2.4. Механізм державного управління освітою

Механізми державного управляння як важлива складова процесу державного управління, спрямованого на проведення в життя державної стратегії та політики, є «похідними» від держави, що сьогодні розглядається як багатофункціональна соціальна система. Тому більш уважному баченню та глибокому осмисленню державного управління (освітою теж) допомагають міркування видатного соціолога О.О. Зінов’єва [38]. Він на макрорівні суспільства розрізняє сфери, що охоплюють «человейник» (так О.О. Зінов’єв називає суспільство) в цілому.

Однією з основних сфер макрорівня суспільства є влада і управління. З розвитком суспільства сфера влади розростається і перетворюється на систему певного типа. Сфера влади є органом суспільства, що управляє. Вона включає вироблення рішення (накази) за змістом, сам акт віддачі наказу і контроль за його виконання. У міру ускладнення людських об'єднань і самих органів влади відбувається розділення функцій влади, розділення функції вироблення і віддачі наказів, з одного боку, і функції управління процесами виконання наказів.

Це роздвоєння влади – типовий приклад діалектичного роздвоєння єдиного із збереженням його цілісності. В результаті таке роздвоєння відбувається в багатьох вимірах і на різних рівнях. Складається багатовимірна мережа та ієрархія таких стосунків. У реальності управління великим суспільством (человейником за О.О. Зінов’євим), тобто державне управління,  включає величезне число актів, способів, установ і аспектів управління. Всі вони сплітаються в складну і багатобічну систему управління, яка характеризується багатьма ознаками, які не завжди гармонують одна з одною, а часом навіть вступають в конфлікти і породжують протилежно спрямовані снаслідки. Проте, кожен тип суспільства створює свою систему управління, в якій домінують цілком певні явища, що дозволяють говорити про типи цієї системи. Кожна система має свої принципи функціонування [38, с. 125-130].

Освіта в умовах ринкової економіки стає єдиним поліфункціональним комплексом, який через її складові – навчання (дидактичну підсистему освіти), виховання (педагогічну підсистему освіти) і розвиток громадян забезпечує різні галузі економіки країни кваліфікованими кадрами, тут здійснюється реалізація наукових досліджень, створюються нові технології.

Зміна парадигми освіти, як об’єкту державного управління, з підтримуючої на інноваційну, потребує наукового усвідомлювання змін, які діються в системі й механізмах державного управління. В такий ситуації історично сформовані механізми державного управління (у тому числі освітою) проявляють усе меншу спроможність у забезпеченні умов прогресивного розвитку освіти та суспільства. Процес державного управління освітою повинен бути соціально адекватне змінам, які в ній відбуваються.

Управління – це діяльність органів, що управляють. Тут є певні правила, дотримання яких приносить бажаний успіх, а недотримання яких приносить небажану невдачу. Знову-таки цілісної і детально розробленої теорії таких правил не існує [38, с. 126-127].

Державне управління в Україні сьогодні охоплює діяльність органів і установ усіх гілок державної влади з вироблення і здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери (в тому числі й освітою) життєдіяльності суспільства з метою задоволення його потреб.

Тому спробуємо чіткіше визначати те, що називають «механізм державного управління». Якщо ми використаємо стереотипний підхід до визначення терміну, то треба звернутися до словників. Фактично словники можуть дати точне визначення, яке потрібне для початку дослідження механізму та процесу державного управління.

Словникове визначення описує механізм [від грец. mechane – знаряддя, машина] як:

1) внутрішній устрій, система чого-небудь, наприклад, державний механізм, господарський механізм;

2) сукупність станів і процесів, з котрих складається яке-небудь фізичне, хімічне, фізіологічне та інше явище, наприклад, механізм хімічної реакції, механізм мислення [39, с. 377].

Тимчасом як ці визначення є досить чіткими, їм бракує детальності в характеристиці державної управлінської діяльності. Друге визначення: механізми державного управління – практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи державної влади впливають на суспільство, виробництво, будь-яку соціальну систему (освіту – авт.) з метою досягнення поставлених цілей [37, с. 116].

