30. Ключові категорії в культурології: «картина світу», «знак», «символ»,

«текст», «архетипи культури», «універсалії культури» та інші.

Картина світу — складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти — світогляд, світосприйняття та світовідчуття. систему образів (і зв'язків між ними) — наочних уявлень про світ і місце людини в ньому, відомостей про взаємини людини з дійсністю і самою собою, відомостей життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації і духовні орієнтири; будь-які істотні зміни картини світу тягнуть за собою зміни в системі зазначених елементів.Знак  — матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації.Символ — знак, сутність, яка позначає іншу сутність. умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. Знаком можуть виступати об'єкт, зображення, написане, слово, що заміняє собою деяке інше поняття, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстракттного поняття). Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції.Текст — в общем особо полная последовательность знаков.Существуют две основных трактовки понятия «текст»: «имманентная» подход подразумевает отношение к тексту как к автономной реальности, нацеленность на выявление его внутренней и «репрезентативная-рассмотрение текста как особой формы представления знаний о внешней тексту действительности.Архетип- прообраз, первоначало, образец.А.образі всегда сопрроваждали человека, они явл.источником мифологии, религии, искусства.В этих культ.формах происходит постепенная шифровка спутанных и жутких образов, они превращ в символы, все более прекраснее по форме и всеобщнее по содержанию. Универсалии культурные –сновополагающие значения, черты, законы, категории, способы осмысления мира, общие для всех нац. культур мира (напр., парные категории типа «верх — низ», «мужское — женское» в культуре каменного века, синергитизм — способ осмысления мира в совр. культуре). В системе У. к. фиксируются свойственные данной культуре наиболее общие представления о месте человека в мире, его деятельности и т. д.

31. Поняття та сутність діалогу у філософії та культурології. Проблема

«Іншого» в культурфілософській рефлексії (М. Бубер, М. Бахтін, Е.

Левінас, Ж. Лакан та ін.).

Спільною і однією з головних рис діалогічної парадигми обох мислителів є спрямованість до "Іншого". "Інший" розкривається та пізнається тільки в діалозі. Показано співпадіння смислового навантаження понятійного апарату мислителів, незважаючи на вживання різних понять і категорій. М. Бубер використовує парні словосполучення: "Я-Ти" та "Я-Воно", натомість М. Бахтін – поняття "Я" та "Інший". У М. Бубера "Інший" може виступати в якості "Ти" та в якості "Воно". У М. Бахтіна "Інший" виступає в якості "інший-для-мене" та "я-для-іншого". Цей "Інший" може набувати форми як суб'єкту, так і об'єкту. Спостерігається відмінність у тому, що розуміється під суб'єктом. М. Бубер не обмежується тільки міжлюдською сферою діалогічних стосунків, вибудовуючи ієрархію діалогу у вертикальному плані. У М. Бахтіна, в якості суб'єктів діалогу можуть виступати тільки інші люди. Тобто, діалог відбувається у горизонтальній площині. Сутність діалогу культур полягає у рівноправному партнерстві "Я" та "Іншого", де "Інший" спочатку є "Чужим" для "Я", а потім трансформується в рівноцінну до "Я" особистість.

Е. Левінас воліє говорити про Іншого і явленість його обличчя.Постулювання симетрії і взаємності учасників діалогу поступ в нього місцем принцип асиметрії стосунків між Я та Іншим, якщо Я детерм Іншим, то Інший не детерм Я.Разом із тим , обов’язок Я відпов за Іншого не залежить від внутр. Само визнач самого Іншого.Він наголош на Самості та Іншого через принципову інк шість останнього: кожний інший є унікальний, він волод інакшісстю як якістю.Інший це завжди те, що не є я сам. Я ті Інший у Левінаса ніколи не виступ рівнозначні.Останній – інстанц зобовязен й відпов як етичного начала індивідуал людини. Левінас в Іншому вбачає тільки того, хто провокує мене, а отже несе відповідальність. Ж. Лакан стверджував, що людина ніколи не тотожна якомусь своєму атрибутові, її Я, яке завжди перебуває в пошуках самого себе, здатне репрезентуватися лише через Іншого, через свої стосунки з людьми. Але при цьому ніхто не може вичерпно пізнати ані себе, ані Іншого, оскільки в основі психіки лежить несвідоме. Варто зазначити також той факт, що крізь призму феномену Узагальненого іншого"Дж. Г. Мід пояснює механізм формування універсалій як результат прийняття настанов Інших та подальшої їх кристалізації в єдине настановлення — настановлення "узагальненого іншого".