу) тавкладення, які зумовлені довгостроковим економічним інтересомі забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування.

Згідно з системою національних рахунків (СНР) ООН,прямими інвестиціями вважаються:

первинні вкладення компаніями за кордон власногокапіталу (поглинання чи злиття компаній, створення спільнихпідприємств, філій, дочірніх та асоційованих компаній, прид-бання пакетів акцій розміром понад 10 відсотків)[III];

реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, якане розподіляється і не переводиться прямому інвесторові, а за-лишається на території приймаючої країни);

внутрішні корпоративні перекази у формі кредитів татрансфертів між прямим інвестором (головною компанією) тафіліями, асоційованими й дочірніми компаніями.

На початку ХХІ ст. частка ПІІ в загальній структурі рухукапіталів становить 30 %. Пріоритетними напрямками прямо-го іноземного інвестування є Південно-Східна Азія — 47,1 %від загальної кількості ПІІ та Латинська Америка — 34,4 %.Інвестиції спрямовуються насамперед у країни, що мають ви-сокі темпи економічного зростання (Сінгапур, Малайзія, Бра-зилія тощо).

Однак країни, що розвиваються, не тільки приймаютькапітал. Між ними активізується рух ПІІ з метою створенняспільних підприємств. Також досить значною є частка ПІІ, щопересувається між розвинутими країнами, особливо між "трьо-ма центрами" (США, Японія, ЄС). Що стосується суб'єктівінвестування, то особливістю сьогодення є стрімке зростанняролі ТНК, на частку яких припадає приблизно 40 % ПІІ.

На масштаби, динаміку та результативність міжнародноїпідприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупністьвзаємопов'язаних факторів (табл. 6.2). Під впливом цих фак-торів формується відповідна орієнтація країн базування таприймаючих країн, яка, в свою чергу, впливає на мотиваціюбезпосередніх партнерів.

Таблиця 6.2

Фактори прямого міжнародного інвестування

Глобально-економічні	Стан розвитку міжнародної економіки, міжнародних фактор-них ринків, насамперед ринку капіталів.Стабільність світової валютної системи.Рівень розвитку міжнародної інвестиційної інфраструктури.Рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції
Загально-економічні	Темпи економічного зростання.Співвідношення споживання і заощадження.Ставка позичкового відсотка. Середня норма чистого прибутку в реальному секторі. Стан транспортної інфраструктури. Рівень і динаміка інфляції. Стан платіжного балансу. Середній рівень оподаткування
Ресурсно-економічні	Географічне положення. Наявність та якість природних ресурсів, насамперед рідких.Демографічна ситуація
Політико-економічні	Політична стабільність.Ступінь втручання уряду в економіку.Відношення до іноземних інвестицій.Дотримання дво- та багатосторонніх угод."Сильність до націоналізації".Корумпованість влади.Існування радикальних політичних груп

переважно експортери капіталу;

ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту таімпорту капіталу;

нетто-імпортери.

Головними складовими мікроекономічної стратегіїздійснення ПІІ в зарубіжних країнах можуть бути:

зниження капітальних витрат та ризику дляфункціонування нових потужностей;

доступ до нових джерел сировини або нової виробничоїбази;

розширення діючих виробничих потужностей;

реалізація переваг дешевих факторів виробництва;

можливість уникнення циклічності або сезонної не-стабільності виробництва, пристосування до процесускорочення життєвого циклу продукції;

наявність митних бар'єрів, які заважають ввезенню то-варів і тим самим підштовхують зарубіжних постачаль-ників до ввезення капіталу для проникнення на риноктощо.

При винесенні виробництва за кордон компанія порівнюєальтернативні варіанти виробництва й реалізації одного і тогож продукту на національній території та за її межами. Прибут-ковість прямих іноземних інвестицій безпосередньопорівнюється з нормою прибутку на вкладення капіталу в тіабо інші види діяльності в країні базування інвестора, тобтонорма прибутку на зарубіжні інвестиції повинна бути вищоюза ту, яку компанія може отримати при вкладенні капіталу внаціональну економіку[IV].

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестиційзумовлена тим, що:

імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробни-чих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню пере-дової технології та управлінського досвіду, підвищеннюкваліфікації трудових ресурсів;

з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ре-сурси, а й мобілізуються і більш продуктивно викорис-товуються ресурси наявні;

прямі інвестиції сприяють розвитку національної на-уково-дослідної бази;

стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивніявища (підрив позицій місцевих монополій, зниженняцін та підвищення якості продукції, що заміщує якімпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

підвищуються попит та ціни на місцеві фактори вироб-ництва;

збільшуються надходження в бюджет у вигляді по-датків на діяльність міжнародних спільнихпідприємств;

при залученні інвестицій з'являється можливість до-ступу до нових технологій та передових методів уп-равління, використання збутової мережі партнера йвідомих у світі торгових марок тощо.

