11. Світове господарство: суть та умови формування.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

У процесі еволюції сучасного світового господарства можна виділити кілька етапів:

1. Перший етап – 10-30-ті роки XX ст., які характеризувалися кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політичним переворотом у 1917 році в Росії і світовою економічною кризою («Великою депресією») в 1929—1933 роках.

2. Другий етап розвитку світового господарства — це кінець 40-х — 80-ті роки XX ст. — характеризувався інтенсивним зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв'язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі.

3. Початком нового, третього етапу в розвитку світового господарства приблизно можна вважати останнє десятиріччя XX ст. Його відрізняють зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності.

До головних елементів структури світового господарства відносять:

1. Науково-технічну сферу.

2. Виробничо-інвестиційну сферу.

3. Міжнародну торгівлю.

4. Валютно-фінансову та кредитну сфери.

Сучасне світове господарство - складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угрупо-вань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відно-син, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм. До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об'єднання ООН (наприклад, Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об'єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров'я та ін.), Світова організація торгівлі тощо.

Світове господарство характеризується:

• зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

• створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

• формування міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.

Економічними засадами функціонування світового господарства є:

• міжнародний поділ праці (МПП);

• інтернаціоналізація економіки;

• міжнародна конкуренція.

12. Міжнародні економічні відносини та проблеми економічної безпеки України.

Оскільки міжнародні економічні відносини здійснюються на різних рівнях, то в дослідженнях користуються методом макро- та мікроаналізу. Це означає, що пошуки проводяться, з одного боку, на рівні зовнішньоекономічної діяльності підприємств, а, з іншого боку, на рівні міждержавних і наддержавних економічних стосунків. Відповідно при цьому використовуються такі інструменти макро- та мікроаналізу, як порівняння показників економічного зростання, з'ясування стану макроекономічної рівноваги, визначення циклічності міжнародного розвитку ,тощо.

При визначенні економічної безпеки національної економіки слід розмежувати поняття національної безпеки, економічної безпеки та економічної безпеки держави.

Національна безпека будь-якої держави — це системна категорія права, політичної економії та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності, агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо.

Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою.

Економічна безпека держави — це стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики.

Державна безпека і національна безпека є однопорядковими поняттями з позиції горизонтальної структури, у вертикальній структурі державна безпека — один з рівнів національної безпеки.

З точки зору національної економіки економічна безпека описує такий її стан, за якого забезпечується захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування і прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави.

В основу науки про економічну безпеку національної економіки покладена теорія потенційних конфліктів (ТПК), що набули останнім часом загального поширення.

Суттєвість ТПК ґрунтується на ствердженні, що все існуюче в світі — це, насамперед, різні форми існування енергії, що знаходяться одна з одною та з усіма іншими формами в постійних потенційних конфліктах. Отже, світобудова базується на перетворенні однієї форми енергії в іншу зі зміною рівнів їх потенціалів. Виходячи з положень ТПК, поява нової незалежної держави на арені світового співтовариства водночас породжує її конфліктність з іншими державами.

При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові:

1. Економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі.

2. Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів.

3. Здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

До основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносять:

• дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки;

• баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

• взаємну відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної безпеки;

• своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів;

• надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру;

• інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою.

До об'єктів економічної безпеки відносять не тільки державу, її економічну систему, а й суспільство та особистість. Суб'єктами економічної безпеки України є центральні державні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності.