2. Історія відкриття і дослідження Антарктиди
Антарктида була відкрита пізніше за інші материки і до сього часу як не досліджена. До останнього часу люди взагалі мали сумнів, правомірно лі вважати її континентом. Думка про можливість існування невідомого південного материка існувало з глибокої давнини і ґрунтувалася на принципі рівноваги суходолу у північній та південній півкулях. Відкриттю Антарктиди передував довгий ряд мандрівок шукачів нових багатих колоній і мисливців за тюленями і китами. Вони відкрили безліч островів в південній частині Тихого океану. Ближче за інших до відкриття Антарктиди підійшов англієць Джемс Кук, який здійснив у 1772-1775 роках навколосвітнє плавання на двох вітрильних кораблях в межах доступних південних широт. Джемс Кук бачив землю, що вкрита льодом. Відкрив ряд островів (Південна Георгія, Південні Сандвічеві). Довів, що північніше 600 пд. ш. немає Південного материка і що, якщо він існує, то не придатний для життя. Англійці вважають, що Антарктиду відкрив Джемс Кук. Проте він тільки передбачав, що біля полюсу може знаходитись континент, проте цього континенту не відкривав, та і не бачив сенсу в його відкритті.
В 1819-1821 рр. російська мореплавці під головуванням Фадея Беллінсгаузена і Михайла Лазарева на кораблях “Восток” і “Мирний” здійснили навколосвітнє плавання в тих же широтах у пошуках Південного материка і вперше підходили так близько до льодів, які оточують Антарктиду, що могли бачити корінний лід, що лежить на континенті. Це дає право вважати Фадея Беллінсгаузена і Михайла Лазарева першовідкривачами Антарктиди. У подальшому континент був вивчений в результаті героїчних походів, кожний з яких давав опис то частини берегової лінії, то льодовика, то окремих ділянок внутрішніх областей.
В 1872-1876 рр. в антарктичних водах проводились океанографічні дослідження на паровому судні “Челленджер”. Тоді вперше континент був названий Антарктидою і був окреслений його повний контур. В 1894 р. норвежець Л. Кристенсен веде розвідку китів у морі Росса, і вперше висаджується на землю Антарктиди невелика група під керівництвом К. Борхгревинка, яка вперше проводить відбір зразків гранітних порід на материку. В 1898-1900 рр. К. Борхгревинк, очолюючи англійську експедицію, організував першу зимівлю в Антарктиді на Землі Вікторія, здійснив похід на собаках всередину материка, досяг 78050′ пд. ш.
На початку 20 століття увагу всього світу прикувало змагання двох країн Великої Британії і Норвегії, а також двох великих полярних дослідників – Роберта Скотта і Руаля Амундсена за першість у досягненні Південного полюсу. На той час вже стало ясно, що Антарктида – континент, але континент, що вкритий льодом, ненаселений і майже недосяжний.
1 червня 1910 р. судно “Терра Нова” під командуванням Роберта Скотта відплило від берегів Нової Зеландії в Антарктиду з метою досягнути Південний полюс. Для походу на полюс Скотт вирішив використати моторні сані і коней. Моторних саней було 3, коней – 17. У якості допоміжного засобу були взяті 33 їздові собаки. В Китовій бухті другий загін експедиції під керівництвом В.Кемпбелла зустрів експедицію вже дуже відомого на той час своїми дослідженнями Арктики Руаля Амундсена, якій розповів, що він також має на меті досягнути Південного Полюсу і розповів Кемпбеллу про свій план походу на полюс. Цю звістку Кемпбелл передав Скотту, і вона зробила на Скотта важке враження. Скотт вже розумів свої труднощі. До начала походу він вже втратив 7 конів і відразу побачив переваги суперника в цьому змаганні. З конями він не міг вийти в похід ранньою весною, поки достатньо не потепліє, і, значить, у нього для походу було менше часу, ніж у Амундсена. До того ж його база розміщувалась на 96 км далі від полюсу. Погода не сприяла мандрівникам: йшов мокрий сніг, вітер намітав замети, які важко було долати, коні мерзлі, а люди, що не мали лиж, грузнули у снігу. Моторні сані ламались. У своєму щоденнику Скотт відмічає, що собаки бігли гарно, але їх було надто мало. По мірі наближення до полюсу, Скотт споруджував проміжні бази і відправляв зайвих людей назад на базу. В штурмовій групі пішло п’ять чоловік. 18 січня 1912 р. група Скотта побачила палатку Амундсена і норвезький прапор над нею. Полюс був досягнутий, проте змагання було програне. Норвежці досягли точки полюсу раніше за англійців, водрузили на ній прапор своєї країни, залишили листа Скотту і, відпочивши, вийшли у зворотній шлях. Перемога норвежців підірвала дух героїчних англійців і в цьому розумінні сприяла їх загибелі.
Зворотній похід був важким. Люди втомились, а погода була поганою. На складах залишили мало їжі, без врахування затримок із-за штормів. Старшина Еванс і капітан Оутс вже були сильно обморожені. Першим здав старшина Еванс. 17 лютого він відстав, за ним прийшлось повертатись і потім везти на санях до намету. В наметі він невдовзі помер. 15 березня, в завірюху, капітан Оутс вийшов з палатки, сказавши: “Піду пройдусь. Повернусь, мабуть, не скоро”. Він свідомо пішов на смерть, щоб полегшити шлях товаришам. Але ця жертва не допомогла. Інші померли в наметі наприкінці березня, коли перечікували чергову хуртовину. Коли в листопаді їх знайшли, вони здавались просто сплячими. На місці загибелі експедиції Скотта встановлений трьохметровий хрест із червоного дерева, на якому під іменами загиблих вирізані слова: “Боротися і шукати, знайти і не здаватися”.
Експедиція Амундсена була організована надзвичайно чітко. Були закладені проміжні склади продовольства на широтах 80, 81 і 830 пн. ш. У якості транспорту і їжі експедиція використовувала собак. Люди йшли на лижах, що буксируються собаками, яких було 52. На широті 86047′ загин залишив важкий хутряний одяг і далі пішли налегке. 16 грудня 1911 р. загін вийшов в район полюсу, поставив намет і точно встановив точку полюсу, встановив на ній норвезький прапор. Через 39 днів, 25 січня 1912 р., експедиція повернулася на базу. Похід до полюсу тривав 99 днів. Всі учасники повернулись бадьорими і здоровими. Проте першовідкривачами Південного полюсу мі маємо вважати в рівній мірі і Амундсена, і Скотта.