Для країн з перехідною економікою залучення іноземнихінвестицій є важливим у контексті структурних реформ таекономічного зростання.

Слід вказати і на негативні наслідки прямого іноземногоінвестування:

імпортовані ресурси працюють для окупності та отри-мання прибутку, який потім репатріюється. У довгост-роковій перспективі відтік коштів через репатріаціюприбутку, як правило, перевищує величину первиннихкапіталовкладень;

цілі іноземного інвестора можуть не збігатися знаціональними. На практиці, як правило, не вдається

уникнути зіткнення національних інтересів та інтересівіноземних інвесторів;

іноземні інвестори можуть вступати в угоди з діючоюна місцевому ринку олігополією (або ще гірше — моно-полією), яка не зацікавлена "збивати ціни" . Вони такожможуть справляти стримуючий вплив на національнепідприємництво, поглинаючи фінансові накопичення вмісцевій та іноземній валюті;

суттєві експортні надходження найбільш реальні у си-ровинних галузях, тому результатом їх функціонуван-ня дуже часто є трансформація галузевої структуриприймаючої країни в сировинно-периферійну;

нерегульований розвиток підприємств з іноземними ін-вестиціями може підсилити соціальне розшарування,маргіналізацію країни та її громадян.

На розвиток міжнародної інвестиційної діяльності в ціло-му впливають фактори політичного, ресурсного, загального іглобального характеру. Вони формують напрями і шляхиміжнародної інвестиційної взаємодії.

Тривала практика міжнародної інвестиційної діяльностідовела, що політика стимулювання надходження іноземнихінвестицій повинна бути не набором окремих заохочувальнихзаходів, а цілісною системою взаємопов'язаних заходів, ор-ганічним елементом стратегії соціально-економічного розвит-ку країни.

Кожна країна має в своєму розпорядженні певну системуобслуговування міжнародного руху капіталу — сукупність пра-вових актів, інститутів, економічних механізмів та інстру-ментів, що формують і реалізують державну політику.Найбільшою популярністю серед урядів як у країнах базуван-ня, так і в приймаючих країнах користуються такі адміністра-тивні та економічні інструменти:

надання державних гарантій. Гарантії можуть надава-тися як країною базування, так і приймаючою країною. Уряди,зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть нада-вати національним корпораціям гарантії повернення повноїсуми інвестованого капіталу або якоїсь його частини за раху-нок державних джерел у разі націоналізації, стихійних лих, не-можливості переведення прибутку за кордон, неконвертова-ності місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;

страхування зарубіжних інвестицій може здійснюва-тись як приватними, так і державними агентствами;

урегулювання інвестиційних суперечок;

виключення подвійного оподаткування. Держави, корпо-рації яких особливо активно здійснюють взаємні прямі інвес-тиції, нерідко укладають угоди про виключення подвійногооподаткування прибутку підприємств з іноземними інвес-тиціями. Корпорація платить у приймаючій країні тільки тучастину податку, яку вона не заплатила в країні базування;

адміністративна і дипломатична підтримка. Пряміінвестори звичайно є об'єктом опікування з боку державнихорганів країни базування: зокрема, уряд може проводити пере-говори із зарубіжними країнами про створення найсприят-ливіших умов за кордоном для національних інвесторів;

створення вільних економічних зон. Досягти сприятливо-го за всіма параметрами інвестиційного клімату і, особливо,постійно утримувати його на високому конкурентному рівні до-сить важко навіть для розвинутих країн, а для більшості країн,що розвиваються, та країн з перехідною економікою — практич-но неможливо. Тому в господарській практиці розвиваєтьсядосвід створення локальних зон сприятливого інвестиційногоклімату. Найбільш ефективною і апробованою в багатьохкраїнах формою таких зон сприятливого інвестиційного кліма-ту є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів.

Окреме місце в системі приймання іноземного капіталузаймає галузева селективність іноземних інвестицій. Виходячиз інтересів національної безпеки, враховуючи стан і перспек-тиви розвитку сфер і галузей, важливих для життєдіяльностікраїни, виділяють галузі, які будуть закриті для іноземногокапіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інак-ше обмежується: телекомунікації, ВПК, супутниковий зв'язок,експлуатація природних ресурсів тощо.