Ось ще два визначення, які допомагають краще визначати, що таке механізм державного управління.

1. Основними «вузлами» системи управління є [40, с. 6] :

-    механізм управління (цілі, функції, принципи, методи);

-  управляюча система в статиці (структура управління – органи управління, кадри управління, техніка);

-  управляюча система в динаміці (процеси управління) та удосконалення системи управління (як продовження функціонування і особлива стадія динаміки). 

Якщо механізм характеризує основоположні, фундаментальні, наріжні «каміння» системи управління, а структура – складові елементи цієї системи та їх співвідношення, то сам процес управління характеризує реальне життя цієї системи. У процесі управління діють й взаємодіють елементи механізму та елементи структури управління. Тому процес управління означає появу якісно нових  ознак у системі управління, яки не можна виявити при аналізі управління в статиці.

2. Система державного управління [37, с.175] – система, елементами якої є: суб’єкти державного управління, тобто органи державної влади; об’єкти державного управління, тобто сфери (наприклад, освіта) та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим, регулюючим і координуючим впливом держави; державно-управлінська діяльність (процес), тобто певного виду суспільні відносини, через які реалізуються численні прями та зворотні зв’язки між суб’єктами та об’єктами державного управління. В цьому визначенні поняття «механізм державного управління» не згадується, воно входить в поняття «процес», тобто в державно-управлінську діяльність, «машинний» характер якої робить її сьогодні неефективною. Ось чому для аналізу процесу і механізмів державного управління актуалізується кібернетичний підхід.

Особливий інтерес для кібернетики представляє вивчення механізму гомеостату і розробка принципів побудови гомеостатичних систем, якою по суті й є освіта. Гомеостат – це механізм удержання параметрів (характеристик системи) в заданих межах. Коли говорять, що освіта, як система, має гомеостатичну природу, то під цим розуміють, що існує траєкторія зміни станів системи (стратегія, план, програма) і механізм виведення системи на цю траєкторію (сьогодні – механізм державного управління освітою) [40, с. 16]

Процес (державного управління), за допомогою якого здійснюється удержання характеристик системи на певної траєкторії, називається регулюванням, а та частина системи (державного) управління (підсистема), яка здійснює регулювання, називається регулятором (а сьогодні – механізмом державного управління). Словникове визначення регулятора [regulare – приводити в порядок, налагоджувати] – 1) устрій (сукупність устроїв), за допомогою якого піддержується постійність або змінюється по заданому закону якась фізична величина, що характеризує технічний процес або положення об’єкту регулювання в простору; 2) те, що регулює, направляє розвиток чого-небудь [39, с. 517].

Зіставлення словникових визначень термінів «механізм» та «регулятор», урахування гомеостатичної природи освіти та зміни освітньої парадигми, змін в змісті понять «держава» (не «машина», а «соціальний організм»), «система державного управління» (не включає в себе як підсистему механізм державного управління), формування інформаційного суспільства виявляє необхідність зміни сучасного змісту поняття «механізму державного управління освітою», або заміни його терміном «регулятор державного управління освітою» або «освітній менеджмент».

Механізми державного управління, у загальнотеоретичному плані, покликані забезпечувати не просто виконання повноважень органів державної влади, як це визначене законодавством, а здійснювати інформаційне введення органів державної влади і їх функцій в органіку і фізіологію соціального життя. Це дозволить їм транслювати системі державного управління соціальні (в тому числі освітні) замовлення, що формуються в суспільстві, на його проактивний структурно-функціональний розвиток. Але тоді  еволюційно сформовані механізми державного управління, котрі наповнюються гомеостатичним змістом, трансформуються в регулятори державного управління, які затребувані інформаційним суспільством, суспільством знань.

Механізм державного управління можна схематично зобразити на рисунку 2.1.

Механізм державного управління освітою