2. Замки Львівщини, не включені у її “Золоту підкову” масового туризму: давньоруські фортеці Стільське та Тустань, Бродівський і Добромильський замки

Туристично й музейно найбільш загосподарьованими є замки Львівщини: Олеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свіржський та Старосільський. Тому їх доцільніше розглянути у наступному розділі, де мова йтиме про сучасне туристичне відродження пам’яток оборонного зодчества України.

Що ж до замків Львівщини, які не увійшли в маршрут ма-сового туризму “Золота пiдкова Львiвщини”, їх стан доволі за-недбаний. Мова йде про давньоруські фортеці “Стiльське” і “Тустань”, Бродівський та Добромильський замки.

Найдавнішою й найвеличнішою оборонною пам’яткою ранніх слов’ян у західному регіоні України археологи назива-ють городище Стільське VII – X ст. Його розміри попросту вражають: 250 га. доволі щільно заселеної території, обведеної лініями оборонних ровів та земляних валів з дерев’яними стінами протяжністю близько 10 км. Широченні рови хор-ватської столиці були заповнені водою з р.Колодниці. А на бе-резі судноплавної на той час річки існувала пристань, звідки  вгору та вниз по Дністру відправлялися цілі каравани торго-вих лодій. (До завойовницьких походів Святослава і його си-на Володимира проти південних і західних сусідів племені по-лян на торгових шляхах України домінували не київські, а са-ме тиверські й хорватські купці з Середнього й Верхнього Подністров’я).

Городище знаходиться у Миколаївському районі за 10 км. на схід від райцентру. Білохорватську столицю досі зусебіч ото-чують непрохідні багатокілометрові праліси й порізане яругами бездоріжжя Стільських відрогів Подільської височини.

Найдавніший український літопис “Повість врем’яних літ” тричі веде мову про хорватів. Вони перераховані серед найбільших племенних слов’янських союзів Руських земель, далі хорвати згадуються як союзники київського князя Олега під час його походу у 907 р. на Константинополь. І зрештою, літопис згадує про похід у 992 р. князя Володимира Великого на хорватів.

  Урицькі скелі – природна кам’яна основа стін-клітей унікальної дерев’яної п’ятиповерхової давньоруської фортеці Тустань

пецькі валки, які рухалися цими шляхами, сплачували торгове мито князівському воєводі прикордонної Тустанської волості.

Матеріальним підтвердженням раннього включеня Тус-тані в міжнародні торгові зв’язки є знахідка в її околиці кількох арабських монет-дирхемів, датованих IX – XI ст. Пер-ша писемна згадка про місто-фортецю Тустань є в Галицько-Волинському літописі під 1255 р.

В добу розквіту Галицько-Волинської Русі Тустань пере-творилася на ключовий вузол єдиної системи оборони кар-патських воріт-перевалів (про що згадується в “Слові о полку Ігоревім”). Зруби стін міста-фортеці сягали у висоту понад 15 метрів. Ззовні дерев’яні стіни були обмазані пластом глини товщиною до 20 сантиметрів з метою уникнення їх загоряння й обвуглення під час запеклих штурмів. Зверху по периметру стін Тустані тягнулися бойові галереї з вузькими прорізями-бійницями, які служили заборолами й давали оборонцям змо-гу з-за прикриття згори вести нищівний прицільний обстріл лав нападників. Тому не диво, що про Тустань “забули” чи “не помітили” монголо-татарські орди хана Батия (які, між іншим, сплюндрували всі укріплені міста Галицько-Волинської Русі), рухаючись попри неї шляхом через карпатські перевали на Захід у 1242 році та повертаючись з Угорщини у 1250-х роки.

Будівництво кам’яної фортеці на місці давньоруських де-рев’яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340 – 1380 рр.), а заверше-но князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400 – 1452 рр.). За його правління у 1429 р. в Луцькому замку відбу-вається з’їзд наймогутніших монархів Європи (у т.ч. римсько-го імператора Сигізмунда), на якому обговорювалися питання колективної безпеки від масштабної турецької експансії на те-рени Європи.