Монетаризм м. Фрідмена

Монетаризм як напрям економічної думки звичайно протиставляли кейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим пояснити господарський "обвал" 70-х — початку 80-х pp. XX ст.

Ученому належить 27 книг і майже 250 економічних праць, основними серед яких є:

"Нариси позитивної економічної науки" (1953);

"Кількісна теорія грошей: нова інтерпретація" (1956);

"Теорія споживчої функції" (1957);

фундаментальне дослідження "Монетарна історія США, 1867—1960" (1963), написане спільно з Анною Шварц;

"Капіталізм і свобода" (1962), "Свобода вибору" (1980) та "Тиранія статус-кво" (1984), написані спільно з дружиною Роуз Фрідмен;

збірник "Оптимальна кількість грошей та інші нариси" (1969), в якому містилися найважливіші праці з теорії грошей 50—60-х років;

"Теоретичні основи монетарного аналізу" (1972) та інші.

Економіка пропозиції

Теорія економіки пропозиції, започаткована після кризи 1974—1975 pp., яка доповнила собою монетаристську теорію й методи регулювання економіки, є важливим елементом сучасного економічного консерватизму. Ідеї, які в подальшому визначили сутнісний зміст концепції, були висловлені у другій половині 70-х pp. XX ст. деякими американськими конгресменами і сенаторами під час обговорення стану і перспектив бюджетної політики. Характерно, що біля витоків цієї концепції стояли політики, економісти, практики з помірковано консервативними поглядами, а не науковці та економісти-теоретики. Розробляли й популяризували концепцію журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп, її прихильниками були багато представників адміністрації Р. Рейгана, а університетську науку представляв маловідомий професор з Південної Кароліни А. Лаффер (автор одноіменної кривої), його підтримували також М. Фелдстайн, П. Роберте, Р. Манделл.

Термін "економічна теорія пропозиції", або "сепплайсайд економіко" (supply-side economics) був уперше використаний американським фахівцем з питань бюджетно-податкової політики Г. Стейном у 1976 р. Г. Стейн позначив ним відродження інтересу до класичної економічної теорії, яка велику увагу приділяла вивченню умов і витрат виробництва товарів та класичної теорії державних фінансів, що була розкритикована і забута у ході кейнсіанської революції 30-х pp. XX ст.

Теорія раціональних очікувань та «нова класична макроекономіка»

Одним з варіантів сучасного економічного консерватизму є теорія раціональних очікувань, яка активно розроблялась у 70—80-х pp. XX ст. Американські економісти Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес стверджують, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й активно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденцій господарського розвитку. Будь-які спроби вплинути на процес відтворення за допомогою систематичної державної макроекономічної політики представники раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспектах. Головна ставка робиться на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних суб´єктів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації.

В економічній літературі для назви цієї течії використовують терміни "теорія раціональних очікувань" (Ф. Модільяні), "нова класична макроекономі-ка" (Дж. Тобін), "нова класика", школа Лукаса — Сарджента — Воллеса. Р. Лукас : "Рівноважна модель економічного циклу" (1975), "Очікування і нейтральність грошей" (1972), "Нариси з теорії економічного циклу" (1981), "Нова класична макроекономіка" (1984).