4. Суспільно-економічні чинники розвитку екологічного туризму

Як і в будь-якому економічному процесі, в еко­логічному туризмі взаємодіють екстенсивні та інтенсивні чинники зростання. До екстенсивних чинників відносять­ся: зростання чисельності працівників, збільшення кількості залучених до господарського обігу матеріаль­них ресурсів, відновлення діючих та залучення (створен­ня, відкриття) нових об'єктів екотуризму разом з підтри­манням належного рівня інфраструктури існуючих.

Інтенсивні чинники - це розвиток професійно-кваліфікаційної структури екотуристичних підприємств; підготовка виробників та реалізаторів екотуристського продукту - менеджерів екологічного туризму; забезпечен­ня належного освітньо-кваліфікаційного рівня фахової природознавчої (географічної, туристичної, екологічної, біологічної, геологічної, історичної, етнографічної, куль­турологічної та т.ін.) підготовки працівників (рейнджерів, інструкторів, гідів тощо); технічне удосконалення ма­теріальної бази на основі впровадження досягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи реалізацію інноваційних програм поліпшення культури та якості обслуговування, комп'ютеризацію туризму, раціональне використання наявних матеріальних ре­сурсів, об'єктів і маршрутів і т.д.

До стримуючих чинників, що негативно впливають на розвиток екотуризму, можна віднести: кризові явища в економіці країни, зростання зовнішньої заборгова­ності, політичну та фінансову нестабільність, підвищен­ня цін на предмети споживання, скорочення обсягів осо­бистого споживання, високий рівень мілітаризації економіки, безробіття, страйки, криміногенний стан, екологічні кризи, катастрофи та аварії, несприятливе та нерозвинуте природоохоронне та туристичне законодав­ство, жорсткість фіскальних та бюрократичних фор­мальностей, невиконання турфірмами своїх зобов'язань, шахрайство, банкрутство туристичних фірм тощо.

Негативні чинники у даний час значною мірою стри­мують розвиток туризму, зокрема екологічного, в Ук­раїні. При цьому кризові явища виникли переважно у внутрішньому туризмі, у той час як виїзний туризм про­довжує розвиватися. Порушення балансу між цими ви­дами туризму призводить до того, що з України виво­зиться валюта, що могла б інвестуватися на розвиток економіки країни, екологічного туризму та природоохо­ронної справи.

Такий стан викликає особливе занепокоєння, якщо взяти до уваги зростання масштабів виїзного туризму, що вже набагато випереджає в'їзний туризм. Необхідні дієві заходи щодо розвитку внутрішнього туризму, що обмежи­ли б виїзний і, навпаки, інтенсифікували б в'їзний ту­ризм. На перший план в усуненні існуючого дисбалансу виступає економічна необхідність. Адже валютні надход­ження від розвитку в'їзного туризму й обмеження його виїзної форми могли б бути залучені з користю для роз­витку туризму України, а отже, і для її економіки.

Для прикладу зазначимо, що в національному парку «Баварський ліс» (Німеччина) щорічно реєструються по­над 1 млн відвідувачів. При цьому фінансові витрати відвідувачів, що прибувають у цей регіон винятково через національний парк і залишаються тут на деякий час, оцінюються в 30-35 млн евро. У Канаді витрати відвіду­вачів парку у Британської Колумбії перевищують 310 млн доларів за рік. У Кенії екотуризм забезпечує близько 400 млн доларів річних валових надходжень. В Еква­дорі 54 млн доларів річних витрат туристів припадає на відвідання національного парку «Галапагос». Коста-Ріка завдяки екотуризму забезпечує надходження до національної економіки більше 600 млн доларів інозем­ної валюти. Одержані кошти значно перевищують вит­рати на утримання та відновлення національних парків та інших природних територій.

І лише природний потенціал України використо­вується дуже обмежено, незважаючи на те, що він має у своєму розпорядженні екотуристські ресурси, що за своїм потенціалом не поступається задіяному в турис­тичній індустрії економічно розвинутих країн. На жаль, необхідно зазначати, що на міжнародному туристичному ринку український екологічний туризм не є конкуренто­спроможним.

Що ж може запропонувати Україна вітчизняному і закордонному туристу? Який внесок вона здатна зроби­ти в розвиток екологічного туризму у світі? За рахунок чого вона може додати нового імпульсу прискоренню розвитку національної туристичної індустрії? Усі ці ак­туальні питання вимагають ретельного вивчення і на­гального вирішення.

На сьогодні є всі підстави стверджувати, що в Ук­раїні на всіх рівнях необхідно прискореними темпами розвивати саме екологічний туризм. Про це свідчать ва­гомі об'єктивні передумови, з якими не можна не раху­ватися:

* Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, визнаний та відзначений на рівні світових організацій і фондів ООН та ЮНЕСКО;

* Україна зберегла самобутність природних ком­плексів, що сполучають у собі красу недоторканої приро­ди зі звичаями і традиціями населення, що становлять не тільки екологічний, але й етнографічний та історико-культурний інтерес для туристів;

* Україна має багаті традиції у сфері гармонізації відносин людини з природою, що знайшли своє вира­ження в теорії й практиці раціонального природокорис­тування та охорони природи, заповідній справі, ство­ренні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки країни та екологічній освіті.

У цьому зв'язку варто взяти до уваги і те, що, не­зважаючи на величезні фінансові труднощі, в Україні й сьогодні вишукуються можливості для подальшого роз­витку заповідної справи в інтересах збереження приро­ди як загальнонаціонального надбання.

14