84. Природа цінностей і ціннісних орієнтацій та способи їх обґрунтування та передачі.

З філософськими проблемами людини, суспільства, культури безпосередньо пов’язана проблема цінностей. В аксіологічних категоріях цінності, оцінка, ціннісні орієнтації і т.д. втілюються у творчий потенціал культури певного суспільства. В них акумулюються уявлення людей про значущість найрізноманітніших явищ дійсності. Цінність характеризує певні об’єктивні явища чи їх властивості, ознаки, значущі для людей. Об’єктивно найвищою цінністю є – в силу своєї унікальності – людське життя, хоч в історії цивілізації усвідомлення цього не завжди носило загального характеру.

Ціннісні відносини формуються в процесі людської діяльності, яка носить суспільний характер. Її результати об’єктивуються, опредмечуються, набувають здатність стати надбанням не лише своїх творців, але й інших людей, можуть включитися в культуру всього суспільства, що простежується в оволодінні людьми знаряддями праці, засобами зв’язку, побутовими приладами, духовною спадщиною, закріпленою у традиціях, у творах мистецтва, в моральних нормах і т.д. Можна сказати, що цінність – це об’єктивна значущість багатоманітних компонентів діяльності, зміст яких визначається потребами й інтересами суспільних об’єктів. Соціальна роль цінностей полягає в тому, що через їх засвоєння людина соціалізується, тобто набуває соціальний досвід, соціальну інформацію, прилучається до культури. Діючи в рамках культури, об’єкт створює нові цінності чи зберігає старі, що в свою чергу впливає на подальший розвиток культури. Цінність вчинків, думок, речей, які належать даному історичному періоду, полягає в тому, наскільки велика їх роль у самовдосконаленні суб’єктів.

Оцінка того чи іншого явища, речі, предмету тощо має суперечливий характер. З одного боку, вона є невід’ємним компонентом свідомості й тому залежить від суб’єкта; з іншого боку, оцінка пов’язана безпосередньо з цінністю, тобто з об’єктивною діяльністю. Отже, розглядаючи структуру оцінки, можна виділити дві грані:

1. фіксацію об’єктивних характеристик предметів, властивостей, процесів.

2. ставлення суб’єкту до об’єкту – схвалення чи осуд, прихильність чи неприхильність.

Будучи внутрішньосуперечливою, оцінка виконує важливі функції:

1. вона є специфічним моментом пізнання, отже виконує гносеологічну функцію;

2. вона виражає спрямованість пізнання на використання знань у практиці, тобто формує орієнтацію на практичну діяльність (активізуюча функція);

3. вона передбачає вибір, віддання суб’єктом переваги якимсь об’єктам, їх ознакам, властивостям (варіативна функція);

4. оцінка є необхідною умовою формування й саморозвитку суб’єкта, оскільки завжди пов’язана із з’ясуванням значущості для нього навколишнього світу (світоглядна функція).

Цінності можна класифікувати, головним чином, за:

а) особливостями об’єкту ;

б)суб’єктом ціннісного відношення.

У першій підгрупі ми виділяємо цінності матеріальні і духовні. До матеріальних відносимо не тільки речі, створені людиною, але й цінності природи, які первісно визначили можливість матеріально-перетворюючої діяльності людини і нині впливають на специфіку її буття. Свою особливу значимість мають і духовні цінності, бо знову ж таки відіграють важливу роль в людському бутті.

В числі тих цінностей на які орієнтується людина чи суспільство ми маємо справу як з традиційними цінностями (створеними попередніми поколіннями, але не втратившими своєї значимості ще і в наш час), та нігілістичними цінностями (створеними нинішнім поколінням, які прийшли на зміну попереднім цінностям: новітні знаряддя праці, елементи техніки чи технології, системи знань, норм, правил поведінки тощо)

В системі цінностей виходячи зі специфіки об’єктів можемо виявити наявність: природних (екологічних) цінностей; політичних цінностей; правових цінностей; етичних і естетичних цінностей; релігійних цінностей; економічних цінностей; цінностей сфери науки, техніки, технологій; історичні цінності і т.д.

Виходячи зі специфіки суб’єктів цінності поділяють на індивідуальні, групові, суспільні та загальнолюдські.

Особливості (індивідуальні) цінності можуть бути як суто індивідуальними, так і особистісним переломленням більш загальних інтересів. Кожна людина «занурена» у власну систему цінностей, яка відрізняється від цінностей інших людей. Те, які саме цінності переважають в індивіда, залежить від ступеня розвитку особи.

Групові цінності на зводяться до суми цінностей індивіда, що входять у дану групу ( сім’я, трудовий колектив, клас, народність, нація, тощо). Корінний інтерес групи, як правило, полягає в збереженні її становища чи в його зміні.

Загальнолюдські цінності виростають із індивідуальних, групових і суспільних. Вони синтезують і акумулюють в собі все найкраще, все найбільш прогресивніше. Необхідність наявностей таких цінностей визначається специфікою, проблемністю та суперечливістю цивілізаційного розвитку.

Формування цінних орієнтацій, поза всяким сумнівом, є прерогативою цілеспрямованого формування особи, в т.ч. її навчання й виховання. Але при цьому треба пам’ятати, що для формування цініснних орієнтацій не досить одержати лише одні знання: суб’єкт повинен усвідомити їх людську значущість. Крім того, потрібен тут розвиток емоційної сфери людини та раціональної. Вони є передумовою становлення ціннісної орієнтації. В процесі діяльності завжди виникають нові цінності, а отже, відбувається формування відповідним чином спрямованої ціннісної орієнтації.

Найвищою цінністю гуманного, демократичного суспільства є вільна людина, яка має можливості для реалізації своїх здібностей. Об’єднавчим фактором при цьому виступає соціально й індивідуально значуща праця як розвиток творчих здібностей людини.