15. Що таке вексель, перелічіть реквізити векселя, схема руху переказного векселя, поняття авалювання векселя.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векследержателю). Реквізити векселя - обов'язкові відомості, що має містити вексель відповідно до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.
Простий вексель вміщує такі реквізити:
назву - “простий вексель”;
просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
зазначення строку платежу;
зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
дату і місце складання векселя;
підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Переказний вексель вміщує такі реквізити:
назву - “переказний вексель”;
просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
зазначення строку платежу;
назву того, хто повинен платити (платника);
зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
дату і місце складання векселя;
підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Схема руху документів за умови розрахунків переказним векселем:
1. Угода між постачальником і покупцем про поставку товару (надання послуг, виконання робіт тощо) з розрахунком через виставлення переказного векселя.
2. Поставка товара покупцю (боржнику).
3. Виставлення векселя кредитором (трасантом) третій особі, яка й отримує вексель (ремітент).
4. Пред’явлення ремітентом векселя боржнику для акцепту (Акцепт векселя – згода платника оплатити переказний вексель при настанні вказаного у ньому строку).
5. Акцепт векселя боржником (трасатом).
6. Пред’явлення векселя боржнику для оплати.
7. Оплата векселя.
8. Погашення векселя.
У даному випадку розглянуто рух векселя за умови, що він нікому (окрім ремітента) більше не передається. Якщо ж така передача має місце, то схема доповнюється тільки актом передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту, а далі останній векселеодержатель (індосат) здійснює ті самі операції, що і ремітент у нашому випадку.
Авалювання векселів – прийняття Банком зобов‘язання сплатити векселі повністю або частково за одного з зобов‘язаних по векселю осіб у випадку несплати платником векселя в строк. Банк (аваліст) бере на себя солідарну відповідальність, як і особа, зобов‘язання якої він бере на себе.
Розрахунки векселями дають можливість платнику отримати відстрочку платежу за поставлені товари, послуги та виконані работи. В свою чергу, аваль комерційного банку на векселі дає отримувачу гарантію сплати по даному векселю, что в значній мірі збільшує його ліквідність.
Авальовані банком векселі є більш ліквідним інструментом, який дає можливість власнику таких векселів звернутися в банк до настання дати платежу та отримати в банку кредит під заставу таких векселів.
16. Охарактеризуйте вплив на валютний курс зміни в обліковій політиці і зміни в нормі обов’язкових резервів Центрального Банку
Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку3. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.
У такий же спосіб — через регулювання маси грошей в обороті — можна впливати на кон’юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики — зміною норми обов’язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо
17. Принципи Паризької валютної системи, сутність, види та основні положення золотого монометалізму.
Практика використання золота в міжнародних розрахунках була узаконена в 1867 р. на Паризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиною формою світових грошей. Відповідно до угоди в міжнародних розрахунках застосовувалися національні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.
Паризька валютна система офіційно закріпила золотий стандарт, який базувався на наступних структурних принципах:
кожна валюта мала золотий вміст;
курс національних валют був прив’язаний до золота і через золотий вміст валюти співвідносились одна до одної за твердим валютним курсом;
у відповідності із золотим вмістом встановлювались їх золоті паритети;
валюти вільно конвертувались у золото;
золото використовувалось як загальноприйняті світові гроші.
Золотий монометалізм (золотий стандарт) виник у середині XIX ст. без будь-яких міжнародних угод. Він був породжений необхідністю забезпечення торгових розрахунків між великими промислово розвиненими країнами того періоду в Європі та Північній Америці. Система золотого монометалізму була досить ефективною до 1914 року, коли її сильно похитнула перша світова війна. Велика депресія 30-х років продемонструвала її непристосованість до нових економічних і соціальних потреб.
Система золотого монометалізму базувалася на таких засадах:
— вартість кожної валюти визначалась вагою золота;
—обмін кожної валюти на золото гарантувався як всередині країни, так і за її межами; випуск (емісія) країною банкнот здійснювався з урахуванням її золотого запасу;
—золоті злитки могли вільно обмінюватися на монети; золото вільно імпортувалося, експортувалося та продавалося на міжнародних ринках; ринки золота та валютні ринки були взаємопов'язані;
—державні органи здійснювали валютний контроль і регулювання з метою забезпечення стабільності валюти. Так, за дефіциту платіжного балансу держава збільшувала відсоткові ставки, що сповільнювало економічну діяльність (ефект дефляції) та сприяло ввезенню капіталів (приведення платіжного балансу до нової рівноваги).
На жаль, у реальному житті система золотого монометалізму не функціонувала у повній відповідності з цими принципами. На національному рівні золото поступово витискувалося з обігу, а на заміну йому з'являлися паперові знаки вартості. Співвідношення змінювалося на користь останніх. Наприклад, у США, Великобританії та Франції 1815 року воно становило 3:1; 1860 — 1:1; а 1885 року — 1:3. Якщо 1872 року золото складало 28% грошової маси США, Франції та Великобританії проти 13% монет та 59% банкнот і депозитів, то 1913 року частка золота зменшилася до 10%, монети становили 3%, а банкноти та депозити — 87%.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. золото як міжнародний засіб розрахунків постійно відчувало сильну конкуренцію з боку фунта стерлінгів та векселя через активну діяльність Лондонського Сіті. У валютних резервах дедалі більшу роль почали відігравати іноземні валюти при зменшенні частки золота. Частка іноземних валют за період з 1880 до 1913 року збільшилася з 6% до приблизно 20%. У 1913 році грошова маса лише на 17% забезпечувалась офіційними резервами золота.
У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. По війні у багатьох країнах вводяться дещо змінені форми золотого монометалізму. Зокрема, у Великобританії та Франції впроваджується золотозлитковий стандарт. При золотозлитковому стандарті банкноти обмінювалися на золоті злитки.
Після першої світової війни, на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту. Центральні банки заохочувалися включати до складу своїх резервів одночасно із золотом валюти, що конвертуються у золото, як забезпечення банкнотної емісії. Золото нарівні з конвертованими валютами залишилося засобом розрахунків по міжнародних операціях. Але його було виключено з внутрішніх операцій, та оборотність банкнот у золото для резидентів більше не забезпечувалася (за винятком особливих випадків конвертація була у злитки).
Золотодевізна система здобула визнання на Генуезькій конференції, що відбулася 10—19 квітня 1922 року в Генуї.
У ній взяли участь представники 33 європейських країн і спостерігачі від США, працювали комісії з питань політики, фінансів та транспорту. Угодою, підписаною на конференції, вперше офіційно було оформлено світову валютну систему, яка після конференції мала базуватися на золоті та девізах провідних країн.