§ 4. Регулювання міжнародних торгових відносин Програмні питання

Рівні і форми регулювання торговельних процесів у світовому господарстві.

Специфіка зовнішньоторговельної політики окремих держав.

Форми стимулювання експорту.

Тарифні та нетарифні засоби регулювання зовнішньої торгівлі.

Суть і сучасні форми протекціонізму.

Валютний і товарний демпінг.

Антидемпінгові процедури в міжнародній торгівлі.

Діяльність міжнародних торгових організацій.

Економічна ефективність зовнішньої торгівлі та шляхи її підвищення.

Основні поняття

Географічна диверсифікація

Продуктова диверсифікація

Організація експорту

Управління процесом реалізації

Експортна політика держави

Стимулювання експорту

Експортний потенціал фірми

Динаміка попиту

Регулювання зовнішньоторговельних, а загалом і всіх міжнародних торговельних відносин, здійснюється на трьох узагальнених рівнях:

• на рівні підприємств;

• на рівні держав;

• на рівні міжнародних організацій.

Для підприємства при цьому важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Оптимальність структури залежить від наступних параметрів:

• характеру виробничої спеціалізації фірми;

• розміру фірми;

• принципової схеми організаційної будови і форми управління;

• сукупності зовнішніх умов (зовнішнього середовища) функціонування;

• рівня розвитку експорту.

Останній параметр містить інформацію про характер (випадковий чи систематичний) збутових організацій на іноземних ринках, про їхні чистоту і масштаби, про географічну і продуктову диверсифікацію.

Для організації експорту, фірми-виробники утримують власний зовнішньоторговельний апарат, під яким слід розуміти систему органів і служб, об’єднаних функцією управління процесом реалізації та закупівлі товарів за кордоном. Зовнішньоторговельний апарат фірми, в залежності від можливостей фірми, може мати вигляд:

• вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту);

• спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою, рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно-комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту);

• експортних дочірніх компаній (здійснюють цілий комплекс заходів, направлених на реалізацію товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов’язання).

Значна роль у зміцненні позицій національних компаній на світовому ринку належить державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави. Експортна політика держав полягає в тому, що, з одного боку, держава безпосередньо здійснює процеси фінансування, організації, інформаційного забезпечення та заохочення національного експорту, а, з іншого боку, постійно відбувається удосконалення систем заходів непрямого впливу держави на рівень конкурентоспроможності національних товарів шляхом:

• зміцнення науково-технічної та виробничої бази;

• регламентації в області стандартів і якості;

• допомоги в кадровому забезпеченні тощо.

Специфіка зовнішньоекономічної політики деяких держав:

а) США.

Розвитком експорту тут займаються:

• Міністерство торгівлі (запровадило програму “Експорт нау), що стимулює фірми до розширення експорту);

• Експортно-імпортний банк США (надає прямі кредити, грає роль гаранта);

• Державна корпорація сприяння приватним інвестиціям за кордоном (здійснює фінансування і страхування американського експорту у країни, що розвиваються);

• Агентство міжнародного розвитку (стимулює експортну діяльність шляхом надання позик і гарантій);

• Управління справами у сфері дрібного бізнесу (безплатно надає американським фірмам послуги): консультації з фінансових, правових, економічних і технічних питань; складання експортних програм; навчання спеціалістів (здійснює це разом з міністерством торгівлі); надання кредитів і гарантія тощо);

• Управління сільського господарства (стимулює експорт шляхом фінансової підтримки, шляхом проведення комплексних ринкових досліджень).

б) Японія.

Тут рухаються в напрямку переважного використання непрямих методів регулювання національного експорту.

Під егідою міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості діє організація “Джетро”, яка займається акумулюванням інформації про зовнішні ринки, організує ділові контакти японських експортерів з потенційними покупцями за кордоном, пропагує японські товари.

Японський уряд зосереджує зусилля на науково-технічній допомозі фірмам на стадіях розробки і виробництва експортних товарів. Це здійснюється в основному у формі організації спільних з приватним бізнесом досліджень. Особливість японських спільних досліджень полягає в тому, що їхньою кінцевою метою в більшості випадків є створення готового продукту-зразка, що сприяє швидшому, ніж в інших країнах, промисловому освоєнню результатів науково-технічних розробок.

в) Велика Британія (Об’єднане Королівство).

Основним видом державної підтримки експорту там є допомога в отриманні інформації про іноземні ринки і про іноземних конкурентів, а також сприяння в організації міжнародних ярмарків, виставок.

г) Франція.

Створено спеціальні заклади, серед яких важливою є служба СЕЗАМЕ (Служба підтримки і сприяння зовнішньоекономічній діяльності), яка безплатно надає такі послуги, як аналіз експортного потенціалу фірми, консультації з вивчення ринків, динаміки попиту.

Типові для різних держав форми стимулювання експорту:

• державне кредитування експорту;

• змішане кредитування (приватне+державне);

• надання коштів каналами допомоги (для фірм, що експортують свою продукцію у країни, що розвиваються);

• державне страхування експортних кредитів;

• податкові пільги для експортерів;

• виділення субсидій на експорт (це дозволяє експортеру значно знизити ціну на товар, часто і нижче, що створює необґрунтовані переваги експортерам субсидованих товарів і тому розглядається в міжнародній практиці торгівлі, як один з недобросовісних методів проведення конкурентних змагань, і при ГАТТ/ВТО навіть існує Угода про субсидії та компенсаційні мита, в якій це питання регулюється;

• організаційне та інформаційне сприяння з боку держави в експорті.