13.Причини руху.Інерціальні системи відліку.

Розділ механіки, який описує причини руху тіл, називається динамікою. Головним завданням динаміки є розкриття закономірних зв’язків між рухом і причинами, які змінюють або породжують рух. Основні поняття і закони механіки сформулював видатний англійський фізик Ісаак Ньютон. Але ще до Ньютона Галілео Галілей дійшов до висновку, що причиною зміни руху є взаємодія тіл. Він першим звернув увагу на те, що рівномірний прямолінійний рух відносно Землі не впливає на перебіг усіх механічних процесів.Принцип відносності Галілея: в усіх інерціальних системах відліку закони руху однакові.Ми живемо у світі різних тіл, які постійно діють одне на одне, в результаті їхня швидкість змінюється. Цю дію неможливо усунути, її можна лише скомпенсувати. Тоді тіло не буде змінювати свій рух, його швидкість залишатиметься незмінною. У цьому полягає явище інерції.Інерція — це явище збереження швидкості тіла при відсутності дії на нього інших тіл. Форму закону механіки, який відіграє загальну важливу роль у природі, цьому явищу надав Ньютон.І закон Ньютона: існують такі системи відліку, відносно яких тіла, які рухаються поступально, зберігають свою швидкість незмінною, якщо на них не діють інші тіла, або дія інших тіл скомпенсована. Такі системи відліку називають інерціальними.Інерціальні системи відліку — системи відліку, відносно яких тіло перебуває в спокої або рухається рівномірно й прямолінійно за умови компенсації дії на нього інших тіл.

14.Квантові генератори.

Світло поглинається, коли падає на речовину, атоми якої знаходяться у незбудженому стані; зворотні переходи з випусканням фотона відбуваються спонтанно. Якщо ж атоми речовини були попередньо збуджені, то світло, проходячи через речовину, підсилюється за рахунок приєднання до нього фотонів вимушеного випромінювання .Ефект вимушеного випромінювання ліг в основу дії оптичних квантових підсилювачів (ОКП) і генераторів (ОКГ) світла. Теорію квантових генераторів розробили М. Г. Басов, О. М. Прохоров і Ч. Таунс. Перший ОКГ, названий лазером (від англ. laser — light amplification by stimulated emission of radiation), сконструював Теодор Мейман. Робочою речовиною був рожевий рубін (кристал Al2O2 з домішкою ≈ 0,05% Cr2O3).До особливостей лазерного випромінювання належать висока когерентність, мала розбіжність, велика інтенсивність.Сфера застосування лазерів: зв’язок (особливо космічний, адже в космосі немає поглиначів світла — хмар), світлолокація — дуже точне визначення відстані до рухомих предметів; мікрохірургія (у тому числі під час операцій на оці); промисловість (зварювання і обробка матеріалів); одержання голограм (об’ємних зображень предметів); у перспективі — здійснення керованих термоядерних реакцій та ін.

15.Другий закон Ньютона.Вимірювання сил.Третій закон Ньютона.

другий закон Ньютона: в ІСВ прискорення тіла (матеріальної точки) напрямлене вздовж напряму дії сили, пропорційне її модулю і обернено пропорційне масі тіла. а=F/m. Сила - це причина, а прискорення - наслідок. Результуюче прискорення має таке саме значення, якщо б діяла одна сила, яка дорівнює рівнодійній сил. Під дією постійної сили тіло рухається із постійним прискоренням.Для багатьох практичних завдань зручним для використання є запис другого закону Ньютона у такій математичній формі: F= mа. Із формули встановлюють одиницю сили. За одиницю сили в СІ взято таку силу, яка тілу масою 1 кг надає прискорення 1 м/с2. Цю одиницю сили позначають 1 Н і називають ньютоном:1 Н = 1 кг · 1 м / с2 = 1 кг · м · с-2.третій закон Ньютона: тіла взаємодіють одне з одним із силами, однаковими за модулем і протилежними за напрямом та напрямленими вздовж однієї прямої.Згідно з другим законом Ньютона, m 1a1=F1 і m2a2=F2. Тоді із формули маємо:F1=- F2.закон Ньютона стверджує: якщо на тіло не діють сторонні тіла, то воно знаходиться в стані спокою чи рівномірного прямолінійного руху відносно ІСВ. З нього випливає, що причиною зміни швидкості тіла є сила. Другий закон Ньютона пояснює, як рухається тіло під дією сили.У третьому законі розглядається взаємодія двох тіл із силами, однаковими за модулем і протилежними за напрямом. Ці сили називають силами взаємодії. Вони напрямлені вздовж однієї прямої і прикладені до різних тіл.