5. Добро і зло і проблема вибору.

Найзагальнішими, широкими, провідними поняттями мо­ральної свідомості й категоріями етики що відбивають цінніс­ний бік моралі, є добро і зло, під якими нерідко уявляється моральне й аморальне.

На різних етапах суспільного розвитку уявлення про доб­ро включали у себе ідею корисності, цінності, у тому числі, і матеріальних благ, майна тощо. З розвитком духовної культу­ри й моралі як її складової під добром розуміється все те, що забезпечує розвиток у суспільстві і людині гуманності, свобо­ди, єднання людей, духовної злагоди. Це доброзичливість і взаємодопомога, взаєморозуміння і співпраця, милосердя і повага, співчуття і співпереживання, все те, що забезпечує не стільки етикетну, скільки моральну культуру спілкування. От­же, добро є одним з найзагальніших імперативно-оцінюваль­них понять моральної свідомості, категорія етики, у якій ви­ражається позитивне моральне значення явищ суспільного і морального життя у їх співвіднесеності з суспільством і мо­ральним ідеалом.

Під моральним злом розуміється все те, що перешкоджає єднанню людей, гармонізації суспільних відносин. Це насиль­ство і злочинність, скупість і грубість, байдужість до інтересів людини і суспільства, крайні форми егоїзму, агресивності, під­лість. Зло є одним з основних понять моральної свідолюсті і категорія етики, у якій відбиваються негативні сенси, боки суспільного і морального життя людей і стосунків між ними.

Боротьба добра і зла. складає головний зміст морального розвитку суспільства. Протистояння злу має базуватись на мо­рально виправданих засобах.

З посиленням раціоналізму в етиці та поняття моралі Добра і Зла дедалі більше визначались як форми оцінки ефективності пізнавальних здібностей людини, її практична діяльність вибору тих мотивів поведінки, додержання тих норм моралі, які давали їй можливість реалізувати свій вибір, досягти мети. Але чуттєве задоволення і незадоволення набувають значення Добра і Зла тільки в тому випадку, поки людина усвідомлює почуття, віддає звіт в їх істинності або помилковості. Ще Бенедикт Спіноза, а пізніше Іммануїл Кант, французькі енциклопедисти Поль Гольбах, Клод Гельвецій висували критерії Добра — користь, ставлячи, однак користь в залежність від пізнання.

6. Відповідальність та совість.

Результатом інтеріоризації особистістю моральних вимог суспільства в її самовимоги є почуття морального обов'язку. На сторожі морального обов'язку особистість ставить совість.

Совість (сумління) — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків. Як категорія етики «совість» виражає нерозривний зв'язок моралі й людської особистості, характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки і вимагати від себе їх виконання, оцінювати свої вчинки. Будучи формою осягнення особистістю моральних вимог суспільства й людства, совість безпосередньо переживається як обов'язок і відповідальність людини перед собою. Керуючись совістю, людина бере на себе відповідальність за свої уявлення про добро і зло, за ті критерії, послуговуючись якими, вона здійснює моральний вибір і відповідні вчинки. Тому совість часто називають моральним компасом особистості. Виконуючи запобіжну функцію, совість наполягає на дотриманні моральних заборон, змушує людину уникати певних дій, якими б принадними і навіть раціональними вони не здавалися. Вона сигналізує про загрозу зла, що часто чатує на людину під час морального вибору і вчинків, які заплановано здійснити чи відмовитися від них. Голос совісті спонукає людину утриматись від кроку, який би призвів до сорому, жалкування, каяття. Почуття совісті у стосунках між людьми вимагає визнання і керування такою моральною доброчесністю, як справедливість. Найпростішим буде визначити справедливість як вимогу рівності всіх людей. Етимологія слова „справедливість” вказує на його походження від лат. слова „justitia” – „юстиція”, що означало зв’язок його з юридичним законом. Справедливість, що постає одним із найважливіших принципів регуляції відносин між людьми, в першу чергу асоціюється саме із законом. Отже, справедливість функціонує і у сфері моралі, і у сфері праві, але там і там вона є суттєво різною. Моральна справедливість передбачає рівність людей, які є моральними особистостями; тобто, в моралі рівність передбачає ставлення до кожної людини з позиції того, що вона має право на моральний вибір, має свободу волі та визнає відповідальність за свої вчинки. При тому кожна таким чином осмислена особистість є неповторною, унікальною, невичерпною. Що стосується права, то тут визнається рівність всіх людей перед законом незалежно від того, чи знають вони закони, чи ні.