24. Державного регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання РЦП означає здійснення державою та її інститутами системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й відкритості та запобігання порушень на ньому. Держава з метою реалізації своєї політики на РЦП застосовує цілісну систему взаємопов'язаних заходів, спрямовану на досягнення таких цілей: • залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (для чого потрібно мати сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинену інфраструктуру, захист інвесторів); • обмеження інфляційних процесів (шляхом поширення державних цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій інвестиційне привабливих підприємств); • реструктуризації (шляхом продовження приватизації, створення умов для конкуренції та ефективного менеджменту); • інтеграції в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межами; міжнародного співробітництва); • соціальної стабільності в суспільстві (шляхом всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захисту прав власності, розвитку інститутів спільного інвестування, інформування та освіти населення). Регулювання ринку цінних паперів має наступні завдання: • підтримки порядку на ринку, створення нормальних умов для діяльності всіх учасників ринку; • захисту учасників ринку від шахрайств і зловживань; • забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення цінних паперів на основі попиту та пропозиції, запобігання монополізації на РЦП; • створення ефективного ринку, що матиме стимули для підприємницької діяльності й на якому кожний ризик адекватно винагороджуватиметься; • створення необхідних ринкових структур;

• впливу на ринок задля досягнення певних суспільних цілей. Державне регулювання РЦП повинно базуватися на певних принципах: • першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів; • оптимальності державного регулювання (тобто делегування частини повноважень професійним учасникам РЦП, об'єднаним у саморе-гулівні організації); • послідовності державного регулювання; • орієнтованості на світовий досвід функціонування фінансових ринків (урахування інтеграційних тенденцій, реалізація завдань входження в міжнародний РЦП на основі створення конкурентоспроможного вітчизняного РЦП, розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими органами тощо); • єдності державного регулювання (єдність нормативно-правової бази, концентрація регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному державному органі, координація діяльності інших органів державної влади з питань функціонування РЦП в Україні). Процес регулювання РЦП перевищує: • створення нормативної бази функціонування ринку (законів, постанов та інших нормативних актів); • ліцензування професійних учасників ринку; • контроль за виконанням норм і правил учасниками ринку; • систему санкцій у разі виявлення порушень норм і правил; • створення єдиної системи інформування про стан ринку і забезпечення відкритості для інвестора; • створення системи захисту інвесторів.

Макроекономічного планування в системі державного регулювання економіки.

Макроекономічне планування як складова механізму ДРЕ широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки. У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є національна економіка, а суб’єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені, по-перше, ротацією державних органів відповідно до законодавства про вибори та, по-друге, календарним характером планування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне плануван- ня — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей. Директивне та індикативне планування З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани. Директивний план (від лат. directio — прямий напрямок) має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося в СРСР та соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки оргструктури економіки. Індикативний план (від лат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.